Нова редакція ст. 34 ККУ з Коментарями.

Рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення.

Коментар до ст. 34 КК України

1. Слово рецидив (латинське — «recidivus») запозичене із медицини, де воно позначає поновлення хвороби після її лікування.

У кримінальному праві рецидив — вчинення нового, другого злочину після засудження за перший, попередній.

Без засудження особи за попередній злочин немає рецидиву. Це може бути повторність чи сукупність злочинів, хоча рецидив є особливий вид повторності (сукупності).

2. Рецидив і повторність явища частково збіжні:

а) рецидив — особливий вид повторності при наявності засудження за попередній злочин, наприклад, крадіжка після засудження за грабіж буде повторністю і рецидивом;

б) всякий рецидив — це повторність у розумінні п. 1 ст. 67 КК, але не всяка повторність — рецидив, наприклад, при відсутності засудження за будь-які злочини.

3. Чинне кримінальне законодавство України виділяє два види рецидиву злочинів:

а) Загальний рецидив — вчинення особою, що була засуджена і має судимість, якогось нового злочину.

Про загальний рецидив мовиться у ч. 1 ст. 71 КК — засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин.

Загальний рецидив завжди має властивості обставини, яка обтяжує відповідальність, оскільки перше засудження не подіяло на винного.

Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочинів, але враховується при призначенні міри покарання.

б) Спеціальний рецидив — вчинення особою, що уже була засуджена і має судимість, нового такого ж чи однорідного (подібного) злочину.

Спеціальний рецидив мають статті — ч. 2 ст. 199 КК — підроблення грошей; ч. 2 ст. 225 КК — обман покупців; ч. ст. 296 КК — злісне хуліганство.

Спеціальний рецидив — це завжди обставина, яка обтяжує відповідальність, впливає на кваліфікацію злочину і на призначення міри покарання.

4. Рецидив злочинів — це сама небезпечна проява множини злочинів, оскільки попереднє засудження не спинило винного від нового злочину.

Інший коментар до статті 34 Кримінального кодексу України

1. Рецидив у широкому розумінні цього поняття є особливий, найбільш небезпечний вид повторності злочинів, оскільки нове кримінальне діяння вчиняється після засудження, тобто вжиття заходів покарання за попереднє.

Обов’язковими ознаками рецидиву злочинів у визначеному цією статтею понятті є:

— наявність нового умисного злочину;

— судимість за попередній умисний злочин.

Закон не допускає визнання рецидиву у випадках скоєння одного з двох злочинів по необережності.

Наприклад, не можна вважати рецидивом діяння, якщо особа скоїла крадіжку після кримінального порушення правил безпеки дорожнього руху або навпаки.

2. Законодавець також підкреслює, що така особа повинна бути не просто засудженою за умисний злочин, а мати за нього судимість. Відповідно до от. 88 судимими визнаються засуджені особи “… з дня набрання щодо них законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості”. Якщо ж у встановленому законом порядку (ст. 89—91) судимість погашена або знята, правові наслідки рецидиву не наступають. Не можна брати до уваги вирок суду до набуття ним законної сили, оскільки його може бути скасовано з послідуючим закриттям справи за реабілітуючими підставами.

Такими, що не мають судимості, згідно зі ст. 88, визнаються особи:

— засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання;

— такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом;

— які були реабілітовані.

3. У залежності від характеру злочинів рецидиви діляться на два види:

— загальний, тобто коли судима особа знову вчиняє різні по формі та об’єкту посягання умисні кримінальні діяння, зокрема, нанесення тілесних ушкоджень, крадіжки, шахрайство з фінансовими ресурсами, зґвалтування;

— спеціальний, коли особа, яка має судимість за умисний злочин, знову вчиняє такий же, або спільний за об’єктом посягання, наприклад повторне зґвалтування або крадіжку після розбійного нападу.

Останній вид рецидиву в силу підвищеної небезпеки завжди виступає як кваліфікуюча ознака на відміну від першого, який враховується лише як обтяжуюча обставина.

4. Залежності від кількості судимостей рецидив ділиться на:

— простий (дві судимості);

— складний (три і більше судимості).

В юридичній літературі виділяють ще один вид рецидиву — пенітенціарний. Він має місце у випадках вчинення нового злочину під час відбуття особою покарання за попередній* і враховується при обранні виду кримінально-виконавчої установи та при вирішенні питань, пов’язаних з умовно-достроковим звільненням.

У Кримінальному кодексі 1960 року існував ще один вид рецидиву — особливо небезпечний, який встановлювався судом з відповідним записом у останньому вироці. Згідно з п. 9 розд. II Прикінцевих та перехідних положень чинного Кодексу з 1 вересня 2001 р. інститут особливо небезпечного рецидиву втратив силу.