Нова редакція ст. 185 ККУ з Коментарями.
1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) –
карається штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років.
2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб, –
карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, –
карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.
4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах, –
карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою, –
карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Примітка. 1. У статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.
2. У статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. У статтях 185-191, 194 цього Кодексу у великих розмірах визнається кримінальне правопорушення, що вчинене однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення.
4. У статтях 185-187 та 189-191, 194 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається кримінальне правопорушення, що вчинене однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення.
Коментар до ст. 185 КК України
1. Самим поширеним є таємний спосіб викрадення чужого майна, грошей, цінностей. Головна ознака крадіжки — це таємний спосіб її вчинення. Таємно — значить непомітно:
1) для власника, володаря або охоронця — в їх відсутність, чи і в їх присутності, але коли вони не помічають чи не усвідомлюють факту розкрадання (в силу різних особливих обставин);
2) для третіх осіб (сторонніх), які не помічають викрадення або не усвідомлюють сутності того, що відбувається;
3) розкрадання визнається таємним і тоді, коли воно спостерігається й усвідомлюється співучасниками та особами, причетними до цього злочину.
2. Саме складно визначити таємний чи відкритий характер має розкрадання чужого майна тоді, коли воно вчиняється в присутності сторонніх осіб (які не є матеріально відповідальними особами, ні охоронцями майна, ні особами, що використовують його для роботи тощо). Такі розкрадання трапляються на багатьох виробництвах — кондитерської, горілчаної, м’ясо-молочнрї промисловості і т. ін.— у присутності співробітників, співслужбрвців, які бачать і усвідомлюють викрадення, що розуміє і винна особа.
За такими обставинами розкрадання визнається таємним чи відкритим залежно від оцінки винним оцінки присутніми його поведінки. Якщо винний вважає або безсумнівно знає, що присутні при цьому одобрюють його дії чи принаймні байдуже ставляться до цього, то розкрадання визнається таємним. Якщо ж винна особа не знає як оцінюють присутні його дії, а тим більше коли знає, що присутні не одобрюють їх, і все ж таки чинить викрадення, то воно визнається відкритим.
3. Розкрадання визнається таємним і тоді, коли воно вчиняється в присутності будь-яких осіб, які не усвідомлюють факт викрадення через малолітність (до 5—6-річ-ного віку), хворобливість, або в силу інших особливих обставин. При відмежуванні крадіжки від грабежу,— зазначив Пленум Верховного Суду України,— належить виходити із направленості умислу винної особи і даних про те, чи усвідомлювали потерпілий або інші особи характер вчинюваних винним дій. У зв’язку з цим викрадення належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно вчинюється у відсутності потерпілого чи інших осіб, але й тоді, коли воно чиниться в їх присутності за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для них, а також тоді, коли потерпілий чи інші особи не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна (Див.: п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р.- Там само.- С. 113).
4. Вирішальним для відмежування таємного від відкритого розкрадання є суб’єктивний фактор — думка, міркування винної особи, її оцінка оцінки присутніми його дій. Тому, якщо винний сумлінно помилявся, вважав, що вчинене ним викрадення або ніхто не спостерігає, або ті, хто спостерігають його дії, не розуміють того, що дійсно відбувається, тобто не усвідомлюють факту викрадення, то воно визнається таємним навіть тоді, коли в дійсності дії винного хтось спостерігав і розумів — вчинюється викрадення. І навпаки, якщо розкрадання ніхто не бачив, але винний із-за якихось особливих обставин вважав, що його дії хтось спостерігає, тобто розумів, що він вчиняє викрадення в присутності посторонніх, яких він не знає і не знає їхньої оцінки своїх дій, то в таких випадках викрадення визнається відкритим.
Наприклад, П., працюючи в нічну зміну, зайшов до сушильної камери рибозаводу і став викрадати в’ялену рибу. Коли П. склав у мішок біля 40 кг риби, то побачив, що одна із дверей камери почала повільно відчинятися. В камері світло було слабке і П. здалося, що до камери заходять робітники іншої зміни. Щоб не бути затриманим, П. схопив мішок з рибою і втік. Потім слідчому і в суді П. стверджував, що викрав лише 40 кг риби, бо прийшли на роботу робітники іншої зміни, помітили його і він змушений був тікати. У справі було доведено, що в той час, коли П. викрадав рибу, до камери ніхто не заходив і його там ніхто не бачив. Районний суд засудив П. за грабіж, кваліфікуючи його дії як відкрите викрадення.
