Стаття 105. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

Нова редакція ст. 105 ККУ з Коментарями.

1. Неповнолітній, який вчинив кримінальний проступок або нетяжкий злочин, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

4. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

Коментар до ст. 105 КК України

1. Стаття 105 КК передбачає примусові заходи виховного характеру, які можуть застосовуватися до особи, що вчинила злочин невеликої суспільної небезпечності у віці до вісімнадцяти років, якщо буде визнано можливим її виправлення без застосування мір кримінального покарання.

2. При вирішенні доцільності застосування примусових заходів виховного характеру враховуються:

суспільна небезпечність злочину, мотиви його вчинення, громадська поведінка особи до вчинення злочину, ставлення до навчання чи до праці і такі інші обставини.

3. Примусові заходи виховного характеру не є мірою кримінального покарання (ст. 51 КК України).

Вони можуть бути застосовані до неповнолітнього, який вчинив злочин, лише за умови, що цей злочин не становить великої суспільної небезпеки, а виправлення неповнолітнього можливе без застосування — кримінального покарання.

При визнанні злочину таким, що не становить великої суспільної небезпеки, враховується сукупність всіх обставин справи, а саме:

об’єкт посягання, спосіб, обставини, стадії вчинення злочину, форми вини, мотиви винного, його роль та характер участі у здійсненні злочинного наміру (якщо злочин вчинено у співучасті), тяжкості наслідків, які настали або могли настати тощо.

Вирішуючи питання про можливість чи неможливість застосування примусового заходу виховного характеру, враховуються поряд із характером і ступенем суспільної небезпечності вчиненого злочину та даними про особу неповнолітнього й можливість його виправлення і перевиховання без застосування кримінального покарання.

Примусові заходи виховного характеру можуть застосовуватись до особи, котра до виповнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, вчинила суспільне небезпечне діяння, передбачене КК. Разом з тим застосування примусових заходів виховного характеру до дітей, які вчинили малозначні діяння, є неприпустимим.

4. Передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, допускається лише за наявності даних про їхню здатність забезпечити виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Під особами, які замінюють батьків, слід розуміти усиновителів, опікунів і піклувальників.

Іншим громадянам неповнолітній може бути переданий під нагляд лише на їх прохання. Передача неповнолітнього під нагляд педагогічному чи трудовому колективу можлива тільки за згодою цього колективу. Окремі громадяни, яким неповнолітній за рішенням суду переданий під нагляд, зобов’язані здійснювати виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою.

Вирішуючи питання про передачу неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, які їх замінюють, або окремим громадянам, суд повинен виходити з даних, що позитивно їх характеризують. Неприпустимо передавати неповнолітнього під нагляд батькові або матері, які позбавлені батьківських прав, а також батькам чи іншим особам, котрі через свою поведінку не здатні позитивно впливати на нього.

Неповнолітній може бути переданий під нагляд педагогічному колективу навчального закладу тільки за місцем навчання, трудовому колективу — за місцем роботи за умови, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно впливати на його виховання.

5. Покладення обов’язку відшкодувати заподіяні збитки як примусовий захід виховного характеру може застосовуватись лише до неповнолітнього, який досяг 15 років, має майно або доходи і не потребує застосування іншого примусового заходу виховного характеру.

(П. З, 6, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 грудня 1997 р. № 12).

6. До спеціальних навчально-виховних установ передбачених п. 5 ч. 1 ст. 105 КК, неповнолітні направляються, коли вони вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх замінюють, не піддаються виховному впливу і не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру. Разом з тим не можуть направлятися в ці установи особи, визнані інвалідами а також ті, яким за висновком відповідних спеціалістів перебування в таких закладах протипоказане за станом здоров’я. До спеціальних навчально-виховних установ належать загально-освітні школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації. Статус зазначених навчально-виховних установ визначений Законом України від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх». Мережа цих установ і положення про них затверджені постановою Кабінету Міністрів України від

13 жовтня 1993 р. № 859 (зі змінами, внесеними постановою від 11 серпня 1995 р. № 646).

