Нова редакція ст. 186 ККУ з Коментарями.

1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) –

карається штрафом від двох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб, –

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років.

3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому, –

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

4. Грабіж, вчинений у великих розмірах, –

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою, –

карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.

Коментар до ст. 186 КК України

1. Викрадення визнається вчиненим відкрито — грабіж — якщо його бачать, усвідомлюють і розуміють власники, володарі, охоронці, а також сторонні особи, які на думку винного не схвалюють його дій.

Вирішальне значення для визнання розкрадання відкритим має суб’єктивне переконання винного. Якщо він впевнений, що діє таємно (сумлінно помиляючись), то хоча б у дійсності його дії і спостерігались кимось, то викрадення не може бути визнано відкритим (грабежем).

Розкрадання визнається відкритими і тоді, коли воно вчиняється в присутності малолітніх старше 5—6-річного віку, оскільки, як свідчить практика, особи в такому віці уже розуміють суспільну сутність викрадення.

2. Інколи розкрадання починається таємно, а потім викривається і стає відкритим. Кваліфікація злочину в таких випадках залежить від того, як діяла винна особа потім.

Якщо винний, будучи викритим, припинив викрадення, то його дії кваліфікуються як замах на крадіжку за ст. 15 і ст. 185 КК.

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, не дивлячись на це, продовжені винною особою з метою заволодій ня майном або його утримання, кваліфікується як грабіж.

А коли винний застосував насильство чи висловлював погрози його застосувати — в залежності від характеру насильства чи погроз — його дії кваліфікуються як грабіж чи розбій (Див.: п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р.— Там само.— С. 113).

3. Дії, розпочаті як таємне викрадення чужого майна, а закінчені в присутності сторонніх осіб, кваліфікуються як грабіж, оскільки винна особа в такому випадку розуміє і усвідомлює, що вона викрита, але від завершення злочину не відмовилась. Таке переростання крадіжки в грабіж можливе лише до моменту закінчення крадіжки. Тому тоді, коли винний закінчив крадіжку, відійшов з місця вчинення злочину і мав можливість використати викрадене майно або розпорядитись ним, то крадіжка уже не може перерости в грабіж.

Дії винного не можуть бути кваліфіковані як грабіж, якщо не доведено, що він мав умисел відкрито викрасти чуже майно. Неправильно,,, наприклад, були кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК дії У. Його було засуджено за те, що він викрав у М. золоту обручку. Проте в судовому засіданні У. заявив, що попросив у М. обручку і гроші для передачі їх Ч., якому вони належали, але цього не зробив і привласнив їх. Таким чином, У. вчинив не грабіж, а шахрайство (Див.: постанова президії Житомирського обласного суду від 16 листопада 1990 р. у справі У.— Практика судів України в кримінальних справах.— Там само.-С. 80-81).

4. Важливою ознакою грабежу є насильство, яке застосовується винним з метою заволодіння чи утримання майна. Застосоване при грабежі насильство може бути як фізичним, так і психічним: удари, побої, заподіяння легких тілесних ушкоджень без розладу здоров’я, зв’язування, позбавлення волі і таке інше, або погроза застосування такого насильства. Насильство при грабежі характерне тим, що воно не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого — воно не загрожує його життю чи здоров’ю.

5. Оскільки фізичне насильство є способом вчинення злочину, то заподіяння потерпілому побоїв, легких тілесних ушкоджень без розладу здоров’я і такої іншої шкоди охоплюється диспозицією статей про відповідальність за грабіж і додаткової кваліфікації цих дій не потребує.

6. Насильство при грабежі застосовується з метою:

а) заволодіти майном чи мати доступ до нього, або

б) утримати майно.

Якщо винний застосовує насильство з метою звільнитися від затримання, припинивши викрадення (наприклад, покинув майно, речі, гроші), то таке насильство не може бути підставою для кваліфікування його, дій як грабежу за ч. 2 ст. 186 КК.

В залежності від способу викрадення (таємно чи відкрито) його дії в такому випадку кваліфікуються як крадіжка чи грабіж (ненасильницький). Заподіяння потерпілому при цьому певної шкоди здоров’ю утворює окремий злочин проти особи і кваліфікується за сукупністю злочинів.

Не утворює насильницького (ч. 2 ст. 186 КК України) грабежу викрадення способом «хапка» (хапання), оскільки винний у такому випадку застосовує не насильство, а розраховує на несподіваність і раптовість своїх дій.

