Стаття 296. Хуліганство

Новая редакция ст. 296 УКУ с комментариями.

1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, –

карається штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років.

2. Ті самі дії, вчинені групою осіб, –

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, –

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, –

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Комментарий к ст. 296 УК Украины

1. Хуліганство є одним із найпоширеніших злочинів.

2. Хуліганством називається грубе порушення громадського порядку (громадського спокою, громадської моральності), що вчинюється з хуліганських мотивів і виражає явну неповагу до суспільства.

3. Центральною, головною ознакою злочину, передбаченого ст. 296 КК, є його мотив — хуліганські спонукання. Хуліганський мотив — це прагнення особи до самоствердження, самовиразу себе в зухвальстві, неповазі до інших, що притаманне людині з нестримним і вкрай розбещеним егоїзмом; це спосіб самовиразу хама, варвара, дикуна. В основі хуліганських спонукань лежать розгнузданий егоїзм, озлобленість і незадоволеність, що сягають до безтямної люті і тупого відчаю, викликаного розбіжністю між рівнем домагань особи та наявними можливостями їх здійснення.

Прагнення особи до самовиразу й самоствердження є нормальною і природною потребою. Кожна людина прагне до самовиразу, до самоствердження, але різні люди обирають для цього різні засоби. Суспільна оцінка такого прагнення повністю залежить від того, як, якими засобами і способами ця потреба задовольняється. Одні задовольняють її самовідданою працею, науковими чи спортивними досягненнями, сумлінним служінням громадським інтересам, самопожертвуванням заради загальної справи, інші — біганиною за модою, гарним життям, за престижними речами, треті — пияцтвом, жорстокістю, глумом над слабким, старим чи хворим. Основою хуліганських спонукань є безкультурність, невихованість, жорстокість. Дикі наміри і вчинки породжуються дикими звичаями і звичками.

4. Другою характерною особливістю хуліганства є вчинення його при явно незначних, неістотних приводах, як явно неадекватна, невідповідна реакція на поведінку потерпілого чи інших осіб. Наприклад, Б., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, пізно увечері безпричинно причепився у дворі будинку до А. С., А. Д. та П., ображав їх нецензурними словами, вдарив у обличчя П., який зробив йому зауваження (Практика судів…— С. 196—197). Іноді хуліганські дії вчинюються майже без будь-яких приводів. Наприклад, п’яний Д. на вулиці біля входу в ресторан підійшов до незнайомого йому К. і з хуліганських мотивів двічі вдарив його кулаком в обличчя, збивши з ніг. Коли потерпілий піднявся і почав тікати, Д. наздогнав його та уламком скла, знайденим біля ресторану, з метою вбивства з хуліганських мотивів, наніс удар у шию, заподіявши смертельне поранення, та продовжував наносити йому порізи обличчя, грудної клітки, живота, в тому числі з ушкодженням внутрішніх органів, а також наніс численні удари по голові, заподіявши перелом перенісся, спинки носа, щелепи. Від заподіяних тілесних ушкоджень К. помер на місці події (Практика судів…— С. 195).

5. Третя специфічна особливість хуліганства полягає в тому, що безпосередня причина злочинного діяння завжди внутрішня, вона в самому діючому суб’єктові, у його намірах, проявах його волі. Ця причина внутрішня у тому розумінні, що вчинені дії зовсім не викликані збігом конкретних обставин, логічно не обґрунтовані і не зумовлені цими обставинами. У тих випадках, коли безпосередня причина події є зовнішньою відносно діючого суб’єкта, тобто коли вчинені ним дії викликані зовнішніми обставинами, находять у них логічне обґрунтування, то такі дії не утворюють складу злочину хуліганства. Із врахуванням цих головних ознак діяння, передбачене статтею 296 КК, можна визначити як не зумовлене зовнішніми обставинами грубе порушення громадського спокою і громадської моральності, вчинене із хуліганських спонукань.

6. Залежно від ступеня суспільної небезпечності хуліганство поділяють на три види: просте (ч. 1), злісне (ч. 2 і 3) і особливо злісне (ч. 4 ст. 296 КК України).

7. Простим хуліганством називаються грубе порушення громадського порядку і явна зневага до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. За ч. 1 ст. 296 КК кваліфікуються дії, що містять всі ознаки хуліганства,— грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства. Дії, які хоча й порушують громадський порядок, але не є грубими, значними, не досягають ступеня суспільної небезпечності, злочину не становлять, не визнаються кримінальне караним хуліганством. Склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 296 КК, належить до так званих матеріальних, і тому завжди потрібно встановити й доказати, що винний грубо порушив громадський порядок. При цьому грубе порушення громадського порядку — не тільки процес учинення злочину, а і його наслідки. Оцінка злочинних наслідків хуліганства значно залежить від місця, часу та інших обставин вчинення хуліганських дій. У деяких випадках ці обставини є вирішальними, оскільки аналогічні дії (наприклад, паління, відправлення природних потреб, оголення тіла), вчинені в різний час і в різних місцях, оцінюються іноді прямо протилежно.

Критеріями оцінок хуліганських дій та їхніх наслідків, як правило, є норми моральності, звичаї і правила прилюдної поведінки. Хуліганство іноді заподіює конкретну матеріальну чи моральну шкоду (знищення або пошкодження майна, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), яка також приєднується до злочинних наслідків і впливає на оцінку діяння. Для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 296 КК важливо встановити, чи вчинив винний грубе порушення громадського порядку, і за цією ознакою відмежувати кримінальне каране хуліганство від дрібного, яке є адміністративним правопорушенням (ст. 173 КАП).

Не можуть кваліфікуватися за ч. 1 ст. 296 КК діяння, які мають з хуліганством деякі подібні зовнішні ознаки — образа, завдання побоїв (ст. 126 КК України), легких тілесних ушкоджень (ст. 125 КК України), самоправство (ст. 356 КК України) та деякі інші, оскільки ці останні вчинюються не з хуліганських мотивів, а з істотних приводів, що випливають із зовнішніх обставин (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. // Постанови Пленуму…— С. 173). Якщо діяння кваліфікується за ч. 1 ст. 296 КК, то образа, побої, пошкодження або знищення майна, погроза вбивством, заподіяння легких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень повністю охоплюються складом хуліганства, і додаткова кваліфікація цих дій непотрібна.

