Стаття 65. Загальні засади призначення покарання

Нова редакція ст. 65 ККУ з Коментарями.

1. Суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

2. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

3. Підстави для призначення більш м’якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтею 69 цього Кодексу.

4. Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, може бути призначене за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 цього Кодексу.

5. У випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.

Коментар до ст. 65 КК України

1. Стаття 65 КК визначає загальні засади призначення покарання за вчинення злочину, визначає засади застосування конкретної міри покарання, передбаченої санкцією статті Особливої частини Кодексу.

2. Загальними началами призначення покарання стаття 65 КК називає положення Загальної частини Кримінального кодексу — характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, обставини, що обтяжують чи пом’якшують відповідальність, суспільну характеристику особи винного тощо. Призначаючи покарання, суд враховує тяжкість вчиненого злочину, особу винного і обставини справи, що пом’якшують або обтяжують відповідальність.

3. На підставі загальних начал суд призначає конкретну міру покарання у межах санкції статті, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. В окремих випадках суд може вийти за межі цієї санкції і призначити покарання більш м’яке, ніж передбачене санкцією норми (ст. 69 КК України), призначити додаткове покарання, не передбачене санкцією статті (позбавити права займати певні посади чи займатися певною діяльністю — ст. 55 КК, позбавити військових або інших спеціальних звань ст. 54 КК.

Інший коментар до статті 65 Кримінального кодексу України

1. Розділ про призначення покарання як самостійний не був передбачений в раніше діючому кодексі. Виділення цих питань в самостійний розділ підкреслює їх виключну важливість і актуальність. Особливості призначення покарання неповнолітніх виділені окремо і містяться в розд. XV чинного Кодексу. У порівнянні з раніше діючим законодавством окремі норми викладені більш стисло і конкретно. Це торкається вирішення питання про призначення покарання за наявністю деяких пом’якшуючих обставин, за незакінчений злочин, за злочин, вчинений в співучасті.

2. Термін “загальні засади призначення покарання” визначає критерії, якими повинен користуватися суд при призначенні покарання підсудному. В цьому знаходить свій прояв індивідуалізація покарання.

У сг. 65 перелічуються конкретні обставини, які суд повинен враховувати при обранні покарання.

3. Першою з таких обставин е необхідність обрання міри покарання в межах санкції конкретної статті Особливої частини Кодексу. Це означає, що суд повинен обирати покарання лише згідно з встановленими санкціями статті. Як відомо, санкції можуть бути різними: відносно визначеними, альтернативними. В окремих санкціях поряд з основними передбачаються додаткові покарання. Все це повинен враховувати суд при призначенні покарання. Наприклад, у відносно визначеній санкції передбачено один основний вид покарання. Цей вид покарання і повинен призначити суд. Але проблема виникає з визначенням строків покарання, особливо тоді, коли різниця між мінімальною і максимальною межею велика.

Наприклад, вивва особа засуджується за умисве вбивство без обтяжуючих і пом’якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115). Строк позбавлення волі за цей злочин встановлено від 7 до 15 років. Суду в межах даної санкції потрібно визначити строк покараная. Вірному вирішенню цього питання слугують наступні пункти ст. 65 та положення ст. 66 та 67.

Інколи в санкції статті вказується лише верхня межа покарання. В таких випадках потрібно керуватися відповідними статтями Кодексу, які характеризують кожний вид покарання, встановлюючи його верхню та нижню межу. З цього визначається і вижвя межа в тих випадках, коли в конкретній статті вона не вказана. Наприклад, санкція ч. 2 ст. 296 передбачає обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк до чотирьох років. Для визначення нижньої межі цих покарань звертаємося до ст. 61 та 63. Згідно зі ст. 61 нижній строк обмеження волі встановлено в один рік, позбавленая волі згідно зі ст. 63 — теж один рік. Отож суд при засудженні винного за ч. 2 ст. 296 може обрати йому покарання — обмеження волі ва строк від одвого до п’яти років, позбавлення волі — в межах від одного до чотирьох років. Ці строки і будуть такими, які встановлені відповідною статтею чинного Кодексу.

