Нова редакція ст. 200 ККУ з Коментарями.
1. Підробка документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, електронних грошей, а так само придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ, платіжних карток або їх використання чи збут, а також неправомірний випуск або використання електронних грошей –
карається штрафом від трьох до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, –
караються штрафом від п’яти до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Примітка . Під документами на переказ слід розуміти документ в паперовому або електронному виді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб’єктами переказу грошових коштів (розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення, інші).
Коментар до ст. 200 КК України
1. Діяння, передбачене ст. 200 КК, посягає на фінансово-кредитну систему України.
2. Склад злочину утворюють:
а) підробка документів на переказ або платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків;
б) придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ чи платіжних карток;
в) використання підроблених документів на переказ чи платіжних карток або їх збут.
3. Предметом злочину є документи на переказ, тобто документи у паперовому або електронному виді, що використовуються банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб’єктами переказу грошових коштів (розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення, інші) (Примітка до ст. 200 КК України).
4. Діяння, передбачене ч. 1 ст. 200 КК, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, кваліфікується за ч. 2 ст. 200 КК.
5. Фальшування документів на переказ чи платіжних карток є спеціальним видом фальшування і тому він не утворює сукупності злочинів із загальним видом фальшування документів (ст. 358 КК України) чи з посадовим підробленням (ст. 366 КК України).
6. Фальшування документів на переказ вчинюється умисно і, як правило, з корисливою метою.
7. Відповідальність за фальшування документів на переказ чи платіжних карток настає з шістнадцяти років.
Інший коментар до статті 200 Кримінального кодексу України
1. Предметом злочину є:
– будь-які засоби доступу до банківських рахунків при вчиненні злочину у формі їх підробки;
– підроблені документи на переказ чи підроблені платіжні картки при вчиненні злочину у формі їх придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також їх використання чи збуту.
Безпосередньо у диспозиції ч.1 ст.200 названі і два види засобів доступу до банківських рахунків – документи на переказ та платіжні картки. У назві ст.200 зазначається ще один предмет злочину – обладнання для виготовлення засобів доступу до банківських рахунків, тобто коло предметів злочину у ній описується більш широко. Враховуючи правила тлумачення кримінально-правових норм, обладнання для виготовлення засобів доступу до банківських рахунків не є предметом передбаченого ст.200 злочину.
Засоби доступу до банківських рахунків (у Законі України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 р.) вони іменуються платіжними інструментами) – це засоби певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунку платника. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці (див. ч.4 ст.51 Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р.). Безпосередньо у диспозиції ч.1 ст.200 названі два види засобів доступу до банківських рахунків: документи на переказ та платіжні картки.
Визначення поняття “документи на переказ” дається у примітці до ст.200 – це документ в паперовому або електронному вигляді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб’єктами переказу грошових коштів (розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення, інші).
Розрахунковий документ – це документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача. Електронний розрахунковий документ – це документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, уключаючи відповідні реквізити розрахункового документа, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений у візуальну форму представлення електронними засобами. Видом розрахункових документів є розрахункові чеки – розрахункові документи, що містять нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів. Платіжна вимога – розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача. Платіжна вимога – доручення – розрахунковий документ, який складається з двох частин: верхньої – вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів; нижньої – доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача. Платіжне доручення – розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача: (див. п.1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ 21 січня 2004 р. № 22).
Спеціальний платіжний засіб – це платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації, за допомогою якого держателем цього інструмента ініціюється переказ грошей з відповідного рахунка платника або банку, а також здійснюються інші операції, передбачені відповідним договором. За допомогою спеціальних платіжних засобів формуються документи за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів або надаються інші послуги держателям спеціальних платіжних засобів. Видом спеціальних платіжних засобів є платіжні картки – спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунка платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, фінансових установ, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. На території України застосовуються платіжні картки, емітовані членами внутрішньодержавних платіжних систем, та платіжні картки, емітовані членами міжнародних платіжних систем (резидентами та нерезидентами України). Порядок використання на території України пластикових карток визначається Положенням про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженим постановою Правління НБУ від 27 серпня 2001 р. № 367.
