Стаття 187. Розбій

Нова редакція ст. 187 ККУ з Коментарями.

1. Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій), –

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, –

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна.

3. Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, –

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна.

4. Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, –

карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років із конфіскацією майна.

Коментар до ст. 187 КК України

1. Самим небезпечним способом розкрадання є розбій (ст. 187 КК України).

Розбоєм визнається напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, особи, яка підпала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (ч. 1 ст. 187 КК України).

2. Обов’язковою ознакою розбою, як і всякого іншого розкрадання, є корисливий мотив нападу. Напад, вчинений не із корисливих спонукань (а, наприклад, за мотивом помсти, ревнощів чи хуліганських спонукань) не може кваліфікуватися як розбій.

Напад при розбої характеризується несподіваним фізичним чи психічним впливом на потерпілого, застосуванням фізичної сили чи погроз відкрито, раптово, несподівано.

3. Наг відмінність від грабежу насильство під час розбою характеризується тим, що воно є небезпечним для життя чи здоров’я — в момент його застосування воно утворює загрозу життю чи здоров’ю потерпілого.

Небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого насильство — це заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння. До останніх, зокрема, слід відносити насильство, що призвело до втрати свідомості чи носило характер мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо (Див.: п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р.— Там само.— С. 114).

Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння майном чи грішми належить розглядати як насильство і в залежності від того, було воно небезпечним для життя або здоров’я чи не було, кваліфікується як грабіж (ч. 2 ст. 186 КК України) чи розбій за відповідною частиною ст. 187 КК.

Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, вчинене кваліфікується як розбій за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння таких тілесних ушкоджень (Див.: п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р.- Там само.- С. 114).

Таким чином, межа між насильством небезпечним для життя чи здоров’я і не небезпечним знаходиться в характері і тяжкості легких тілесних ушкоджень чи погрозі їх заподіяння: легкі тілесні ушкодження без розладу здоров’я (ч. 1 ст. 125) або погроза їх вчинення, а також насильницькі дії, поєднані з заподіянням фізичного болю (ст. 126 КК України) відносяться до насильства, не небезпечного для життя і здоров’я. А легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або короткочасну незначну втрату працездатності (ч. 2 ст. 125 КК України) належать до насильства, небезпечного для життя і здоров’я.

4. Для визнання насильства небезпечним для життя чи здоров’я вирішальне значення має не фактично заподіяна шкода, а утворення реальної небезпечності її заподіяння. Тому за ст. 187 КК кваліфікується і таке насильство з метою заволодіння майном, яке хоча і не спричинило шкоди здоров’ю, але в момент його заподіяння утворювало реальну небезпеку для життя чи здоров’я потерпілого. Наприклад, стискання шиї руками, викидання з потягу під час руху, або застосування речовин, небезпечних для життя і здоров’я. Заподіяння потерпілому при цьому певної шкоди здоров’ю або тілесних ушкоджень не є обов’язковою ознакою розбою.

5. Якщо в процесі розбою потерпілому були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості тілесного ушкодження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, нанесення побоїв, що носили характер мордування, всі ці дії охоплюються ст. 187 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

Умисне заподіяння при розбої тяжкого тілесного ушкодження, що не призвело до смерті потерпілого, не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 чи ч. 2 ст. 121 КК, оскільки воно повністю охоплюється ч. 4 ст. 187 КК.

6. Оскільки розбійницький напад не охоплює заподіяння смерті потерпілому, то навмисне чи необережне вбивство потерпілого під час розбійного нападу в усіх випадках утворює сукупність злочинів (п. 6 ч. 2 ст. 115 та ч. 2 ст. 187, або ст. 119 та ч. 4 ст. 187 КК України) як і тоді, коли потерпілому були заподіяні навмисні тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть (ч. 2 ст. 121 та ч. 2 ст. 187 КК України) (Див.: п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р.— Постанови Пленуму Верховного Суду України.— С. 114—115. Див.: також ухвала судової колегії Верховного Суду України від 27 червня 1989 р. в справі Л. і С.— Практика судів України в кримінальних справах.— С. 78—79).

7. Насильство при розбої може бути фізичним або психічним. Психічне насильство при розбої полягає в погрозі негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого (погроза вбити, заподіяти тілесні ушкодження тощо).

Погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він буде протидіяти нападаючому або не виконає його вимог, ця погроза буде реалізована, а у потерпілого дійсно таке враження склалося. Це стосується і випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації погроз (зіпсованої зброї або її макету тощо), якщо потерпілий сприймав ці предмети як такі, що становлять собою небезпеку для життя чи здоров’я. Але коли при відкритому заволодінні майном винна особа демонструє предмет, який має лише зовнішню схожість зі справжньою зброєю і об’єктивно не може бути знаряддям насильства, головними критеріями наявності реальної загрози для життя і здоров’я потерпілого повинні бути: характер злочинних дій, спрямованість умислу та суб’єктивне сприйняття погрози потерпілим.

Наприклад, Т. і Ч. було засуджено за ч. 2 ст. 187 КК за те, що вони з використанням вогнепальної зброї (обріза мисливської рушниці) і належного Т. автомобіля вчинили розбійний напад, з метою заволодіти майном, на К., П. і Я., які біля магазину вивантажували з іншого автомобіля мішки з цукром. Погрожуючи застосувати насильство, небезпечне для життя і здоров’я, засуджені заволоділи мішком цукру, який завантажили у свій автомобіль і з місця події зникли. Визнаючи Т. і Ч. винними в розбійному нападі з метою заволодіння державним майном, суд виходив з того, що під час нападу Т. демонстрував обріз мисливської рушниці і потерпілі сприймали це як реальну загрозу для свого життя і здоров’я.

Але з матеріалів справи, зокрема з показань потерпілих, видно, що Т. зброю не використовував, будь-яких погроз на адресу потерпілих не висловлював, а лише демонстрував обріз мисливської рушниці. Причому, як пояснив у стадії розслідування і в суді Т., вказаний обріз був не справжнім, а лише макетом. Перевірити ці пояснення неможливо, оскільки даний предмет до справи не долучено, а (за ствердженням Т.) знищено. Всі потерпілі заявили в судовому засіданні, що сприйняли демонстрацію обріза як жарт і не вважали, що існує загроза для їхнього життя. Оскільки суд не висловив свого ставлення ні до пояснень Т. про те, що той демонстрував не обріз мисливської рушниці, а його макет, ні до пояснень потерпілих про те, що вони не сприймали ці дії як реальну загрозу для свого життя, то необхідно визнати,— зазначила президія обласного суду,— що Т. під час протиправного заволодіння державним майном дійсно демонстрував макет, який лише зовні схожий на справжню рушницю, а тому об’єктивно не може бути визнаний знаряддям насильства, небезпечного для життя потерпілих. Отже, у справі доведено, що демонструючи під час відкритого викрадення мішка з цукром завідомо непридатний для пострілів предмет, Т. і Ч. розраховували завдяки несподіваності своїх дій і переляку потерпілих справити на них психічний вплив. За таких обставин дії засуджених є відкрите розкрадання державного майна, вчинене за попереднім зговором групою осіб і тому їх належить кваліфікувати як грабіж за ч. 2 ст. 186 КК (Див.: постанова президії Херсонського обласного суду від 13 березня 1919 р. у справі Т. і Ч. Практика судів України в кримінальних справах.— С. 66—67).

8. Погроза, під час розбою, окремого злочину не утворює — вона є складовою частиною об’єктивної сторони цього злочину, а тому погроза вчинити вбивство, висловлена в процесі розбою, повністю охоплюється диспозицією ст. 187 КК і додаткової кваліфікації за ст. 129 КК не потребує (Див.: п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р.— Там само.— С. 115-116).

9. Насильство при розбої як і при грабежі, застосовується з метою:

а) заволодіти чужим майном чи отримати доступ до нього;

б) утримати уже вилучене, захоплене майно.

Як розбій кваліфікуються дії особи і тоді, коли вона викрала майно засобом крадіжки чи грабежу, а після — з метою утримання викраденого майна, застосувала насильство, небезпечне для життя і здоров’я потерпілого. Не можуть бути кваліфіковані як розбій дії особи, яка застосувала насильство, небезпечне для життя і здоров’я, не з метою захопити чи утримати майно (гроші), а з метою ухилитися від затримання, з метою уникнути затримання і відповідальності. Якщо при цьому потерпілому була заподіяна шкода, то вчинене утворює сукупність злочинів проти особи і замах на крадіжку, грабіж або шахрайство. Неправильно були кваліфіковані за ч. З ст. 192 ККдії М., який спільно з невстановленою слідством особою вчинив замах на крадіжку майна з проникненням у житло С., коли М., і невстановлена особа вийшли з викраденими речами з будинку, їх намагались затримати його мешканці. З метою уникнути затримання, втекти з місця вчинення злочину, М. погрожував потерпілому В. ножем, який хотів затримати М. У зв’язку з цим, судова колегія Верховного Суду України вказала, що дії М. необхідно кваліфікувати як таємне викрадення приватного майна, вчинене за попереднім зговором групою осіб з проникненням у житло і як погрозу вбивством, нанесенням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому у зв’язку з його участю в присіканні злочину.