При альтернативній санкції суд повинен перш за все обрати вид покарання, а вже потім визначати його строки. Крім основного покарання суд повивев у межах санкції обрати і додаткове покарання. При цьому необхідно пам’ятати, що додаткові покарання можуть бути обов’язковими (наприклад, позбавлевня права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та конфіскація майна згідно а ч. З ст. 368) і факультативними. В останньому випадку застосування додаткової міри покарання залежить від погляду суду, оскільки вона не є обов’язковою (ч. 2 ст. 363).

Коментуючи п. 1 ч. 1 ст. 65 ще раз підкреслимо, що суд повинен обирати міру покарання винному в межах санкції відповідної статті. Це загальне правило. Між тим, з цього правила е певні винятки, передбачені в законі. Наприклад, згідно зі ст. 69 суд за певвих підстав може обрати винному покарання більш м’яке, ніж передбачено в законі, тобто вийти за межі санкції. При інших умовах суд може обрати і більш суворе покарання, ніж передбачене санкціями статей, коли мова йде про обрання покарання за сукупністю злочинів або вироків (ст. 70 та 71). Але в цьому випадку покарання за кожний вчинений злочин обирається в межах санкцій. А при визначенні остаточного покарання можливе його підвищення за встановленими в законі правилами.

Детально це питання розглядатиметься в коментарі до названих статей.

Є ще одна підстава, коли суд може посилити покарання у порівнянні з санкціями конкретних статей. Мається на увазі застосування до винних деяких додаткових покарань, які згідно з законом можуть застосовуватися тоді, коли вони вказані в санкціях статей, або коли санкції їх не передбачають, але закон дозволяє їх застосовувати. Наприклад, в ч. 2 ст. 55 передбачено, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначено й у випадку, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини Кодексу за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв’язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. А така додаткова міра покарання, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу взагалі не передбачається санкціями конкретних статей, а застосовується на підставі ст. 54.

4. П. 2 ч. 1 ст. 65 регламентує, що покарання повинне обиратись у відповідності з положеннями Загальної частини Кодексу. При цьому повинні враховуватися майже всі інститути Загальної частини. Назвемо деякі з них, які спеціально не перелічуються в пунктах ст. 65. Це завдання Кримінального кодексу України, підстави кримінальної відповідальності, форми вини, мотив і мета, система та види покарань, особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх тощо.

5. У п. З ч. 1 ст. 65 передбачено, що при обранні покарання враховуються ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання. Слід звернути увагу на те, що на відміну від раніше діючого законодавства в п. З ч. 1 ст. 65 відсутнє посилання на те, що суд повинен враховувати також і характер суспільної небезпеки вчиненого злочину. З цим слід погодитись. Оскільки характер суспільної небезпеки визначається значущістю об’єкта, на який посягає злочин, а також співставленням у межах одного і того ж об’єкта окремих складів злочину між собою, то санкція кожної статті Особливої частини Кодексу відображає характер суспільної небезпеки того чи іншого злочину. Оскільки кожний злочин індивідуальний, то в межах санкцій потрібно поглиблено дослідити ступінь його суспільної небезпеки. Як відомо, ступінь суспільної небезпеки — це кількісна характеристика небезпечності злочинних діянь. В межах конкретного складу злочину на неї впливають різні обставини: розмір спричиненої шкоди, форма вини, мотив, мета, способи вчинення злочину, наявність співучасників тощо. Але слід мати на увазі, що вказані обставини враховуються при обранні міри покарання лише тоді, коли вони ие входять до конструкції складу злочину.

6. При обранні покарання обов’язково повинні враховуватись як пом’якшуючі, так і обтяжуючі покарання обставини, їх перелік даний в ст. 66 та 67.

7. Ч. 2 ст. 65 встановлює, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено таке покарання, яке необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це нове законодавче положення, якого не було в Кримінальному кодексі 1960 року.

Під терміном “необхідне покарання” слід розуміти таке покарання, яке повністю відповідає злочину і особі, яка його вчинила. Таке покарання повинно бути достатнім, тобто не меншим, але і не перевищувати необхідність.

8. Положення ч. З та 4 ст. 65 будуть розглянуті в коментарях до ст. 69—71.