Стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність

Нова редакція ст. 22 ККУ з Коментарями.

1. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення кримінального правопорушення виповнилося шістнадцять років.

2. Особи, що вчинили кримінальні правопорушення у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), сексуальне насильство (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296).

Коментар до ст. 22 КК України

1. Стаття 22 КК визначає вік кримінальної відповідальності. Згідно зі статтею, кримінальній відповідальності підлягає особа, якій до вчинення злочину минуло 16 років. Це загальна кримінальна правосуб’єктність.

2. За деякі злочини, суспільна небезпечність та забороненість яких кримінальним законом зрозуміла особам і меншого віку, кримінальна відповідальність настає з 14 років. Згідно з ч. 2 ст. 22 КК, кримінальна відповідальність з 14 років настає за: умисне вбивство (статті 115—117 КК України), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосудця, захисника чи представника особи у зв/язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443 КК України), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей

345, 346, 350, 377, 398 КК України), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345,

346, 350, 377, 398 КК України), диверсію (стаття 113 КК України), бандитизм (стаття 257 КК України), терористичний акт (стаття 258 КК України), захоплення заручників (статті 147 і 349 КК України), зґвалтування (стаття 152 КК України), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153 КК України), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308 КК України), грабіж (статті 186, 262, 308 КК України), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308 КК України), вимагання (статті 189, 262, 308 КК України), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378 КК, частини друга та третя статті 399 КК України), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277 КК України), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278 КК України), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289 КК України), хуліганство (стаття 2% КК України).

Частина 2 ст. 22 КК встановлює спеціальну кримінальну правосуб’єктність. Практичне значення спеціальної кримінальної правосуб’ектності в тому, що відповідальності з 14 років особа може підлягати лише за ті злочини, перелік яких міститься у ч. 2 ст. 22 КК. Ні за які інші злочини неповнолітні від 14 до 16 років не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності. Тобто перелік діянь, за які кримінальна відповідальність настає з 14 років, у ч. 2 ст. 22 КК вичерпний.

3. Особлива кримінальна правосуб’єктність чинним кримінальним законом України спеціально не виділена. Але деякі склади злочинів містять її ознаки. Наприклад, ст. 304 КК передбачає відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, жебрацтво, проституцію. Вказівка на те, що потерпілим може бути неповнолітній, дає підстави для висновку, що суб’єктом цього злочину може бути лише особа повнолітня, доросла, та, яка досягнула 18 років. Втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність неповнолітнім, наприклад, 17-річ-ного Іб-річним, призводить до абсурду. В слідчо-судово-прокурорській практиці такоік визнається, що відповідальною за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність (ст. 304 КК України), у немедичне вживання лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання (ст. 324 КК України), може бути лише доросла особа.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 23 грудня 1983 р. «Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність» (п. 3) роз’яснив, що «кримінальну відповідальність за ст. 304 КК України несуть тільки особи, які на момент учинення злочину досягли вісімнадцятирічного віку (постанови Пленуму і Верховного Суду України в цивільних та кримінальних справах.— К., 1995.— С. 179). До особливої правосуб’єктності належать також злочини, які передбачають відгїовідальність військовослужбовців (ст. 402— 434 КК України), посадових осіб (ст. 365—368 КК України), робітників транспорту (ст. 276 КК України), оскільки ними можуть бути лише дорослі особи». Але якщо за певних обставин статус військовослужбовця, посадової особи чи робітника транспорту отримає неповнолітній, то він повинен бути визнаний суб’єктом цих злочинів, оскільки законом (ч. 1 ст. 22 КК України) передбачена відповідальність за всі злочини з Іб^річ-ного віку, а особлива правосуб’єктність законом не передбачена для всіх злочинів. При цьому необхідно також взяти до уваги, що особи віком від 16 до 18-ти років (неповнолітні) можуть бути співучасниками військових, посадових та інших злочинів. Нелогічно було б за співучасть притягувати до відповідальності 16-річних, а за виконання таких злочинів — ні. У тих випадках, коли особи віком від 14 до 16-ти років беруть участь у вчиненні тяжких злочинів, не позначених у ч. 2 ст. 22 КК, вони підлягають відповідальності за ті злочини, які є складовою частиною цих тяжких злочинів.

Вік у праві — це визначений за документами юридичний період життя людини. Вік вимірюється часом. При наявності документів вік особи визначається документами, а в разі їх відсутності — вік встановлює судово-медична експертиза.

4. Особа вважається такою, що досягла певного віку не в день народження, а починаючи з наступної доби. Для цього треба враховувати поясний, літній та зимовий час. У тих випадках, коли вік неповнолітньої особи встановлює судово-медична експертиза, то при визначенні нею року народження, наприклад, «народився в 1980 році», днем народження вважається останній день цього року, в нашому прикладі — 31 грудня 1980 р. Якщо ж судово-медична експертиза визначила вік неповнолітнього мінімальною і максимальною кількістю років, наприклад, «неповнолітній має вік 15—16 років», то вважається, Що ця особа має вік 15 років, а днем її народження буде остання доба року народження.