8. Хуліганством називаються дії, вчинені із хуліганських спонукань, що відзначаються винятковим цинізмом чи особливою зухвалістю.

Визнання тих чи інших дій винятково цинічними або особливо зухвалими проводиться на ґрунті оцінок конкретних обставин у їх сукупності із врахуванням часу, місця та умов вчинення злочину. При цьому за ч. 1 ст. 296 КК за ознакою виняткового цинізму кваліфікуються такі дії, які супроводжувались демонстративною зневагою до загальновизнаних норм людяності, моральності: проявом виняткової безсоромності, знущанням над хворим, особою похилого віку чи такою, що перебуває в безпорадному стані тощо (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. // Постанови Пленуму…— С. 170—171). Цинізм — це нахабно-зневажливе ставлення до норм моральності, чемності, до того, що користується особливою шаною, визнанням, всезагальною повагою. Винятково цинічними визнаються, наприклад, непристойні (неподобні) рухи тіла, оголення статевих органів, відправлення природних потреб у людному місці, в присутності сторонніх осіб.

Хуліганські дії у багатьох випадках бувають цинічними. Для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 296 КК за ознакою виняткового цинізму необхідно встановити і доказати не просто цинічність тих чи інших дій, а їхній винятковий, надзвичайний, найвищого ступеня цинізм. За ч. 1 ст. 296 КК за ознакою виняткового цинізму кваліфікуються лише навмисні дії, що винятково грубо, демонстративно й свідомо ображають моральні почуття людей.

У тих випадках, коли, наприклад, особа задовольняє свої природні фізіологічні потреби хоча й у не призначеному для цього місці, але вживає можливі в цих конкретних обставинах заходи для того, щоб приховатися, не викликати почуття сорому у сторонніх осіб і т. п., її дії не можуть кваліфікуватися за ч. 1 ст. 296 КК.

9. Хуліганством із ознакою особливої зухвалості визнається таке злочинне порушення громадського порядку, яке виражало явну неповагу до суспільства і супроводжувалось насильством із заподіянням тілесних ушкоджень або знущанням над особою, яке тривалий час і вперто не припинялось, або було пов’язане з пошкодженням чи знищенням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи громадського транспорту та ін. (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. // Там само.- С. 170-171).

За ознакою особливої зухвалості вчинених дій злочин кваліфікується за ч. 1 ст. 296 КК не тоді, коли винний проявив зухвалість, нахабство чи грубість або жорстокість, а лиш у тих випадках, коли його дії були надто зухвалими, тобто відзначалися нестерпною, найвищого ступеня зухвалістю.

Частина 1 ст. 296 КК не охоплює вчинення більш тяжких, ніж хуліганство, злочинів. Тому вчинення піц час хуліганства злочинів, передбачених ст. 121, ст. 194 КК, кваліфікується за сукупністю з хуліганством (ч. 2 чи ч. З ст. 296 КК України).

10. Злісним визнається хуліганство, передбачене ч. 2 і ч. З ст. 296 КК.

Частина 2 ст. 296 КК передбачає відповідальність за хуліганські дії, вчинені групою осіб. За ч. 2 ст. 296 КК кваліфікуються дії, вчинені кількома суб’єктами кримінальної відповідальності, коли кожен з учасників групи вчинив хуліганські дії, передбачені ч. 1 ст. 296 КК. Якщо ж хуліганські дії вчинив один із співучасників, а інші були, наприклад, підмовниками, то вчинене не кваліфікується як хуліганство, передбачене ч. 2 ст. 296 КК. За таких умов дії виконавця кваліфікуються за ч. 1 ст. 296 КК, а дії підмовника — за ч. 4 ст. 27 і ч. 1 ст. 296 КК.

11. Хуліганство визнається злісним і кваліфікується за ч. З ст. 296 КК, якщо винний вчинив опір особам, які присікали його хуліганські дії — представники влади, представники громадськості, що виконують обов’язки з охорони громадського порядку, інші громадяни, які припиняли хуліганські дії.

Присіканням є вчинення таких дій, які здатні зупинити хулігана, покласти край його злочинним діям. Прохання припинити хуліганські дії, зауваження, уговори, вимоги тощо не є присіканням. Отже, протидія, опір як кваліфікуюча ознака ч. З ст. 296 КК, має місце лише в тих випадках, коли хуліган активно протидіє присіканню, тобто застосовує фізичну силу (відштовхує, завдає удари, побої, заподіює тілесні ушкодження тощо) або погрожує застосувати насильство.

Непокора, тобто відмова від виконання наполегливих, неодноразових вимог громадян, представників влади або громадськості припинити хуліганські дії, не є опором і не визнається кваліфікуючою ознакою ч. З ст. 296 КК.

Опір особі, яка присікала хуліганські дії, не охоплюється складом хуліганства лиш у тих випадках, коли внаслідок застосування насильства винним був учинений ще й інший більш тяжкий злочин. Ці більш тяжкі (ніж хуліганство) злочини (вбивство, умисні тяжкі тілесні ушкодження та ін.), вчинені із хуліганських спонукань, кваліфікуються за відповідними статтями КК (зокрема, за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України), якщо законодавством передбачена відповідальність за їх вчинення з хуліганських мотивів. Якщо така відповідальність законом не передбачена або коли є їх реальна сукупність, то такі злочини кваліфікуються за сукупністю з хуліганством.

Оскільки Кримінальним кодексом України кримінальна відповідальність за умисні тяжкі тілесні ушкодження, заподіяні із хуліганських мотивів, спеціально не передбачена, то вчинення таких ушкоджень кваліфікується за сукупністю злочинів: за ч. 1 чи 2 ст. 121 і ч. З або ч. 4 ст. 296 КК.