Таке рішення треба визнати правильним, відповідним закону, оскільки головне в злочині — це лиха воля, злочинна рішучість учинити зло, тобто суб’єктивний фактор дії. Саме тому кримінальна відповідальність ґрунтується на суб’єктивних підставах, а об’єктивна осудність відхиляється, виключається в демократичному суспільстві, демократичним законодавством.
5. З усього наведеного треба зробити висновок,— головна різниця між таємним та відкритим викраденням в тому, що при відкритому викраденні винний долає істотну психічну перешкоду, психічний бар’єр, докладає значні вольові зусилля для того, щоб їх подолати, розуміючи, що його ДІЇ усвідомлюють, розуміють і осуджують присутні при цьому особи (власники, володарі, охоронці, сторонні). Така психічна перешкода, бар’єр виникає і тоді, коли в дійсності факту викрадення ніхто не бачить, не спостерігає, зле винний, сумлінно помиляючись, вважає, що його бачать, спостерігають і в кожну мить можуть затримати, покликати міліцію тощо.
У таких випадках, коли при викраденні такої психічної перешкоди не виникає, воно повинно визнаватися таємним.
Отже, таємним визнається розкрадання, при вчиненні якого винний не зустрічає ніяких психічних перешкод, будучи впевненим у тому, що його дії ніхто не спостерігає, Не бачить, не усвідомлює факту викрадення, а присутні при цьому — сторонні особи — не осуджують його дій або ставляться до них байдуже.
6. Крім загальних кваліфікуючих ознак (повторність, учинення розкрадання групою осіб, у великих розмірах) крадіжка визнається кваліфікованою, якщо вона була вчинена 3 проникненням у житло, приміщення чи інше сховище (ч. З ст. 185, ч. З ст. 186, ч. З ст. 187 КК України).
Проникнення — це термін не технічний, а юридичний. Головне в ньому не фізичне пересування чи перебування, не фізичний рух, а його юридичний зміст — за дозволом чи без нього особа перебувала в приміщенні, сховищі чи в житлі; легально чи нелегально вона ввійшла, вторглася до приміщення, сховища, житла. Проникнення можна визначити як протиправне, недозволене вторгнення в приміщення, сховище чи житло з метою вчинити крадіжку, грабіж чи розбій. Воно може здійснюватись як таємно, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, а також за допомогою різних засобів, які дозволяють винній особі викрадати майно із приміщення, сховища чи житла без входу до них. (Див-: п. ЗО постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р.- Там само.- С. 120-121).
Проникнення – це нелегальне, без дозволу, з волі посадових або матеріально відповідальних осіб або громадян, які працюють або відпочиваючих в приміщенні, сховище, або жителів житла, або в даний час відсутніх. Проникнути в приміщення, сховище або житло винний може:
а) за допомогою усунення перешкод (запорів, замків, загороди, охорони тощо);
б) подолання опору людей;
в) з допомогою обману;
г) використанням зручних обставин, наприклад, при залишенні приміщення, сховища чи житла незачиненим, без охорони тощо. Не може кваліфікуватися як вчинене з проникненням у приміщення, сховище чи житло викрадення, якщо винна особа була допущена в приміщення, сховище чи в житло уповноваженою або мешкаючою там особою, або опинилася там з їх дозволу, за їх запрошенням, або якщо винний мав право туди увійти. Тому, наприклад, викрадення товарів із магазину під час його роботи не може кваліфікуватися як учинене з проникненням в приміщення, оскільки за такими обставинами немає проникнення.
7. Не можуть вважатися проникнутими в приміщення чи сховище ті особи, які в цих приміщеннях працюють — сторожі, підсобні робітники, вантажники, якщо вони вчинили викрадення під час роботи.
Не може бути кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло» в діях особи, яка проживала з потерпілим в одній квартирі. Таку помилку зробив районний суд у справі Б., засудивши його за ч. З ст. 185 КК. Його було визнано винним у тому, що, заволодівши ключем від квартири своєї матері, він викрав у неї 7800 крб. Того ж дня Б. було затримано, гроші у нього вилучені і повернуто матері.
