Нова редакція ст. 319 ККУ з Коментарями.
1. Незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах –
карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста шістдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Та сама дія, вчинена повторно, –
карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Коментар до ст. 319 КК України
1. Незаконною визнається видача рецепта: а) не належною особою, тобто не лікарем; б) особі, яка не має права на отримання наркотичних засобів чи психотропних речовин як ліків; в) на отримання незаконної кількості цих засобів чи речовин, тобто явно не потрібної для лікування за певних обставин.
2. Незаконна видача рецепта, вчинена повторно, кваліфікується за ч. 2 ст. 319 КК.
3. Незаконна видача рецепта вчинюється умисно, з корисливих мотивів або іншою особистою заінтересованістю.
4. Відповідальними за незаконну видачу рецепта є лише лікарі, які, згідно із законодавством України, мають право виписувати рецепти на отримання наркотичних засобів або психотропних речовин. Виписка рецепта іншими особами є фальшуванням документа, відповідальність за яке настає за ст. 358 КК.
Інший коментар до статті 319 Кримінального кодексу України
1. Суспільна небезпека злочину полягає в тому, що незаконна видача рецепта є одним із джерел злочинного вилучення наркотичних чи психотропних лікарських засобів з аптек.
2. Об’єктом злочину є відносини у сфері охорони здоров’я, що забезпечують порядок придбання наркотичних засобів або психотропних лікарських засобів громадянами (див. ст.14-15 Закону України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів”).
Предметом злочину є спеціальний бланк (рецепт) встановленого МОЗ зразка, в якому лікар приписує особі ті чи інші наркотичні або психотропні лікарські засоби. Рецепт підписується лікарем, а також головним лікарем лікувально-профілактичного закладу чи завідувачем відділення, які несуть відповідальність за призначення таких засобів хворим.
Відповідно до чинних медичних правил наркотичні лікарські засоби призначаються у випадках, коли необхідно зняти гострий біль, наприклад при онкологічних захворюваннях, тяжких травмах, після операцій тощо. Психотропні речовини призначаються хворим на епілепсію, при гострих психоемоційних розладах, у деяких інших випадках. Видача рецепта на право придбання наркотичних чи психотропних лікарських засобів особам, хворим на наркоманію або токсикоманію, категорично забороняється.
3. Об’єктивна сторона злочину полягає у безпідставному призначенні особі наркотичних чи психотропних лікарських засобів і видачі рецепта, щоб одержати їх в аптеці для використання і вживання з немедичною метою. На даний час порядок видачі таких рецептів регламентується правилами виписування рецептів на лікарські засоби та вироби медичного призначення, затверджені МОЗ України від 30 червня 1994 р. № 117.
Згідно з ч.3 п.3.2 розд. 3 Порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів в державних і комунальних закладах охорони здоров’я України, затвердженого наказом МОЗ України від 18 грудня 1997 р. № 356 (із змінами, внесеними наказом МОЗ від 4 червня 1999 р. № 138), наркотичні і психотропні лікарські засоби та прекурсори списку № 1 таблиці ІV Переліку у чистому вигляді або в суміші з індиферентними речовинами дозволяється виписувати тільки лікарям, які працюють у державних та комунальних закладах охорони здоров’я.
4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини і корисливими мотивами чи іншою особистою заінтересованістю. Під корисливим мотивом слід розуміти прагнення особи, яка незаконно видала рецепт, мати з цього матеріальну вигоду. Це може бути отримання за видачу рецепта будь-якого майна чи придбання права на нього, звільнення від будь-яких особистих матеріальних витрат тощо.
Інша особиста заінтересованість може полягати у прагненні отримати вигоду немайнового характеру як для себе, так і для інших осіб у вигляді різного роду привілеїв, а також в інших спонуканнях на ґрунті співчуття, хибно сприйнятого товариства тощо.
5. Суб’єктом даного злочину є здебільшого особи, які працюють на посадах лікаря та мають право видавати рецепти на придбання наркотичних засобів чи психотропних речовин.
У випадках, коли рецепт незаконно видається головним лікарем чи завідувачем відділення лікувально-медичного закладу, дії такої особи мають кваліфікуватися за ст.319 і 364 як зловживання службовим становищем і як незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин.
Якщо незаконна видача рецепта була пов’язана з одержанням хабара, вчинене додатково кваліфікується за ст.368.
6. Злочин вважається закінченим з моменту передачі незаконно виписаного рецепта особі, на яку він виписаний. Коли ж із будь-яких причин такий рецепт не був переданий, дії винного слід кваліфікувати за ст.14 і ст.319 як замах на незаконну видачу рецепта.
7. Частиною 2 ст.319 передбачена кримінальна відповідальність за повторну незаконну видачу рецепта на право придбання наркотичних засобів чи психотропних речовин. Незаконна видача рецепта визнається повторною, якщо особа раніше вчинила хоча б одне таке діяння, незалежно від того, чи була вона за це засуджена. Під повторністю слід розуміти як ті випадки, коли винний повторно незаконно видає рецепт на отримання наркотичних засобів чи психотропних речовин одній і тій же особі, так і ті, коли такі рецепти видаються двом і більше особам.
У разі коли лікар вступає у змову з працівником аптеки і виписує рецепт на отримання наркотичних засобів чи психотропних речовин, а останній вилучає їх і збуває будь-кому, діяння таких осіб слід кваліфікувати за сукупністю злочинів як викрадення наркотичних засобів, психотропних речовин і їх збут за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.307 та ч.2 ст.308).