Нова редакція ст. 39 ККУ з Коментарями.
1. Не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.
3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.
Коментар до ст. 39 КК України
1. Крайня необхідність — це випадок зіткнення двох інтересів, які у рівній мірі охороняються законом, проте задля збереження більш важливого інтересу заподіюється шкода менш важливому інтересові.
2. Крайня необхідність — суб’єктивне право кожної особи. Для деяких осіб вона є також і юридичним обов’язком (пожежники, лікарі, працівники МВС та ін.).
3. Крайня необхідність виключає суспільну небезпечність діяння тільки при наявності таких обов’язкових умов: загрожуюча небезпека законним інтересам є реальна і наявна, вона створює безпосередню загрозу, заподіяння шкоди вже почалося. Небезпека, що минула, або така, що може заподіяти шкоду в майбутньому, не створює стану крайньої необхідності.
Небезпеку, що породжує стан крайньої необхідності, створюють: дії сил природи — повінь, пожежа, блискавка та інші лиха; фізіологічні й патологічні процеси — голод, хвороба; напад тварин — диких чи домашніх, які нападають самі, без впливу людей; дії людей — малолітніх, неосудних, якщо про це відомо тому, кому вони загрожують. Витоки підвищеної суспільної небезпеки — автомобілі та інші транспортні засоби, отрута, радіоактивні матеріали, сильнодіючі речовини. Правомірні дії громадян та посадових осіб стану крайньої необхідності не утворюють.
Небезпека має бути дійсною, реально існуючою, а не уявною. У випадку помилки заподіяна шкода не вважається злочином, якщо особа, що її заподіяла, сумлінно помилилась, тобто з огляду на обставини вона не могла усвідомити своєї помилки. Якщо особа, що заподіяла шкоду, могла усвідомити, що насправді небезпеки не існує, то її дії можуть бути оцінені як необережний злочин.
4. Стан крайньої необхідності виникає при небезпеці для всіх законних інтересів і прав — особи, громадськості, держави.
5. У стані крайньої необхідності шкода може бути заподіяна будь-якому громадському чи особистому інтересові — незалежно від того, кому загрожувала небезпека і кому заподіяна шкода.
6. Якщо заподіянням шкоди не вдалось відвернути небезпеку, то особа, що її заподіяла, звільняється від відповідальності, якщо ця шкода менша, ніж та, яку вона хотіла відвернути.
7. У тих випадках, коли особа сама створила небезпеку, а потім усунула її заподіянням шкоди третім особам, то вона:
а) підлягає відповідальності за створення небезпеки і за заподіяну шкоду, якщо небезпека була утворена навмисно;
б) звільняється від відповідальності, якщо небезпека була утворена необережно.
8. Заподіяння шкоди третім особам є єдиним можливим засобом усунення небезпеки. Якщо є будь-який ін-
ший засіб усунуто загрожуючу небезпеку, то стану крайньої необхідності немає.
9. Заподіяна шкода є меншою, ніж відвернута шкода. З цього законоположення треба зробити висновок, що стан крайньої необхідності виникає тільки в разі небезпеки заподіяння значної шкоди правоохоронним інтересам. У тих випадках, коли відвернута шкода рівна заподіяній, крайньої необхідності немає. Наприклад, не правомірно рятувати своє життя за рахунок життя іншої людини. Але у випадку дилеми — загинути обом чи врятуватися одному — суспільна небезпечність дій відсутня, і складу злочину вони не мають, бо загибель одного вже неминуча. Наприклад, альпініст обрубує мотузку, що пов’язує його з товаришем, який зірвався в прірву. Заподіяна в стані крайньої необхідності шкода не обов’язково повинна бути мінімально можливою. Треба, щоб вона була лише менш значною, ніж шкода відвернута, тобто взагалі меншою, а не найменш можливою.
10. Оскільки дії в стані крайньої необхідності є правомірними, то проти них необхідна оборона не може бути вжита. Крайня необхідність і необхідна оборона мають багато загального: заподіяна шкода і там і там є правомірною; там і там захищаються особисті та громадські інтереси; кожен з цих інститутів є суб’єктивним правом людини.
11. Відмінність необхідної оборони від крайньої необхідності полягає в таких ознаках: небезпеку, що вимагає захисту, в стані необхідної оборони створюють суспільне небезпечні дії фізичної особи; а небезпеку крайньої необхідності – дії людей, сил природи, тварин, фізіологічні процеси і т. ін. У стані необхідної оборони шкода завдається тільки нападаючому, а в стані крайньої необхідності — непричетним до події третім особам. Заподіяння шкоди третім особам у стані крайньої необхідності правомірно лише в тому випадку, якщо це був єдиний засіб відвернення небезпеки. При необхідній обороні такої умови немає. Головною умовою крайньої необхідності є вимога, щоб заподіяна шкода була меншою відвернутої. Заподіяна при необхідній обороні шкода може бути і більшою, ніж відвернута. На відміну від необхідної оборони стан крайньої необхідності виникає лише при наявності сукупності всіх його умов. Відсутність хоча б однієї з них виключає стан крайньої необхідності.
