Нова редакція ст. 323 ККУ з Коментарями.
1. Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу –
карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Та сама дія, вчинена батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником або особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього, його тренером, або повторно, або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 314, 315, 317, 324 цього Кодексу, –
карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені щодо двох чи більше осіб, або якщо вони заподіяли шкоду здоров’ю потерпілого, –
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони заподіяли істотну шкоду здоров’ю потерпілого або інші тяжкі наслідки, –
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
Примітка. Допінг – це засоби і методи, які входять до переліку заборонених Антидопінговим кодексом Олімпійського руху.
Коментар до ст. 323 КК України
1. Допінгом (від англійського аЧ>ріп§ — давати наркотики) називаються фармакологічні та інші засоби, які викликають тимчасову екстрену стимуляцію фізичної і нервової діяльності.
У якості допінгів використовуються — амфетамін, стрихнін, ефедрин, трансамін, індоплан, морфін, препарати женьшеню, лимонника китайського, левзеї, седуксен, еленіум, ноксірон і т. ін. Застосування допінгу у змаганнях ставить у нерівні умови тих, хто змагається, і може заподіяти шкоду здоров’ю. У деяких країнах (Бельгії, Італії) використання допінгу заборонено.
Міжнародний олімпійський комітет у Лозанні 20 грудня 1967 року прийняв рішення про заборону застосування допінгу у спортивних змаганнях, про організацію анти-допінгового контролю на міжнародних змаганнях, а також склав перелік заборонених засобів.
2. Стаття 323 КК передбачає відповідальність за спонукання неповнолітніх до застосування допінгу. Спонуканням визнається будь-який спосіб впливу на неповнолітнього — агітація, поради, пропозиції, рекламування, підкуп. Погрози незнання характеру, наприклад, не допускати до змагання чи виключити із змагання тощо,— здатний викликати у неповнолітнього згоду на застосування допінгу.
3. Спонукання вважається закінченим злочином з моменту вчинених дій, спрямованих на те, щоб викликати згоду потерпілого застосувати допінг, незалежно від того чи були використані відповідні препарати неповнолітнім, чи ні. Застосування до неповнолітнього насильства (побоїв, тілесних ушкоджень) з метою примусити його використати допінг утворює сукупність злочинів, передбачених ст. ст. 121, 122, 125, 126 і ст. 323 КК.
4. Спонукання неповнолітнього до застосування допінгу, вчинене:
а) повторно (вдруге);
б) щодо двох чи більше потерпілих;
в) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 314, 315, 317, 324 КК, якщо не витекли строки давності (ст. 49 КК України) або судимість за ці діяння не була знятою чи погашеною (ст. 91 КК України).
5. Якщо застосування допінгу спричинило потерпілому тяжку шкоду здоров’ю — хворобу, втрату працездатності, то особа, яка спонукала неповнолітнього до його застосування, підлягає відповідальності за ч. З ст. 323 КК.
6. Потерпілими від спонукання до застосування допінгу визнаються особи чоловічої статі, які не досягли віку вісімнадцяти років.
7. Спонукання до застосування допінгу вчинюється умисно з метою викликати у неповнолітнього згоду на застосування допінгу.
8. Відповідальними за спонукання неповнолітнього до застосування допінгу є всі осудні особи, що досягли віку шістнадцяти років незалежно від їх стосунків з потерпілим (друзі, батьки, вчителі, вихователі, тренери тощо).
Інший коментар до статті 323 Кримінального кодексу України
1. Новелою в кримінальному законодавстві України є встановлення відповідальності осіб, що займаються фізичним вихованням, за спонукання неповнолітніх фізкультурників і спортсменів до застосування допінгів.
Це зумовлено перш за все підвищеною суспільною небезпекою даного виду злочину, оскільки замість збільшення кількості юних фізкультурників і спортсменів з розвинутими фізичними, морально-вольовими та інтелектуальними здібностями зростає кількість допінгоманів з різними хворобами, тобто погіршується стан здоров’я підростаючого покоління.
