Нова редакція ст. 33 ККУ з Коментарями.

1. Сукупністю кримінальних правопорушень визнається вчинення особою двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жодне з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються кримінальні правопорушення, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

2. При сукупності кримінальних правопорушень кожне з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Коментар до ст. 33 КК України

Це законодавче визначення сукупності злочинів дає можливість підкреслити такі його головні ознаки: по-перше, сукупність злочинів — це вчинення однією особою двох або більше злочинів, які передбачені різними статтями кримінального закону, вчинене не охоплюється одним складом злочину.

2. Згідно з п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» — вчинення двох і більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 152 КК, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування аоо

співучасті у цьому злочині, а в іншому — закінченого зґвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів (Див.: Постанови Пленуму Верховного Суду України- Київ, 1993.- С. 226).

3. Сукупність утворюють різні злочини, передбачені різними кримінально-правовими нормами, які мають власні санкції.

Не буде сукупності злочинів, якщо вчинені дії передбачені, наприклад, різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК, оскільки вони не мають власних санкцій. Такі дії кваліфікуються як один злочин за ч. 2 ст. 115 КК.

4. Сукупність утворюють злочини, які вчинені до засудження, до винесення вироку хоча б за один із них.

Це може бути тоді, коли особа взагалі ще не була засуджена, а також і тоді, коли після винесення їй вироку з’ясується, що вона винна і в іншому злочині, який вчинила ще до суду.

5. Злочини, що утворюють сукупність, тягнуть за собою відповідальність, тобто у випадках, коли:

а) не закінчився біг строків давності;

б) немає акту амністії;

в) немає інших обставин, що виключають кримінальну відповідальність — наприклад, заяви потерпілої (ст. 152 КК України), чи за ст. 45-49 КК.

6. Відрізняється два види сукупності злочинів:

1) реальна — вчинення різних чи подібних, або і тотожних два чи більше злочинів у різний час, у різних місцях і т. ін., передбачених різними кримінально-правовими нормами. Наприклад, ч. 1 ст. 185 КК і ч. 2 ст. 296 КК чи ст. ШККіч. 2ст. 185 КК;

2) ідеальна — вчинення одними діями двох або більше злочинів.

Наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження з хуліганських спонукань — ч. 1 ст. 121 КК і ч. 2 чи ч. З ст. 296 КК; порушення законодавства про охорону природи посадовою особою – за ст. 239-244 КК і ст. 364, 365 КК (Див.: п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 січня 1990 р. «Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи». Постанови Пленуму Верховного Суду Украши, с. 199).

Ідеальна сукупність злочинів відрізняється від одиночного злочину:

а) множиною (декількома) об’єктів посягання;

б) різними злочинними наслідками;

в) у деяких випадках і видами вини.

7. Розподіл сукупності на види має навчальне і практичне значення:

1) різні в них види злочинної поведінки, а також різна суспільна небезпечність винної особи;

2) при ідеальній сукупності інше ніж при реальній:

а) рахуються строки давності;

б) визначається підслідність та підсудність справи про ці злочини.

8. Реальною сукупністю називається вчинення різними самостійними діями двох або більше злочинів, передбачених різними кримінально-правовими нормами, ні за який із них винний ще не був засуджений.

Для реальної сукупності характерне одночасове вчинення злочинів, що її утворюють.

Але часова перерва між злочинами юридичного значення не має.

Реальну сукупність можуть утворювати:

а) подібні (однорідні) злочини — грабіж і розбій;

б) різнорідні злочини — розкрадання і хуліганство;

в) тотожні злочини — наприклад, зґвалтування, передбачене різними частинами ст. 152 КК;

г) закінчені злочини, а також готування до злочину і замах на злочин;

д) вчинення злочину самостійно як виконавцем, а також у ролі пособника, організатора чи підбурювача, або навпаки.

