Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності

Нова редакція ст. 49 ККУ з Коментарями.

1. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки – у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки – у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років;

3) п’ять років – у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини;

4) десять років – у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п’ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

2. Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку – п’ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п’ятнадцять років.

3. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.

4. Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

5. Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109-114-1, проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і частині першій статті 442 цього Кодексу.

Коментар до ст. 49 КК України

1. Притягнення до кримінальної відповідальності і покарання особи, яка вчинила злочин, має сенс і може мати виховний вплив лише до певного часу. Чим більший час між вчиненням злочину і покаранням, тим менше значення воно (покарання) має і мати може. З часом особа, що вчинила злочин, може перестати бути суспільне небезпечною, як і вчинений нею злочин. За давністю втрачається актуальність покарання, забувається злочин та його наслідки, втрачаються його докази, свідки, надто ускладнюється його викриття і проведення суду. Саме тому в кримінальному законі є інститут давностл притягнення до кримінальної відповідальності.

2. Давністю у кримінальному праві називається витік встановленого законом часу, після якого особа не може бути притягнутою до кримінальної відповідальності. Кримінальним законом України встановлено два види давності: давність притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин (ст. 49 КК України) І давність виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК України).

3. Звільнення особи від кримінальної відповідальності за витоком строків давності ґрунтується на тому, що: мету покарання, загальну та спеціальну превенції (запобігання) злочину можна досягти лише при своєчасному притягненні особи до кримінальної відповідальності, за-пізніле притягнення до кримінальної відповідальності втрачає виховний вплив, ускладнює дослідження і правильний розгляд кримінальної справи, винна особа та її злочин перестають бути такими суспільне небезпечними, як під час його вчинення, притягання до кримінальної відповідальності і покарання особи, яка давно в минулому вчинила злочин, а потім тривалий час вела себе зако-нопослушно, не можна визнати відповідним закону і моральності.

4. Згідно із ст. 49 КК, особу не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину минули такі строки: два роки з дня вчинення будь-якого із злочинів, за який, згідно з законом може бути признане покарання не більш суворе, ніж обмеження волі; три роки з дня вчинення злочину, за який, згідно з законом, може бути призначене покарання у виді обмеження або позбавлення волі (крім злочинів, передбачених статтями, які вказані у п. 1 цієї статті); сім років з дня вчинення злочину середньої тяжкості; п’ятнадцять років з дня вчинення тяжкого злочину; двадцять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

5. Строк давності залежить від тяжкості вчиненого злочину — чим більш тяжкий злочин було вчинено, тим більший строк давності. При обчисленні строків давності виходять із максимального розміру санкції статті, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин.

6. Строк давності починає бігти з моменту (з дня) закінчення злочину, втім числі тривалого чи продовжуваного; закінчення готування до злочину чи замаху на злочин; вчинення останнього злочинного діяння продовжуваного злочину; затримання злочинця або його явки з повинною.

7. Звільнення особи від кримінальної відповідальності за підставами перебігу строку давності (ст. 49 КК України) здійснюється при наявності таких умов:

а) витік вказаний в законі строк;

б) не вчинення особою протягом цього строку нового злочину, за який може бути призначене покарання — позбавлення волі на строк більше двох років;

в) особа не ховається вщ слідства або суду. За наявністю цих умов суд, прокурор або орган розслідування вправі закрити кримінальну справу (п. З ст. 6 КПК).

8. У випадку вчинення особою нового злочину, за який може бути призначене позбавлення волі на строк більше ніж на два роки, перебіг строку давності переривається. Вчинення менш тяжкого злочину строку давності не перериває. Перерва строку давності означає: строк давності починає бігти знову з моменту (з дня) вчинення нового злочину (відносно обох злочинів), час, що витік до перерви, в строк давності не зараховується.

9. У тому випадку, коли особа втече, сховається від слідства чи суду, перебіг (біг) давності зупиняється.