5. В історії радянського законодавства питання про мінімальний вік кримінальної відповідальності вирішувалось по-різному. .Декретом РНК РРФСР від 14 січня 1918 р. було встановлено, що відповідальність за злочини настає із 17-ти років. У ст. З Керівних засад кримінального права 1919 р. було встановлено, що «неповнолітні віком до 14-ти років не підлягають суду і покаранню. До них застосовуються лише виховні заходи. Такі ж заходи застосовуються і до осіб віком 14—18 років, які діяли без розуміння». Ст. 18 КК 1922 р. встановила мінімальний вік кримінальної відповідальності з 16-ти років, а неповнолітні віком 14—16-ти років підлягали відповідальності лише як виняток, коли не можна було обмежитися засобами виховного чи медичного характеру.

Такий самий вік кримінальної відповідальності був визначений УК УРСР 1927 р. постановою ЦВК та РНК СРСР від 7 квітня 1935 р. був установлений вік кримінальної відповідальності в 12 років за найпоширеніші та небезпечні злочини — крадіжки, насильства, тілесні ушкодження, вбивства. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1941 р. був визначений вік кримінальної відповідальності за всі злочини з 14 років. Основами кримінального законодавства Союзу РСР та Союзних республік 1958 р. був установлений вік кримінальної відповідальності з 16-ти років, а за деякі злочини — з 14-ти років, який зберігся до сьогодення.

6. Вік кримінальної відповідальності у різних країнах дуже різний: в Англії — В років, у Греції і Франції — 13 років, у ФРН — 14 років, у Швеції — 15 років, в Єгипті, Лівані, Іраці — 7 років, в Ізраїлі — 9 років.

7. Враховуючи психофізичні особливості підлітків, закон зобов’язує суд в кожному випадку обговорювати питання про можливість застосування примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК України). Крім цього, кримінальна відповідальність неповнолітніх має дуже істотні особливості, обмеження: до неповнолітніх не застосовується довічне позбавлення волі (ст. 64 КК України). Строк позбавлення волі неповнолітньому не може перевищувати 10 років (ст. 102 КК України). До неповнолітніх більш поширено застосовується умовно-дострокове звільнення від покарання (ст. 107 ІСК). Вчинення злочину неповнолітнім завжди визнається обставиною, що пом’якшує кримінальну відповідальність (п. З ст. 66 КК України). До неповнолітніх злочинців можуть бути застосовані замість покарання примусові заходи виховного характеру ^ст. 105 КК України). Особи, які вчинили злочини віком до вісімнадцяти років, відбувають покарання не у виправно-трудових, а у виховно-трудових колоніях.

Інший коментар до статті 22 Кримінального кодексу України

1. Вік, як і осудність, юридична наука та практика відносять до основних факторів, котрі зумовлюють визнання особи, що вчинила суспільне небезпечне винне діяння, суб’єктом злочину на підставі ч. 1 ст. 18.

2. Встановлення мінімального віку кримінальної відповідальності пов’язано з наявністю у неповнолітніх природної вікової психічної і соціальної незрілості, яка визначає недостатність правових знань і вміння ними користуватись, незрілість вольових функцій, недостатню сформованість критичних здібностей та здібності адекватно прогнозувати наслідки своїх дій.

Нижній поріг кримінальної відповідальності потребує певного рівня емоційної, духовної та інтелектуальної зрілості, досягнення якого свідчить про потенційну здібність неповнолітніх діяти свідомо, тобто бути винними.

Допустимість настання кримінальної відповідальності за злочини, наведені в переліку статті відносно осіб в 14-літньому віці, пояснюється тим, що, на думку законодавця, вже у цьому віці людина, незважаючи на мінімальний рівень психологічного та розумового розвитку, здатна усвідомлювати суспільну небезпеку і протиправність своїх дій (бездіяльності).

Через це малолітні, тобто особи, які не досягли чотирнадцяти років, будучи неспроможними розуміти та сприймати власні вчинки і свідомо ними керувати, під дію законодавства про кримінальну відповідальність не підпадають і суб’єктами злочинів бути не можуть.

3. Згідно з ст. 22, кримінальній відповідальності підлягають фізичні осудні особи, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років. Лише за окремі види діянь, вичерпний перелік яких наведено у ч. 2 ст. 22, кримінальна відповідальність можлива з 14 років.

4. Якщо осудна особа у віці від 14 до 16 років окрім злочину, за який встановлена кримінальна відповідальність з 16-річ- ного віку (наприклад, незаконне позбавлення волі або викрадення людини — ст. 146), вчиняє умисне вбивство (ст. 115—117), зґвалтування (ст. 152), грабіж (ст. 186) чи якийсь інший злочин, відповідальність за який можлива з досягненням 14-річного віку, ймовірно визнати її деліктоспроможною лише за ці конкретні діяння, зміст і характер котрих вона розуміє, і аж ніяк не за сукупністю злочинів.

