Нова редакція ст. 21 ККУ з Коментарями.
Особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, підлягає кримінальній відповідальності.
Коментар до ст. 21 КК України
1. Стаття 21 КК закріплює важливий профілактично-попереджувальний принцип — стан сп’яніння не звільняє від кримінальної відповідальності.
2. Закон рівною мірою оцінює всі види фізіологічного сп’яніння: алкогольне, наркотичне, токсичне. Незалежно від виду і стану сп’яніння особа не звільняється від кримінальної відповідальності, оскільки до такого стану вона призводить себе свідомо. Від фізіологічного сп’яніння відрізняється патологічне сп’яніння, яке є проявом і формою тимчасового розладу душевної діяльності, тобто є медичним критерієм неосудності.
3. Особу, засуджену за злочин, учинений на ґрунті алкоголізму чи наркоманії, суд може направити на примусове лікування у місцях позбавлення волі або в спеціальних медичних закладах.
Примусове лікування припиняється суддею районного (міського) суду за місцем розташування виправно-трудового чи медичного закладу, де засуджений перебуває на лікуванні, за поданням адміністрації відповідного закладу на підставі висновку лікарської комісії.
Інший коментар до статті 21 Кримінального кодексу України
1. У статті дано деталізацію причин можливого сп’яніння суб’єкта злочину у вигляді алкогольного, наркотичного та одурманюючого. Згідно з МКХ-10 (Міжнародною кваліфікацією хвороб 10-го перегляду) алкоголь, наркотики та одурманюючі (токсичні) засоби належать до групи психоактивних речовин, які при систематичному прийомі можуть викликати психічну та фізичну залежність.
У статті йдеться про так зване просте сп’яніння (за МКХ-10 — гостра інтоксикація) внаслідок прийому алкоголю, наркотиків чи токсичних речовин, які можуть викликати помітні зміни у більшості сфер психіки, а саме у сфері орієнтації та уваги, афективній сфері, мислення і мови, сприймання, самосвідомості і контролю, пам’яті, сфери потягів, — і ступінь вираження яких залежить від ступеню сп’яніння, а також комплекс вегетативно-соматичних та неврологічних симптомів. Зміни психічної діяльності, що виникають внаслідок прийому психоактивних речовин, відбиваються на вчинках осіб, що сп’яніли, на формуванні у них намірів, на характері скоєного злочину.
Але стан простого сп’яніння, навіть тяжкого ступеня, не е хворобливим (психотичним) станом. Особа свідомо приводить себе у стан сп’яніння, одночасно передбачаючи можливість суспільне небезпечних наслідків цього вчинку. У стані простого сп’яніння відзначається кількісне посилення емоціонально-вольових проявів без розвитку якісно інших психотичних проявів (галюцинацій, маячних ідей, розладу свідомості), в ньому зберігається можливість усвідомлювати свої дії і керувати ними.
2. Став простого сп’яніння, незалежно від його клінічних проявів, тяжкості і глибини, не належить до медичного критерію неосудності і тому не звільняє особу від кримінальної відповідальності, а, навпаки, визнається обставиною, яка обтяжує покарання (п. 13 ст. 67).
3. До станів сп’яніння, про які йде мова у даній статті, не відноситься патологічне сп’яніння. Патологічне сп’яніння — гострий короткошшнний психоз із розладом свідомості, виникає внаслідок прийому невеликої дози алкоголю і не має нічого спільного з клінічними проявами простого алкогольного сп’яніння та не є наслідком хронічного алкоголізму. Патологічне сп’яніння відноситься до однієї із ознак медичного критерію (тимчасових розладів психічної діяльності) і його наявність у особи, яка скоїла передбачені чинним Кодексом суспільне небезпечні дії, приводить до висновку про її неосудність.
4. Всі форми гострої інтоксикації (сп’яніння) психоактивними речовинами, які протікають на психотичному рівні, повинні розглядатись як різновид тимчасового розладу психічної діяльності, а тому складають медичний критерій неосудності.
5. На відміну від раніше діючого законодавства чинний Кодекс не передбачає можливості примусового лікування осудної особи, яка засуджена за злочин, вчинений на ґрунті алкоголізму чи наркоманії, в місцях позбавлення волі або спеціальних медичних закладах (ст. 96).
Питання визнання обмежено дієздатною особи, яка вчинила злочин і зловживає спиртними напоями або наркотичними речовинами, одночасно з призначенням покарання судом не вирішується. Це входить в компетенцію цивільного судочинства.
6. У випадках звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, які страждають на алкоголізм або наркоманію, суд може зобов’язати їх пройти курс лікування від алкоголізму або наркоманії (п. 5 ст. 76).
7. Не повинно застосовуватись поняття “обмеженої осудності” до станів сп’яніння, які викликані самовільним прийомом псиоактивних речовин осудною особою. Такий підхід обумовлений тим, що обмежена осудність є різновидом осудності і не звільняє особу від кримінальної відповідальності як за неосудності, а тільки може пом’якшувати її.
Лише в деяких випадках, коли особу було приведено у стан тяжкого сп’яніння насильницьким шляхом або шляхом обману, або вона не знала про механізм дії речовини, або не мала суб’єктивного досвіду його прийому, за умови констатації такого стану сп’яніння, за якого особа повною мірою не була здатна усвідомлювати свої дії і керувати ними, суд, врахувавши всі обставини, може оцінити стан як стан обмеженої осудності, що пом’якшує покарання.