Опір особам, що присікали хуліганські дії, визнається кваліфікуючою ознакою ч. З ст. 296 КК лише у тих випадках, коли він був складовою частиною хуліганства. Якщо опір був застосований уже після припинення хуліганських дій, наприклад при затриманні або доставленні правопорушника в органи міліції, то він не може визнаватися кваліфікуючою ознакою злісного хуліганства, і такі дії кваліфікуються за сукупністю з хуліганством: за ст. 342 КК і частинами 1, 2 чи 3 ст. 296 КК (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. // Там само.- С. 171).

Заподіяння хуліганові тяжких тілесних ушкоджень або іншої шкоди при присіканні злочину є правомірним і складу злочину не має (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність працівників правоохоронних органів» // Там само.— С. 159).

12. Хуліганство визнається злісним за ознакою наявності минулої судимості (ч. З ст. 296 КК України) за умови, що ця судимість не знята або не погашена у встановленому порядку. При цьому кваліфікуючою ознакою хуліганства є минула судимість за однією з частин ст. 296 КК, тобто особа була раніше судимою за ч. 1, 2, 3 чи 4 ст. 296 КК (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. // Там само.— С. 170). Судимість за вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України) не є кваліфікуючою ознакою ч. З ст. 296 КК.

13. Особливо злісним називається таке хуліганство, при вчиненні якого винний застосовував чи пробував застосувати вогнепальну зброю, ножі, кастети чи іншу холодну зброю, а також інші предмети, що були спеціально пристосовані для завдання тілесних ушкоджень. Таким чином, особливо злісне хуліганство має всі ознаки злочинів, передбачених ч. 1, 2 або ч. З ст. 296 КК, і додатково характеризується знаряддями вчинення злочину.

14. Закон виділяє три групи предметів, застосування чи спроба застосування яких під час хуліганства дає підстави визнати хуліганство особливо злісним і кваліфікувати за ч. 4 ст. 296 КК:

1) вогнепальна зброя; 2) холодна зброя — ножі, кастети, кинджали тощо; 3) інші предмети, спеціально пристосовані для завдання тілесних ушкоджень.

15. За своїми юридичними властивостями ці предмети, як знаряддя злочину, поділяються на дві групи:

— всі види вогнепальної та холодної зброї (застосування чи спроба застосувати ці предмети в процесі хуліганства завжди є підставою для кваліфікації діяння за ч. 4 ст. 296 КК України);

— інші предмети, застосування чи спроба застосувати які під час хуліганства дає підстави для кваліфікації діяння за ч. 4 ст. 296 КК лише у тих випадках, коли ці предмети були винним заздалегідь спеціально пристосованими чи заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень.

Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень визнаються такі предмети, які були пристосовані винним для цієї мети заздалегідь і були використані під час вчинення хуліганських дій, а так само предмети, які хоч і не були попередньо оброблені, але спеціально підготовлені винним для тієї самої мети. Можуть бути визнані спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень і предмети господарсько-побутового призначення, спеціальні засоби, як от: гумовий кийок, газовий пістолет з балончиком, ручна газова граната, а також інші подібні засоби, якими можливе заподіяння тілесних ушкоджень і застосування чи спроба застосування яких дає підстави кваліфікувати хуліганство як особливо злісне за ч. 4 ст. 296 КК. Застосування або спроба застосування предметів, підібраних на місці злочину, які не були спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень, не може бути підставою для кваліфікації діяння за ч. 4 ст. 296 КК (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. // Там само.— С. 172).

16. Застосування чи спроба застосувати при вчиненні хуліганських дій вогнепальну зброю, будь-які ножі, кастети чи іншу холодну зброю, а так само інші предмети, спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень, є підставою для кваліфікації злочину за ч. 4 ст. 296 КК не лише в тих випадках, коли винний з їх допомогою заподіяв або намагався заподіяти тілесні ушкодження, а й тоді, коли використання зазначених предметів під час хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя або здоров’я громадян (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. // Там само.- С. 172).

До першої групи відносяться усі види вогнепальної зброї (нарізної і гладкоствольної), не тільки заводського, а й кустарного виробництва. Вогнепальною визнається зброя, призначена для ураження живої цілі з використанням енергії порохових газів і яка не має іншого господарського призначення. Не відносяться до вогнепальної зброї, як такі, що не мають даних властивостей, а мають інше господарське призначення, пневматичні, сигнальні, стартові і будівельні пістолети, ракетниці та вибухові речовини.

Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що пневматична зброя, сигнальні, стартові, будівельні, газові пістолети, ракетниці, а також вибухові пакети та інші імі-таційно-піротехнічні та освітлювальні засоби, що не містять вибухових речовин і сумішей, не можуть бути віднесені до вогнепальної зброї (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 8 липня 1994 р. «Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами» // Там само.-С. 195).

До першої групи належать і всі види холодної зброї — знаряддя та пристрої, які відповідають стащуфтним зразкам або історично виробленим типам зброї, чи інші предмети, що мають колючий, колючо-ріжучий, рубаючий, роздроблюючий та ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, кортик, кастет, нунчак тощо) і призначені для ураження живої цілі (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 8 липня 1994 р. // Там само.— С. 195).

Крім того, до першої групи належать будь-які ножі, незалежно від того, чи є вони холодною зброєю. Така законодавча оцінка суспільної небезпечності застосування чи спроби застосування у процесі хуліганських дій будь-якого ножа зумовлена тим, що, як свідчить практика, у багатьох випадках вчинення хуліганства, кваліфікованого за ч. З ст. 296 КК, використовувалися (застосовувалися) ножі, які холодною зброєю не були визнані. Якщо ж винний, маючи при собі ніж, його не застосовував як колючо-ріжуче знаряддя і не мав наміру застосовувати, а лише демонстрував його чи погрожував ножем, то такі дії не визнаються особливо злісним хуліганством і не можуть кваліфікуватися за ч. 4 ст. 296 КК.

