Новая редакция ст. 183 УКУ с комментариями.

1. Незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності –

карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах –

карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Комментарий к ст. 183 УК Украины

1. Статтею 55 Конституції України передбачається право кожного громадянина на освіту.

2. Злочин, передбачений ст. 183 КК, посягає на ці важливі конституційні права громадянина.

3. Склад злочину утворюють:

а) незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності (ч. 1 ст. 183 КК України);

б) незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах (ч. 2 ст. 183 КК України).

4. Порушення права на отримання освіти вчинюється умисно.

5. Відповідальними за порушення права на отримання освіти є спеціальні суб’єкти — керівники навчальних закладів, які наділені повноваженнями видавати накази про зарахування до навчання.

Другой комментарий к статье 183 Уголовного кодекса Украины

1. Статтею 183 передбачена відповідальність за два самостійні злочини. Обидва злочини мають формальні склади, тобто є закінченими з моменту вчинення зазначених у диспозиціях ч.1 та ч.2 ст.183 діянь.

2. Згідно зі ст.53 Конституції України, держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. При цьому повна загальна середня освіта є обов’язковою, а право громадян на безоплатне здобуття вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах може бути ними реалізоване на конкурсній основі.

Громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров’я, місця проживання та інших обставин (див. ч.1 ст.3 Закону України “Про освіту” від 23 травня 1991 р. в редакції від 23 березня 1996 р.).

3. Із об’єктивної сторони передбачений ч.1 ст.183 злочин дістає вияв у відмові прийняття до навчального закладу дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої, післядипломної освіти будь-якої форми власності, а також до аспірантури і докторантури.

Під незаконною відмовою у прийнятті до навчального закладу слід розуміти як прямо висловлене небажання прийняти (зарахувати) особу з тих чи інших підстав до навчального закладу (наприклад, відмова прийняти до загальноосвітнього закладу учня з мотивів проживання його в іншому районі), так і завуальовані її форми, наприклад, заниження оцінки на вступних іспитах, тобто неприйняття до навчального закладу з порушенням визначених законами та підзаконними нормативно-правовими актами правил прийняття до них. Зокрема, правила (умови) прийому до вищих навчальних закладів України на відповідний календарний рік затверджуються Міністерством освіти і науки України. Наказом Міністерства освіти і науки України від 19 червня 2003 р. № 389 затверджена Інструкція про порядок конкурсного приймання дітей (учнів, вихованців) до гімназій, ліцеїв, колегіумів, спеціалізованих шкіл (шкіл-інтернатів), дія якого поширюється на названі заклади державної та комунальної форм власності. Порядок приймання дітей (учнів, вихованців) до загальноосвітніх навчальних закладів приватної форми власності визначається директором навчального закладу та затверджується його засновником (власником).

Види (типи) навчальних закладів визначаються ст.33-48 Закону України “Про освіту” та законами, якими регулюється порядок одержання тієї чи іншої освіти: ст.12 Закону України “Про дошкільну освіту” від 11 липня 2001 р.; ст.4, 9 Закону України “Про загальну середню освіту” від 13 травня 1999 р.; ст.4, 18 Закону України “Про професійно-технічну освіту” від 10 лютого 1998 р.; ст.5, 12 Закону України “Про позашкільну освіту” від 2 червня 2000 р.; ст.24-26 Закону України “Про вищу освіту” від 17 січня 2002 р.

4. Із суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Якщо матиме місце пряме чи непряме обмеження прав за ознаками расової належності, національності, політичних, релігійних та інших переконань громадянина, його етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовними чи іншими ознакам, дії особи мають кваліфікуватися як сукупність злочинів за ч.1 ст.183 та відповідною частиною ст.161.

5. Суб’єкт злочину спеціальний – службові особи навчального закладу, наділені правом вирішення питань про прийняття (зарахування) до навчального закладу (керівник, голова та члени приймальної чи предметної комісії), а так само інші особи, які вчинюють дії, які впливають на прийняття чи неприйняття громадянина до навчального закладу, наприклад, особи, які приймають вступні іспити чи проводять співбесіди із претендентами на зарахування до навчального закладу. Зокрема, зарахування учнів до загальноосвітнього закладу проводиться наказом директора, що видається на підставі заяви за наявності медичної довідки встановленого зразка і відповідного документа про освіту (крім учнів першого класу) (див. ч.2 ст.18 Закону України “Про загальну середню освіту”), який і буде суб’єктом злочину при незаконній відмові у прийнятті до зазначеного закладу.

6. Під незаконною вимогою оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах (ч.2 ст.183) слід розуміти як вимогу (пропозицію) оплати повністю чи частково навчання як умови прийняття до навчального закладу чи продовження (завершення) навчання у ньому (наприклад, оплатити навчання у магістратурі), так і вимогу оплати певних послуг навчальних закладів чи сплати певних коштів для матеріально-технічного забезпечення їх функціонування (проведення ремонту, оплата праці прибиральниць, наочних посібників тощо). Незаконною має вважатись також вимога оплати за навчання у розмірі, що перевищує законодавчо дозволений. Згідно з ч.5 ст.61 Закону України “Про освіту” розмір плати за весь строк навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється у договорі, що укладається між навчальним закладом та особою, яка навчатиметься, або юридичною особою, що оплачуватиме навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або надання додаткових освітніх послуг, у грошовій одиниці України – гривні, з урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній календарний рік, і не може змінюватися протягом усього строку навчання, а тому, наприклад, вимога сплатити за черговий рік навчання суму, що перевищує визначену у договорі, має вважатись незаконною. Аналогічні за змістом положення містяться і в ч.6 ст.64 Закону України “Про вищу освіту” щодо оплати навчання у вищих навчальних закладах та надання ними додаткових освітніх послуг. При цьому в абз.3, 4 ч.6 ст.64 Закону обумовлюється, що розмір плати за весь строк навчання або за надання додаткових освітніх послуг публікується у загальнодержавних друкованих засобах масової інформації та інформаційних збірниках спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі освіти і науки, а плата за навчання або за надання додаткових освітніх послуг може вноситись за весь строк або надання додаткових освітніх послуг повністю одноразово або частинами – помісячно, по семестрах, щорічно. Незаконною вимогою оплати за навчання має вважатись і вимога оплати вартості підручників, які повинні надаватись безкоштовно.

Іноземці, особи без громадянства здобувають освіту в закладах освіти України відповідно до чинного законодавства та міжнародних договорів. Зокрема, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються правом на здобуття професійно-технічної освіти та повної загальної середньої освіти у порядку, встановленому для громадян України. Інші іноземці оплачують своє навчання, якщо інше не передбачене законодавством або міжнародними договорами України (див. ч.3, 4 ст.5 Закону України “Про професійно-технічну освіту”; ч.4 ст.6 Закону України “Про загальну середню освіту”).

7. Із суб’єктивної сторони передбачений ч.2 ст.183 злочин характеризується прямим умислом.

8. Суб’єкт злочину спеціальний – службова особа державного чи комунального навчального закладу.