Нова редакція ст. 325 ККУ з Коментарями.
1. Порушення правил та норм, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним хворобам, а також масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) і боротьби з ними, якщо такі дії спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань, –
карається штрафом від тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, –
караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
Коментар до ст. 325 КК України
1. Епідемією називається масове поширення гострозаразного інфекційного захворювання (холери, чуми, віспи, тифу, бруцельозу тощо).
2. З метою запобігання епідемії та боротьби з нею встановлені спеціальні правила контролю за водопостачанням, якістю продовольства, знищення витоків інфекції, проведення масових щеплень тощо. Порушення цих правил утворює об’єктивну сторону злочину. Обов’язковою ознакою складу злочину є поширення або реальна загроза поширення заразного захворювання, що сталося внаслідок порушення протиепідемічних правил.
3. Порушення правил боротьби з епідеміями вчинюється необережно. Умисне вчинення такого діяння кваліфікується як диверсія за ст. 113 КК.
4. Відповідальність за порушення протиепідемічних правил настає з шістнадцяти років.
Інший коментар до статті 325 Кримінального кодексу України
1. Об’єктом злочину є відносини у сфері охорони здоров’я, що мають на меті забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя територій та населених пунктів.
Предметом злочину є фактори передачі збудників інфекційних хвороб, тобто забруднені збудниками інфекційних хвороб об’єкти середовища життєдіяльності людини (повітря, ґрунт, вода, харчові продукти, продовольча сировина, кров та інші біологічні препарати, медичні інструменти, предмети побуту), а також заражені збудниками інфекційних хвороб живі організми, що переносять збудники інфекційних хвороб від джерела інфекції до інших осіб.
2. Об’єктивна сторона злочину характеризується недотриманням правил запобігання епідемічним та іншим захворюванням і боротьби з ними, у результаті чого виникає епідемічний осередок та реальна загроза трансформації його в епідемічний спалах.
Диспозиція ст.325 бланкетна. До нормативних актів, що містять санітарно-протиепідемічні правила, відносяться Основи законодавства України про охорону здоров’я, Закони України “Про ветеринарну медицину”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про захист населення від інфекційних хвороб”.
Цими законодавчими актами встановлені єдині санітарно-протиепідемічні вимоги до: планування та забудови населених пунктів; будівництва та експлуатації промислових і інших об’єктів; очищення та знешкодження промислових і комунально-побутових викидів та відходів; використання та утримання житлових, виробничих, службових приміщень і територій, на яких вони розташовані; організації харчування та водопостачання населення; утримання та забою домашніх і диких тварин, а також до іншої діяльності, що може загрожувати санітарно-епідеміологічному благополуччю територій та населених пунктів.
Спеціальні правила поведінки в епідемічних осередках та перелік заходів по локалізації і ліквідації масових інфекційних захворювань містяться в ст.6, 10, 27 та 30 вказаних Основ законодавства України про охорону здоров’я, у ст.26-30 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, у ст.15, 16, 21-23, 28-37 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”.
У відповідності з ч.2 ст.30 Основ законодавства України про охорону здоров’я особи, що є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, відлучаються від роботи чи іншої діяльності, що може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному обстеженню та лікуванню. У випадку поширення особливо небезпечних інфекційних хвороб можуть проводитися обов’язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи у порядку, передбаченому Законом України “Про захист населення від інфекційних хвороб”. При загрозі виникнення чи поширення епідемічних захворювань Президент України згідно з законами України та рекомендаціями органів охорони здоров’я може вводити по всій території України чи у її окремих місцевостях особливі умови та режими праці, навчання, переміщення та перевезення, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.
На органи місцевої державної адміністрації, регіонального місцевого самоуправління, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, на громадян покладений обов’язок активно сприяти здійсненню протиепідемічних заходів.
Порушення санітарно-епідемічних правил та норм у залежності від можливих наслідків або наслідків, які настали, тягнуть за собою адміністративну (ст.42, 43 КУпАП України) чи кримінальну відповідальність. Діяння, за які передбачена відповідальність за ст.325, можуть проявлятися у формі: невстановлення бацилоносіїв; незнищення домашніх тварин, що є джерелами інфекції, або продуктів харчування, що насінені бактеріями; невжиття заходів по карантизації та обсервації осіб, що знаходилися у контакті з хворими – носіями заразного захворювання; незакриття ввезення та вивезення вантажів і пасажирів в окрему місцевість; непідкорення розпорядженню про госпіталізацію; ухилення від обов’язкових протиінфекційних щеплень; невжиття заходів по знищенню заражених продуктів тощо. У кожному випадку необхідно встановити, які саме правила були порушені.
Наслідки, що знаходяться у причинному зв’язку з порушенням згаданих правил, виражаються у наявності епідемічного осередку, в якому хвороба може набути характеру епідемічного спалаху. За відсутності цих наслідків винний притягується до адміністративної відповідальності за ст.42, 43 КУпАП України.
Під епідемією розуміється масове поширення інфекційної хвороби серед населення за короткий проміжок часу (див. ч.6 ст.1 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”); воно полягає у формуванні ланцюга епідемічних осередків, що послідовно виникають один за одним. До особливо небезпечних відносяться інфекційні хвороби, які виникають внаслідок зараження живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами, в тому числі карантинними: чума, холера, жовта гарячка) і характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров’я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення.
Інші заразні захворювання – інфекційні хвороби, що викликаються мікроорганізмами та передаються від хворої до здорової людини не так швидко і масово, як епідемічні захворювання (туберкульоз, бруцельоз, туляремія тощо).
Під поширенням епідемічного та іншого заразного захворювання розуміється збільшення кількості випадків захворювання однією й тією ж інфекційною хворобою.
3. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу чи необережності щодо дій. Стосовно наслідків – вина необережна, а щодо можливості їх настання ймовірний і непрямий умисел. За наявності прямого умислу щодо наслідків, які вказані у диспозиції ст.325, виникає питання, чи не має умисел антинаціонального спрямування, за яке припустима відповідальність за ст.113.
Порушення правил боротьби з венеричними захворюваннями та вірусом імунодефіциту людини за наявності підстав кваліфікується за ст.130, 131 та 133.
4. Суб’єктом злочину може бути особа, у службові та професійні обов’язки якої входить виконання передбачених законом правил по боротьбі з епідеміями та іншими заразними захворюваннями (службові особи підприємств, організацій, установ; медичні працівники санепідемстанцій, ветеринарні лікарі; працівники тваринницьких ферм тощо), а також громадяни, що досягли 16 років і порушили правила боротьби з епідеміями. Службові особи за порушення цих правил можуть нести відповідальність за сукупністю злочинів – за ст.325 та за службовий злочин – за ст.367.