Нова редакція ст. 20 ККУ з Коментарями.
1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.
2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
Коментар до ст. 20 КК України
1. У літературі часом то розпалюються, то згасають суперечки про так звану зменшену осудність. Зменшена осудність — це коломежовий стан між осудністю та неосудністю психопатів, дебілів, хронічних алкоголіків і наркоманів та осіб, які мали поранення (струс, травми тощо). Здатність таких осіб усвідомлювати характер своїх дій та керувати ними, хоча і знижена, зменшена, але вона збереглася, є. Якщо в особи така здатність є, то вона осудна, винна, бо вина неподільна. Якщо ж особа такої здатності немає, то вона неосудна. Тобто осудність, як і вагітність — або є, або немає. Кримінальне законодавство деяких країн — Угорщини, Польщі, Чехії, Югославії — знає поняття зменшеної осудності.
2. Кримінальний кодекс України визначає особливості обмеженої осудності у ст. 20 КК. Згідно з ч. 1 ст. 20 КК особа, яка визнана судом обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності за вчинене нею діяння, передбачене Кримінальним кодексом. Обмежено осудною визнається особа, яка під час учинення злочину, через наявний у неї психічний розлад не була здатною у повній мірі усвідомлювати свої дії або керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
Інший коментар до статті 20 Кримінального кодексу України
1. Ст. 20 вводить у вітчизняне кримінальне законодавство нову правову норму “обмежена осудність” як особливий психічний стан осудної особи, який необхідно враховувати. Дискусія навколо проблеми обмеженої осудності (зменшеної осудності, по- граничної осудності) має більш ніж сторічну історію. Введення інституту обмеженої осудності, прийнятого у кримінальному законодавстві багатьох зарубіжних, здебільшого європейських, країн, робить наше кримінальне законодавство більш сучасним і дозволяє диференційовано оцінювати ті варіанти психічних розладів, за яких у особистості зберігається спроможність оцінки і розуміння подій, але знижується, іноді досить значно, здатність втриматися від скоєння злочину, керувати своїми діями.
Обмежена осудність — це нездатність особи під час вчинення злочину повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними через наявний у неї психічний розлад. Обмежена осудність — це юридичне поняття, яке потрібно розглядати не як проміжну категорію між осудністю і неосудністю, а як складову частину осудності. Стан обмеженої осудності, як варіант осудності, відноситься тільки до періоду вчинення особою злочину і не виключає кримінальної відповідальності, але може викликати деякі специфічні правові наслідки (ч. 2 ст. 20).
2. Обмежена осудність констатується за наявності двох критеріїв: медичного (біологічного) та юридичного (психологічного).
Медичний критерій — “психічний розлад” — включає різні психічні та поведінкові порушення (розумова відсталість, розлади особистості і поведінки, шизофренія в стані стійкої ремісії, органічний психосиндром, алкоголізм, наркоманія тощо), які не виключають осудності.
Юридичний критерій — з одного боку, свідчить про осудність (тобто здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії і керувати ними), з іншого — вказує на порушену (послаблену) можливість “повною мірою” усвідомлювати свої дії (інтелектуальна ознака) та (або) керувати ними (вольова ознака). За обмеженої осудності інтелектуальна ознака юридичного критерію полягає у тому, що особа не здатна повною мірою усвідомлювати кримінальне значення своїх дій, передбачати їх небезпечні наслідки. Вольова ознака характеризує нездатність особи повною мірою здійснювати свої дії під контролем волі, у вигляді вільного волевиявлення.
Констатація обмеженої осудності правомірна, коли психічний розлад у особи підпадає під ознаки обох критеріїв — медичного та юридичного.
3. Обмежена осудність не може розглядатись як постійна стабільна складова особи з психічним розладом. Обмежена осудність, як і осудність або неосудність, стосується тільки періоду вчинення конкретних дій, передбачених чинним Кодексом.
Встановлення обмеженої можливості усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними потребує диференційованого комплексного аналізу взаємодії трьох факторів, а саме: виявлення суттєвості впливу наявних психічних розладів, впливу особливостей особистості на поведінку особи та впливу конкретної кримінальної ситуації.
4. Встановлення стану обмеженої осудності входить в компетенцію слідства та суду і здійснюється за допомогою судово- психіатричної експертизи. Більш адекватним є призначення комплексної психолого-психіатричної експертизи, в якій передбачений паритет експертів суміжних спеціальностей, інтеграція їх висновків.
5. Психічний розлад, який обмежує здатність повною мірою усвідомлювати свої дії, їх значення, наслідки та (або) утриматись від злочину, може визнаватись судом обставиною, яка пом’якшує покарання.
Але обмежену осудність не слід автоматично розглядати як обставину, яка пом’якшує покарання. Вона може бути не прийнята до уваги судом і не вплинути на міру покарання. Якщо обмежено осудна особа становить суспільну небезпеку, до неї судом можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, але тільки у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку (ч. 2 ст. 94).