Нова редакція ст. 199 ККУ з Коментарями.

1. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту, а також збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного податку, голографічних захисних елементів, підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї –

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі, –

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Примітка . Дії, передбачені цією статтею, вважаються вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі – якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Коментар до ст. 199 КК України

1. Фальшування грошей та всі інші незаконні операції з підробленими грошима посягають на кредитно-фінансову та економічну систему України, на добробут народу.

Таке посягання заподіює у фінансово-кредитній та економічній сфері велику суспільне небезпечну шкоду тому, що у ринковій економіці вся сукупність господарських зв’язків реалізується через механізм системи вартісних відносин. Гроші у процесі товарообліку не тільки підтверджують суспільне значення витрат на виробництво товару, а й визначають відповідність даного товару суспільним потребам. Таким чином, гроші виступають не лише втіленням вартості при обміні, а й визначенням їх кількісного виміру у конкретному товарі. Гроші використовуються як еквівалент при обміні товарів, тому, що вони: а) є законним платіжним засобом, декларовані державою як гроші; б) кількісно обмежені в обігу, а право емісії належить тільки державі; в) можуть легальне обмінюватися на різні товари.

Створення в Україні остаточно сформованої грошової системи з постійною національною валютою вимагає застосування всіх необхідних заходів її захисту.

Для забезпечення належного захисту національної валюти від підробок в Україні у березні 1994 р. був введений у дію банкнотно-монетний двір, який використовує найсучасніші технології, системи комп’ютерної графіки, виготовлення оригінальних друкарських форм та захищених фарб. Це — друкарські лінії, що включають офсетні машини «Супер Сімултан-312» і машини інтагліо друку «Супер Орлов Інтагліо», це — автоматичний контроль якості продукції на машині «Нота-Чек»; це — лінії автоматичної обробки банкнот «Кутпак-2» та близько 250 одиниць технологічного устаткування, виготовленого провідними фірмами Німеччини, Австрії, Італії.

Банкнотно-монетний двір виконує замовлення на виготовлення банкнот, різних видів цінних паперів і документів суворого обліку. Це облігації внутрішньої державної ощадної позики, розрахункові та грошові чеки Національного банку України, приватизаційні сертифікати, марки акцизного збору на тютюнові вироби та аікогольні напої, сувенірні поштові марки. Усі цінні напери, що виготовляються банкнотно-монетним двором мають найсучасніші засоби захисту від підроблення. У банкнотно-монетному дворі створено монетне виробництво, де карбуються монети масового обігу, пам’ятні та ювілейні монети з золота, срібла та інших металів. У квітні 1997 р. прийнята в експлуатацію фабрика банкнотного паперу в м. Малині (Житомирської області). Технологічні потоки фабрики дозволяють виготовляти високоякісне волокно як із бавовни, так і з бавовняного лінту. Папір виготовляється на циліндровій (круглосітковій) папероробній машині. Технологічне обладнання дає змогу виготовляти банкнотний та захищений папір із круглосітковим локальним багато-тонованим водяним знаком, двома захисними стрічками, захисними волокнами, планшетами та іншими елементами захисту. Папір проходить стовідсотковий контроль якості. Усіма технологічними процесами керують комп’ютери.

Банкноти та цінні папери друкуються з використанням сучасних технологій, що виключають можливість підроблення. Для цього використовуються захищені види паперу та фарб, спеціальні технології виготовлення друкарських форм і друку, відповідні умови виробництва.

Папір. Для банкнот і цінних паперів має різноманітні властивості: круглосіткові двотонові та багатотонові водяні знаки, захисні стрічки, кольорові та флуоресціюючі волокна, реакцію на хімічні розчинники.

Фарби. Спеціальні захищені фарби, якість яких суворо контролюється: видимі та невидимі в інфрачервоних променях, кольорозмінні під дією хімічних розчинів та інші.

