Стаття 106. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності

Нова редакція ст. 106 ККУ з Коментарями.

1. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили кримінальне правопорушення у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

2. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки давності:

1) два роки – у разі вчинення кримінального проступку;

2) п’ять років – у разі вчинення нетяжкого злочину;

3) сім років – у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

3. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку:

1) два роки – у разі засудження до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання за кримінальний проступок;

2) п’ять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;

3) сім років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкий злочин;

4) десять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

Коментар до ст. 106 КК України

1. Стаття 106 КК встановлює скорочені строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності і строки давності виконання обвинувального вироку стосовно неповнолітніх.

2. При ухиленні неповнолітнього від слідства чи суду перебіг строків давності зупиняється і відновлюється з дня появи особи із зізнанням чи з дня її затримання. У цьому разі загальний строк давності не може перевищувати п’ятнадцяти років.

Інший коментар до статті 106 Кримінального кодексу України

1. Як випливає зі змісту ст. 106, строки давності звільнення від кримінальної відповідальності і відбування покарання особам, які вчинили злочини в неповнолітньому віці, скорочено на третину порівняно зі строками, які законодавець визнав доцільним встановити для подібних випадків дорослим в ст. 49 та 80.

Це обумовлено, по-перше, істотним зменшенням суспільної небезпечності діяння за перебігом часу, а по-друге, втратою статусу суспільної небезпечності особою, про що свідчить її правослухняна поведінка після вчинення злочину або набуття вироком чинності.

2. Так, згідно з ч. 2 ст. 106 неповнолітній звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

— два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

— п’ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

— сім років — у разі вчинення тяжкого злочину;

— десять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

При вчиненні кількох злочинів, різних за ступенем тяжкості, строки давності для кожного із них збігають окремо: спочатку спливає термін за менш тяжкий злочин, а згодом — за більш тяжкий.

3. Порядок обчислення строків давності див. у пп. в—10 коментар до ст. 49 .

4. Згідно з ч. З ст. 106 неповнолітній підлягає звільненню від покарання, якщо з часу набрання вироком законної сили його не було виконано в такі строки:

— два роки — у разі засудження до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

— п’ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочини середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;

— сім років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкий злочин;

— десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

Строки давності щодо додаткових покарань в усіх вищевказаних випадках визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

5. Що стосується підстав звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання, положення ч. 2 і 3 ст. 49, ч. З і 4 ст. 80 поширюються без винятку на всіх неповнолітніх.

Натомість ч. 4 ст. 49 і ч. 5 ст. 80 не поширюються щодо неповнолітніх, зважаючи на пряму заборону в законі засуджувати їх до довічного ув’язнення (ч. 2 ст. 64). Не е чинними щодо осіб, які не досягли 18-річного віку, положення ч. 5 ст. 49 та ч. 6 ст. 80, оскільки на практиці до кримінальної відповідальності за злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (ст. 437—439 і ч. 1 ст. 442) притягуються лише спеціальні суб’єкти, що з поняттям “неповнолітній” аж ніяк не сумісно.

6. Що стосується інших питань порядку звільнення неповнолітніх (а так само і дорослих) від кримінальної відповідальності і відбування покарань див. коментар до ст. 49, 80.

Процедурні питання порядку звільнення врегульовані нормами кримінально-процесуального закону.