5. Слід, крім того, мати на увазі, що кримінальна відповідальність у віці від 14 до 16 років передбачена для осіб, визнаних винними в умисних злочинах, у тому числі за їх готування та замах на вчинення.

Для осіб, які вчинили у названому віці необережні діяння, включаючи вбивство через необережність (ст. 119), кримінальної відповідальності не встановлено, так само як і за злочини, не внесеш до ч. 2 ст. 22.

Кримінальний кодекс України 1960 року (втратив дію з 1 вересня 2001 р.) допускав можливість притягнення підлітків 14— 15 років до кримінальної відповідальності за вбивство, скоєне з необережності (ст. 98). Однак практика довела хибність такого підходу і це враховано у чинному Кодексі.

6. Згідно з нормами Особливої частини Кодексу кримінальна відповідальність з 18-річного віку передбачена, передусім, для військовослужбовців і військовозобов’язаних осіб — суб’єктів військових злочинів (див. розд. XIX); опікунів і піклувальників — суб’єктів злочинів проти прав громадян, які перебувають під опікою і піклуванням (ст. 166, 167); членів комісій по виборах до владних органів — суб’єктів злочинних посягань на виборчі права людини і громадянина (ч. 2 і 3 ст. 157, ст. 158—159); осіб, які втягують неповнолітніх у пияцтво, заняття жебрацтвом, проституцією, азартними іграми, іншу протиправну і злочинну діяльність — суб’єктів злочинів проти громадського порядку та моральності (ч. 2 ст. 303, 304).

7. Певною мірою суперечливим є питання про вік суб’єктів службових злочинів (ст. 364—370). Виявляється, що за діяння, пов’язані зі службою, кримінальна відповідальність має наставати не раніше як з 18-ти років. Слушність цього доводу підтверджена практикою. Адже не дивлячись на відсутність у законодавстві прямої заборони на призначення неповнолітніх службовими особами, такі випадки насправді виключаються, головним чином, через незбалансованість вимог, обов’язкових для посад службовців, і правових норм, за допомогою яких регулюються права підлітків у сфері трудових правовідносин. Порушення їх трудодавцем неминуче призводить до застосування жорстких санкцій з боку владних структур.

Наприклад, діяльність службової особи передбачає ненор-мований робочий час, а ч. 1 ст. 51 КЗпП України забороняє встановлювати для осіб віком від 16 до 18 років робочий тиждень тривалістю більше 36 годин. Не дозволяється залучати неповнолітніх до надурочних робіт (ч. 1 п. 2 ст. 63 КЗпП України), до роботи у нічний час (ч. 1 п. 2 ст. 55 КЗпП України) та у вихідні дні (ст. 192 КЗпП України). Виключається можливість укладення з ними письмового договору про повну матеріальну відповідальність (ст. 135і КЗпП України і п. 19 “Положення про матеріальну відповідальність робітників і службовців”).

Зважаючи на викладене, слід визнати неможливим притягнення осіб, яким не виповнилось 18 років, до кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані з виконанням ними повноважень службових осіб.

8. Вік, з якого настає кримінальна відповідальність, повинен обчислюватись на момент вчинення злочину. При притягненні винної особи до відповідальності її вік встановлюється на підставі документів про народження (число, місяць, рік народження). За відсутності таких документів і неможливості їх отримання призначається судово-медична експертиза, висновок якої замінює зазначені документи. Днем народження неповнолітнього вважається останній день того року, який вказано експертизою. Якщо експертиза дає висновок про вік, вказуючи мінімальну або максимальну кількість років, суд повинен виходити із запропонованого експертизою мінімального віку даної особи.

9. Водночас слід пам’ятати, що судово-медична експертиза дає висновок щодо фізичного віку. Але між фізичним і психічним рівнями розвитку можуть бути розбіжності. Можлива затримка психічного розвитку, яка не обумовлена розумовою відсталістю (олігофренія) або соціальною чи педагогічною занедбаністю, або затримки психічного розвитку внаслідок органічних уражень мозку чи інших психічних розладів. До цієї категорії належать стани затримки психічного розвитку у формі психічного інфантилізму. В таких випадках необхідно призначити комплексну психолого-психіатричну експертизу і мати на увазі, що експерти відносять неповнолітніх не до конкретного “паспортного” віку, а до певного вікового періоду.

10. Призначаючи покарання неповнолітньому, суд повинен, крім характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого діяння, також враховувати особливості особи неповнолітнього, рівень психофізичного розвитку, умови його життя тощо. Згідно з положеннями п. З ст. 66 вчинення злочину неповнолітнім є обставиною, яка пом’якшує покарання, і до нього можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру (ст. 105).