Нова редакція ст. 53 ККУ з Коментарями.
1. Штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині цього Кодексу, з урахуванням положень частини другої цієї статті.
2. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п’ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Суд, встановивши, що таке кримінальне правопорушення вчинено у співучасті і роль виконавця (співвиконавця), підбурювача або пособника у його вчиненні є незначною, може призначити таким особам покарання у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, без урахування розміру майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу.
3. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
4. З урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року.
5. У разі несплати штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.
У разі несплати штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, призначеного як основне покарання, та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді позбавлення волі із розрахунку один день позбавлення волі за вісім неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у таких межах:
1) від одного до п’яти років позбавлення волі – у випадку призначення штрафу за вчинення нетяжкого злочину;
2) від п’яти до десяти років позбавлення волі – у випадку призначення штрафу за вчинення тяжкого злочину;
3) від десяти до дванадцяти років позбавлення волі – у випадку призначення штрафу за вчинення особливо тяжкого злочину.
Якщо під час розрахунку строку позбавлення волі цей строк становить більше встановлених цією частиною статті меж, суд замінює покарання у виді штрафу покаранням у виді позбавлення волі на максимальний строк, передбачений для злочину відповідної тяжкості цією частиною статті.
Коментар до ст. 53 КК України
1. Штраф у ст. 53 КК визначається як стягнення із засудженого в доход держави певної суми грошей у межах і випадках, передбачених статтями Особливої частини Кримінального кодексу.
2. Мінімальний загальний розмір штрафу визначений у тридцять, а максимальний — у тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлений законодавством України на день скоєння злочину. Конкретні розміри штрафу встановлені санкціями конкретних статей Особливої частини Кодексу. За окремі злочини цими статтями можуть бути передбачені й більш високі розміри штрафу.
3. Штраф може призначатися як основне, а також і як додаткове покарання у випадках, передбачених санкціями статей Особливої частини Кодексу, за якими засуджений визнаний винним.
4. У разі несплати засудженим штрафу у встановлений судом термін штраф стягується примусово на підставі виконавчого листа, виданого судом. Якщо засуджений не має можливості сплатити штраф, суд може замінити несплачену суму штрафу іншим покаранням — громадськими роботами із розрахунку — десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами (з розрахунку — один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством України неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) на строк не більше як два роки. Штраф не може бути замінений позбавленням волі.
5. Штраф як міра кримінального покарання тягне за собою правові наслідки — судимість.
Інший коментар до статті 53 Кримінального кодексу України
1. Стаття зберігає визначення штрафу, згідно з яким із засудженого на користь держави стягується певна сума грошей. У переліку видів покарання штраф стоїть на першому місці. Вже з цього можна зробити висновок, що законодавець вважає його ефективним видом покарання, який з урахуванням обставин справи та особи винного може знайти широке застосування у судовій практиці. Підтвердження цьому дає простий підрахунок: якщо питома вага такого виду покарання, що згадується, в основному, як альтернативне, у санкціях статей та їх частин Кримінального кодексу 1960 року складає біля 29 відсотків, то у чинному Кодексі — більш ніж 33 відсотки, тобто третина.
Штраф має психологічний вплив на засудженого, підтверджуючи докір держави особі, яка • вчинила злочин, та тягне за собою суттєві матеріальні наслідки, що можуть зробити невигідним та небезпечним вчинення значної кількості майнових та інших злочинів. Суд повинен обов’язково розглядати можливість призначення штрафу у випадках, коли цей вид покарання передбачений відповідною статтею Особливої частини Кодексу.
2. Як і раніше, штраф може бути як основним, так і додатковим видом покарання. Як основний він накладається у випадках і межах, встановлених Особливою частиною Кодексу. В якості додаткового покарання штраф може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено як додаткове покарання у санкції певної статті Особливої частини Кодексу. На час чинний Кодекс має лише дві статті, що передбачають штраф як додаткову міру покарання. Це ч. І ст. 144 (насильницьке донорство) та ч. 2 ст. 367 (службова недбалість).
3. Законом передбачені і деякі інші випадки застосування штрафу як міри покарання:
— суду надане право при наявності певних умов призначити винній особі більш м’яке покарання, що не зазначене санкцією Особливої частини Кодексу, за якою ця особа обвинувачується (ст. 69). Таким більш м’яким видом покарання може бути і штраф, межі якого визначаються ст. 53.
Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 22 грудня 1995 р. № 22, якщо санкція статті закону не передбачає штрафу, він може бути призначений як основне покарання лише в порядку переходу до більш м’якого виду покарання за наявності зазначених у законі підстав:
— виправні роботи можуть бути судом замінені на штраф, якщо після винесення вироку особа стала непрацездатною (ст. 57). При цьому законом передбачений розрахунок — один місяць виправних робіт рівноцінний трьом неоподатковуваним мінімумам доходів громадян;
— згідно зі ст. 77 у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням суд може призначити особі додаткові покарання, в тому числі штраф у межах, передбачених ст. 53;
— особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання при певних умовах може бути замінена судом на більш м’яке покарання, яким може бути штраф (ст. 82) в межах, передбачених ст. 53;
— вирішуючи питання про звільнення від відбування покарання у виді обмеження або позбавлення волі на строк до 5 років вагітних жінок та таких, що мають дітей до 3 років, суд може замінити покарання більш м’який, яким може бути і штраф (ч. 4 ст. 83) в загальних межах, передбачених ст. 53;
— більш м’яким покараннях (в тому числі штрафом) може бути замінений визначений вироком суду вид покарання згідно з амністією та актом про помилування (ст. 85 та 86).
4. Стаття, що коментується, регламентує штраф не в конкретній сумі гривень, а у вигляді суми, яка відповідає певній кількості неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, офіційно встановленого державою. Загальний розмір становить від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Але в цій же статті передбачено, що розмір штрафу в інших статтях Особливої частини Кодексу може бути вищим. Законодавець надав суду можливість самостійно вирішувати в кожній справі розмір штрафу та зазначив критерії такого розсуду:
— залежно від тяжкості вчиненого злочину;
— з урахуванням майнового стану винного.
Штраф не повинен перетворитися ні в засіб відкупу від покарання, ні в засіб повного матеріального спустошення засудженого.
5. Закон передбачає ситуацію, коли засуджений не може сплатити штраф. У таких випадках суд замінює йому штраф покаранням у виді громадських або виправних робіт. При цьому вживається розрахунок: десять годин громадських робіт за один неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Або один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше 2 років. Порядок заміни передбачений ст. 410 КПК України.
Наприклад, якщо особа була засуджена до штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та штраф не могла сплатити, громадські роботи їй не можуть бути призначені, тому що при вказаному в законі розрахунку суму штрафу можуть покрити громадські роботи строком 500 годин, тоді як максимальний строк громадських робіт за ст. 56 становить лише 240 годин. У такому випадку штраф може бути замінений лише виправними роботами, яких, щоб погасити штраф, повинно бути 12,5 місяця, що відповідає граничному розміру виправних робіт (2 роки), передбаченому ст. 57.
6. Загальною частиною чинного Кодексу, на відміну від Кримінального кодексу 1960 року, не передбачені дії, які необхідно здійснювати в разі злісного ухилення від сплати штрафу. Оскільки такі випадки не виключені, примушення до виконання судових рішень забезпечується шляхом притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 389.