Нова редакція ст. 51 ККУ з Коментарями.
До осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі види покарань:
1) штраф;
2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
4) громадські роботи;
5) виправні роботи;
6) службові обмеження для військовослужбовців;
7) конфіскація майна;
8) арешт;
9) обмеження волі;
10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
11) позбавлення волі на певний строк;
12) довічне позбавлення волі.
Коментар до ст. 51 КК України
1. Стаття 51 КК містить систему кримінально-правових покарань, що встановлені законодавством України. Системою покарань називається вичерпний перелік покарань, що можуть застосовуватися судом і який складений у певній послідовності, за певним порядком.
2. Система покарань у ст. 51 КК побудована за принципом розташування покарань відповідно до ступеня їх суворості — від менш суворих (штраф) до більш суворих (довічного позбавлення волі).
3. Юридичне значення системи покарань полягає в тому, що суд може застосувати до засудженого лише те покарання, яке є в системі.
4. Стаття 51 КК визначає також порядок призначення покарань: одні з них можуть застосовуватися лише як основні (п. 4, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12 ст. 51) інші можуть застосовуватися лише як додаткові (п. 2, 7), а деякі покарання можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові. Основні покарання призначаються тільки самостійно, а додаткові — лише спільно з основними.
Інший коментар до статті 51 Кримінального кодексу України
1. Вказані в статті види покарань створюють систему, під якою розуміється передбачений кримінальним законом вичерпний перелік покарань, що розташовані у певному порядку, залежно від ступеню їх тяжкості.
У перелік видів покарань ввійшли формулювання, що були і у Кримінальному кодексі 1960 року: штраф, конфіскація майна, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі. У той же час, в чинному Кодексі назва деяких з них змінена:
— замість “позбавлення військових, спеціальних звань, рангів, чинів, кваліфікаційних класів і державних нагород” — “позбавлення військового, спеціального звання, рангу> чину або кваліфікаційного класу”;
— замість “позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю” — “позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю”;
— замість “виправних робіт без позбавлення волі” — “виправні роботи”;
— замість “направлення в дисциплінарний батальйон” — “тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців”.
Введені нові види покарань: громадські роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі.
Виключені такі види покарань, як громадська догана та позбавлення батьківських прав.
Ст. 51 повинна застосовуватись з урахуванням ст. 98, яка встановлює перелік видів покарань, що призначаються неповнолітнім злочинцям.
2. Збільшення переліку видів покарань у чинному Кодексі та їх розмаїття обумовлене конкретними історичними факторами, що склалися на час його прийняття, а саме особливостями соціальних, політичних, економічних та культурних правовідносин, і покликане створити передумови для досягнення мети покарання, що зафіксована у ч. 2 ст. 50. Це відображає загальну тенденцію розвитку інституту покарання: застосування суворих видів покарань за тяжкі злочини і водночас розширення сфери застосування покарань, не пов’язаних з позбавленням волі стосовно менш небезпечних злочинів.
3. Система видів покарань є відкритою, змінюваною у залежності від конкретних історичних етапів життя країни, що виявляється через правотворчість законодавця у її змінах. Але стосовно правоохоронних, правозастосовчих органів, навпаки, є замкненою, обов’язковою та завершеною, що не підлягає будь- яким змінам, скороченням, доповненням та забезпечує єдність караної політики. Для суду, який єдиний має право піддати кримінальному покаранню особу, визнану винною у вчиненні злочину, в законодавстві встановлені обов’язкові межі та порядок застосування окремих видів покарань (наприклад, про позбавлення волі на певний строк йдеться у ст. 63, про довічне позбавлення волі — у ст. 64 та щодо інших — у ст. 53—62). Разом з тим, основною функцією системи покарання е диферен- ційовано-індивідуальний підхід до призначення покарання особам, що визнані винними у вчиненні злочину.
З цього приводу Верховний Суд України у постанові Пленуму “Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина” від ЗО травня 1997 р. № 7 зазначив, що кримінальне покарання найбільш істотно обмежує конституційні права і свободи людини та громадянина. Тому воно повинно призначатись засудженим у суворій відповідності з вимогами закону про його загальні начала та мету з урахуванням обставин конкретної справи і даних щодо особи підсудного. При призначенні покарання неприпустимо зважати на обставини, не передбачені законом. Наприклад, на статистичні дані про кількість засуджених, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, на динаміку або структуру покарань за попередні періоди тощо.