9. Кожен злочин у сукупності вимагає самостійної кваліфікації за певною статтею чи кримінально-правовою нормою КК.

Цю вимогу найбільш складно виконати тоді, коли вчинені злочини мають спільні ознаки.

Наприклад, одержання хабара (ст. 368 КК України) і зловживання владою (ст. 364 КК України), оскільки і одержання хабара є зловживання владою.

Наявність у злочині спільних ознак з іншими злочинами називається в кримінальному праві — конкуренцією загальної і спеціальної норми закону.

Конкуренція викликається потребою практики — подрібнення та диференціації кримінальної відповідальності.

Наприклад, відповідальність за вбивство — передбачається ст. 115, 116, 117, 118, 119 КК. Крім того, відповідальність за заподіяння смерті передбачають ст. 112, 379, 400 і 443 КК.

Оскільки в цьому відбита воля законодавця, то конкуренція вирішується за правилом:

«При конкуренції загальної і спеціальної норм застосуванню підлягає тільки спеціальна норма».

10. Не утворюється сукупність злочинів і в тих випадках, коли злочинні дії, що створюють певний самостійний склад злочину, є частиною об’єктивної сторони іншого більш тяжкого злочину.

Наприклад, незаконне придбання і володіння зброєю членом банди, створює тільки один злочин, передбачений ст. 257 КК, оскільки банди без зброї нема.

Не утворюють сукупність злочинів і стадії вчинення злочину, якщо ці стадії передбачені законом і містять склад злочину.

Наприклад:

– побої (ст. 126 КК України);

— тілесні ушкодження (ст. ст. 121—125 КК України), і вбивство (ст. 115 КК України) кваліфікуються лише за ст. 115 КК, оскільки всі такі дії є частиною об’єктивної сторони вбивства.

Інший коментар до статті 33 Кримінального кодексу України

1. Сукупність, як і повторність, є різновидністю множинності злочинів і означає об’єднання декількох самостійних злочинів у загальний,

Основними ознаками сукупності злочинів є:

— множинність, тобто вчинення особою двох і більше злочинів;

— самостійність кваліфікації кожного злочину як частини сукупності;

— відсутність вироку щодо вчинених злочинів, які складають сукупність.

Законодавець вимагає, щоб кожен з двох і більше злочинів мав характер самостійного, окремого кримінального правопорушення, яке кваліфікується по конкретній статті або частині статті чинного Кодексу. При цьому не має значення, вчинено простий (разовий) злочин, наприклад, вбивство або розбійний напад, чи складний продовжуваний або триваючий, як-то: довготривалі дії організованої злочинної групи, спрямовані на вимагання чужого майна. Головне, щоб кожне злочинне діяння підпадало під самостійну норму або її частину.

Наприклад, якщо особа у складі злочинного угруповання здійснила розбійний напад на банківську установу, а потім вчинила хуліганство з нанесенням потерпілому ножем тяжких тілесних ушкоджень, — її дії являють собою сукупність злочинів і підлягають кваліфікації за ст. 121, 187 та 296.

Слід також мати на увазі, що в окремих випадках кваліфікація різних за характером злочинів може відбуватись у рамках однієї і тієї ж статті, але за окремими її частинами, які мають свої санкції. Саме на це звернув увагу Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 22 грудня 1995 р.

Наприклад, одночасне носіння вогнепальної і холодної зброї підлягає самостійній кваліфікації за окремими частинами ст. 263.

Ще однією безумовною вимогою множинності є відсутність вироку хоча б за один із злочинів, який має складати сукупність, оскільки злочинні дії після набуття вироком законної сили стосовно першого злочину визнаються рецидивом.

Це правило не може порушуватись ще й тому, що остаточний висновок по кожному із злочинів повинен стати складовою частиною єдиного вироку відносно засудженого.

2. У теорії кримінального права розглядаються два види сукупності злочинів:

— реальна сукупність, тобто утворена двома і більше простими злочинними діями.