7. Грабіж вчинюється умисно і лише з прямим умислом, оскільки винний діє з корисливою метою — заволодіти чужим майном.

8. Кримінальна відповідальність за грабіж (ст. 186 КК України) настає з чотирнадцяти років (ч. 2 ст. 22 КК України).

Інший коментар до статті 186 Кримінального кодексу України

1. Об’єктом грабежу є право власності на майно фізичних і юридичних осіб.

2. При грабежі викрадення майна носить відкритий характер. Воно оцінюється як відкрите тоді, коли вчиняється в присутності особи, у віданні чи під охороною якої перебуває майно, і винний обов’язково усвідомлює, що ця особа розуміє зміст його злочинних дій. Відкритим буде і таке розкрадання, яке є помітним для сторонніх осіб, і цю обставину злочинець не тільки усвідомлює, але й нехтує нею. Таким чином, під час вчинення грабежу винний діє відкрито, очевидно, зухвало і свідомо не зважає на присутність особи, яка володіє майном чи охороняє його, або сторонніх осіб.

Розкрадання має ознаки відкритого і тоді, коли воно здійснюється у присутності малолітнього, який розуміє значення вчинюваних грабіжником дій, і винний допускає, що малолітній розуміє смисл того, що відбувається. Звичайно, встановити нижню вікову межу таких малолітніх нормативно неможливо. Факт осмислення малолітнім вчинюваного протиправного заволодіння майном слід встановлювати шляхом допиту за процесуальними і тактико-криміналістичними правилами допиту малолітніх, а також, у залежності від конкретних обставин, – і за допомогою психологічної експертизи. Практика свідчить, що малолітні усві- домлюють протиправність дій інших осіб вже з 5-річного віку, але тут, звичайно, цілком можливі відхилення, а висновки не можуть будуватися на загальних уявленнях.

Оцінюючи дії викрадача, слід точно знати, що домінуючим критерієм відмежування крадіжки від грабежу в сенсі відкритості діяння є критерій суб’єктивний, тобто викрадач усвідомлює, що особи, у присутності яких здійснюється викрадення, розуміють протиправний, грабіжницький характер вчинюваного ним посягання. Безумовно, цей критерій має силу, коли встановлено, що потерпілий чи інші особи усвідомлювали характер вчинюваних винним дій і сприймали їх як злочинні.

3. У той же час, якщо особи, в присутності яких відбувається вилучення майна, помилково вважають, що винний діє правомірно, на що він і розраховує, то викрадення повинно розглядатись як таємне (крадіжка).

Не буде грабежем також викрадення, коли злодій вважав, що діє таємно, хоча за його діями спостерігали сторонні і усвідомлювали характер цих дій. Тут проявляється пріоритет суб’єктивного критерію.

4. Не можна вважати грабежем відкриті дії викрадача, які він скоював у присутності сторонніх осіб, котрі, не будучи співучасниками цього злочину, були з ним у таких стосунках, які, на переконання злочинця, не загрожували йому ні перешкодженням заволодінню майном, ні викриттям його злочину у майбутньому (родинні зв’язки, товаришування на роботі, спільна злочинна діяльність у минулому тощо) (див. п.5 коментаря до cт.185).

5. Якщо заволодіння майном розпочалося таємно (крадіжка), але в процесі злочинних дій було викрите, то у залежності від подальших дій злочинця воно кваліфікуватиметься або як замах на крадіжку за ч.2 ст.15 і ст.185 (злочинець, будучи викритим, припинив викрадення), або як грабіж за відповідною частиною ст.186 (злочинець, незважаючи на те, що був викритий, продовжував дії, спрямовані на заволодіння майном чи його утримання).

6. Суб’єктом грабежу може бути фізична осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 14-річного віку.

7. Суб’єктивна сторона грабежу характеризується прямим умислом, який крім загальних ознак включає психологічний елемент усвідомлення винним відкритості своїх злочинних дій (очевидність, зухвалість). Не можуть залишитись поза увагою мета грабежу, спрямована на збагачення за рахунок чужого майна, та відверто корисливий мотив його скоєння.