Наприклад, безпідставно були кваліфіковані як особливо злісне хуліганство дії М., який, будучи нетверезим, перешкоджав роботі сільського сходу — стукав у двері клубу, кричав, демонстрував ножа завідуючому клубом Т., який не пускав його до клубу в нетверезому стані. Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, вказала, що відповідальність за особливо злісне хуліганство настає за умови, коли у ході хуліганських дій винний застосував чи намагався застосувати ніж. Як установлено у згаданій справі, М. цього не робив і не створював реальної загрози для життя чи здоров’я Т. Демонстрація ножа не може бути підставою для кваліфікації дій винного за ч. 4 ст. 296 КК. Тому судова колегія перекваліфікувала дії М. на ч. 1 ст. 296 КК (Практика судів…— С. 198-199).

Діяння кваліфікується як особливо злісне хуліганство за ч. 4 ст. 296 КК лише у випадках, коли винний застосовував ніж як колючо-ріжуче знаряддя. Коли ж винний не використовував і не намагався використати колючо-ріжучі властивості ножа, а діяв, використовуючи ніж як звичайний предмет, не відкриваючи леза, затиснувши, наприклад, ніж у руці, то його дії немає підстав кваліфікувати за ч. 4 ст. 296 КК. У такому випадку ніж використовується винним як будь-який інший (спеціально не пристосований) предмет для посилення удару, а не як колючо-ріжуче знаряддя, тоді як ч. 4 ст. 296 КК передбачає застосування ножа як колючо-ріжучого знаряддя.

17. Другу групу складають предмети (будь-які), незалежно від їхніх фізичних властивостей і господарського чи іншого призначення, які були заздалегідь пристосовані винним для заподіяння тілесних ушкоджень. Спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень визнаються такі предмети, які були пристосовані винним для такої мети заздалегідь або під час вчинення хуліганських дій, а так само предмети, які хоч і не піддавались будь-якому попередньому обробленню, але були спеціально використаними винним для тієї самої мети (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. // Постанови Пленуму…- С. 172). Пристосувати — значить зробити предмет більш зручним для його використання і надати йому більшої ударної сили чи вражаючого ефекту. Такими, що були спеціально пристосованими, визнаються:

камінь чи гиря на тросі (мотузці), гумовий шланг з металевим кінцем, металевий прут, горло розбитої пляшки тощо.

Предмети, що були використані винним під час хуліганських дій, але які не були спеціально виготовленими для заподіяння тілесних ушкоджень, не дають підстав кваліфікувати хуліганство як особливо злісне. Наприклад, безпідставно були кваліфіковані за ч. 4 ст. 296 КК дії Ч., який на зауваження В. вдарив його піджаком по голові, в кишені якого знаходилися камінець і пляшка горілки, чим потерпілому були заподіяні легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я. Президія обласного суду, розглянувши справу, вказала, що камінець і пляшка горілки, що виявилися в кишені піджака винного, не були ним спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень. Ч. підняв камінь на дорозі не для того, щоб скористатися ним у процесі хуліганських дій, а щоб з’ясувати, хто цей камінь у нього кинув. За таких обставин хуліганські дії Ч. не можна вважати як вчинені із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для заподіяння тілесних ушкоджень, і кваліфікувати за ч. 4 ст. 296 КІС (Практика судів…- С. 199-200).

18. Застосування або спроба застосувати предмети, підібрані на місці вчинення злочину, які не були спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень, не можуть бути підставою для кваліфікації діяння за ч. 4 ст. 296 КК (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. // Постанови Пленуму…— С. 172).

Підібраними на місці вчинення хуліганських дій визнаються предмети, що знаходилися поруч, у безпосередній близькості від винного, і він за ними не відлучався з місця події. Не можна визнати такими, що були підібрані на місці вчинення злочину, предмети, за якими винний заходив до іншого приміщення, чи з двору ходив до будинку, чи відходив від місця події на певну відстань.

19. Застосуванням або спробою застосувати при вчиненні хуліганських дій вогнепальну чи холодну зброю, будь-які ножі, а також інші предмети, спеціально пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень, визнається таке їх використання, коли винний з їх допомогою заподіює чи намагається заподіяти тілесні ушкодження або створює реальну загрозу для життя чи здоров’я громадян.

Застосування вогнепальної зброї як кваліфікуюча ознака особливо злісного хуліганства є в діях винного тоді, коли така зброя застосовується за своїм прямим призначенням. В інших випадках, коли винний, наприклад, прикладом мисливської рушниці вдарив потерпілого по плечу, не може вважатися застосуванням вогнепальної зброї. Застосування вогнепальної зброї при вчиненні хуліганських дій є підставою для кваліфікації діяння за ч. 4 ст. 296 КК і в тих випадках, коли цим створюється реальна загроза для життя чи здоров’я громадян. Така загроза створюється тоді, коли винний вчинює дії, які можуть призвести до заподіяння тілесних ушкоджень,— спрямовує зброю на потерпілого, замахується для нанесення удару, погрожує негайно застосувати зброю тощо.

Якщо застосування вогнепальної зброї не створювало загрози для життя чи здоров’я оточуючих, то діяння не визнається особливо злісним хуліганством і не кваліфікується за ч. 4 ст. 296 КК. Помилково, наприклад, були кваліфіковані за ч. 4 ст. 296 КК дії 3., який у стані алкогольного сп’яніння з хуліганських мотивів стріляв з обрізу малокаліберної гвинтівки у легкову автомашину, в якій нікого не було. Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, вказала, що злочинний задум засудженого під час стрілянини не був спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень громадянам, а вчинені дії не створювали реальної загрози для їх життя і здоров’я. За таких обставин дії 3. як такі, котрі за своїм характером відзначалися особливим зухвальством (злісне хуліганство), підлягають перекваліфікації з ч. 4 на ч. 1 ст. 296 КК (Практика судів…- С. 195-196).

Погроза словами застосувати зброю, ніж ті чи інші спеціально пристосовані предмети, якщо вони не застосовувались і не використовувалися винним під час хуліганських дій, не є підставою для кваліфікації діяння за ч. 4 ст. 296 КК, оскільки така погроза не є спробою заг стосувати ці предмети і не створює реальної загрози для життя чи здоров’я потерпілих. Реальна загроза для життя чи здоров’я людей виникає лише тоді, коли винний вчинює дії, що виходять за межі погрози словами чи демонстрації зброї, ножа або інших предметів. Тільки за цими межами починаються застосування чи спроба застосувати вказані знаряддя.