Президія обласного суду визвала таку кваліфікацію дій Б. неправильною і зазначила, що Б. був членом сім’ї матері, постійно жив у її квартирі. Тому висновок органів попереднього слідства і суду, що Б. протиправне проник у квартиру, де проживав, є невірним і суперечить змісту ч. З ст. 185 КК.
У зв’язку з цим президія обласного суду дії Б. перекваліфікувала з ч. З на ч. 4 ст. 185 КК за ознакою заподіяння потерпілому значної шкоди (Див.: постанова президії Донецького обласного суду від 15 березня 1989 р. у справі Б.— Практика судів України в кримінальних справах.- С. 76-77).
8. Проникнення в приміщення, сховище чи житло є кваліфікуючою ознакою не само по собі, а лише при наявності мети — викрасти майно чи гроші. Причому, треба довести, що цю мету винний мав уже проникаючи в приміщення, сховище чи житло. Якщо ж така мета виии-кла у винного уже під час перебування в приміщенні, сховищі чи житлі, куди він увійшов легальне, за дозволом чи за запрошенням, то його дії не мають такої кваліфікуючої ознаки. В тих випадках, коли винний потрапив до приміщення, сховища чи у житло з відповідного дозволу, використавши для цього дійсний чи вигаданий привід з метою викрадення майна чи заволодіння ним, його дії кваліфікуються як вчинені з проникненням до приміщення, сховища чи у житло (Див.: п. ЗО постанови Пленуму
Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р.— Там само.- С. 120-121).
9. «Приміщенням» визнається будова, споруда, призначена для розташування там людей чи матеріальних цінностей. Воно може бути як постійним, так і тимчасовим, як стаціонарним, так і пересувним. «Інше сховище» – це відведення для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей ділянки території, які обладнані загородою чи технічними засобами або забезпечені іншою охороною: пересувні автолавки, рефрижератори, контейнери, сейфи та інші сховища.
До «інших сховищ» не відносяться ділянки території, які використовуються не для зберігання, а, наприклад, для вирощування якої-небудь продукції (городи, садки, баштани, ставки тощо). Безпідставно, наприклад, були кваліфіковані за ч. З ст. 186 КК дії К. як учинені з проникненням у приміщення. К. був визнаний винним у тому, що вночі, за попереднім зговором з іншою особою, проник до теплиці радгоспу, звідки викрав 110 кг огірків на суму 60 500 крб.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала таку кваліфікацію дій К. неправильною і вказала, що теплиця за своїм призначенням є виробничою ділянкою, яка не створена для зберігання матеріальних цінностей, а для вирощування городніх культур і не може бути визнана приміщенням чи іншим сховищем. Тому дії К. треба кваліфікувати за ч. 2 ст. 186 КК (Див.: Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 17 березня 1994 р.— Практика судів України у кримінальних справах, 1993—1995.— Київ, Юрінком, 1996,— С. 68-69). Не були визнані «іншим сховищем» монетоприймачі телефонів-автоматів. С. було засуджено за ч. З ст. 186 КК. Він був визнаний винним у тому, що за попередньою змовою з О., викрав із трьох телефонів-автоматів три копилки з розмінною монетою на суму 260 крб. Оскільки за змістом закону «інше сховище»,— зазначила президія обласного суду,— це відведена для постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей ділянка території, обладнана огорожею чи технічними засобами або забезпечена іншою охороною. З матеріалів же справи видно, що С. разом з О. викрали гроші з трьох телефонів-автоматів, що знаходились у кабінах, які на ніч не замикались і ніким не охоронялись. Тому дії С. неправильно кваліфіковано як викрадення державного майна з проникненням у сховище (Див.: Постанова президії Кримського обласного суду від 6 червня 1986 р. у справі С.— Практика судів і України в кримінальних справах.— С. 63).
10. «Житло» — це приміщення, яке призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті складові його частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).
Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і непристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від житлових будівель погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення) (Див.: п. ЗО постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р.- Там само.- С. 120-121; Див.: п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України 27 березня 1987 р, № 2 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна на підприємствах і в організаціях агропромислового комплексу» в редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 грудня 1997 р. № 12.— Див.: Постанова Пленуму Верховного Суду України (1995-1997) – Київ, 1998.- С. 264-265).
Якщо викрадення було вчинено з проникненням у приміщення, сховище чи житло за попередньою змовою групою осіб, то дії винних кваліфікуються за частиною третьою ст. 185 КК. Кваліфікувати такі дії ще й за частиною другою цієї статті непотрібно. Але осудними у вину повинні бути поставлені всі кваліфікуючі ознаки злочину.
У тих випадках, коли розкрадання з проникненням у житло приміщення чи інше сховище було вчинене за попереднім зговором з особою, яка охороняла це майно, дії обох винних кваліфікуються за ч. З ст. 185 КК. Крадіжка визнається кваліфікованою і в тих випадках, коли цим потерпілому була заподіяна значна шкода (ч. 4 ст. 185 КК України).
11. Для визначення розміру шкоди враховуються:
а) вартість викраденого на час вчинення злочину;
б) кількість викраденого майна;
в) значущість майна для потерпілого;
г) матеріальне становище потерпілого;
д) наявність у потерпілого утриманців та інші обставини.
Критерії, що не мають матеріального змісту (дефіцитність викраденого, престижність володіння певним майном), при визначенні розміру викрадення, не враховуються. Розмір заподіяних потерпілому збитків визначається, виходячи з вартості майна на момент вчинення злочину за державними роздрібними (закупівельними) цінами. Це стосується і тих випадків, коли вилучені у поза?
Терпілого предмети були створені ним, вирощені чи добуті на законних підставах. Якщо потерпілий придбав майно за риночними чи комісійними цінами, вартість повинна визначатися, виходячи із цих цін на час вчинення злочину (Див.: п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р.— Там само.- С. 120).
12. Крадіжка — злочин умисний, умисел тільки прямий, оскільки суб’єкт діє з корисливою метою — звернути чуже майно у свою власність — використати його чи розпорядитися ним як своїм.
13. Відповідальними за крадіжку (ст. 185 КК України) згідно з ч. 2 ст. 22 КК є всі осудні особи, що досягли чотирнадцятирічного віку.
Інший коментар до статті 185 Кримінального кодексу України
1. Об’єктом крадіжки є право власності на майно фізичних і юридичних осіб.
2. Майно як предмет крадіжки – це речі та матеріальні цінності, що перебувають у власності фізичної або юридичної особи, державного, комунального чи приватного утворення, а також об’єкти на праві господарського відання, оперативного управління, оренди, застави, зберігання тощо.
3. Предметом крадіжки можуть бути без застережень грошові кошти, акції, інші цінні папери.
4. Викрадення документів, що дають право на одержання майна в натурі (наприклад, багажна квитанція, квитанція на зданий в хімчистку одяг тощо), але не є еквівалентами матеріальних цінностей, з метою заволодіння цим майном у майбутньому повинно кваліфікуватися як готування до крадіжки зa ч.1 ст.14 та ст.185.
5. Домінуючою ознакою крадіжки є таємний спосіб її вчинення, який характеризується об’єктивним і вольовим моментами.
Викрадення визнається таємним, коли:
– вчиняється у відсутності власника чи інших осіб;
– вчиняється у присутності осіб, але непомітно для них;
– здійснюється у їхній присутності, але винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для них;
– потерпілий чи інші особи в силу малолітства, сп’яніння не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна;
– винний діє з урахуванням сприятливої для нього обстановки, яка, на його переконання, виключає втручання сторонніх осіб, котрі усвідомлюють протиправність заволодіння майном. Наприклад, особа викрадає з току зерно або матеріали з буді- вельного майданчика за байдужого ставлення до цього факту чи з мовчазної згоди очевидців злочину.
6. Якщо розкрадання починалося у таємний спосіб, але потім у зв’язку зі зміною обстановки продовжувалось як відкрите або поєднувалось з небезпечним для життя чи здоров’я насильством, то воно кваліфікується як грабіж або розбій (ст.186 або 187).
