Нова редакція ст. 66 ККУ з Коментарями.
1. При призначенні покарання обставинами, які його пом’якшують, визнаються:
1) з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення;
2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;
2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення;
3) вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім;
4) вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності;
5) вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;
6) вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;
7) вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого;
8) вчинення кримінального правопорушення з перевищенням меж крайньої необхідності;
9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням кримінального правопорушення у випадках, передбачених цим Кодексом.
2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом’якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
3. Якщо будь-яка з обставин, що пом’якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує.
Коментар до ст. 66 КК України
1. Стаття 66 КК містить приблизний перелік обставин, які пом’якшують кримінальну відповідальність і які суд враховує, призначаючи покарання.
2. За наявності однієї з таких обставин чи кількох (сукупності) суд може: призначити менш суворий вид основного покарання; не призначати додаткове покарання; або звільнити засудженого від відбування покарання на підставі статей 75, 79, 83, 84 КК. При наявності кількох таких обставин суд може призначити м’якше покарання ніж передбачене санкцією статті, за якою засуджено винного (ст. 69 КК України).
3. Призначаючи покарання, суд може визнати пом’якшуючими й інші обставини вчинення злочину, які позитивно характеризують засудженого, наприклад, добровільне відшкодування збитків потерпілому тощо.
Інший коментар до статті 66 Кримінального кодексу України
1. Суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції Особливої частини Кодексу з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують або обтяжують відповідальність. Згідно з вимогами п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 22 грудня 1995 р. № 22, суди, призначаючи покарання, повинні в кожному конкретному випадку враховувати разом із характером, ступенем суспільної небезпечності вчиненого злочину також дані про особу винного та обставини справи, що пом’якшують відповідальність.
Ч. 1 ст. 66 встановлює перелік обставин, які пом’якшують призначене покарання. При цьому відповідно до ч. 2 коментованої статті крім зазначених в ч. 1 ст. 66 суд може визнати такими, що пом’якшують відповідальність, і будь-які інші обставини.
Обставини, що пом’якшують покарання, дають можливість суду в межах санкції статті закону призначити менш суворе покарання в порівнянні з розміром покарання, яке могло бути призначене, якби обставини, вказані в першій частині цієї статті, були відсутніми. Крім того, за альтернативною санкцією суд може призначити менш тяжке покарання. Тільки за наяності обставин, що пом’якшують покарання, суд вправі призначити винному покарання більш м’яке, ніж передбачено законом (ст. 69).
Вибір судом конкретного розміру покарання залежить від характеру тієї чи іншої обставини, що пом’якшує відповідальність.
2. П. 1 ч. 1 ст. 66 передбачає випадки, коли винна особа до кінця визнає свою вину, щиро жалкує, що скоїла злочин, засуджує свою поведінку і в процесі попереднього слідства, судового розгляду справи дає правдиві показання, які сприяють органам правосуддя встановити істину по справі. Щире каяття відрізняється від простого визнання обвинуваченим своєї вини, яке дається під тиском здобутих доказів. З’явлення із зізнанням означає добровільний прихід особи, яка скоїла злочин, в органи досудового слідства із заявою про це, а також з певно вираженим наміром понести відповідальність за скоєне. При цьому мотиви, які спонукали особу до явки з повинною, значення не мають.
Сприяння розкриттю злочину має місце тоді, коли сама особа, що скоїла злочин, активно допомагає правоохоронним органам розкрити злочин до кінця, встановити всіх осіб винних у скоєнні злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом.
3. Передбачене п. 2 ч. 1 ст. 66 добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди може реалізовуватися як у формі матеріальній (наприклад, відшкодування вартості майна, яке пошкоджено), так і моральній. Воно може існувати тільки на добровільному ґрунті і мати місце як до, так і після притягнення особи до кримінальної відповідальності.
4. За п. З ч. 1 цієї статті обставиною, що пом’якшує відповідальність особи, є її неповноліття на час скоєння злочину. Як правило, у неповнолітніх відсутній необхідний життєвий досвід, натомість має місце схильність піддаватися впливу з боку іншої особи. Неповнолітні можуть скоріше стати на шлях виправлення, що може бути підставою для призначення їм менш суворого покарання.
5. Скоєння злочину жінкою в стані вагітності (п. 4 ч. 1 цієї статті) розглядається як обставина, що пом’якшує її відповідальність в силу фізіологічних і психічних особливостей, які притаманні вагітним жінкам, можуть сприяти в деякій мірі скоєнню злочину.
6. Вчинення злочину внаслідок тяжких особистих, сімейних та інших обставин (п. 5) визнається обставиною, яка пом’якшує відповідальність особи, якщо саме ці обставини підштовхнули її до скоєння злочину. Це може бути, наприклад, хвороба близьких осіб, складний мікроклімат в сім’ї, тривале безробіття тощо.
7. Вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність (п. 6 ч. 1 цієї статті) пом’якшує відповідальність особи, тому що вона при цьому піддається фізичному або психічному впливу з боку іншої особи, яка примушує її скоїти злочин. Слід мати на увазі, що за ст. 40 фізичний примус віднесений до обставин, що виключають злочинність діяння. Питання про відповідальність особи, яка вчинила злочин внаслідок застосування до неї фізичного або психічного примусу, вирішується відповідно до вимог ст. 39. У разі матеріальної, службової чи іншої залежності особа, що скоює злочин, побоюється погіршити свій матеріальний або службовий стан. Це є своєрідною формою психічного примусу.
8. Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого (п. 7 ч. 1 цієї статті), також е обставиною, що пом’якшує відповідальність особи. Наявність неправомірної або аморальної поведінки потерпілого безпосередньо перед скоєнням особою злочину є обов’язковою умовою. Саме неправомірна або аморальна поведінка потерпілого виступає причиною вчинення злочину і є підставою визнання того, що людина, яка його вчинила, діяла в стані сильного душевного хвилювання.
9. П. 8 ч. 1 цієї статті визнає обставиною, що пом’якшує відповідальність особи, вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності. Мається на увазі умисне заподіяння шкоди інтересам, що охороняються, якщо така шкода е більш значною, ніж відвернена (ст. 39). Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевшцення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.
10. Настання кримінальної відповідальності особи, що виковує спеціальне завдання, передбачається за вчинення умисно у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного із спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 43).
Особа, що вчинила такий злочин, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у вигляді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.
11. У ч. З коментованої статті законодавець окремо підкреслив: якщо будь-яка з обставин, пом’якшуючих покарання, вже передбачена в статті Особливої частини Кодексу як ознака злочину, яка впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує.
Це означає, що слідчий або прокурор, складаючи обвинувальний висновок у справі, не вправі посилатися на обставину, що пом’якшує покарання, якщо ця обставина вже передбачена як така ознака у відповідній статті Особливої частини Кодексу, за якою кваліфіковано дії обвинуваченого.
Наприклад, у разі кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 116 як умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, слідчий, прокурор в обвинувальному висновку, а так само і суд при призначенні покарання не можуть посилатися на наявність обставини, що пом’якшує покарання і передбачена в п. 7 ч. 1 ст. 66, — вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями- потерпілого.