На практиці цей вид сукупності становить абсолютну більшість, оскільки являє собою непослідовний і непов’язаний між собою, нерідко розірваний у часі конгломерат різних самостійних злочинів.

Наприклад, особа протягом тривалого часу вчиняє хуліганство, грабіж, фіктивне підприємництво та порушення законодавства про бюджетну систему;

— ідеальна, тобто утворена однією складною злочинною дією.

Наприклад, винний під час зґвалтування потерпілої, крім того, заразив її венеричною хворобою, або службова особа отримала хабара у вигляді грошей і ій завідомо відомо, що вони викрадені з державних коштів.

Таким чином, при ідеальній сукупності єдина протиправна дія утворює декілька самостійних, пов’язаних між собою злочинних результатів, потребуючих окремої кваліфікації.

При реальній сукупності кожна з декількох різних дій породжує індивідуальний злочинний результат з такими ж наслідками щодо окремої кваліфікації.

3. При вирішенні питання щодо сукупності злочинів не враховуються злочинні діяння, за які особу було звільнено від кримінальної відлові дальності за підставами, передбаченими ст. 45—49, а також відповідно до закону України про амністію чи акта помилування (ст. 86—87) (див. коментар до попередньої статті).

4. Сукупність злочинів обов’язково тягне за собою відповідну сукупність кваліфікації кожного самостійного кримінального правопорушення.

При кваліфікації діянь у випадках реальної сукупності, коли кожен злочин має свої індивідуальні наслідки і свої кваліфікаційні ознаки, майже не виникає труднощів. Проте значно частіше вони мають місце при ідеальній сукупності та у випадках вчинення так званих складних злочинів.

Наприклад, винний вчинив умисне вбивство потерпілого під час розбійного нападу або хуліганство, в ході якого потерпілому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. Кваліфікація злочинної дії за однією статтею тут явно недостатня, тому що не зможе повністю охопити різні за характером результати: у першому випадку — розбій та корисливе вбивство, а у другому — грубе порушення громадського порядку та нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Якраз з цих причин слід одну дію, відповідно до наслідків, кваліфікувати за декількома статтями чинного Кодексу, що в свою чергу посилює відповідальність особи, яка вчинила такий злочин.

Проте, принцип “подвійної” кваліфікації не враховується відносно особи, що вчинила складний злочин, який також має самостійні наслідки.

Наприклад, якщо той же розбійник замість смерті при тих же обставинах завдав потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, його дії підпадають під ч. 4 ст. 187 і додатковій кваліфікації за ст. 121 не підлягають. Таким же чином, лише за ч. 1 ст. 296 кваліфікується хуліганство, під час якого потерпілому заподіяні легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження.

“Секрет” такої різниці криється в самих статтях, які у власних диспозиціях передбачають поглинання одного злочину більш тяжким. Так, ч. 4 ст. 187 спеціально називає’ тяжкі тілесні ушкодження як кваліфікуючу ознаку складного розбою, а особлива зухвалість під час хуліганських дій серед інших складових передбачає і нанесення тілесних ушкоджень.

5. Ідеальну сукупність слід також відрізняти від випадків конкуренції загальної та спеціальної кримінальних норм. Частіше інших в літературі наводиться приклад конкуренції між ст. 115 та 348. Остання встановлює відповідальність за вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків. Між тим, ст. 115 у п. 8 уже передбачила відповідальність за “… умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку”.

Але оскільки остання норма звузила об’єкт посягання від особи взагалі до працівника правоохоронного органу зокрема, вона вважається спеціальною і за загальним принципом якраз їй і віддається перевага щодо кваліфікації, незважаючи на те, що у даному випадку спеціальна норма передбачає покарання дещо нижче, ніж загальна.

Правомірність такої позиції підтримана постановою грудневого 1997 р. Пленуму Верховного Суду України, який уточнив своє рішення від 26 червня 1992 р.