10. Розбій визнається закінченим з моменту нападу, поєднаного з застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я, незалежно від того, заволоділа особа майном (грішми) чи ні. З моменту нападу в діях винного є склад закінченого злочину, хоча злочин ще може продовжуватися. Тому дії осіб, які приєдналися до злочину, хоча б і після нападу, але до ще не закінченого злочину, кваліфікуються як дії співвиконавців розбою за ч. 2 ст. 187 КК як вчинення розбою групою осіб.

11. Якщо розбійний напад вчинюється групою осіб, то для звинувачення в розбої не потрібно, щоб кожен співучасник нападу застосовував насильницькі дії, спрямовані на заподіяння шкоди потерпілому чи висловлював погрозу їх вчинити. Спільні дії всіх співучасників розбійного нападу, якщо тільки дехто з нападаючих застосував насильство (крім ексцесу, коли співучасник не знав про намір інших застосувати насильство, небезпечне для життя чи.здоров’я), кваліфікуються як розбій, учинений групою осіб за ч. 2 ст. 187 КК.

12. Суб’єктивна сторона розбою характеризується прямим умислом — суб’єкт чинить напад з метою неправомірно заволодіти чужим майном, тобто усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій і бажає заподіяти майнову шкоду власникові.

13. Кримінальну відповідальність за розбій несуть всі осудні особи, що досягли чотирнадцятирічного віку (ч. 2 ст. 22 КК України).

Інший коментар до статті 187 Кримінального кодексу України

1. Розбій безпосередньо і одночасно посягає на власність і на особу. Такою особою, перш за все, є та, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, а також і будь-яка інша особа.

2. Розбій характеризується нападом, який може бути відкритим або несподіваним для потерпілого (таємним). Напад завжди супроводжується насильством над потерпілим як способом подолання дійсного чи можливого опору з метою заволодіння чужим майном. При цьому обов’язковою ознакою розбійного нападу є не всяке насильство чи погроза його застосувати, а небезпечне для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу.

3. Диспозиція ст.187 передбачає два види насильства, які є рівнозначними з точки зору кваліфікації, – фізичне і психічне (погроза).

Фізичне насильство полягає у силовому впливові на потерпілого, який призводить до заподіяння йому легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я або незначною втратою працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також в інших насильницьких діях, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх заподіяння (наприклад, удушення руками, застосування електроструму, знарядь тортур). В останньому випадку винна особа повинна усвідомлювати можливість заподіяння таких тілесних ушкоджень.

4. У постанові ПВСУ від 25 грудня 1992 р. № 12 зазначається, що слід кваліфікувати як розбій дії винного, який шляхом застосування одурманюючих або сильнодіючих речовин (газів) призвів потерпілого до безпорадного стану. Тут обов’язково треба встановити насильницький характер застосування таких речовин, бо, наприклад, споювання алкоголем потерпілого, який дав згоду на це і сам прагнув цього, свідчить про відсутність нападу, а отже і розбою.

У разі насильницького застосування вказаних речовин можливі два варіанти визнання цих дій розбоєм (за обов’язкового у всіх випадках посягання на майно). Перший – застосування речовин призвело до заподіяння перелічених вище тілесних ушкоджень, і злочинець знав, що це може бути (причиновий зв’язок встановлюється судово-медичною експертизою). Другий – застосування речовин не призвело до заподіяння тілесних ушкоджень, але використана злочинцем речовина, на його думку, була небезпечною для життя чи здоров’я потерпілого.

5. Заподіяння під час розбою легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров’я або незначною втратою працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, інші насильницькі дії, які складають спосіб розбійного насильства і передбачені деякими статтями Особливої частини КК, охоплюються ст.187 і додаткової кваліфікації за іншими статтями не потребують.