4. Чинним Кодексом змінена послідовність видів покарання. На відміну від попереднього кодексу законодавець побудував перелік видів покарань на підставі переходу від більш м’якого до най- суворішого (у Кримінальному кодексі 1960 року, навпаки — від більш суворого до найбільш м’якого). У такому ж порядку зростаючої тяжкості розташовані альтернативні санкції до конкретних видів злочинів в Особливій частині Кодексу. Наприклад, за вчинення хуліганства без кваліфікуючих ознак (ч. 1 ст. 206 Кримінального кодексу 1960 року) передбачалось покарання у вигляді позбавлення волі на строк до одного року, або виправні роботи на той же строк, або штраф від тридцяти до вісімдесяти мінімальних розмірів заробітної плати. Ч. 1 ст. 296 (хуліганство) перелічує види покарань у зворотному порядку: штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років.
5. Визначені у переліку види покарання перебувають між собою у певному співвідношенні: одні застосовуються лише як основні, інші — тільки як додаткові, а окремі можуть бути як основними, так і додатковими. Межі їх застосування виділено законодавцем в окрему ст. 52.
6. За можливістю визначення строку види покарання можна згрупувати у строкові та разові. До строкових відносяться позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службове обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі. Разовими видами покарання є штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, а також конфіскація майна.
7. Зазначені у ст. 51 види покарань дозволяють суду по можливості ефективно використати різні заходи впливу на засудженого у сполученні:
— впливу на психологічну структуру особи шляхом ізоляції від суспільства, що є найбільш вразливим для засудженого видом покарання (арешт, обмеження волі, утримання військовослужбовців в дисциплінарному батальйоні, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі);
— позбавлення майнових вигод (штраф, конфіскація мяйня, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців);
— обмеження особистих немайнових прав та інтересів (громадські роботи);
— обмеження можливостей у майбутньому упродовж певного строку виковувати роботу за професією (позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю).
8. Покарання за колом засуджених, до яких вони можуть бути застосовані, класифікуються на такі види:
— загальні, тобто ті, що застосовуються до будь-якої особи, визнаної судом винною у вчиненні злочину (позбавлення волі на певний строк, штраф, конфіскація майна);
— спеціальні, що застосовуються лише до обмеженої групи винних осіб;
— позбавлення військового спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (стосуються лише військовослужбовців);
— позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю щодо посадових осіб та інших, які використали своє посадове становище для вчинення злочину;
— громадські роботи, до яких не притягаються інваліди І та П груп, вагітні жінки, особи, що дрсягли пенсійного віку, військовослужбовці строкової служби;
— виправні роботи, які не можна застосовувати до вагітних жінок та жінок, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною, непрацездатних, неповнолітніх до 16 років та таких, що дрсягли пенсійного віку, військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування;
— службові обмеження та тримання в дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців;
— арешт, який не застосовується щодо неповнолітніх віком до 16 років, вагітних жінок та жінок, що мають дітей віком до семи років;
— обмеження волі, що не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок та таких, що мають дітей до 14 років, осіб пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби, інвалідів І та II груп;
— довічне позбавлення волі, яке не застосовується щодо неповнолітніх до 18 років, осіб, яким понад 65 років, та вагітних жінок.
9. Чинний Кодекс по-новому вирішує питання відповідальності за злісне ухилення від відбування покарання. Якщо Кримінальний кодекс 1960 року в Загальній частині передбачав за злісне ухилення від відбування покарання у вигляді виправних робіт (ст. ЗО) та штрафу (ч. З ст. 32) заміну невідбутого покарання іншим та зовсім не передбачав такої відповідальності за злісне ухилення від деяких іипттг покарань, то чинний Кодекс вводить ст. 389, 390, згідно з якими за ухилення від виплати штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю, громадських чи виправних робіт, обмеження чи позбавлення волі такі особи притягуються до кримінальної відповідальності.
10. Суд, а також установи та органи, що виконують рішення суду в кримінальних справах, зобов’язані рахуватися з волею законодавця щодо караної політики і застосовувати всі необхідні заходи щодо її найбільш ефективної реалізації.