7. Принциповою є постанова ПВСУ “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” від 25 грудня 1992 р. № 12, згідно з якою при відмежуванні крадіжки від грабежу належить виходити із направленості умислу винної особи і даних про те, чи усвідомлювали потерпілий або інші особи характер вчинюваних винним дій.
Тому цілком обґрунтованою є кваліфікація дій злочинця як грабежу, коли він, об’єктивно вчиняючи крадіжку, думає, що заволодіває майном відкрито, у присутності сторонніх осіб.
8. Не може вважатися крадіжкою чи іншим злочином проти власності викрадення: вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів; викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі; викрадення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, прекурсорів, обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; викрадення паспортів, інших офіційних документів, штампів, печаток. Відповідальність у таких випадках за наявності достатніх підстав може наставати відповідно за ст.262, 297, 308, 312, 313, 357.
9. Предметом крадіжки може бути майно, яким особа володіє тимчасово (наприклад, при перенесенні речі з ввічливості або за плату, нагляді за річчю на прохання пасажира, примірюванні одягу в магазині тощо). У залежності від способу і обставин заволодіння таким майном дії крадія кваліфікуватимуться як крадіжка або грабіж.
10. Крадіжкою вважається викрадення майна, на яке особа не мала права, але до якого вона мала доступ у зв’язку з дорученням по роботі чи виконанням службових обов’язків, наприклад під час технологічного перевезення, що здійснюється (вантажником, комбайнером) без документів, виготовлення продукції тощо.
11. Кваліфікується як крадіжка таємне вилучення винним чужого майна, яке до цього вже було вкрадене іншою особою (крадіжка краденого), а також заволодіння забутою власником у відомому йому місці річчю (наприклад, біля дзеркала в туалеті, в купе вагона, в приймальній службової особи тощо), бо винний не міг не розуміти, що власник може повернутися за цією річчю.
12. Протиправне заволодіння майном особою, яка вважала, що має право на це майно, не може розглядатися як крадіжка або інший злочин проти власності, а може за наявності всіх інших ознак кваліфікуватися як самоправство (ст.356).
13. Предметом розкрадання не можуть бути природні багатства, які перебувають у природному стані (земля, її надра, ліс на пні, дичина в лісі або в степу, риба у водоймах). У той же час обернення на свою користь плодів землі, вирощених працею людини, – наприклад врожаю, саджанців розсадника, лісової продукції, риби та водних тварин, що спеціально вирощуються, диких тварин і птахів, яких утримують у вольєрах, тощо – має всі ознаки крадіжки або іншого в залежності від способу скоєння злочину проти власності.
14. Не може бути предметом крадіжки (або іншого злочину проти власності) майно, яке одержано окремими особами від суб’єкта господарської діяльності як позика або аванс, за трудовою угодою або як обмундирування чи спецодяг, тому що таке майно з моменту передачі особі переходить до неї у власність або у постійне індивідуальне користування. Винятком є марнотратство військовослужбовцем виданих йому для користування обмундирування або спорядження (ст.413).
15. Не може бути предметом розкрадання і таке майно, яке виявилося загубленим або вийшло із володіння власника внаслідок дії стихійних сил природи або інших випадкових обставин.
16. Не є крадіжкою також привласнення завідомо належного якомусь власнику майна, яке випадково опинилося у особи чи знайдене нею. Такі дії слід кваліфікувати за ст.193.
17. Крадіжка вважається закінченим злочином з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну в цей момент можливість розпорядитися чи користуватися ним (наприклад, передати іншій особі). Визначення моменту закінчення злочину в кожному випадку залежить від характеру майна, обстановки вчинення крадіжки, наявності реальної можливості використати майно за розсудом крадія.
Наприклад, коли під час кишенькової крадіжки злочинець повністю вивів предмет посягання з місця його перебування у потерпілого (з кишені, сумки, рюкзака тощо), але тут же був спійманий громадянами буквально за руку, злочин повинен вважатися закінченим, бо крадій оволодів предметом, обернув на свою користь і міг розпорядитися ним в момент заволодіння (покласти собі в кишеню, віднести з місця злочину, передати іншій особі тощо).
Якщо крадіжку вчинено на території підприємства, то закінченою вона буде вважатися з моменту успішного (для злочинця) подолання контрольного пункту або перетинання охоронної огорожі.