Дизайн. Під час розробки дизайну використовуються традиційне мистецтво гравера та найсучасніша система комп’ютерної графіки для отримання різноманітних складних гільйошних візерунків.

Друкарські форми. Спеціальні технології виготовлення оригінальних та композитних фотоформ, робочих друкарських форм для сухого офсетного та інтагліосетного, інтаг-ліо друку.

Способи друку. Орловський офсетний та інтагліосетний друк на машинах «Супер Сімултан-312», орловський багатоколірний інтагліо друк на машинах «Супер Орлов Інтагліо», нумераційний друк на ротаційних машинах «Супер Нуме-рота-212».

Контроль якості. Автоматичний контроль якості на машині «Нота-Чек».

Фінішні операції. Порізка, обандеролювання та пакування банкнот на автоматичній лінії «Кутпак-2».

Система безпеки. Система безпеки забезпечує контроль за збереженням паперу та готової продукції, міжопераційний контроль за напівфабрикатами.

Банкноти виготовлені на спеціальному білому папері, що не флуоресціює в ультрафіолетових променях, із захисною стрічкою і з багатотонованим водяним знаком, розташованим у вільному від друку місці, що повторює портрет, надрукований на лицьовому боці банкноти. Розмір банкнот — 133 х 66 мм.

Елементи захисту банкнот є:

1) Водяний знак — видиме на білій площині банкноти, у разі розглядання її проти світла, зображення в різних тонах (світліших та темніших від паперу), що повторює портрет, надрукований на лицьовому боці банкноти.

2) Захисна стрічка — стрічка з позитивним мікротекстом слова «Україна» — у банкнотах номіналом 5 гривень та «віконна» металізована — у банкнотах номіналом 20 гривень.

3) Суміщений малюнок — малюнок розташований в одному місці на лицьовому та зворотному боках банкноти. Всі його елементи збігаються та доповнюють один одного; під час розглядання банкноти проти світла.

4) Райдужний друк — поступовий перехід одного кольору захисної сітки, виконаної суцільними лініями без розривів, до іншого (захисна сітка з обох боків банкноти).

5) Антисканерна сітка — розміщені під різними кутами | тонкі лінії, які за копіювання чи сканування банкноти] можуть утворювати на копії «муар» (елементи захисної| сітки з обох боків банкноти).

6) Мікротекст — напис безперервно повторюваного слова «Україна», абревіатури «НБУ», які можна прочитати за допомогою збільшувального скла.

7) Рельєфні елементи — елементи друку, що виступають над поверхнею паперу, шершавість яких відчувається на дотик кінчиками пальців (портрет і написи, номінал цифрами, кодоване зображення, знак для сліпих на лицьовому боці).

8) Приховане (латентне) зображення — зображення номіналу цифрами, що видно розглядаючи банкноти на рівні світла у разі її повороту на 45 градусів.

9) Знак для сліпих — рельєфний елемент, розміщений у лівому нижньому куті банкноти, який відчувається на дотик кінчиками пальців і визначає номінал банкноти.

10) Орловський друк (офсетний та інкалої) — це різкий перехід фарби одного кольору до іншого без розриву та зміщення ліній малюнка.

Такі ж засоби захисту використовуються і при виготовленні цінних паперів.

(Див.: Лютий І. О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки.— К., Атіка, 1999, с. 75—76).

Незважаючи на такі ретельні засоби захисту, практика знає чимало спроб підробки грошей та цінних паперів.

2. Предметами фальшування можуть бути:

— державні казначейські білети і білети Національного банку України;

— розмінні металеві монети;

— іноземна валюта;

— державні цінні папери (акції, облігації, векселі, сертифікати та ін.) — ст. 2 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р.

3. Для відповідальності за фальшування грошей чи цінних паперів немає юридичного значення спосіб їх виготовлення. Склад злочину утворює будь-який спосіб, якщо він дає змогу досягти злочинної мети — збуту фальшивих купюр чи паперів. Грубе, невдале фальшування, яке розраховане на передачу таких фальшивок неосвіченим чи особам з фізичними вадами, утворює склад іншого злочину — шахрайства (ст. 190 КК України).