Зупинка бігу строків давності означає: перебіг давності поновиться з моменту затримання особи або явки її з повинною; час, який витік з моменту вчинення злочину до втечі від слідства чи суду, в строк давності зараховується; час, який витік з моменту втечі до затримання чи явки з повинною, в строк давності не зараховується; притягнення до кримінальної відповідальності виключається, якщо час до втечі (сховища) і після затримання в сумі перебільшує встановлений законом строк давності для цього злочину.

10. Не допускається притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка сховалася від слідства чи суду (незалежно від того, чи почався біг строку давності чи цей строк зупинився), якщо з дня вчинення нею злочину минуло 15 років і давність не була перервана вчиненням нового злочину.

Давність не застосовується до осіб, які вчинили злочини проти миру та безпеки людства, передбачених статтями 437—439, 442 КК. Питання про застосування давності до особи, що вчинила злочин, за який, згідно з законом, може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає можливості застосувати давність, то довічне позбавлення волі не може бути призначено і замінюється позбавленням волі на певний строк.

Інший коментар до статті 49 Кримінального кодексу України

1. Під давністю притягненая до кримінальної відповідальності розуміється закінчення вказаних у кримінальному законі строків після вчинення злочину, внаслідок чого особа, яка його вчинила, звільняється від кримінальної відповідальності.

2. Звільнення від кримінальної відповідальності за цією статтею здійснюється не тому, що вчинене не містить ознак злочину, а тому що через тривалий проміжок часу, як правило, має значно менший громадський резонанс та суттєвим чином відбивається на досягненні мети покарання. Чим менше цей строк, тим ефективніше реалізується ідея невідворотності покарааая, досягаються цілі загального і спеціального запобігання. Навпаки, сплив значного часу послаблює виховне і запобіжне значення покарання, а в ряді випадків робить застосування його недоцільним і таким, що суперечить принципу гуманізму. Особа, яка в минулому вчинила злочин, може виправитися, тому з часом розслідування справи правильний розгляд її судом, стає утрудненим, а інколи навіть неможливим.

3. Для застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності необхідна наявність наступних передбачених законом умов:

— сплив встановлених ст. 49 строків;

— відсутність обставин, що порушують їх перебіг;

— згода обвинуваченого на звільнення від кримінальної відповідальності за цією підставою.

4. Законом передбачено два види строків давності: диференційований, тривалість якого залежить від тяжкості вчиненого злочину, та загальний для всіх злочинів 15-річний строк для осіб, які переховуються від слідства або суду.

5. Тривалість строків давності по чинному кримінальному законодавству, на відміну від Кримінального кодексу 1960 року, в основному, поставлена у залежність не від строку покарання, передбаченого заковом за вчинений злочин, а від класифікації злочинів, передбачених ст. 12.

Згідно зі ст. 49 особа, що вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

— два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

— три роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

— п’ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

— десять років — у разі вчинення тяжкого злочину;

— п’ятнадцять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

При вчиненні кількох злочинів, різних по тяжкості, строки давності для кожного з них визначаються на загальних підставах і можуть бути різними за тривалістю.

6. Чинним Кодексом на відміну від попереднього встановлено правила обчислення строків давності. Початок обчислення — день вчинення злочину, кінець — набрання вироком законної сили. Тобто будь-які процесуальні дії по притягненню особи до кримінальної відповідальності не припиняють сплив строків давності. Обчислення їх проводиться аж до набрання вироком суду законної сили у порядку, передбаченому ст. 401 КПК України.

Днем вчинення злочину вважається такий, упродовж якого винний здійснив діяння, що входить до об’єктивної сторони складу злочину, незалежно від того, є цей склад формальним чи матеріальним. Наприклад, при вчиненні такого злочину з матеріальним складом як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, днем вчинення злочину вважається день спричинення смертельного ураження, а не день юридичних наслідків злочину, який може настати через значний проміжок часу після вчинення діяння.