7. Неповнолітній направляється до спеціальної навчально-виховної установи до його виправлення на строк, визначений судом. Цей термін не може перевищувати трьох років. До загальноосвітньої школи соціальної реабілітації направляються неповнолітні віком від 11 до

14 років включно, а до професійного училища соціальної реабілітації — від 14 до 18 років (п. 8 і 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 3 грудня 1997 р.).

8. Стаття 105 КК містить вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру, що можуть застосовуватись до неповнолітніх.

9. Примусові заходи виховного характеру можуть бути застосовані слідчим (ч. 1 ст. 7-3 КПК), прокурором (ст. 7-3 КПК) і судом (ст 232-1 КПК).

Інший коментар до статті 105 Кримінального кодексу України

1. Примусові заходи виховного характеру, можливість призначення яких закріплена в ч. 1 цієї статті, е особливою формою реалізації кримінальної відповідальності і полягають у звільненні неповнолітнього судом від покарання, передбаченого за інкримінований йому злочин санкцією відповідної статті чинного Кодексу. Інакше кажучи, неповнолітній, якого засуджено за злочин невеликого чи середнього ступеня ‘тяжкості, може бути звільнений від реального покарання незалежно від того, чи вчинював вія раніше подібні або більш тяжкі злочини, але за умови обов’язкового щирого каяття з приводу скоєного та подальшої бездоганної поведінки.

Так реалізується негативна оцінка держави стосовно вчиненого неповнолітнім суспільне небезпечного діяння, що має певну схожість (лише зовні) з інститутом звільнення від відбування покарання з випробуванням (див. коментар до ст. 104).

2. Порядок звільнення регулюється нормами кримінально- процесуального законодавства. Наприклад, якщо суд при дослідженні матералів кримінальної справи, враховуючи об’єктивні фактори, а також дані, які характеризують злочинця, обставини, що пом’якшують або обтяжують провину, дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього за допомогою примусових заходів виховного характеру, вія звільняє його від реального покарання, керуючись при цьому ст. 448 КПК України.

3. Про юридичну природу і сутність звільнення від кримінальної відповідальності з підстав, зазначених у ст. 97, про відмінності цього інституту від звільнення від покарання у зв’язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру — див. пп. 1, 3, 4, абз. 2 п. 6 коментаря до ст. 97.

4. Вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру, що міститься в ч. 2 ст. 105, побудований за принципом послідовного переходу від менш суворих заходів до більш суворих.

Розширене тлумачення даного переліку не допускається. Проте, як зазначено в ч. З ст. 105, до неповнолітнього можуть бути застосовані одночасно декілька примусових заходів виховного характеру відповідної тривалості, які не поділяються на основні та додаткові.

Обираючи той чи інший захід і встановлюючи термін його дії (у випадках, передбачених пп. 2, 3 ч. 2 ст. 105), суд обґрунтовує своє рішення даними про особистість неповнолітнього та обставинами справи.

5. Суд може визнати за необхідне призначити неповнолітньому, до якого вжито примусових зежодів виховного характеру, судового вихователя, пославшись на мотиви такого рішення в постанові або ухвалі. Повноваження судового вихователя визначаються Положенням, що затверджується Верховним Судом, Міністерством юстиції та Міністерством освіти і науки України.

6. Застереження, як захід виховного характеру, реалізує цілі виправлення та превенції шляхом роз’яснення підлітку характеру і ступеня небезпечності вчиненого ним діяння, негативних наслідків заподіяної шкоди та повторного злочину, якщо такий матиме місце.

7. Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього може передбачати заборону на відвідування певних місць, використання певних форм розваг і відпочинку, зокрема пов’язаних з управлінням механічними транспортними засобами, обмеження перебування поза помешканням у певний період доби, виїзду в іншу місцевість без дозволу спеціального державного органу тощо. Неповнолітньому може бути пред’явлена вимога повернутись в заклад освіти або працевла- штуватись при допомозі спеціалізованого державного органу.