20. Застосування чи спроба застосувати вогнепальну зброю, ножі або інші спеціально пристосовані предмети, є кваліфікуючою ознакою особливо злісного хуліганства лиш у тих випадках, коли ці предмети використовувались винним безпосередньо в процесі вчинення хуліганських дій. Якщо винний застосував чи спробував застосувати будь-які з цих предметів після припинення (закінчення) хуліганських дій у зв’язку, наприклад, із його затриманням, то його дії не є особливо злісним хуліганством, вони кваліфікуються за сукупністю з хуліганством (як злочини проти особи, проти порядку управління тощо). Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що опір, вчинений після припинення хуліганських дій, у тому числі у зв’язку із затриманням винної особи, не повинен розглядатися як кваліфікуюча ознака хуліганства, а кваліфікуватися за сукупністю злочинів (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. // Постанови Пленуму…- С. 171).

21. Хуліганство — злочин умисний, вчинюється з хуліганських мотивів, тобто з прагненням протиставити себе суспільству, виказати до нього явну неповагу.

22. Відповідальність за хуліганство настає з чотирнадцяти років (ч. 2 ст. 22 КК України).

Другой комментарий к статье 296 Уголовного кодекса Украины

1. Кримінально каране хуліганство є одним з найбільш поширених умисних злочинів. Цей злочин має свою специфічну юридичну природу, яка характеризується високим рівнем аморальності, зневажливо-нахабним ставленням до основ громадського співжиття соціуму, зухвалістю та цинізмом, що глумливо принижують честь і гідність невизначеного кола потерпілих та інших осіб. Це є соціальною сутністю хуліганства і ознакою публічності діяння.

2. У кримінально-правовому розумінні під публічністю хуліганства слід розуміти сукупність умов, в яких відбуваються хуліганські дії, тобто сукупність умов, за яких вказаними діями завдається моральна, фізична або матеріальна шкода, має місце зневага до усталених етичних, моральних, правових норм, традицій тощо, які проявляються в особливій зухвалості чи винятковому цинізмі.

Частіше за все хуліганство вчиняється в громадських місцях: на вулицях, площах, у барах, на дискотеках, у парках тощо. Зазвичай очевидцями хуліганських дій є потерпілі, працівники підприємств, установ і організацій, представники громадськості і влади.

Можливі випадки хуліганських дій і за відсутності будь-яких осіб, наприклад, це дії такого характеру: паплюження певних символів (дощок пошани, історичних подій, назв установ, політичних партій, громадських рухів), знищення квітів, пошкодження дерев, трощення лавок у нічному парку тощо.

Хуліганство, маючи ознаки публічного діяння, часто переростає в більш небезпечні і тяжкі злочини проти життя і здоров’я людини, проти власності, громадської безпеки тощо. Саме в такій ситуації в найбільшій мірі демонструється зневага до суспільства, до кожного і до всіх.

3. Соціальними цінностями (об’єктом злочину) є честь і гідність потерпілих – як персоніфікованих, так і не визначеного їх кола і кількості, – авторитет юридичних осіб будь-яких об’єднань громадян, нації, держави або її органів в частині убезпеченої життєдіяльності, що охоплюється поняттям “громадський порядок”.

Додатковими об’єктами хуліганства можуть бути здоров’я, власність, навколишнє природне середовище.

4. Кримінально каране хуліганство – це грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, змістом його є особлива зухвалість чи винятковий цинізм з ознаками публічності. Зазвичай хуліганство вчиняється безпідставно або з незначної причини і є невідповідною (неадекватною) реакцією на поведінку потерпілої або іншої особи.

Хуліганство є складним (складеним) злочином, в юридичну тканину якого вплітається кілька альтернативних діянь і відповідні їм наслідки, що входять до його об’єктивної сторони. Такі дії за інших обставин утворюють злочинні діяння, які тягнуть за собою самостійну кримінальну відповідальність: заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження (ч.1 ст.125) або побоїв (ч.1 ст.126), катування з ознакою залякування (ч.1 ст.127), погроза вбивством (ч.1 ст.129), погроза знищення майна (ст.195). Це слід враховувати при кваліфікації хуліганства у разі відмежування його від схожих злочинів, а також при кваліфікації за сукупністю злочинів (ч.2 ст.33). Інші хуліганські дії без наявності вказаних ознак визнаються адміністративними правопорушеннями і утворюють адміністративний делікт (ст.173 КУпАП).

Саме термін “грубість” як оціночна категорія є об’єднуючим поняттям як процесу вчинення хуліганських дій, так і обрання (використання) місця та часу їх вчинення, створення обставин для здійснення таких дій, а також злочинних наслідків цих дій морального, фізичного і матеріального характеру, що визначають конструктивні ознаки юридичного складу хуліганства (ч.1 ст.296). Такі дії можуть вважатися хуліганськими, якщо їх наслідки усвідомлені як прояв явної неповаги до суспільства і мають особливо зухвалий або винятково цинічний характер.

Позбавлення потерпілого життя, заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень утворюють сукупність злочинів і потребують додаткової кваліфікації за відповідними статтями КК.

5. Об’єктивна сторона хуліганства характеризується лише активними зухвалими діями цинічного характеру, що грубо порушують громадський порядок, різноманітністю їх способів та публічністю вчиненого.

Форми (прояви) хуліганства можуть бути різними. Це грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що має прояв у зневажливому ставленні до честі і гідності невизначеного кола осіб і супроводжується їх побиттям, глумом, зривом праці або відпочинку тощо. Найбільш поширеними є хуліганські прояви, наслідком яких є заподіяння громадянам тілесних ушкоджень того чи іншого ступеня тяжкості.