Доцільно навести цитату із заяви Президента Міжнародного Олімпійського Комітету (МОК) Х.А. Самаранча напередодні відкриття XXIV Олімпійських Ігор у Сеулі: “Приймати допінг – значить померти. Померти фізіологічно при настанні незворотних аномальних процесів в організмі. Померти фізично, як показали трагічні факти останніх років. Померти духовно, інтелектуально, погоджуючись шахраювати, визнавати своє безсилля чи недостатність волі чесно використовувати свої можливості або робити зусилля, щоб їх перебороти. Нарешті, померти морально, фактично поставити себе поза рамками тих правил, яких вимагає гуманне суспільство”.
Відповідальність за ст.323 настає за спонукання неповнолітнього, який займається фізкультурою або спортом, до прийому допінгу у процесі тренування чи спортивних змагань (турнірів) проти його особистого бажання. Це може бути примус у будь-якій формі до вживання того чи іншого допінгу.
2. Безпосереднім об’єктом спонукання неповнолітніх до застосування допінгу є відносини у сфері фізичної культури і спорту з приводу недопущення використання в цій галузі допінгів (див. ст.7, 24 Закону України “Про фізичну культуру і спорт”).
Предметом злочину є допінги. Згідно з приміткою до ст.323 – це засоби і методи, що входять до Переліку заборонених до застосування у спорті Антидопінговим кодексом Олімпійського Руху.
Речовини, що застосовуються як допінги, є високоактивними речовинами тваринного і рослинного походження або їх синтетичними аналогами. Майже всі вони використовуються у лікарняній практиці, де їх застосування є вимушеним і звичайно короткочасним, здійснюється під наглядом лікаря. У спортивній практиці прийом високоактивних речовин проводиться з грубим порушенням дозування і тривалості приймання, вже не кажучи про міркування морального порядку. Все це призводить до важких порушень здоров’я спортсменів, а іноді – до смерті.
Медична комісія МОК внесла до переліку заборонених допінгів майже 100 речовин, розділених на п’ять груп:
– аналептичні засоби чи стимулятори (амфетаміни, кодеїн, кокаїн, ефедрин, метилефедрин, фентермін тощо). Допінги цієї групи активізують серцево-судинну і дихальну діяльність, що виявляється у збільшенні серцевого викиду, розширенні бронхів, підвищенні артеріального тиску. Препарати знімають почуття втоми, невпевненості у своїх силах, покращують всі види психічної і моторної діяльності. Аналептичні засоби стимулюють в основному діяльність дихального центру.
Підвищення функціональних можливостей спортсменів під впливом стимуляторів у значній мірі виникає внаслідок блокади фізіологічних регуляторів, можливих меж мобілізації функціональних резервів, що часто призводить до перенапруження серця, печінки, нирок, порушення терморегуляції організму та інших негативних наслідків, здатних викликати важкі захворювання і навіть смерть. Застосування у підвищених дозах амфетаміну (надзвичайно популярного допінгу серед спортсменів) часто призводить до гіпертонічного кризу і крововиливу, виникнення аритмії, що нерідко є причиною смерті. Підвищене виробництво метаболічного тепла може призвести до теплового удару. Можливі також летальні випадки внаслідок серцево-судинного шоку. Згідно з висновком спеціалістів МОК причинами багатьох летальних випадків є серцево-судинні захворювання, викликані застосуванням амфетаміну, а наслідками цього – гіпертрофічна кардіоміопатія, розрив аорти, проламбування мітрального клапана тощо.