4. Підробка грошових знаків — це і фальсифікація швової купюри меншої цінності на купюру більшої цінності, наприклад, купюри цінністю в 10 гривень на купюру в 100 гривень.

5. Збутом фальшивих грошових знаків чи цінних паперів є випуск їх в обіг як особою, що їх виготовила, так і тією особою, яка їх не підробляла, не виготовляла, незалежно від того, звідки вони до неї потрапили, але за УМОВИ, що ця особа усвідомлює факт випуску в обіг фальшивих грошей.

6. Фальшування грошей або цінних паперів, а також їх збут є злочином умисним, оскільки фальшування грошей вчинюється з метою випуску їх в обіг. Підробка грошей чи цінних паперів з іншою метою, наприклад, для колекції, демонстрації своєї майстерності складу злочину не утворює.

7. Частина 2 ст. 199 КК передбачає підвищену відповідальність у випадках вчинення цього злочину:

— за попереднім зговором групою осіб;

— особою, раніше судимою за виготовлення чи збут підроблених грошей чи цінних паперів (за наявності судимості за попередній злочин).

8. Якщо дії, передбачені ст. 199 КК, були вчинені організованою групою або у особливо великому розмірі, то вчинене кваліфікується за ч. З ст. 199 КК.

9. Ознаки організованої групи визначені у коментарях дост. 27, 115, 185-191 КК.

10. Відповідальність за фальшування грошей та цінних паперів настає з шістнадцяти років.

Інший коментар до статті 199 Кримінального кодексу України

1. Предметом злочину є:

1) національна валюта України у виді банкнот чи металевої монети;

2) іноземна валюта;

3) державні цінні папери;

4) білети державних лотерей.

2. Грошовою одиницею України є гривня (ч.1 ст.99 Конституції України), що дорівнює 100 копійкам, виключне право на введення якої та розмінної монети в обіг (емісію), організацію їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку України. Готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків – банкнот (паперових) і монет (металевих), які є безумовними зобов’язаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами. Гривня (банкноти і монети) є єдиним законним платіжним засобом на території України (ст.32, 34, 35 Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р.).

Предметом злочину, передбаченого ст.199, може визнаватись лише “власне валюта” за термінологією Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р., тобто банкноти (паперові) Національного банку та розмінна металева монета, які перебувають в обігу і є єдиним законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу чи такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, а також іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, які перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу чи такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг (п.2 постанови ПВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6). Предметом злочину – іноземною валютою – має визнаватись і євро – грошовий знак, що виконує функції засобу платежу на території не однієї окремої, а декількох європейських держав.

Грошові знаки, що виконують функції засобу платежу, існують або у вигляді банківських білетів (банкнот), емітентом яких є центральний (національний) банк країни, або у вигляді скарбничих (казначейських) білетів, емітентом яких є Міністерство фінансів чи його скарбниця (казначейство). В Україні емітентом грошових знаків є лише НБУ, який має виключне право на введення їх в обіг (емісію), організацію обігу та вилучення з обігу. Паперові банкноти грошового знаку України – гривні – є білетами НБУ. Державне казначейство України не наділено правом здійснювати емісію грошових знаків як засобу платежу, а, отже, державних казначейських білетів як виду грошових знаків в Україні не існує.

Предметом злочину можуть бути будь-які монети, що випускаються Банкнотно-монетним двором НБУ, в тому числі монети пам’ятні та ювілейні.

Грошові знаки (валюта України та іноземна валюта), які вилучені з обігу і не підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, і мають лише колекційну цінність, не є предметом злочину, передбаченого ст.199, а тому їх підробка чи виготовлення підроблених таких предметів, за наявності підстав, може кваліфікуватися як шахрайство (абз.1 п.3 згаданої постанови).