6. Слід мати на увазі, що у випадках, коли розбій вчинено разом із злочинами, за які встановлено більш сувору відповідальність, ніж за розбій, або такими, які не охоплюються змістом диспозиції ст.187 (позбавлення життя, наприклад, виходить за межі поняття небезпечного для життя чи здоров’я насильства), кваліфікація відбувається за сукупністю злочинів. Тому умисне вбивство, вбивство з необережності, тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, вчинені під час розбійного нападу, підлягають кваліфікації за відповідною частиною ст.187 та за п.6 ч.2 ст.115, або ч.1 ст.119, або ч.2 ст.121.

7. Психічне насильство під час розбою полягає у реальній і дійсній погрозі застосувати негайно фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого. Причому ця погроза є органічною складовою розбійного нападу. Вона повинна мати таку форму, щоб у потерпілого, на думку нападника, склалося враження, що будь-яка протидія нападаючому або невиконання його вимог призведе до негайної реалізації погрози, і таке враження (за матеріалами справи) у потерпілого повинно дійсно скластися.

Практика рясніє випадками, коли розбійники використовують як знаряддя психічного насильства предмети, які завідомо для них не можуть бути використані для виконання погроз (зіпсована або іграшкова зброя, запальничка у конфігурації пістолета, притиснутий до спини палець тощо). У таких ситуаціях умисел було спрямовано на розбій, а потерпілий сприймав ці предмети як такі, що становлять небезпеку для життя чи здоров’я (див. п.13 вказаної вище постанови ПВСУ).

8. Погроза вчинити вбивство, висловлена як акт психічного насильства під час розбою, повністю охоплюється диспозицією ст.187 і не потребує додаткової кваліфікації за ст.129.

9. Важливо звернути увагу на те, що насильство при розбої є засобом заволодіння майном або його тримання. У цьому делікті скоюване у будь-якій формі насильство має юридичне значення лише як складова частина дій особи, пов’язаних із заволодінням майном потерпілого. Можна сказати, що насильство обумовлює перехід майна від потерпілого до нападника. Треба точно кваліфікувати ситуацію, коли насильство і заволодіння майном не знаходились між собою у причиновому зв’язку, бо у такій сукупності дії не можуть розглядатися як розбій. Наприклад, хуліган у результаті бійки захопив хутряну шапку потерпілого як “трофей”.

10. Розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я, незалежно від того, заволодів майном злочинець чи ні. Саме насильство щодо потерпілого у момент заволодіння майном створює розбій, хоча б таке почалося таємно чи шляхом обману. Можливий варіант, коли особа скоювала крадіжку або грабіж, а потім, захоплена на місці злочину, почала тікати (без майна), застосовуючи небезпечне для життя чи здоров’я особи насильство лише з метою уникнути затримання. У даному разі вона не повинна відповідати за розбій, а лише за замах на крадіжку або грабіж та за відповідний злочин (результат опору і насильства) проти життя чи здоров’я особи або за злочин проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.

11. Суб’єктом розбою може бути фізична осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 14 років.

12. Суб’єктивна сторона розбою характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що він протиправно із застосуванням насильства небезпечного для життя чи здоров’я особи, обертає майно на свою або іншої особи користь і бажає цього. Обов’язковими є мета збагачення за рахунок заволодіння чужим майном і корисливі спонукання (мотив).

13. Розбій вважається повторним лише тоді, коли особа раніше вчинила розбій або бандитизм, що прямо передбачено ч.2 ст.187. Ця ознака має юридичне значення і за наявності судимості особи за раніше вчинений розбій або бандитизм, і за її відсутності.

14. Щодо розбою, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, див. пп.25, 26 коментаря до cт.185.

15. Про проникнення у житло, інше приміщення чи сховище, у тому числі і способом нападу, та визначення пов’язаних з цим понять докладно йдеться у пп.27-33 коментаря до cт.185. Див. також п.10 коментаря до цієї статті.

16. Питання, пов’язані з визначенням великих або особливо великих розмірів заподіяної розбоєм шкоди, вирішуються у примітках 3, 4 до cт. 185, а також у пп.38-40 коментаря до цієї ж статті.

17. Про організовану групу як кваліфікуючу ознаку розбою див. п.41 коментаря до cт. 185.

18. Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень є кваліфікуючою ознакою розбою і тягне за собою відповідальність за ч.4 ст.187. Про ознаки тяжких тілесних ушкоджень і процедуру їх встановлення див. коментар до cт. 121.

19. За розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, за розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, за розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, обов’язково передбачена додаткова міра покарання у вигляді конфіскації майна.