Стаття 182. Порушення недоторканності приватного життя

Нова редакція ст. 182 ККУ з Коментарями.

1. Незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації, крім випадків, передбачених іншими статтями цього Кодексу, –

караються штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам особи, –

караються арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

Примітка. Істотною шкодою у цій статті, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Публічне, у тому числі через засоби масової інформації, журналістів, громадські об’єднання, професійні спілки, повідомлення особою інформації про вчинення кримінального або іншого правопорушення, здійснене з дотриманням вимог закону, не є діями, передбаченими цією статтею, і не тягне за собою кримінальну відповідальність.

Коментар до ст. 182 КК України

1. Статтею 32 Конституції України забороняється втручання у особисте і сімейне життя громадянина. Частина 2 цієї статті Конституції забороняє збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

2. Стаття 182 КК визначає приватне життя громадянина об’єктом кримінально-правової охорони і передбачає відповідальність за незаконне збирання будь-яким способом, зберігання, використання або поширення, розповсюдження конфіденційної інформації про особу у публічних виступах, у творі чи у засобах масової інформації.

3. Діяння, передбачене ст. 182 КК, вчинюється умисно, оскільки винна особа збирає, зберігає, використовує чи поширює конфіденційну інформацію про певну особу з конкретною метою, з метою певним чином використати таку інформацію.

4. Відповідальність за порушення недоторканності приватного життя настає з шістнадцяти років.

Інший коментар до статті 182 Кримінального кодексу України

1. Згідно зі ст.32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України, а збирання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди не допускається, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

2. Під конфіденційною інформацією розуміються відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов (див. ч.2 ст.30 Закону України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р.).

Під інформацією про особу розуміється сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про неї. Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім’я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого самоврядування в межах своїх повноважень (див. ст.23 Закону України “Про інформацію”).

Чинне законодавство не містить переліку видів інформації про особу, які можуть визнаватись конфіденційними, а також не визначає порядку визнання тих чи інших видів відомостей про особу конфіденційною інформацією. Згідно з ч.5 ст.30 Закону України “Про інформацію” громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Для окремих категорій громадян законодавством встановлений обов’язок зберігати в таємниці певні відомості про громадян, які їм стали відомі у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, тобто які є їх професійною (службовою) таємницею. Наприклад, згідно із ст.8 Закону України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 р. нотаріуси та службові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов’язані додержувати таємниці цих дій. Обов’язок додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків (працівники суду, прокуратури, органів дізнання і слідства, податкових органів тощо). Цією ж статтею передбачені і випадки, коли нотаріус може повідомити компетентним органам відомості, що є нотаріальною таємницею.

Згідно з ст.46 Закону України “Про інформацію” не підлягають розголошенню відомості, що стосуються лікарської таємниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, усиновлення (удочеріння), листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, а також які становлять іншу передбачену законом таємницю, крім випадків, передбачених законом. Відомості, що становлять професійну таємницю певних категорій осіб, завжди повинні визнаватись такими, що є конфіденційною інформацією про особу. Розголошення зазначених у ст.46 Закону України “Про інформацію” відомостей може кваліфікуватись або за ст.182, або за спеціальними щодо неї ст.145, 163, 168.

Предметом злочину, передбаченого ст.182, може бути будь-яка конфіденційна інформація про особу:

– незаконно одержана (зібрана);

– документована;

– яка стала відома певним особам у зв’язку з виконанням ними професійних чи службових обов’язків.

3. Із об’єктивної сторони злочин характеризується двома формами його вчинення: 1) незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди; 2) поширення конфіденційної інформації про особу у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації.

Передбачений ст.182 злочин містить формальний склад. Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якого із передбачених диспозицією цієї статті діянь.

4. Інформація про особу охороняється законом. Згідно з ч.4 ст.23 Закону України “Про інформацію” забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Порядок збирання відомостей про особу, в тому числі і таких, що становлять конфіденційну інформацію, визначається Законом України “Про інформацію” та іншими законодавчими актами.

Державні органи та організації, органи місцевого самоврядування, інформаційні системи яких вміщують інформацію про громадян, зобов’язані вживати заходів щодо запобігання несанкціонованому доступу до неї.

Під незаконним збиранням конфіденційної інформації про особу треба розуміти добування будь-яким протиправним способом відомостей про особу, які відповідно до законодавства України становлять її конфіденційну інформацію: викрадення документів чи незаконне ознайомлення з документами, що містять такі відомості, будь-яким способом, заволодіння будь-яким іншим способом такими документами, підслуховування усних розмов, опитування осіб, які володіють такими відомостями, одержання таких відомостей за плату, шляхом застосування погроз, ведення спостереження за поведінкою особи, прослуховування телефонних розмов тощо.

5. Згідно із ч.2, 3, 4 ст.31 Закону України “Про інформацію” зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше, ніж це передбачено для законно встановленої мети. До відомостей про іншу особу, зібраних відповідно до чинного законодавства державними органами, організаціями і посадовими особами, доступ сторонніх осіб забороняється.