Міжбанківський електронний розрахунковий документ – це електронний банківський документ, сформований банківською установою на підставі розрахункових документів банківських установ, клієнтів, документів на переказ готівки і використовується банківською установою для виконання переказу грошей. Електронний банківський документ – електронний документ, що використовується в банківській діяльності, формат, обов’язкові реквізити і засоби захисту якого відповідають вимогам законодавства України (див. п.1 Інструкції про міжбанківській переказ грошей в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ 17 березня 2004 р. № 110).
2. З об’єктивної сторони злочин виражається у: 1) вчиненні підробки будь-яких засобів доступу до банківських рахунків або 2) вчиненні: а) придбання, б) зберігання, в) перевезення чи г) пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ чи платіжних карток, або 3) використанні чи збуті підроблених документів на переказ чи платіжних карток. З моменту вчинення будь-якої із перерахованих дій злочин є закінченим.
3. Під підробкою засобів доступу до банківських рахунків слід розуміти як їх виготовлення, так і фальсифікацію дійсних засобів доступу до банківських рахунків.
Про поняття “виготовлення підроблених” засобів доступу до банківських рахунків див. п.6 коментаря до ст.199.
4. Про поняття “зберігання”, “придбання”, “перевезення”, “пересилання” та “збут” див. відповідно п.7, 8, 9, 10, 12 коментаря до ст.199. При цьому предметом таких діянь можуть бути вже підроблені документи на переказ чи платіжні картки, і лише такі, що виготовлені на паперовому, пластиковому чи іншому матеріальному носієві інформації.
5. Використанням підроблених документів на переказ чи платіжних карток є здійснення з їх допомогою переказу грошей із відповідного рахунку платника без його згоди на будь-який інший рахунок чи одержання за підробленими документами на переказ готівкових грошових коштів.
6. Із суб’єктивної сторони злочин характеризується лише умисною виною, вид умислу – прямий. Мотиви і мета можуть бути різними і на кваліфікацію дій за ст.200 не впливають, але можуть свідчити про наявність у діях винного і ознак готування до вчинення інших, більш тяжких злочинів, зокрема, готування до розкрадання чужого майна. Як правило, саме з цією метою (незаконним заволодінням чужим майном) і вчинюються передбачені ст.200 дії. У разі фактичного заволодіння чужим майном шляхом використання підроблених засобів доступу до банківських рахунків дії винного мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів – за ст.200 та ст.190.
7. Суб’єктом злочину є особа, що досягла 16-річного віку. Дії службової особи у разі вчинення передбачених ст.200 діянь мають кваліфікуватися і за ст.364, за наявності всіх інших ознак передбаченого нею злочину.
8. Кваліфікованими видами злочину є вчинення зазначених у диспозиції ч.1 ст.200 дій 1) повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб.
Повторним треба вважати вчинення будь-якого діяння, альтернативно вказаного у диспозиції ч.1 ст.200 особою, яка раніше вчинила будь-яке із таких діянь, в тому числі і за наявності ознак, описаних у ч.2 ст.200, незалежно від послідовності їх вчинення.
Як вчинені за попередньою змовою групою осіб передбачені ч.1 ст.200 дії мають кваліфікуватися у разі їх спільного вчинення як співвиконавцями двома чи більше особами, які заздалегідь, до початку їх вчинення, домовились про це. При цьому може мати місце і розподіл виду вчинюваних дій: одна особа вчинює підробку документів на переказ, інша – їх використання для незаконного заволодіння чужими грошовими коштами або їх збут.
9. Підробка засобів доступу до банківських рахунків у електронному вигляді є одночасно незаконним втручанням в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж (ст.361), оскільки при цьому має місце перекручення (спотворення) комп’ютерної інформації, що в них зберігається, а тому дії особи мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів – за ст.200 та 361.