Під грубим порушенням громадського порядку слід розуміти юридичне визначення характеру і ступеня порушення громадського порядку, що розкриває кримінально-правовий зміст цього діяння (явна неповага (зневага) до усталених етичних, моральних, правових норм, традицій тощо). Грубе порушення супроводжується, як правило, заподіянням моральної, матеріальної чи фізичної шкоди особистим чи громадським інтересам (знущанням, мордуванням, катуванням, спричиненням легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, зривом масового заходу, порушенням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, транспорту тощо) або загрозою реального застосування такого насильства, а також пошкодженням чи знищенням чужого майна.

Під фізичним насильством слід розуміти умисне нанесення ударів, побоїв, які завдали фізичного болю, тобто спричинили моральне чи фізичне страждання невизначеному колу осіб, або дії, що потягли за собою припинення певних робіт, надання послуг, порушили відпочинок та завдали інших негативних наслідків суспільного характеру.

Грубість порушення громадського порядку визначається шляхом встановлення та закріплення в процесуальній формі наступних ознак.

Особлива зухвалість хуліганських дій є якісною ознакою їх характеру і ступеня тяжкості. Зухвалість знаходить свій прояв у злочинному порушенні громадського порядку, яке виражає явну неповагу до суспільства, супроводжується, наприклад, насильством заподіянням тілесних ушкоджень або знущанням над особою, яке тривалий час і вперто не припиняється або пов’язане із знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи громадського транспорту тощо (див. абз. 2 п.8 постанови ПВСУ “Про судову практику в справах про хуліганство” від 28 червня 1991 р. № 3). При цьому обов’язково враховуються такі ознаки, як вік (малолітність, старість), стан здоров’я (хвороба, інвалідність) потерпілого, вартість або значимість пошкодженого (знищеного) майна для потерпілого, певний часовий проміжок цих дій – як правило, довгостроковий. За цей період або завдається шкода, або, якщо ці дії не довго проявлялися, об’єктивно створюються всі умови для її настання, або хуліганські дії припинені чи припинялися.

Винятковий цинізм хуліганських дій, як якісна ознака хуліганства, може проявитися в особливо принизливому, демонстративному, очевидному і зрозумілому для кожного, в тому числі і для винуватої особи, вчинку, зокрема в глумі над моральними символами та святинями, прояві безсоромності, знущанні над хворими, старими людьми, над особами, які перебувають у безпорадному стані, тощо (абз. 3 п.8 названої Постанови). Тобто це дії, що супроводжуються демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі.

Під публічністю хуліганства слід розуміти дії винуватої особи, які вчинюються як у присутності потерпілого або інших осіб (прилюдно), так і за їх відсутності (не прилюдно), але характер цих дій, створений винуватою особою і матеріалізований у певних наслідках різного характеру, “доноситься” як персоніфікованим потерпілим, так і невизначеному колу фізичних і юридичних осіб, які все це усвідомлюють і сприймають як прояв явної неповаги до них та до суспільства.

Хуліганство як злочин має формальний склад і вважається закінченим з моменту вчинення хуліганських дій.

Одночасне вчинення хуліганства і більш суспільно небезпечного діяння (наприклад, необережного тяжкого тілесного ушкодження (ст.128), вбивства через необережність (ст.119), публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ч.2 ст.109) кваліфікується за сукупністю злочинів (наприклад, ч.1 ст.121 або ч.2 ст.122 та ч.2 ст.296).

Об’єктивна сторона складу хуліганства являє собою сукупність юридично значущих зовнішніх ознак, наведених вище; вони разом з суб’єктивними ознаками, визначеними в диспозиції статті словами “з мотивів явної неповаги до суспільства”, утворюють психофізичну єдність цього діяння.

6. Суб’єктивна сторона хуліганства характеризується умисною формою вини, прямим умислом та нормативно визначеною обов’язковою ознакою – мотивами явної неповаги до суспільства: суб’єкт злочину усвідомлює небезпечність характеру своїх активних дій (грубе порушення громадського порядку, особливу зухвалість чи винятковий цинізм), передбачає, що ними буде спричинена шкода особистим або громадським інтересам, і бажає все це здійснити, тим самим реалізувати свій мотив та досягти певної мети.

Хуліганству притаманна обов’язкова ознака – мотив, який має свою специфічну природу і визначається як хуліганський мотив.

Хуліганський мотив – це зухвале, цинічне самовираження винуватої особи, емоційним підґрунтям якого є жорстокий егоїзм, невдоволеність і озлобленість.

У разі вчинення хуліганських дій, в результаті яких настали злочинні наслідки, тобто заподіяно матеріальну чи фізичну шкоду, винувата особа могла як бажати їх настання (прямий умисел), так і свідомо припускати їх настання (непрямий умисел).

Саме за ознаками усвідомлення активних дій агресивного характеру, змістом яких є хуліганський мотив, хуліганство відмежовується від злочинів проти особи, громадської безпеки, власності тощо.

7. Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, якій до вчинення передбаченого будь-якою частиною ст.296 КК злочину виповнилося 14 років.

Хуліганські дії в більшості випадків вчинюють особи у віці до 30 років, які характеризуються агресивністю, зухвалістю, як правило, на ґрунті пияцтва, ігноруванням моральних і правових норм, зневагою до всіх і до кожного.

Покарання, передбачене санкцією ч.1 цієї статті у виді арешту строком до шести місяців та обмеженням волі до трьох років, до осіб віком до 16 років застосовуватись не можуть (ст.60, 61 КК).

8. Кваліфіковане хуліганство (ч.2, 3 статті) утворюють його юридичні склади, які мають свою специфіку. Вони матимуть місце за наявності та доведеності всієї сукупності юридичних ознак основного складу злочину, передбаченого ч.1 статті. У разі їх відсутності, за наявності для цього підстав вчинене кваліфікується за відповідними статтями КК.