Незаконним зберіганням конфіденційної інформації про особу слід вважати:

– зберігання письмових документів та інших матеріальних носіїв, що містять таку інформацію, особою, яка незаконно зібрала таку інформацію, чи особою, якій така інформація стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків;

– зберігання зібраної у встановленому законодавством порядку конфіденційної інформації понад терміни, визначені законом.

Частиною 4 ст.31 Закону України “Про інформацію” встановлене загальне правило, що зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше, ніж це необхідно для встановленої законом мети. Це правило стосується інформації про громадян, зібраної у встановленому законом порядку. Терміни зберігання окремих видів конфіденційної інформації про громадян визначаються законодавством, яке регламентує підстави та порядок збирання і зберігання такої інформації. Згідно із ч.12 ст.9 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. одержані внаслідок оперативно-розшукової діяльності відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищені. Відомості, що стосуються особистого життя людини, зібрані в результаті оперативно-розшукової діяльності, не підлягають передачі і розголошенню (див. ч.13 ст.9 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” із змінами, внесеними 18 січня 2001 р.).

Згідно із абз.2 ч.3 ст.22 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 р. документи та інші джерела, що містять інформацію, одержану спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю та їх співробітниками, не пов’язану з вчиненням злочинів чи інших правопорушень з боку фізичних осіб, підлягають знищенню не пізніше шести місяців з дня їх одержання.

6. Використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка володіє відповідною інформацією внаслідок виконання своїх службових обов’язків, а також порушення порядку зберігання конфіденційної інформації є порушеннями законодавства про інформацію, передбаченими ст.47 Закону України “Про інформацію”, які тягнуть за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність (див. абз.8, 10 ч.2 ст.47 Закону).

7. Незаконне поширення конфіденційної інформації про особу – це незаконне доведення до відома сторонніх осіб такої інформації без її згоди, вчинене особою, яка зобов’язана зберігати її в таємниці: усне чи письмове повідомлення її іншій особі, тобто розголошення конфіденційної інформації.

Законом України “Про інформацію” передбачено, що доступ до інформації, що міститься в офіційних документах, здійснюється на основі інформаційного запиту зацікавленої особи, але не підлягають обов’язковому наданню для ознайомлення офіційні документи, що містять конфіденційну інформацію, та які містять інформацію, що стосується особистого життя громадян. Надання доступу до конфіденційної інформації у подібних випадках має вважатись незаконним.

8. Як найбільш суспільно небезпечні прояви поширення конфіденційної інформації про особу безпосередньо у диспозиції ст.182 виділені випадки її поширення (оприлюднення) у 1) публічному виступі чи 2) творі, що публічно демонструється або 3) в засобах масової інформації. Під поширенням конфіденційної інформації про особу у публічному виступі слід розуміти її оприлюднення у виступах на різних зібраннях громадян: зборах, з’їздах, мітингах, конференціях, нарадах, симпозіумах тощо. Поширенням конфіденційної інформації про особу у творі, що публічно демонструється, є її оприлюднення під час публічної демонстрації аудіовізуального твору чи відеограми, тобто їх публічного одноразового або багаторазового представлення публіці у приміщенні чи під час публічного показу будь-якого твору, фонограми, відеограми за допомогою різних пристроїв чи процесів у місцях, де присутня публіка. До творів, що публічно демонструються, відносяться також різні предмети, що містять конфіденційну інформацію про особу (плакати, рекламні щити, фотографії тощо), окремі види аудіовізуальних творів (кінофільми, діафільми, слайд-фільми тощо) та інші подібні предмети. Під поширенням конфіденційної інформації про особу у засобах масової інформації розуміється оприлюднення такої інформації у будь-якому засобі масової інформації будь-яким способом. Про поняття засобів масової інформації див. п.3 коментаря до ст.171.

9. Із суб’єктивної сторони злочин характеризується умисною формою вини: особа усвідомлює, що нею незаконно збираються, зберігаються, використовуються чи поширюються (розголошуються чи оприлюднюються) відомості про іншу особу, які згідно з чинним законодавством є конфіденційною інформацією і які вона не має права збирати, зберігати, використовувати чи поширювати, і бажає вчинити такі дії.

10. Суб’єктом злочину є особа, що досягла 16-річного віку.

11. Розголошення окремих видів конфіденційної інформації про особу може утворювати склади інших злочинів, передбачених ст.132, 145, 159, 163, 168, 381). Зазначеними статтями передбачена відповідальність за розголошення окремих видів конфіденційної інформації щодо особи, незалежно від того, яким чином вона стала відома особі, що її розголосила, а тому, якщо розголошенню таких відомостей передувало їх незаконне збирання чи зберігання, дії винного мають кваліфікуватись за ст.182 та відповідною статтею, якою передбачається відповідальність за розголошення таких видів конфіденційної інформації про особу. Відповідно до ст.22 Закону України “Про державну статистику” від 17 вересня 1992 р. в редакції від 13 липня 2000 р. не заборонено поширення знеособленої статистичної інформації у незведеному вигляді, яка не дозволяє визначити конфіденційну статистичну інформацію щодо конкретного респондента.

12. Дії по незаконному збиранню конфіденційної інформації про особу, вчинені з порушенням таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, або з незаконним використанням спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, утворюють сукупність злочинів, передбачених ст.182 та відповідними частинами ст.163 чи ст.359.