Предметом злочину є або справжня валюта України чи іноземна валюта (при її підробленні), або підроблена (при її виготовленні). Предметом зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту та самого збуту є підроблена національна валюта України та іноземна валюта.

Справжні банкноти валюти України – це введені в обіг Національним банком як законний засіб платежу паперові грошові знаки, що мають прямокутну форму встановленого розміру і виготовлені на спеціальному папері з елементами захисту, на яких зазначені реквізити (найменування банку-емітента, назва грошової одиниці, номінал, рік затвердження Головою Національного банку зразка або рік виготовлення, серія та номер), інші елементи дизайну і захисту. Справжні монети – це введені в обіг Національним банком як законний засіб платежу металеві грошові знаки, що мають установлену форму, технічні характеристики, геометричні розміри, у яких розрізняють лицьовий бік (аверс), зворотний бік (реверс) й обріз (гурт), на яких зображені герб, написи з елементами захисту, номінал, найменування держави, рік карбування (див. абз.2, 3 п.1.2 Правил визначення платіжності та обміну банкнот і монет Національного банку України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 17 листопада 2004 р. № 547).

Національний банк України підробленими банкнотами (монетами) вважає банкноти (монети), що виготовлені будь-яким способом, уключаючи промисловий, усупереч установленому законодавством України порядку та імітують (фальсифікують) справжні банкноти (монети), уведені Національним банком в обіг. До підроблених належать також перероблені банкноти (монети), на яких будь-яким способом (наклеюванням, малюванням, друкуванням тощо) змінені зображення, що визначають номінал, рік затвердження зразка (виготовлення), банк-емітент, інші реквізити та елементи дизайну і які за зовнішнім виглядом можуть бути сприйняті як справжні банкноти (монети) (див. абз.11 п.1.2 Правил).

3. Державні цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між державою (емітентом цінних паперів) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Із видів цінних паперів, перелік яких міститься у ст.3 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р. в редакції від 3 червня 1999 р. (акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери; заставні; іпотечні цінні папери), державними цінними паперами можуть бути:

– облігації внутрішніх державних позик;

– облігації зовнішніх державних позик;

– казначейські зобов’язання республіки;

– векселі Державного казначейства України;

– приватизаційні папери.

Емітентом цінних паперів може бути держава в особі уповноваженого органу, юридична особа і у випадках, передбачених законодавством, фізична особа (див. ч.1 ст.2 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”). Залежно від того, хто є емітентом цінних паперів, останні поділяються на дві групи: 1) державні цінні папери та 2) недержавні цінні папери. Законами, що регулюють діяльність на ринку цінних паперів, не визначається, які цінні папери є державними, а які – недержавними, а також не визначаються критерії віднесення цінних паперів до того чи іншого виду. У деяких нормативно-правових актах Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку (далі – ДКЦПФР) та НБУ дається визначення поняття “державні цінні папери”. Зокрема, у Положенні про порядок здійснення Національним банком України з банками операцій репо, затвердженому постановою Правління НБУ від 29 травня 2001 р. № 204, під державними цінними паперами розуміються “визначені законодавством боргові зобов’язання, що емітуються державою в особі її уповноважених органів та в порядку, визначеному чинним законодавством України”. У Положенні про депозитарну діяльність Національного банку України, затвердженому постановою Правління НБУ від 19 березня 2003 р. № 114, під державними цінними паперами розуміються цінні папери, випущені відповідно до вимог законодавства України, емітентом яких є уповноважений державний орган (див. абз.2 п.1 Положення). Державні цінні папери можуть випускатись у формі облігацій внутрішніх та зовнішніх державних позик; казначейських зобов’язань республіки, в тому числі казначейських векселів; приватизаційних паперів.