Досить негативно впливає амфетамін і на психіку. За даними МОК, у 90 % спортсменів, які вживають 300 мг цього допінгу на день, спостерігаються слухові галюцинації, у 33 % – психічні реакції з параноїдальним маренням. Ці реакції часто залишаються і після припинення прийому амфетаміну. Аналогічним чином впливає на організм спортсмена й інший популярний стимулятор – кокаїн. Цей допінг має високу токсичність, він знімає почуття втоми, суттєво підвищує працездатність спортсмена і викликає психічну залежність. Підвищення дози кокаїну досить часто є причиною смерті спортсменів від інфаркту міокарда чи крововиливу в мозок;
– наркотичні засоби (кодеїн, героїн, морфін, марихуана тощо). Вони застосовуються у спорті як сильнодіючі знеболюючі препарати, здатні зняти почуття втоми, але можуть призвести до перевантаження органів і функціональних систем, важких захворювань і летального випадку;
– анаболічні стероїди (тестостерон, ретаболіл чи нандролон, метенолон тощо). Їх застосування поширене серед культуристів, важкоатлетів, легкоатлетів-метальників з метою збільшення м’язової маси та інтенсифікації тренувального процесу у переважній більшості видів спорту. Небезпека немедичного прийому стероїдів полягає в тому, що вони здатні викликати рак печінки і печіночний крововилив, захворювання серця у відносно ранньому віці. Під впливом цих допінгів виникають дегенеративні зміни у м’язовій тканині культуристів і важкоатлетів, структурні аномалії центрального ядра, атрофія м’язових волокон тощо.
Серед інших негативних наслідків застосування анаболітичних стероїдів відмічають: передчасне припинення росту у неповнолітніх спортсменів; підвищену агресивність і ворожість; психотичні варіанти поведінки та інші психічні розлади (слухові галюцинації, параноїдальне марення, мегаломанія тощо). У дівчат стероїди викликають вірілізацію – зниження тембру голосу, зменшення грудей, ріст клітора, лисину чоловічого типу, ріст волосяного покриву на обличчі, руках і ногах. Ці побічні явища не зникають після припинення вживання стероїдів. Останні також викликають фізичну залежність, що характеризується абстинентним синдромом;
– бета-блокатори (пропланол, атенолол, метропролол тощо). Препарати цієї групи сприяють зниженню маси тіла і виведенню слідів прийому інших допінгів. У зв’язку з цим вони застосовуються у спорті для скидання зайвої ваги до початку змагань по гімнастиці, фігурному катанню, боксу тощо;
– діуретичні засоби (дихлортіазід, гідрохлотізазід, форосемід тощо). Ці допінги застосовуються у спорті для зниження маси тіла.
Крім речовин згаданих класів до допінгів віднесені певні методи, зокрема так званий кров’яний допінг – переливання донорської крові, а також всі фармацевтичні, хімічні і фізичні маніпуляції, здатні за характером дозування чи вживання штучно покращувати результат спортсмена на змаганнях.
Суть кров’яного допінгу полягає в підвищенні у змісту крові рівня гемоглобіну з метою штучного підвищення максимального споживання кисню і стимуляції витривалості при тривалій праці (велогонка, лижні гонки, марафон), а також для зняття негативного впливу середньогір’я і високогір’я на рівень максимального споживання кисню і витривалості спортсменів-альпіністів. Спеціалісти МОК вважають, що застосування донорської крові пов’язане з певним ризиком, так як незважаючи на ретельний підбір крові по групах багато спортсменів негативно реагують на переливання крові у зв’язку з розладом трансфузованих еритроцитів. Не виключаються також випадки виникнення інфекційних захворювань. Для уникнення цих негативних наслідків у спортивній практиці використовується і такий метод кров’яного допінгу, як взяття, зберігання та подальше введення спортсмену власної крові.
До допінг-методів відносяться і так звані пентігормони. Цей метод застосовується волейболістами і баскетболістами.
3. Об’єктивна сторона злочину полягає у психічному впливі на неповнолітніх з метою примусити їх проти свого бажання вжити той чи інший допінг.
Диспозиція ст.323 не містить вказівки на характер і спосіб примусу.
Відповідно психічний вплив може здійснюватися будь-яким способом, зокрема шляхом:
– тиску на неповнолітнього через залякування чи погрози виключити його з спортивної секції або команди, відсторонити від участі у змаганнях тощо;
– обману (демонстрація фальшивої постанови спортивного комітету про виключення із складу збірної команди з причини поганих показників на відбіркових змаганнях; неправдиве повідомлення про те, що цей допінг призначив лікар спортивної організації або що це необхідно для завоювання особистого чи колективного призового місця тощо);
– задобрювання нездійсненними обіцянками присвоєння позачергового спортивного звання “майстер спорту” чи незаконного матеріального заохочення за сфальсифіковані результати тощо;
– погрози застосувати насилля за низькі показники у процесі тренувань, розголосити відомості, які ганьблять спортсмена, тощо.
