Стаття 175. Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат

Нова редакція ст. 175 ККУ з Коментарями.

1. Безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більш як за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності, –

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших встановлених законом виплат, –

карається штрафом від тисячі до півтори тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам.

Коментар до ст. 175 КК України

1. Конституція України гарантує всім’своєчасне одержання винагороди за працю (ч. 7 ст. 43).

2. Стаття 175 КК передбачає відповідальність за спеціальний вид посадової недбалості — невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших виплат, установлених законом.

3. Об’єктивну сторону діяння утворює невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії і т. ін., більше ніж за один місяць (ч. 1), а також безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших встановлених законом виплат внаслідок нецільового використання коштів, призначених для цих виплат.

4. Невиплата заробітної плати, стипендії чи пенсії може бути необережною і умисною. Кримінальна відповідальність за ст. 175 КК настає лише за умисну невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших виплат, установлених законом.

5. Відповідальними за невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншого платежу є посадові особи, які наділені повноваженнями розпоряджатися фінансами підприємства, установи, організації.

6. Згідно з частиною 3 ст. 175 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам.

Інший коментар до статті 175 Кримінального кодексу України

1. Предметом злочину є грошові кошти, які повинні виплачуватись громадянам як заробітна плата, стипендії, пенсії чи інші встановлені законом виплати, на які вони мають право. За певних умов предметом злочину можуть бути і матеріальні цінності, що мають бути передані громадянам при здійсненні зазначених виплат, зокрема, при виплаті заробітної плати на сільськогосподарських чи переробних підприємствах у натуральній формі.

2. Під заробітною платою розуміється винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу. Видами заробітної плати є основна та додаткова заробітна плата, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані із виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати – це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Законодавчо встановлений розмір плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт), іменується мінімальною заробітною платою (див. ст.1, 2, 3 Закону України “Про оплату праці” від 23 березня 1995 р.).

Різновидом компенсаційних виплат є нарахована громадянам компенсація втрати ними частини доходів у зв’язку з порушенням термінів її виплати, право на яку вони мають відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня 2000 р., який набрав чинності з 1 січня 2001 р. і яким передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші передбачені законом виплати) у випадку порушення встановлених строків їх виплати – затримки їх виплати на один і більше календарних місяців. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов’язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу. Постановою КМУ від 21 лютого 2001 р. № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, згідно з п.4 якого сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов’язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. При цьому п.2 названої постанови передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, нарахованої працівникові за період роботи з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2000 р. проводиться відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМУ від 20 грудня 1997 р. № 1427 до ліквідації заборгованості із заробітної плати за зазначений період. Згідно з ч.2 ст.7 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати” відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначаються відповідно до законодавства, тобто притягнення до кримінальної відповідальності за ст.175 можливе як за несвоєчасну виплату передбачених законом виплат громадянам, так і за несвоєчасну виплату їм компенсації за втрату їх частини у зв’язку з порушенням строків їх виплати. У разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації, громадянину надано право її оскарження у судовому порядку (ч.1 ст.7 Закону).

Пенсії і грошові допомоги, що нараховуються органами соціального захисту населення чи органами Пенсійного фонду України, фінансуються органами цього фонду, а також органами соціального захисту населення за рахунок інших джерел, передбачених законодавством України, доставляються та виплачуються одержувачам підприємствами поштового зв’язку згідно з Законом України “Про зв’язок” (див. п.1 Інструкції про порядок організації, оформлення, фінансування та виплати пенсій, грошової допомоги підприємствами поштового зв’язку України, затвердженої наказом Держкомітету зв’язку України, Мінпраці та соціальної політики України, Пенсійного фонду України від 2 липня 1998 р. № 101/123/67).

Під пенсіями слід розуміти види державного соціального забезпечення громадян, на яке вони мають право з підстав, визначених законодавством. До державних пенсій відносяться трудові (за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років) та соціальні пенсії. Право на трудові пенсії мають особи, що займались суспільно корисною працею, а на соціальні – усі непрацездатні громадяни на умовах, визначених ст.93-95 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 6 грудня 1991 р. Підстави, порядок призначення, нарахування та перерахування пенсій визначаються Законом України “Про пенсійне забезпечення” та законами, які регулюють пенсійне забезпечення окремих категорій громадян (див., наприклад, Закон України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ” від 9 квітня 1992 р.).

Стипендії – це виплати за рахунок державних коштів (вид соціальної допомоги), які виплачуються учням, студентам, курсантам, аспірантам, докторантам згідно із законодавством про освіту (див. Порядок призначення, виплати та розміри стипендіального забезпечення учнів, студентів, курсантів, слухачів, клінічних ординаторів, аспірантів і докторантів, затверджений постановою КМУ від 8 серпня 2001 р. № 950), а також виплачуються згідно з іншими законодавчими актами окремим категоріям громадян (довічні державні стипендії для учасників бойових дій у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, які виплачуються згідно з Указом Президента України від 17 травня 2000 р. № 689/2000; довічні державні стипендії видатним діячам науки, освіти, культури та мистецтва, що виплачуються згідно з Указом Президента України від 14 лютого 1996 р.).