Частина 2 ст.296 буде мати місце тоді, коли дії, передбачені ч.1 статті, вчинено групою осіб. Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два і більше) співвиконавців, без попередньої змови між собою (ч.3 ст.28). Таке хуліганство буде мати місце і тоді, коли до особи (осіб) без домовленості приєднується будь-яка інша особа (особи). За цією ознакою слід також кваліфікувати вчинення хуліганства за попередньою змовою групою осіб (двома або більше особами) або організованою групою (трьома і більше особами). Такі дії кваліфікуються за ч.2 ст.296, і ці обставини суд має визнати як такі, що обтяжують покарання (п.2 ч.1 ст.67). Дії кожного із співвиконавців мають бути індивідуально визначені і зафіксовані у відповідних процесуальних документах (зокрема, в постанові про притягнення як обвинуваченого (ст.28 КПК). При цьому при кваліфікації хуліганства, вчиненого групою осіб, посилатись на ст.27 і 28 КК не потрібно.

Цей різновид хуліганства слід відмежовувати від схожих (суміжних) злочинів: групового порушення громадського порядку (ст.293), масових заворушень (ст.294), закликів до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст.295), наруги над могилою (ст.297), знищення, руйнування або пошкодження пам’яток – об’єктів культурної спадщини та самовільного проведення наукових робіт на археологічній пам’ятці (ст.298), жорстокого поводження з тваринами (ст.299), наругою над державними символами (ст.338) тощо (див. коментар до вказаних статей).

9. Кваліфікованим видом хуліганства (ч.3 ст.296) є: дії, передбачені ч.1 або ч.2 ст.296, вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч.3 ст.296).

Особою, раніше судимою за хуліганство, є особа, що має судимість (за ст.296) – з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення (ст.88-90) або зняття (ст.91) судимості.

У разі кваліфікації хуліганства за його повторністю підстав для застосування ч.3 ст.296 немає. Проте кожний прояв кримінально караного діяння має бути визначений щодо кожного суб’єкта злочину та описаний у відповідних процесуальних документах.

Хуліганство, пов’язане з опором зазначеним у ч.3 ст.296 особам, утворює три різновиди юридичних складів цього діяння: опір представникові влади, опір представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, опір іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

Опір – це активні фізичні дії протилежного характеру, безпосередньо спрямовані на працівника влади, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку, з метою продовжити хуліганські дії, змінити характер правомірних дій потерпілого та уникнути відповідальності.

Такі дії утворюють злочин, передбачений відповідною частиною ст.342, або коли мала місце погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок, – ст.350. Це особи, які беруть участь у діяльності громадських організацій – припиняють правопорушення, порушення трудової дисципліни тощо, а також громадяни, які беруть участь у вирішенні питань місцевого значення – члени комітетів (будинкових), об’єднань тощо (див. коментар до ст.350). Опір може проявлятися: в шматуванні одягу потерпілого, жбурлянні в нього предметами, викручуванні рук, нанесенні побоїв, тілесних ушкоджень, зштовхуванні з транспортних засобів тощо. У разі побиття потерпілого або заподіяння йому (їм) легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження вчинене кваліфікується за ч.2 ст.350, а якщо такі дії завдали тяжких тілесних ушкоджень – за ч.3 ст.350.

Про поняття представника влади див. коментар до ст.364, 342 КК.

Непокора, тобто відмова від виконання наполегливих і зрозумілих вимог представників влади або громадян, а також відмова на їх зауваження, умовляння, вимоги, прохання припинити хуліганські дії, не є їх припиненням і невиконання вимог не тягне за собою відповідальності винуватої особи за ч.3 ст.396. Непокора, навіть злісна (ст.185 КУпАП), що має вияв у невиконанні вимог представника влади, громадськості або громадянина, не є кваліфікуючою ознакою хуліганства.

Дрібне хуліганство (ст.173 КУпАП), пов’язане з опором представникові влади, члену громадського формування під час виконання службових або покладених на члена громадського формування обов’язків, не повинне кваліфікуватись за ч.3 ст.296 КК; воно утворює злочин, передбачений відповідними частинами ст.342, або за певних умов, в залежності від ознак потерпілих – із заподіянням їм побоїв, легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, – кваліфікується за ч.2 ст.350, а при заподіянні тяжкого тілесного ушкодження – за ч.3 ст.350.

У разі злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків, а також при вчиненні таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця у зв’язку з їх участю в охороні громадського порядку і за відсутності ознак кримінально-караного хуліганства скоєне тягне за собою адміністративну відповідальність за ст.185 КУпАП.

Член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону – це громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є членом зареєстрованого громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (зведених загонів громадських формувань, спеціалізованих загонів (груп) сприяння міліції та ДПС, асоціації громадських формувань тощо, має посвідчення такого формування, інші відповідні атрибути) і вчинює відповідні законні дії щодо припинення хуліганства.

Про члена громадського формування з охорони громадського порядку див. Закон України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” від 22 червня 2000 р.

Припинення хуліганських дій – це активні дії, спрямовані на змушування особи, що вчиняє хуліганські дії, покласти край безчинству, сваволі, глуму тощо шляхом насильного утримання такої особи, її зв’язування, покладення на підлогу та іншого примусу, позбавити можливості вчиняти злочинні дії. Це можуть бути добровільні дії як потерпілого від хуліганства, так і сторонніх осіб, які самостійно примусили припинити хуліганство або ж викликали міліцію, щоб примусити особу припинити хуліганські дії.

Прохання до винної особи про припинення хуліганських дій, умовляння не робити подібного не визнаються припиненням хуліганських дій.

10. Особливо кваліфікованим видом хуліганства (ч.4 ст.296) є дії, передбачені ч.1, 2 або 3 цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

Вогнепальною зброєю вважаються усі види бойової, спортивної, нарізної і гладкоствольної мисливської зброї, як серійно виготовленої, так і саморобної чи переробленої, для проведення пострілу з якої використовується сила тиску газів, що утворюється при згоранні вибухової речовини (пороху або інших спеціальних горючих сумішей) (див. коментар до ст.262, 263, п.4 постанови ПВСУ “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами” від 26 квітня 2002 р. № 3).

Про холодну зброю див. коментар до ст.263.