7. Певну складність для визначення дня вчинення злочину має питання про обчислення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчиненая триваючих та продовжуваних злочинів. Давність кримінального переслідування необхідно обчислювати з моменту фактичного припинення триваючих злочинів, що характеризуються безперервним здійсненням злочинного діяння, по власній волі винного (наприклад, при службовій недбалості — добровільне виконання винним тих самих обов’язків, якими раніше він нехтував, заява із зізнанням тощо) або всупереч волі винного (затримання органами влади, порушення кримінальної справи та ін.).

Що стосується продовжуваних злочинів, які характеризуються багаторазовістю вчинених винних діянь, строк давності їх обчислюється з моменту вчинення останнього злочинного діяння, а числа тих, які складають продовжуваний злочин (наприклад, останній випадок безпідставного одержання пенсії у зв’язку з поданням підробленого документа з метою розкрадання).

Таким чином, при вчиненні і триваючих, і продовжуваних злочинів сплив строку давності починається з моменту фактичного, а не юридичного закінчення злочину.

8. При вчиненні кримінальне караного готування або замаху при відсутності добровільної відмови від вчинення злочину строк давності починає спливати з моменту припинення попередньої злочинної діяльності. Для співучасників злочину строк давності обчислюється з дня вчинення злочинного діяння виконавцем.

9. Строк давності обчислюється календарними роками (у випадку зупинення строку — також місяцями і днями) і закінчується через передбачене ст. 49 число років у 00.00 годин останнього дня відповідного року. Наприклад, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за злочин середньої тяжкості, вчинений 1 вересня 2001 р., закінчиться в 00.00 годин 1 вересня 2006 р.

10. У зв’язку з прийняттям чинного Кодексу, що вніс зміни у кримінальний закон, при обчисленні строків давності притягнення до кримінальної відповідальності він застосовується в бік пом’якшення за конкретний злочин. Якщо ж новий закон посилює покарання, строк давності за такою ж умовою обчислюється з урахуванням закону, що діяв на час вчинення злочину або приймався (змінювався) після вчинення злочину до набрання чинності нового Кримінального кодексу України.

11. Перебіг строку давності виключає кримінальну відповідальність при умові, що сплив строку давності не був порушений. Враховуючи соціальне призначення цього інституту кримінального права, законодавець передбачає випадки, коли перебіг давності зупиняється у разі ухилення винної особи від слідства або суду (ч. 2 ст. 49) та переривається, якщо до спливу передбаченого законом строку особа вчинила новий злочин (ч. З ст. 49).

12. Під ухиленням від слідства та суду слід розуміти .будь- які умисні дії, що здійснює особа, з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене діяння, яке ставить органи попереднього слідства або суд перед необхідністю організувати спеціальні заходи розшуку на території нашої країни, зарубіжних країн або якоїсь обмеженої місцевості. Такою, що ухиляється від відповідальності, можна визнавати особу, яка вчинила втечу після затримання, порушила підписку про невиїзд або, здогадавшись, що буде притягнута до кримінальної відповідальності, переховується, перейшла на нелегальне становище та утруднила виклик Гі органами слідства чи судом. Тобто особою, що ухиляється від слідства або суду вважається і така, що поки не є обвинуваченою або підозрюваною у вчиненні злочину, але викликана для допиту і не з’явилась до слідчого або в суд у зв’язку з вчиненим нею злочином.

Не може визнаватися такою, що ухиляється від слідства чи суду особа, що вчинила злочин, про який ще невідомо правоохоронним органам, а також особа, причетність якої до вчиненого злочину ще не встановлена.

13. Зупинення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності означає, що перебіг його припиняється на весь час, упродовж якого особа, що вчинила злочин, ухилялась від слідства або суду. Після затримання особи або її з’явлення із зізнанням перебіг строку давності поновлюється з дня затримання або з’явлення до правоохоронних органів. У такому разі час, що сплинув до моменту ухилення від слідства або суду, підсумовується до часу, що пройшов після затримання особи або її з’явлення із зізнанням. Якщо така сума часу до моменту набрання вироком законної сили становить 15 років і давність не була перервана вчиненням нового злочину, особа звільняється від кримінальної відповідальності. У даному випадку закон передбачає недиференційованвй, загальний для всіх строк давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, що ухиляються від слідства і суду. Факт свідомого ухилення особи від відповідальності свідчить про те, що вона залишається суспільне небезпечною і це обумовлює необхідність більш суворого підходу до неї при вирішенні питання про давність притягнення до кримінальної відповідальності.

