Стаття 252. Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду

Нова редакція ст. 252 ККУ з Коментарями.

1. Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду –

карається штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

Коментар до ст. 252 КК України

1. Територія та об’єкти природно-заповідного фонду визначені Законом України від 16 червня 1992 р. «Про природно-заповідний фонд України» (ЗУ. Том 3.— К., 1996.— С. 273—275). До них належать, зокрема, природні заповідники, науково-дослідні установи, біосферні заповідники, національні природні парки, ботанічні сади, пам’ятки природи, заповідні урочища, заказники тощо. Території та об’єкти, взяті під охорону держави, визначені Законом України від 13 липня 1978 р. «Про охорону і використання пам’яток історії та культури» (Відомості Верховної Ради України.— 1978.— № ЗО.— Ст. 426). До них віднесені споруди, пам’ятні місця і предмети, що пов’язані з історичними подіями у житті народу, суспільства і держави.

2. Стаття 252 КК передбачає відповідальність за спецільний вид умисного знищення чи пошкодження чужого майна (див. коментар до ст. 194 КК України).

3. Умисне знищення або пошкодження територій та об’єктів природно-заповідного фонду чи взятих під охорону держави, вчинене підпалом або іншим загальноне-безпечним способом, якщо діяння спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (знищення чи пошкодження особливо цінних об’єктів, заподіяння особливо великої матеріальної шкоди), кваліфікується за ч. 2 ст. 252 КК.

4. Злочин, передбачений ст. 252 КК, містить матеріальний склад злочину, тобто злочин вважається закінченим з моменту знищення чи пошкодження території чи об’єкту.

5. Знищення або пошкодження територій чи об’єктів природно-заповідного фонду або взятих під охорону держави вчинюється умисно. Необережне знищення чи пошкодження цих територій чи об’єктів утворює злочин, передбачений ст. 196 КК.

6. Відповідальними за таке діяння є всі осудні особи, що досягли віку шістнадцяти років.

Інший коментар до статті 252 Кримінального кодексу України

1. Об’єктом злочину є порядок організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об’єктів, а також у сфері охорони культурної та археологічної спадщини, захисту традиційного характеру в інтересах нинішнього і наступних поколінь.

2. Предметом злочину можуть бути:

– особливо охоронювані державою території та об’єкти природно-заповідного фонду, інші ландшафти і природні комплекси, визначені відповідно до законодавства України (див. ст.5 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. № 1264-ХІІ);

– об’єкти культурної спадщини – городища, кургани, залишки стародавніх поселень, історичні центри, вулиці, квартали, природні території, які мають історичну цінність (див. ст.2 Закону України “Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 р. № 1805-ІІІ, а також Загальнодержавну програму збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004- 2010 роки, затверджену Законом України від 20 квітня 2004 р. № 1692-IV);

– об’єкти археологічної спадщини (археологічні об’єкти) – місця, споруди (витвори), комплекси (ансамблі), їхні частини, пов’язані з ними території чи водні об’єкти, створені людиною, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінності з археологічного, антропологічного та етнографічного поглядів і повністю або частково зберегли свою автентичність (див. абз. 3 ст.1 Закону України “Про охорону археологічної спадщини” від 18 березня 2004 р. № 1626-IV).

3. Охорона культурної спадщини являє собою комплекс заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), захисту, збереження, належного утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, реабілітації та музеєфікації об’єктів культурної спадщини (див. абз. 5 ст.1 Закону України “Про охорону культурної спадщини”). У свою чергу, згідно з абз. 6 зазначеного Закону України “Про охорону археологічної спадщини” охорона археологічної спадщини полягає у комплексі здійснюваних відповідно до законодавства України заходів держави, її органів, підприємств, закладів, установ і організацій, а також громадян, спрямованих на облік (виявлення, наукове вивчення, класифікацію, картографування, державну реєстрацію), захист, збереження, належне утримання, відповідне використання, консервацію, реставрацію, реабілітацію та музеєфікацію об’єктів археологічної спадщини, а також поширення знань про археологічну спадщину.

4. Законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, за яким встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Природнозаповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього середовища.

Відповідно до ст.3 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р. № 2456-XII до природно-заповідного фонду України належать:

– природні території та об’єкти – природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища;

– штучно створені об’єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва. Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об’єктів, що оголошуються заказниками чи пам’ятками природи, мети і необхідного режиму охорони:

– заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні;

– пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. При цьому законодавством АР Крим може бути встановлено додаткові категорії територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

5. Об’єктивна сторона злочину характеризується діями, що включають різні способи впливу (механічні, хімічні, біологічні тощо), які призводять до знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду.

6. Знищення – це приведення території чи об’єкта до повної непридатності з втратою можливості відновлення.

7. Пошкодження – спричинення території чи об’єкту ушкоджень, внаслідок чого вони втрачають свою цінність, але можуть бути відновлені.

8. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини.

9. Суб’єктом злочину може бути як службова, так і приватна особа, яка досягла 16-річного віку.

10. Кваліфікуючими ознаками, передбаченими ч.2 ст.252, є вчинення злочину шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Про поняття підпалу та інших загальнонебезпечних способів див. п.11 коментаря до ст.245. Під загибеллю людей слід розуміти смерть хоча б однієї людини. Про поняття інших тяжких наслідків див. п.19 коментаря до ст.236.

11. Незаконну порубку лісу та порушення правил охорони надр, якщо при цьому знищуються або пошкоджуються території, взяті під охорону держави, та об’єкти природно-заповідного фонду, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.240, ст.246 і ст.252.