Не виключається можливість застосування інших способів психічного впливу на неповнолітнього з метою примусу до вживання допінгу.
Злочин вважається закінченим з моменту факту психічного впливу на неповнолітнього, що спрямований на його примус до вживання допінгу. Не має значення, чи погодився неповнолітній під таким тиском на вживання допінгу і чи був сам факт вживання.
4. Потерпілими від злочину, передбаченого ст.323, є не ті неповнолітні з так званих “диких” команд, що займаються звичайними спортивними іграми або неорганізованим культуризмом, а ті, які беруть участь у масовому фізкультурному русі, спортивних змаганнях (турнірах, спартакіадах, олімпіадах) з метою встановлення рекордів, отримання спортивних розрядів, звань майстрів спорту, завоювання призових місць і нагород та інших досягнень у фізкультурі і спорті.
Якщо неповнолітній, якого примусили вжити допінг, не є учасником фізкультурного руху, то у цьому випадку він може бути потерпілим від злочину, відповідальність за який передбачена ст.314, 315, 324.
5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Суб’єкт усвідомлює, що при використанні вищезгаданих форм впливу він примусить неповнолітнього вжити допінг. Мотиви злочину для кваліфікації значення не мають – це можуть бути кар’єристські прагнення, бажання прославитися тощо.
6. Суб’єктом злочину може бути особа, яка досягла 18 років, виконувала функції викладача фізкультури, інструктора по тому чи іншому виду спорту, тренера. Це стосується і випадків, коли особа обмежується навіть лише керівництвом команди, до складу якої входить неповнолітній спортсмен. Злочин може бути скоєно у співучасті з особами, які є представниками відповідної спортивної організації, або з іншими особами, які були втягнуті винним у злочинну діяльність з метою примусу неповнолітнього спортсмена до вживання допінгу.
Якщо винний не підпадає під ознаки вказаного суб’єкта, він несе відповідальність за ст.314, 315 та 324.
7. Кваліфікуючими ознаками злочину у відповідності з ч.2 ст.323 є його вчинення: повторно щодо двох чи більше неповнолітніх; особою, яка раніше скоїла один із злочинів, передбачених ст.314, 315, 317 та 324.
Під повторністю у цьому випадку потрібно розуміти скоєння винним дій, вказаних у ч.1 ст.323, неодноразово (хоча б другий раз). При цьому як повторні вони можуть визнаватися лише за умови, що не збіг строк давності притягнення за них до кримінальної відповідальності, а судимість (за її наявності) не знята і не погашена в установленому законом порядку. Вчинення особою одного із злочинів, передбачених ст.314, 315, 317 та 324, – випадок множинності однорідних дій. При кваліфікації скоєного треба враховувати правила щодо кваліфікації повторних злочинів.
8. Особливо кваліфікованими ознаками спонукання неповнолітніх до застосування допінгу, передбаченими ч.3 ст.323, є заподіяння тяжких наслідків. Це можуть бути любі вищезгадані наслідки, які викликаються дією допінгів на організм людини. Якщо внаслідок прийому неповнолітнім допінгу настала його смерть, скоєне слід кваліфікувати за сукупністю скоєних злочинів, тобто за ст.119 і 323.
Антидопінговій практиці відомі факти, коли у процесі примусу неповнолітнього до застосування кров’яного допінгу в іншої особи завчасно шляхом обману вилучається кров з метою використання її як донорської. У такому разі скоєне повинно кваліфікуватися за ч.1 ст.14, ст.144 та 323. За цими ж статтями треба кваліфікувати насильницьке взяття крові у неповнолітнього, її зберігання з наступним примусовим введення йому цієї крові.