Згідно зі ст. 445 Цивільного кодексу України, особа, що заподіяла шкоду в стані крайньої необхідності, зобов ‘я-зана відшкодувати цю шкоду потерпілому. Враховуючи обставини події, суд може перекласти цей обов’язок на особу, в інтересах якої ця шкода була заподіяна.
Інший коментар до статті 39 Кримінального кодексу України
1. Крайня необхідність — це стан, при якому усувається небезпека, що загрожує законним правам та інтересам будь-яких суб’єктів — особи, організацій, держави чи суспільства.
Шкода буде вважатися вчиненою у стані крайньої необхідності, а тому не буде злочином і не буде підставою для притягнення особи, яка її вчинила, до кримінальної відповідальності, за наявності у сукупності таких умов:
— шкода заподіюється з метою усунення реальної небезпеки, що безпосередньо, у даний момент, загрожує законним правам та інтересам будь-якої особи, держави чи суспільства;
— у даній обстановці небезпеку не можна було усунути іншими засобами;
— при заподіянні шкоди не було перевищено меж крайньої необхідності.
Небезпека, що усувається, може виходити із природних явищ (повінь, пожежа, яка виникла від удару блискавки тощо), від тварин, що нападають, з дій неосудних (малолітніх, душевнохворих) людей, якщо про їх неосудність відомо тому, кому вони загрожують, та ін.
Правомірні дії будь-яких суб’єктів стану крайньої необхідності не утворюють.
Якщо існує засіб усунення небезпеки без заподіяння шкоди, то стан крайньої необхідності не виникає.
2. Слід мати на увазі, що у відповідності з ст. 445 Цивільного кодексу України шкода, заподіяна у стані крайньої необхідності, повинна відшкодовуватись особою, яка її заподіяла. У той же час, враховуючи конкретні обставини справи, суд може покласти обов’язки відшкодування такої шкоди на третю особу, в інтересах якої діяла особа, яка заподіяла шкоду, або звільнити від відшкодування шкоди повністю чи частково як цю третю особу, так і того, хто заподіяв шкоду.
3. Крайня необхідність відрізняється від необхідної оборони ознаками:
— небезпека, яка усувається шляхом вчинення шкоди, при необхідній обороні створюється лише діями осудної фізичної особи, а при крайній необхідності може виходити і з будь-яких інших джерел — природних явищ, машин і механізмів, тварин, дій неосудних осіб тощо;
— при необхідній обороні шкода завдається виключно здоров’ю (аж до позбавлення життя) особи, від посягань якої, власне, і здійснюється оборона. При крайній необхідності шкода може вчинятись різним (наприклад, майновим) інтересам суб’єктів, що не мають ніякого відношення до загрози, яка відвертається;
— при необхідній обороні шкода вчиняється здоров’ю особи, посягання якої відвертається або припиняється, а при крайній необхідності — іншим, наприклад майновим інтересам;
— при необхідній обороні вчинення шкоди особі, посягання якої припиняється, буде правомірним незалежно від того, чи можна було уникнути небезпеки іншими засобами, наприклад втекти від нападника. При крайній необхідності заподіяння шкоди буде правомірним лише при умові, якщо інтими засобами усунути небезпеку неможливо;
— при необхідній обороні правомірною може бути шкода, яка вчиняється нападнику, навіть якщо вона більша, ніж шкода, яка відвертається. При крайній необхідності заподіяна шкода буде правомірною лише за умови, що вона була меншою відвернутої.
4. Шкода, заподіяна законним інтересам, буде вважатися вчиненою з перевищенням меж крайньої необхідності за наявності у сукупності таких умов:
— шкода була вчинена умисно, тобто суб’єкт усвідомлював те, що своїми діями він вчиняє шкоду інтересам інших суб’єктів, і бажав настання такого результату;
— шкода, яка вчинена, є більш значною, ніж та, яка була відвернена.
Прикладом цього може бути руйнування житлового будинку для відвернення розповсюдження пожежі, яка в ньому виникла, на пусті господарські будівлі (сарай), що стоять поруч.
Слід мати на увазі, що вчинена шкода обов’язково повинна бути меншою, ніж шкода, яка відвернута. Законодавство не вимагає, щоб вчинена у порядку крайньої необхідності шкода була мінімально можливою у даній ситуації. Коли вчинена шкода дорівнює відвернутій шкоді, то стан крайньої необхідності не виникає.
5. Якщо особа внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, яку вона відвертала, перевищила межі крайньої необхідності, тобто вчинила більш значну шкоду, ніж та шкода, що була нею відвернута, вона не підлягає кримінальній відповідальності.
Як показує практика, у більшості випадків така ситуація виникає тоді, коли йдеться про відвертання загрози, що виникла по відношенню до близьких, і, перш за все дітей особи, яка перевищила межі крайньої необхідності.