Не відносяться до державних цінних паперів облігації місцевих позик, облігації державних підприємств та цінні папери НБУ, зокрема, його депозитний сертифікат, оскільки держава не є емітентом цих цінних паперів і не несе зобов’язань за цими цінними паперами.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України “Про приватизаційні папери” від 6 березня 1992 р. особливим видом державних цінних паперів є приватизаційні папери – цінні папери, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду та земельного фонду, які можуть бути лише іменними. Зазначені цінні папери можуть бути предметом злочину, передбаченого статтею 199.

Облігації внутрішніх державних позик випускаються щорічно в межах встановленого законом граничного розміру державного внутрішнього боргу на відповідний рік.

Право володіння державними облігаціями у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів засвідчують: для брокерів або дилерів зберігачів – виписки з їх рахунків у депозитарії державних цінних паперів, функції якого виконує НБУ ; для інших осіб – виписки з їх рахунків у цінних паперах брокерів – зберігачів, засвідчені підписом посадової особи та печаткою зберігача (див. п.7 Основних умов випуску та порядку розміщення облігацій внутрішньої державної позики 2000 р., затверджених постановою КМУ від 22 вересня 2000 р. № 1455). Такі виписки з рахунків у системі електронного обігу цінних паперів є не цінними паперами, а офіційними документами, тому їх підробка може кваліфікуватись або за ст.358 як підроблення документів, або ж за ст.366 як службове підроблення.

Державними цінними паперами на пред’явника є також облігації внутрішньої державної ощадної позики 1998 р. номінальною вартістю 50 гривень. Облігації виготовляються у вигляді бланків спеціального зразка із відповідним ступенем захисту Банкнотно-монетним двором НБУ і мають три купони (перший купонний період – один рік, другий та третій – по шість місяців), розмір доходу за першим із них становить 17 гривень, за другим і третім – по 8 гривень 50 копійок.

Випуск казначейських зобов’язань України передбачено постановою КМУ “Про випуск казначейських зобов’язань” від 10 січня 2002 р. № 15. Випускаються казначейські зобов’язання України у документарній формі на пред’явника номінальною вартістю 50 грн. з терміном обігу 24 місяці з дня випуску та розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення за окремими серіями (всього таких серій вісім: A, B, C, D, E, F, G, H, обсяг випуску кожної становить 50 млн грн. за номіналом).

Облігації зовнішніх державних позик України – це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій (див. ч.1 ст.14-1 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”).

Державними цінними паперами є векселі Державного казначейства, випуск яких передбачено постановою КМУ “Про затвердження порядку застосування векселів Державного казначейства” від 27 червня 1996 р. № 689.

4. Виходячи із визначення поняття “лотерея” як виду господарської діяльності, що дається у п.1.33 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції від 21 вересня 2000 р. під білетами державних лотерей буквально слід розуміти документи, які дають право особі, що їх придбала, на участь у господарській операції, яка передбачає продаж гравцю права на участь у розігруванні призу за випадковою вірогідністю за кошти або в обмін на інші цінності, а також безоплатне отримання такого призу у власність у разі визнання такого гравця переможцем, емітентом яких є держава в особі уповноваженого нею центрального органу державної влади та управління, що здійснює фінансово-кредитну діяльність. Порядок проведення державних грошових лотерей та реєстрації їх випуску регламентується Положенням про порядок реєстрації випуску і проведення державних грошових лотерей в Україні, затвердженим постановою КМУ від 27 квітня 1998 р. № 577.

У Додатку 1 до наказу Міністерства фінансів від 22 листопада 2000 р. № 285 “Про переоформлення реєстраційних свідоцтв державних лотерей на відповідні ліцензії” міститься Перелік державних грошових лотерей, свідоцтва про проведення яких підлягають переоформленню відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою запровадження державного контролю за здійсненням лотерейної діяльності”.