8. Призначаючи неповнолітньому примусовий захід виховного характеру у виді передачі його під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, а також окремих громадян на їх прохання, судам необхідно з’ясовувати можливість здійснення вказаними особами нагляду за неповнолітнім (характер їх роботи, спосіб життя тощо), позитивного впливу в інтересах його виправлення та перевиховання.

Закон не містить рекомендацій щодо необхідності отримання дозволу від батьків або осіб, що їх замінюють, на здійснення нагляду за неповнолітнім окремими громадянами, а також педагогічними і трудовими колективами на їх прохання. Проте отримання такого дозволу від органу, що застосовує цей примусовий захід виховного характеру, вбачається доцільним. Форма дозволу на здійснення нагляду принципового значення не має, однак з процесуальної точки зору краще віддати перевагу письмовій формі.

9. Обов’язок відшкодувати заподіяні майнові збитки покладається на неповнолітнього за наявності у нього відповідних трудових навичок, самостійного заробітку та за умови досягнення 15-річного віку.

Під самостійним заробітком розуміється не лише плата за виконання постійної чи тимчасової роботи, але й доходи від підприємницької діяльності, стипендія та інші виплати.

Трудові навички неповнолітнього використовуються для відшкодування заподіяної шкоди з урахуванням положень ст. 51, 55, 63, 190, 192, 193 КЗпП України (про скорочення тривалості роботи; про заборону роботи у нічний час і надурочно; про роботи, на яких забороняється використання праці осіб молодше 18 років; про норми виробітку для молодих працівників).

10. У відповідності з п. 5 ч. 2 ст. 105 кримінальне покарання неповнолітньому може бути замінено направленням до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує 3 років.

Це найбільш суворий примусовий захід виховного характеру, пов’язаний з істотними обмеженнями щодо місця перебування, вільного спілкування, встановленням спеціальних вимог режиму навчання, праці тощо. Його призначення виправдано стосовно підлітків, які вийшли з-під контролю батьків (осіб, які їх замінюють), та тих, що потребують ізоляції від негативного впливу середовища, в якому вони постійно знаходились.

11. Перелік типу спеціальних навчально-виховних установ, умови перебування в них неповнолітніх та інші питання, пов’язані з порядком продовження термінів утримання, звільнення, визначаються Законом України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 р.; постановою Кабінету Міністрів України “Про організацію діяльності спеціальних навчально-виховних закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання” від 13 жовтня 1993 р. зі змінами від 11 серпня 1995 р. № 646. Такими установами е загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації.

До загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляються за рішенням суду неповнолітні віком від 11 до 14 років включно, а до професійних училищ соціальної реабілітації — віком від 14 до 18 років.

У постанові суд лише вказує тип спеціальної навчально-виховної установи (школа чи профучилище). Зазначати конкретний заклад та місце його знаходження суд не вправі, оскільки вирішення цього питання належить до компетенції органу освіти.

Разом з тим, обов’язком суду е визначення конкретного строку перебування неповнолітнього в названому закладі. На жаль, у судовій практиці ще трапляються непоодинокі помилки при вирішенні цього питання, які не додають авторитету органам правосуддя. Так, замість чіткого визначення термінів утримання в постановах окремих місцевих судів зустрічаються формулювання такого типу: “… на строк, що не перевищує трьох років”, або “… до виправлення”.

Подібні помилки створюють певні труднощі для адміністрації соціальних навчально-виховних установ, оскільки згідно з п. 63 Положення про спеціальне професійне училище та п. 35 Положення про спеціальну загальноосвітню школу неповнолітні утримуються там у межах встановленого судом строку. Звільнення проводиться після закінчення терміну, а також достроково.

У виняткових випадках, аа клопотанням ради ніколи чи училища, визначений судом термін перебування неповнолітнього в спеціальній виховній установі може бути скорочений у зв’язку з досягненням поставленої мети або продовжений за необхідністю завершення загальноосвітньої та професійної підготовки (див. ст. 8 Закону України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”).

12. Невиконання неповнолітнім призначених судом примусових заходів виховного характеру може призвести до санкцій, передбачених ч. З ст. 97.