14. Перебіг строку давності притягнення до кримінальної відповідальності переривається, якщо особа вчинила новий злочин.

Умовами такого переривання строків давності та особливостями наслідків, які випливають з цього, є наступні:

— новий злочин, вчинений особою, повинен бути середньої тяжкості, тяжким або особливо тяжким. Якщо особою був вчинений злочин невеликої тяжкості, строк давності за перший злочин продовжує спливати, як і досі, а строк давності кримінального переслідування за новий злочин починає спливати самостійно, незалежно від першого злочину. Наприклад, якщо особа спочатку вчинила підміну дитини (ст. 148), то вчинення у подальшому зловживання опікунськими правами (ст. 167) не перериває перебігу 5-річного строку давності щодо першого злочину, оскільки другий злочин за класифікацією (ст. 12) відноситься до злочинів невеликої тяжкості. Отрок давності за другий злочин починає спливати з дня його вчинення;

— вчинення нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину перериває сплив як диференційованих строків давності, вказаних у ч. 1 ст. 49, так і 15-річного загального для всіх строку давності щодо осіб, які ухиляються від слідства та суду, передбачений ч. 2 ст. 49;

— у разі переривання строку давності у зв’язку з вчиненням нового злочину частина строку давності, що спливла до моменту вчинення нового злочину, втрачає своє значення і не враховується. Обчислення давності у цьому випадку починається з моменту вчинення нового злочину одночасно, паралельно та самостійно щодо кожного з них. Наприклад, особа, що схиляла неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (ст. 324), до закінчення трирічного строку давності умисно вбила свою новонароджену дитину (ст. 117). Із часу останнього злочину наново починається перебіг трирічного строку давності за перший злочин та п’ятирічного строку давності за другий. Якщо після вчинення другого злочину пройшов трирічний строк, особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів, а коли мине 5-річний строк, вона звільняється від кримінальної відповідальності і за умисне вбивство своєї новонародженої дитини.

15. Згідно з ч. 4 ст. 49 питання про застосування строку давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначене довічне позбавлення волі, вирішується судом.

Необхідність особливого законодавчого вирішення питання застосування інституту давності за такі злочини обумовлена підвищеною суспільною небезпечністю особи, яка його вчинила. Застосування або незастосування судом цього інституту провадиться з урахуванням особливостей справи, а також поведінки винного. Закон надає суду право не застосовувати строк давності лише у випадку, коли довічне позбавлення волі (або смертна кара), як вид покарання, вказане у відповідній статті кримінального закону, що був чинним як під час вчинення злочину, або довічне позбавлення волі під час розгляду у суді. Якщо суд визнає неможливим застосувати інститут давності, він все ж не може призначити такій особі довічне позбавлення волі та виносить вирок про призначення йому міри покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк.

16. Крім вказаного вище факультативного порядку незастосування строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, закон, у відповідності з нормами міжнародного права, передбачає обов’язкове незастосування цього інституту (ч. 5 ст. 49) щодо осіб, що вчиняли злочини проти миру, безпеки людства, передбачені ст. 437—439. Особи, що вчинили такі злочини, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності незалежно від часу, що сплинув із моменту його вчинення, в тому числі за порушення законів та звичаїв війни, застосування зброї масового знищення, геноцид, посягання на життя представника іноземної держави, — з можливим призначенням міри покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

17. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з перебігом строку притягнення до кримінальної відповідальності здійснюється виключно судом і є обов’язковим, за винятком факультативного рішення суду щодо осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, за які передбачена можливість призначення міри покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

18. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з закінченням строків давності передбачений ст. 11і та ч. З, 4 ст. 7і КПК України.