До прийняття Закону України “Про лотерейну діяльність”, яким має бути визначено порядок випуску державних та недержавних лотерей, предметом передбаченого ст.199 злочину слід вважати білети лотерей, які іменуються державними і випускаються агентами з проведення державних лотерей, які одержали ліцензії на здійснення лотерейної діяльності. Саме у такому значенні дається визначення поняття білетів державних лотерей ДПА (див. п.10 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом ДПА від 1 грудня 2000 р. № 614). Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей затверджені наказом Держкомпідприємництва та Мінфіну України від 12 грудня 2002 р. № 128/1037.

Указом Президента України “Про деякі заходи щодо регулювання лотерейної діяльності” від 10 вересня 2002 р. визнано за необхідне посилення державного регулювання лотерейної діяльності в Україні шляхом: запровадження державної монополії на випуск та проведення лотерей; припинення проведення недержавних лотерей, у тому числі за рішеннями органів місцевого самоврядування, а КМУ дане доручення подати у двомісячний строк на розгляд ВРУ законопроект про лотереї та азартні ігри в Україні та забезпечити у місячний строк затвердження ліцензійних умов провадження діяльності з випуску та проведення лотерей.

5. З об’єктивної сторони злочин, передбачений ч.1 ст.199, виражається у вчиненні будь-якої із перерахованих у її диспозиції дій:

– виготовлення;

– зберігання;

– придбання;

– перевезення;

– пересилання;

– ввезення в Україну;

– збут підроблених предметів, вказаних у диспозиції ч.1 ст.199.

З моменту вчинення будь-якої із зазначених дій злочин вважається закінченим. При цьому достатньо, щоб предметом зазначених дій був хоча б один із вказаних у ст.199 предметів.

6. Під виготовленням підроблених предметів, зазначених у диспозиції ч.1 ст.199, слід розуміти їх створення будь-яким способом (повна підробка), а також спотворення тим чи іншим способом реквізитів справжніх предметів: склад злочину утворює, згідно з роз’ясненнями, що містяться у п.5 постанови ПВСУ від 12 квітня 1996 р. № 5, як повна імітація грошового знака, білета державної лотереї чи державного цінного папера, так і істотна фальсифікація тим чи іншим способом справжніх грошових знаків, білетів державних цінних паперів, яка передбачає таке їх художнє оформлення (певний ступінь завершеності зображення, а саме: відповідність орнаменту і наявність основних реквізитів (портрет, барельєф, пам’ятник) та їх узгодженість зі словами й цифрами, які визначають номінал грошового знака, білета державної лотереї чи державного цінного папера) та якість відтворення (ступінь графічної та кольорової точності зображення), що робить можливим досягнення мети їх збуту і, за задумом винного, у звичайних умовах ускладнює або зовсім виключає виявлення підробки, тобто дає підстави вважати можливим їх перебування у обігу.

Враховуючи наведені роз’яснення ПВСУ, фактично виготовлення підроблених національної валюти України, державних цінних паперів, іноземної валюти та білетів державної лотереї може бути вчинене лише шляхом їх створення будь-яким способом, тобто лише шляхом “повної” підробки, оскільки при будь-якій підробці справжніх згаданих предметів не буде істотності їх фальсифікації, тобто достатнього ступеня завершеності зображення та його узгодженості зі словами й цифрами, які визначають їх номінал: при підробці цифрового чи буквеного номіналу не буде їх узгодженості між собою і узгодженості підробленого номіналу із зображенням; при підробці і цифрового, і буквеного номіналу не буде їх узгодженості із зображенням; при підробці одночасно і зображення, і цифрового, і буквеного номіналів матиме місце виготовлення підробленого державного казначейського білета, білета НБУ (гривні), білета державної лотереї чи іноземної валюти.

Підроблення лише цифрового номіналу купюри іноземної валюти для наступного її збуту має кваліфікуватися лише як готування до шахрайства, якщо останнє становить собою злочин хоча б середньої тяжкості, а при фактичному збуті такої купюри – як шахрайство (див. п.8 постанови ПВСУ від 12 квітня 1996 р. № 6), оскільки у такій купюрі буде неузгодженість цифрового і буквеного номіналів, що виключає можливість перебування такої купюри у обігу.