18. Суб’єктом крадіжки може бути будь-яка фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.
19. З суб’єктивної сторони крадіжка вчиняється з прямим умислом саме на таємне заволодіння чужим для винного майном з метою обернути його на свою користь або на користь іншої особи.
20. Психологічно в основі крадіжки лежить бажання протиправно збагатитися за рахунок чужої власності. Корисливий мотив залишається без змін незалежно від того, на чию користь було безоплатно обернуто майно, хто саме збагатився – злочинець чи інші особи, на користь яких він діяв.
21. Повторність вчинення крадіжки означає, що особа раніше вже скоїла одну чи більше крадіжок або будь-який і у будь-якій комбінації чи послідовності злочин, передбачений ст.186, 187, 189-191, 262. Кваліфікуватись остання крадіжка, якщо немає інших ознак, буде за ч.2 ст.185. Кваліфікувати попередню крадіжку за ч.1 ст.185 немає необхідності. Коли декілька посягань було вчинено різними способами, то перший злочин, якщо немає інших ознак, кваліфікується за частиною першою відповідної статті у сукупності з ч.2 ст.185.
22. Повторними крадіжки будуть незалежно від того, вилучалось майно з одного чи різних джерел, якщо тільки неодноразові викрадання не утворюють одну продовжувану крадіжку. Такою вона визнається тоді, коли неодноразове вилучення одним способом майна відбувалося у одного й того ж потерпілого, складалося з низки тотожних дій, охоплювалося з самого початку єдиним умислом на заволодіння конкретним майном. Продовжуваний злочин кваліфікується як скоєний один раз.
23. Крадіжка визнається повторною незалежно від того, чи були закінчені обидва (і більше) розкрадання і яку роль у смислі ст.27 виконував кожного разу винний.
У той же час якщо одні з цих злочинів були закінчені, а інші завершились на стадії готування чи замаху, то незакінчені злочини повинні кваліфікуватися окремо з посиланнями на відповідні частини ст.14 або 15. Наприклад, особа, вкравши на заводі мішок з цукром, не змогла його перекинути через огорожу і залишила там, де його знайшла охорона. Невдовзі ця ж особа здійснила крадіжку двох каністр бензину А-98 з приватного гаража і продала їх встановленій особі за 120 грн. Усі ці дії мають кваліфікуватися за ч.3 ст.15 і ч.1 ст.185 та ч.2 ст.185.
Так само, якщо особа брала участь у першій крадіжці як виконавець, а у другій як організатор, її дії слід кваліфікувати за ч.1 ст.185 (якщо немає інших ознак) та за ч.3 ст.27 і ч.2 ст.185.
24. Якщо особа вчинила крадіжку і в її діях є кілька кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами ст.185, то її дії слід кваліфікувати за тією частиною статті, яка передбачає найбільш суворе покарання. Наприклад, притягнуто до кримінальної відповідальності особу, яка вчинила п’ятнадцять крадіжок, серед яких були крадіжки, скоєні за попередньою змовою групою осіб з участю обвинуваченого, кілька крадіжок з проникненням у житло, кілька скоєних індивідуально, а одна, сьома за хронологією, завдала шкоду потерпілому на суму, що майже в дев’ятсот разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Усі дії даної особи слід кваліфікувати за однією ч.5 ст.185. У той же час у формулі обвинувачення, висунутій на досудовому слідстві, і у мотивувальній частині вироку суду повинні бути вказані всі кваліфіючі ознаки.
25. Крадіжку (як і інші злочини проти власності) слід кваліфікувати як здійснену за попередньою змовою групою осіб тоді, коли за домовленістю, яка виникла до початку вчинення відповідного злочину, в ньому брали участь як співвиконавці дві особи й більше.