Час виникнення наміру щодо використання зброї на кваліфікацію злочину не впливає. У разі встановлення ознак злочину, передбаченого ч.1 або ч.2 ст.263, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів (ч.4 ст.269 і ч.1, 2 ст.263).

Застосування зброї – це використання вогнепальної або холодної зброї за її цільовим призначенням, що проявилося в заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень. Застосуванням зброї слід також вважати умисні цілеспрямовані дії винуватої особи, які мали вияв у проведенні пострілу в потерпілого, але через невлучення шкоди його здоров’ю не було заподіяно, а також якщо винувата особа зробила цілеспрямовані рухи із застосуванням холодної зброї чи інших предметів, спеціально пристосованих або заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень, але в силу обставин, що не залежали від волі винуватої особи, тілесне ушкодження не було заподіяне. Оскільки таке використання зазначених предметів у процесі хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя або здоров’я громадян (п.12 постанови ПВСУ), вчинене кваліфікується за ч.4 ст.296.

Імітація вказаних знарядь хуліганства, погроза застосувати їх у майбутньому, якщо вони фактично непридатні для застосування за призначенням, не може тягти за собою відповідальності за ч.4 ст.296. Головною характерною ознакою зброї є її призначення – здатність уразити або створити реальну небезпеку завдати шкоди здоров’ю потерпілого.

Якщо застосуванням зброї потерпілому умисно або з необережності заподіяно смерть, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів: за ч.4 ст.296 та відповідними пунктами ч.2 ст.115 або ст.119 КК.

Використання зброї при вчиненні хуліганських дій щодо знищення або пошкодження майна за відсутності реальної загрози здоров’ю потерпілого кваліфікується за ч.1 ст.296 та ч.1 чи 2 ст.194.

Під хуліганством із застосуванням вогнепальної або холодної зброї слід розуміти не тільки її реальне застосування, але і погрозу такого застосування.

Абстрактна небезпечність застосування зброї без ознак реальності і достовірності (погроза ножем, що знаходиться в чохлі або у складеному стані, незарядженою рушницею при очевидній наявності боєприпасів тощо) не може розглядатись як застосування зброї.

Нанесення при хуліганстві тяжкого тілесного ушкодження незалежно від форми вини кваліфікується за сукупністю злочинів.

До предметів, спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень, відносяться такі предмети, які можуть бути знаряддям вчинення цього злочину і які були для цих цілей пристосовані як завчасно, так і в ході хуліганських дій (розбиті спеціально пляшка, віконне або дверне скло, зламаний більярдний кий тощо); з їх допомогою було заподіяно тілесне ушкодження потерпілому або мало місце реальне намагання його заподіяння.

Предмети, спеціально пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень, набувають такої специфічної якості в разі їх виготовлення повністю, в разі часткової зміни форми (заточене лезо викрутки), тобто предмет виготовляється або пристосовується як у цілому, так і в будь-якій його частині. Головне, що після таких дій предмет набуває реальних властивостей, зручності і придатності для заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень.

Предмети, заздалегідь заготовлені для нанесення тілесних ушкоджень, – це будь-які предмети (господарський садовий або складний ніж, молоток, шило, ножиці, газовий пістолет з балончиком, гумовий кийок тощо), якими реально можна заподіяти тілесні ушкодження і які умисно і цілеспрямовано приховані чи принесені на місце вчинення злочину і були застосовані при вчиненні хуліганства.

Пневматична зброя, сигнальні, стартові, будівельні, газові пістолети (револьвери), пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, ракетниці, гумові кийки, предмети господарсько-побутового призначення, а також інші засоби, якими можна заподіяти тілесні ушкодження, можуть бути визнані предметами, спеціально приготовленими для нанесення тілесних ушкоджень.

Ці предмети мають такі особливі властивості: з їх допомогою об’єктивно і реально можна заподіяти шкоду здоров’ю потерпілого, вони спеціально і навмисно пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень, вони застосовуються саме при вчиненні хуліганських дій, спрямованих на заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого. Їх можна поділити на наступні групи: предмети господарсько-побутового призначення, наприклад складні або столові ножі, сокири, вили, молотки, відкрути, бритви тощо; спеціальні предмети, наприклад газовий пістолет з балончиком, ручна газова граната, гумовий кийок тощо. У разі застосування предметів, якими не можна заподіяти реальної фізичної шкоди здоров’ю, вони не можуть визнаватись такими, що спеціально пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень. Предмети, заздалегідь заготовлені для нанесення тілесних ушкоджень, – це такі предмети, які за своїми об’єктивними фізичними властивостями залишаються в первісному вигляді і не піддавалися будь-якому попередньому обробленню, придатні для заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого. До них відносяться як предмети господарсько-побутового призначення, так і спеціальні предмети, які заздалегідь, тобто до початку вчинення хуліганських дій, були заготовлені та доставлені на місце вчинення злочину з метою нанесення тілесних ушкоджень потерпілому.

Хуліганські дії, вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень потерпілому, можливі лише за наявності умисного застосування таких предметів як однією особою, яка вчиняє хуліганство, так і декількома особами, коли всі вони усвідомлюють цей факт і свідомо їх застосовують або свідомо погодилися на їх застосування.

В іншому випадку може мати місце ексцес виконавця (див. коментар до ст.29).

Застосування або спроба застосування предметів, які випадково були підібрані на місці злочину (цеглина, палиця), які не були спеціально пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень, не можуть бути підставою для кваліфікації дій за ч.4 ст.296.

11. У разі вчинення хуліганських дій, які попадають під одну й ту ж частину ст.296, все скоєне кваліфікується за цією частиною і утворює один злочин і одне покарання.

Якщо особа вчинює декілька самостійних хуліганських дій, які підпадають під ознаки різних частин ст.296, або в процесі хуліганських дій потерпілому (потерпілим) заподіяно умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, скоєне кваліфікується за правилами сукупності злочинів і покарання призначається за сукупністю злочинів (ст.70).

12. У зв’язку з тим, що хуліганство у більшості випадків вчинюється в стані сп’яніння, ця обставина, як правило, має визнаватися обтяжуючою покарання.