Як виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів та білетів державних лотерей мають кваліфікуватися і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу (див. абз.1 п.12 згаданої постанови).

Під виготовленням підроблених державних цінних паперів треба розуміти їх створення будь-яким способом. Цінні папери в документарній формі виготовляються шляхом заповнення необхідних реквізитів на бланках цих цінних паперів, порядок виготовлення яких та вимоги щодо їх форми та змісту реквізитів визначається законодавством, зокрема Положенням про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 22 листопада 2001 р. № 338 та Положенням про вимоги до сертифікатів цінних паперів, випущених у документарній формі, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 31 липня 1998 р. № 95. Виготовлення підробленого векселя може виражатись як у внесенні до його реквізитів неправдивої інформації, так і у видачі, наприклад, векселя Державного казначейства, оформленого зовнішньо з дотриманням вимог до його реквізитів, фактично на фінансування видатків на оплату праці, видача векселів на яке не дозволяється (див. п.5 Порядку застосування векселів Державного казначейства, затвердженого постановою КМУ від 27 червня 1996 р. № 689). Спосіб виготовлення підроблених державних цінних паперів залежить від їх виду та форми існування (документарна чи бездокументарна).

Векселі (прості і переказні) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (див. ст.5 Закону України “Про обіг векселів в Україні” від 5 квітня 2001 р.). Банки здійснюють операції з простими та переказними векселями за умови складання векселів у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту та заповнення їх реквізитів відповідно до вимог, викладених у Главі 2 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 16 грудня 2002 р. № 508.

Виготовлення підроблених бездокументарних державних цінних паперів може бути вчинене шляхом відкриття фіктивного рахунку у депозитарії державних цінних паперів, функції якого виконує НБУ, або у зберігача. Підробкою бездокументарних цінних паперів слід вважати внесення будь-яких змін до рахунку у цінних паперах у зберігача, які спотворюють зміст зафіксованої у ньому інформації. Такі зміни можуть бути внесені шляхом надання незаконних розпоряджень на здійснення облікових депозитарних операцій (зарахування, списання, переміщення, переказ), наслідком яких може бути зміна кількості цінних паперів на рахунку, обмеження їх в обігу або зняття таких обмежень, чи розпоряджень про внесення змін до реквізитів анкети рахунку у цінних паперах, які не супроводжуються обліковими операціями щодо цінних паперів, наприклад, зміна інформації щодо власника (розпорядника) рахунку тощо.

Виготовлення з метою збуту підроблених бездокументарних державних цінних паперів, їх підробка чи використання підроблених бездокументарних державних цінних паперів, які існують у формі відкритого зберігачем рахунку, здійснюється шляхом внесення неправдивих даних до рахунку в цінних паперах у зберігача на електронних носіях інформації, тобто є одночасно втручанням у роботу АЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж, якою є така система реєстру. Такі дії одночасно утворюють і склад злочину, передбачений ст.361, і мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч.1, 2 чи ч.3 ст.199 та відповідною частиною ст.361, оскільки внесення змін в рахунок є спотворенням чи знищенням комп’ютерної інформації.

7. Зберігання зазначених у диспозиції ч.1 ст.199 предметів – це вчинення будь-яких умисних дій, пов’язаних з фактичним володінням такими предметами, незалежно від місця їх знаходження: тримання при собі (в одязі, валізі тощо), поміщення їх у сховище, будь-яке приміщення чи будь-яке інше вибране і відоме особі місце.

8. Придбання зазначених предметів – це набуття права власності на них будь-яким способом: купівля, обмін, одержання в дарунок чи як оплати боргу, одержання як оплати за надані послуги чи виконану роботу, виграш в азартні ігри, одержання в позику, привласнення знайдених таких предметів тощо.