У всіх випадках кваліфікації дій злочинців, що діяли за попередньою змовою, слід мати на увазі можливість ексцесу виконавця, коли хтось із групи вчиняє злочинні дії, не передбачені попередньою змовою. Дії такої особи у подібних випадках кваліфікуються або окремо, або додатково до скоєних у групі. Наприклад, група осіб за попередньою змовою, маючи намір таємно заволодіти майном, проникла у приміщення фірми, яке, на їхнє переконання, не охоронялося. Один із злочинців у пошуках майна зайшов у віддалену кімнату, де знаходилась співробітниця фірми, яка саме сьогодні залишилася на роботі для виконання термінових справ. Злочинець, погрожуючи ножем, прив’язав її до стільця, чим подолав її можливі намагання активно діяти. Про вчинене ним він повідомив співучасникам після завершення крадіжки, коли вони у безпечному місці ділилися враженнями від скоєного. У даному разі дії перших двох злочинців слід кваліфікувати як крадіжку, скоєну за попередньою змовою групою осіб та поєднану з проникненням у приміщення, за ч.3 ст.185, а дії третього – як розбій, поєднаний з проникненням у приміщення, за ч.3 ст.187.
26. Попередня змова, крім загального злочинного задуму і готовності до сумісних дій, може полягати у точному розподілі ролей між учасниками групи у функціональному сенсі щодо здійснення загального злочинного наміру. Наприклад, один з учасників групи підібраними ключами і відмичками дає змогу проникнути у приміщення, другий відмикає сигналізацію, третій – підриває сейф і виймає коштовності. Всі вони рівною мірою є виконавцями крадіжки, незалежно від виконаної кожним ролі.
27. Проникнення слід розуміти як вторгнення у житло з метою вчинення крадіжки (грабежу, розбою). Воно здійснюється таємно з подоланням перешкод або безперешкодно у вигляді фізичного переміщення особи у житло, а також за допомогою різних засобів, які дозволяють винній особі викрадати майно із житла без входу в нього.
28. Термін “проникнення” має два критерії: юридичний (психологічний) і фізичний (технічний).
Перший з них означає, що особа з усвідомленням і спонуканням нелегально вторгається у чуже житло чи інше примі- щення з метою збагатитися шляхом викрадення не належного їй майна.
Другий полягає у тому, що особа фізично проникає у чуже житло чи інше приміщення, одержуючи можливість безпосереднього доступу до майна шляхом недозволеного входу через відкриті двері, із застосуванням технічних засобів, пошкодженням сховища або охоронних пристроїв (використання відмичок та підібраних ключів, пролом стіни, стелі, огорожі, підкоп під приміщення тощо). Або особа застосовує пристосування, які дозволяють вилучити майно із приміщення, не входячи до нього, Наприклад, злодій, відкривши фрамугу вікна, за допомогою довгого стрижня з гачком на кінці вилучає майно із приміщення магазину.
29. Житло – це приміщення, призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).
Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від жилих приміщень погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення).
30. Під іншим приміщенням слід розуміти внутрішню, не призначену для житла частину будівлі або споруди, які належать певним власникам і у яких знаходиться, зберігається або охороняється майно. До інших приміщень у цьому сенсі також можуть належати завод, цех, корабель, магазин, театр, поштова філія, ощадний банк, музей, навчальний заклад, церква та інші господарські, службові та виробничі приміщення.
31. Сховищем вважається ділянка території, відведена для постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей та обладнана огорожею або технічними засобами чи забезпечена іншою охороною, що перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб або забороняють їм вхід на дану територію. У той же час проникнення, наприклад, через стіну до двору, де знаходиться сховище (комора, бурти, погріб тощо), ще не є само по собі проникненням у сховище – у даному разі двір не є сховищем, а лише місцем, де воно розташоване. Якщо ж у дворі зберігається майно поза спеціальним сховищем, то проникнення до двору з метою викрадення такого майна кваліфікується як проникнення у сховище.
32. Не є сховищем споруди, які не можуть бути перешкодою для вільного доступу особи до майна (відкрита платформа, відкритий тік, баржа тощо). Якщо ж до відкритої платформи, току, баржі виставлено охорону, то вони підпадають під поняття сховища.
33. Слід чітко відрізняти сховище від ємності, місткості та упаковки. Перші дві є спеціальними пристосуваннями для збереження речі через саму її природу (каністра для бензину, бочка для оселедців, бідон для молока тощо) або для зручності перенесення різних речей (портфель, сумка, валіза тощо). Упаковка є засобом захисту товару від зовнішнього середовища, від пошкоджень та втрат і може бути багаторазового (ящик, мішок тощо) і одноразового використання. Зрозуміло, що ламання, розрізання, розривання тощо ємностей, місткостей або упаковки не утворюють злочину проникнення у приміщення чи сховище.