8. Насильство, яке може бути застосоване під час грабежу і кваліфікуватиметься за ч.2 ст.186, не має бути небезпечним для життя і здоров’я потерпілого. Під таким насильством слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, вчинення інших насильницьких дій, які не були небезпечними для життя і здоров’я в момент їх заподіяння (удари, побої, обмеження чи незаконне позбавлення волі). Такі насильницькі дії, вчинені під час пограбування, повністю охоплюються ч.2 ст.186 і додаткової кваліфікації за іншими статтями чинного КК не потребують. Насильницькі дії при грабежі можуть застосовуватись і для утримання майна, яке викрадене без застосування насильства. Кваліфікується такий злочин у цілому за ч.2 ст.186.

Якщо ж грабіжник, здійснивши відкрите викрадення, під час затримання залишив майно і застосував насильство з метою уникнути затримання, то він відповідатиме за замах на грабіж за ч.2 ст.15 та відповідною частиною ст.186, а за наявності заподіяних під час ухилення від затримання тілесних ушкоджень – за відповідний злочин проти життя та здоров’я особи за сукупністю злочинів. За певних умов і обставин, передбачених ст.350, така схема пограбування може кваліфікуватися за ч.2 ст.15 та відповідною частиною ст.186 і ч.2 ст.350.

9. Насильство може полягати у застосуванні до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин з метою заволодіння майном, і, якщо воно не є небезпечним для життя чи здоров’я, дії винного слід кваліфікувати за ч.2 ст.186. Якщо ж застосування таких засобів і речовин було небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, то вчинене слід кваліфікувати як розбій за відповідною частиною ст.187. Слід мати на увазі, що остання кваліфікація, як слушно зазначається в п.11 постанови ПВСУ від 25 грудня 1992 р. № 12, може застосовуватись за умови, що винна особа усвідомлювала небезпеку для життя і здоров’я потерпілого.

10. Відкритим без насильства визнається викрадення і в тих випадках, коли грабіжник діє раптово, вдаючись до певних зусиль для заволодіння майном, але не придавляючи волі потерпілого (наприклад, вириває у нього без особливих зусиль сумку, валізу з рук або зриває з голови шапку). Тут виникає кваліфікація за ч.1 ст.186. Якщо ж зусилля винного у подібних випадках супроводжуються посяганням на фізичну недоторканність особи і утворюють фізичне насильство (наприклад, виривання сережки з вуха, виривання портфеля з викручуванням руки тощо), то такі дії слід кваліфікувати за ч.2 ст.186.

11. Погроза скоїти насильство під час вчинення грабежу (психічне насильство) полягає у реальній можливості негайно застосувати фізичне насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого.

Оцінка небезпечності насильства, яка виявляється в погрозі, а звідси й розмежування грабежу і розбою, повинна проводитись не стільки на суб’єктивному сприйнятті небезпечності потерпілим, скільки на об’єктивних критеріях з урахуванням дійсності, реальності і характеру можливого насильства. Наприклад, показування винним кулака чи замахування ногою є, безумовно, погрозою, але реалізація її у вигляді ударів рукою чи ногою в принципі не містить загрози життю і здоров’ю (грабіж), а демонстрація ножа або пістолета ні в кого не викличе сумніву щодо небезпечності цих предметів для життя і здоров’я потерпілого (розбій).

Взагалі ж оцінка гіпотетичної тяжкості насильства залежить від дуже багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів, які передбачити повністю в нормі права і в коментарі до неї практично неможливо. Все залежить не тільки від прямих і очевидних ознак, а й від конкретних обставин справи (часу скоєння, навколишньої обстановки, характеру і фізичних якостей потерпілого, характеристики нападників, кримінальних традицій регіону та ін.).

12. Повторним визнається грабіж, коли його вчинено особою, яка раніше скоїла будь-який із злочинів, передбачених ст.185, 186 та 189-191 або ст.187, 262 (див. також п.21 коментаря до ст.185).

13. Щодо грабежу, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, див. пп.25, 26 коментаря до ст.185.

14. Про проникнення у житло, інше приміщення чи сховище, у тому числі і відкритим способом, та визначення пов’язаних з цим понять мова йде у пп.27-33 коментаря до ст.185.

15. Питання, пов’язані з визначенням значної шкоди, великих розмірів та особливо великих розмірів викраденого, вирішуються у примітках 2-4 до ст.185, а також у пп.37-40 коментаря до цієї ж статті.

16. Про організовану групу як кваліфікуючу ознаку грабежу див. п.41 коментаря до ст.185.

17. Санкцією ч.5 ст.186 передбачена обов’язкова конфіскація майна як додаткова міра покарання.