9. Перевезення підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей – це їх переміщення транспортними засобами з одного місця в інше як на території України, так і за її межами. При цьому не має значення, чи є особа власником або користувачем транспортного засобу, наприклад, пасажиром, здійснюється таке перевезення безпосередньо особою чи іншим способом. Спосіб транспортування зазначених предметів, відстань, на яку їх перевезено, не мають значення. Не є перевезенням зазначених предметів їх перенесення (переміщення) з одного місця в інше без використання транспортних засобів. Такі дії мають кваліфікуватися як зберігання зазначених предметів.

10. Пересилання згаданих предметів – це їх переміщення у просторі шляхом відправлення поштою, посильним з одного місця в інше. При цьому злочин вважається закінченим з моменту відправлення посилки, багажу, листа тощо із зазначеними предметами, незалежно від того, отримав їх адресат чи ні.

11. Ввезення в Україну таких предметів – це їх переміщення через державний кордон України на її територію будь-якими транспортними засобами. Якщо такі предмети переміщені особою на територію України без використання транспортних засобів, то її дії не можна кваліфікувати як їх ввезення в України.

12. Під збутом підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей слід розуміти будь-яке їх умисне відчуження: використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передачу в борг і в рахунок боргу, програш в азартних іграх тощо (див. абз.2 п.10 згаданої постанови).

13. Із суб’єктивної сторони злочин характеризується лише умисною виною, вид умислу – прямий. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну предметів злочину є мета їх збуту. Мотиви вчинення зазначених дій можуть бути різними і на їх кваліфікацію не впливають.

Кримінально-правова оцінка виготовлення підроблених національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї без мети збуту залежить від конкретної мети їх виготовлення:

– якщо такі предмети виготовлені з метою вчинити обман окремих громадян з метою заволодіння їх майном, то дії винного мають кваліфікуватися як готування до шахрайства, що становить собою злочин принаймні середньої тяжкості, а при фактичному їх використанні для обману окремих громадян і заволодінні їх майном – за ст.190 як закінчений злочин;

– якщо такі предмети виготовлені без мети наступного збуту чи використання для обману окремих осіб чи шахрайського заволодіння чужим майном, то дії особи не містять складу злочину, передбаченого ст.199. Наприклад, виготовлення національної чи іноземної валюти з метою показати своє вміння художника.

14. Суб’єктом злочину є фізична особа, що досягла 16-річного віку.

15. Кваліфікованими видами злочину (ч.2 ст.199) є вчинення передбачених ч.1 ст.199 дій 1) повторно, або 2) за попередньою змовою групою осіб, або 3) у великому розмірі, а особливо кваліфікованими (ч.3 ст.199) – вчинення передбачених ч.1 ст.199 дій 1) організованою групою чи 2) в особливо великих розмірах.

Повторним вважається вчинення будь-якої із передбачених ч.1 ст.199 дій особою, яка раніше вчинила такі ж дії, в тому числі і за наявності обтяжуючих обставин, передбачених ч.2 чи 3 цієї статті.

Вчиненими за попередньою змовою групою осіб дії, передбачені ч.1 ст.199, вважаються у разі їх спільного вчинення як співвиконавцями принаймні двома особами, які заздалегідь, до початку їх вчинення, домовились про це. При цьому не обов’язково, щоб всі особи такої групи вчинювали одні й ті ж дії. Вчиненим з цією ознакою злочин буде і у разі, коли одна особа вчинювала виготовлення підроблених предметів, вказаних у диспозиції ч.1 ст.199, а інша їх перевозила чи збувала тощо.

Про вчинення злочину організованою групою див. ч.3 ст.28 та коментар до неї. При цьому не має значення, які конкретно дії вчинені кожною із осіб, що входять до складу організованої групи: одна особа може здійснювати виготовлення підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів або білетів державної лотереї, інша – їх зберігання, третя – перевезення, четверта – збут тощо.

Згідно з приміткою до ст.199, вчиненими у великому розмірі дії, передбачені ст.199, вважаються за умови, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а у особливо великому розмірі – якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.