34. Введення винним тим чи іншим способом в оману особи, яка володіє чи охороняє майно, з метою отримати доступ до цього майна, що знаходиться у житлі, іншому приміщенні чи зберігається у сховищі, а потім викрасти його повинно розглядатися як крадіжка з проникненням. Так само, як обманне, розцінюється проникнення у приміщення, коли винний з метою розкрадання майна залишається усередині приміщення магазину під час його закриття і вчиняє крадіжку (ч.3 ст.185).
35. Розкрадання майна особою, що має за своїм службовим становищем або у зв’язку з роботою, яку вона виконує, доступ у приміщення чи сховище, де зберігається таке майно, не може розглядатися за ознакою проникнення у приміщення. Тому вилучення майна завідувачем складу під час виконання ним своїх службових обов’язків повинно кваліфікуватися як привласнення майна (ч.1 ст.191), а таємне вилучення зі складу майна вантажником, який там працює, створює крадіжку (ч.1 ст.185).
36. Відповідальність двох і більше осіб за ознакою проникнення в житло, інше приміщення чи сховище буде не лише тоді, коли вони всі проникли у приміщення, але й тоді, коли одна особа проникла у приміщення, а інша взяла участь у вилученні з нього майна. Наприклад, дорослий злочинець, який допоміг невеликому на зріст підлітку проникнути у житло через кватирку, а потім через неї ж прийняв вкрадені цінності і самого підлітка, буде відповідати нарівні з безпосереднім виконавцем злочину за ч.3 ст.185.
37. Віднесення заподіяної крадіжкою шкоди до значної (ч.3 ст.185) обумовлюється законодавцем у примітці 2 до ст.185 і знаходиться в межах від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З урахуванням матеріального становища потерпілого нижня межа може бути нижчою.
38. На підставі примітки 3 до ст.185 заподіяна крадіжкою шкода визнається шкодою великого розміру, коли вона в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Якщо врахувати вказівку з примітки 4 до цієї ж статті, то можна дійти висновку, що верхня межа великого розміру шкоди знаходиться на відмітці п’ятисот дев’яноста дев’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
39. Особливо великі розміри шкоди, заподіяної крадіжкою, визначено у примітці 4 до ст.185. Вони становлять суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
40. Слід мати на увазі, що розмір шкоди, заподіяної крадіжкою, вираховується на момент вчинення злочину за роздрібними (закупівельними) цінами. За відсутності цін на майно його вартість може бути визначена шляхом проведення експертизи.
Якщо потерпілий придбав майно за ринковими чи комісійними цінами, вартість слід визначати виходячи з цих цін на час вчинення злочину.
41. Під організованою групою стосовно злочинів проти власності слід розуміти стійке об’єднання трьох і більше осіб, які спеціально зорганізувалися для спільної злочинної діяльності. На наявність цієї кваліфікуючої ознаки можуть, зокрема, вказувати: розроблений (хоча б у загальних рисах) і схвалений учасниками групи план злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину, розподіл ролей, наявність організатора (керівника), прикриття своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб (у тому числі і підкупом посадових осіб шляхом дачі хабара), вербування нових членів, наявність загальних правил поведінки тощо.
42. Санкція ч.5 ст.185 передбачає обов’язкове застосування конфіскації майна як додаткового покарання.
Слід мати на увазі, що конфіскації підлягає лише майно, яке є власністю засудженого, і за виключенням визначеного законом України переліку майна, що не підлягає конфіскації.
43. Від конфіскації майна як міри кримінального покарання слід відрізняти спеціальну конфіскацію, яка полягає у вилученні у засудженого предметів, що були засобом здійснення злочину або одержані внаслідок його вчинення, зокрема знаряддя крадіжки, до яких належать предмети чи технічні засоби, що умисно використовувалися їх власником чи особами, у співучасті з якими він вчиняв злочин, для викрадення майна чи заволодіння ним, а також для полегшення вчинення чи приховуванню злочину. Цей вид конфіскації передбачено нормами КПК України, які регламентують вирішення питання про речові докази.