До інших установлених законом виплат громадянам відносяться будь-які види грошових виплат, право на які мають окремі (певні) категорії громадян чи право на одержання яких виникає за наявності підстав, передбачених законодавством: компенсаційні виплати громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; виплати, що здійснюються за рахунок коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування (допомога по безробіттю, допомога в разі тимчасової втрати працездатності, матеріальне забезпечення у разі нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання тощо); інші передбачені законом соціальні виплати, наприклад, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми тощо.

Предметом злочину можуть бути не лише виплати, що здійснюються регулярно у визначені законодавством терміни, а і разові виплати. Види соціальних виплат, які не мають разового характеру, несвоєчасна виплата яких підлягає компенсації, визначені у абз.3 п.3 Порядку проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21 лютого 2001 р. № 159.

3. Із об’єктивної сторони злочин характеризується безпідставною невиплатою зазначених у ч.1 ст.175 виплат громадянам більше ніж за один місяць.

Згідно із ч.5 ст.97 КЗпП та ч.5 ст.15 Закону України “Про оплату праці” від 23 березня 1995 р., якими вони доповнені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати” від 21 жовтня 2004 р., оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку, а всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов’язань щодо оплати праці. При цьому ч.5 ст.24 Закону України “Про оплату праці” передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Безпідставною має вважатись така невиплата, яка вчинена за наявності об’єктивної можливості її здійснення, тобто вчинена при наявності коштів на її виплату і відсутності поважних причин для невиплати. Безпідставною є як взагалі невиплата зазначених у ст.175 виплат, так і виплата їх у неповному обсязі, тобто при наявності їх часткової виплати.

Кількість громадян, яким безпідставно не виплачені повністю чи виплачені не у повному обсязі зазначені у ч.1 ст.175 виплати, для кваліфікації дій за ст.175 значення не має. На практиці може мати місце, наприклад, безпідставна невиплата взагалі заробітної плати частині працівників підприємства, її виплата не у повному обсязі іншій їх частині при виплаті у повному обсязі решті працівників.

Сума (розмір) безпідставно не виплачених виплат для кваліфікації дій керівника підприємства, установи, організації за ст.175 значення не має.

4. Із суб’єктивної сторони злочин є умисним, вид умислу прямий.

5. Суб’єкт злочину спеціальний – керівник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, в обов’язки якого входить нарахування та виплата чи лише виплата зазначених у ч.1 ст.175 виплат. Суб’єктами злочину можуть бути керівники будь-якого підприємства, органів державної влади, працівники органів Пенсійного фонду, соціального захисту населення, а також підприємств поштового зв’язку, якими безпосередньо виплачуються громадянам пенсії та інші виплати.

Суб’єктами злочину можуть бути і керівники банківських установ та їх відділень, якими здійснюється безпосередня виплата заробітної плати та інших виплат працівникам окремих підприємств, установ, організацій за укладеними з ними договорами, в тому числі з використанням платіжних карток.

Безпідставна невиплата заробітної плати громадянином-підприємцем особам, найману працю яких він використовує, а також громадянином, який уклав з працівником угоду про виконання певної роботи, є грубим порушенням ними угоди про працю і, за наявності підстав, має кваліфікуватися за відповідною частиною ст.173.

6. Кваліфікованим видом складу злочину є безпідставна невиплата зазначених у ч.1 ст.175 виплат внаслідок нецільового використання коштів, призначених для їх виплати. Нецільове використання призначених для виплати коштів – це їх використання на інші цілі, пов’язані із забезпеченням діяльності підприємства, установи, організації: оплата зобов’язань за укладеними договорами, виконання податкових зобов’язань, придбання сировини, обладнання, транспортних засобів, меблів, іншого майна, оплата виконаних робіт (наприклад, за ремонт приміщення) чи наданих послуг тощо.

7. Нецільове використання бюджетних коштів, призначених для виплати зазначених у ч.1 ст.175 виплат, якщо їх сума в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, але є меншою від трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вчинене керівником підприємства, установи, організації, фінансування яких здійснюється за рахунок бюджетних коштів, не потребує додаткової кваліфікації за ч.1 ст.210, оскільки склади злочинів, передбачені ч.1 ст.210 та ч.2 ст.175, якщо їх предметом є бюджетні кошти, співвідносяться між собою як загальний і спеціальний, а при такому виді конкуренції кримінально-правових норм має застосовуватись спеціальна норма (ч.2 ст.175). Якщо ж сума використаних не за цільовим призначенням бюджетних коштів, які мали бути використані на виплату зазначених у ст.175 виплат громадянам, в три тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то дії керівника підприємства, установи, організації повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів – за ч.2 ст.175 та ч.2 ст.210.

8. Частиною 3 ст.175 передбачено звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка до притягнення її до кримінальної відповідальності за безпідставну невиплату установленої законом виплати громадянам здійснила її виплату. При цьому законодавцем не обумовлюються мотиви і мета, якими керувалась особа, як підстави звільнення від відповідальності, тобто не має значення, за власною ініціативою (добровільно) чи внаслідок “тиску” (примусу) зі сторони інших осіб (звернення осіб, яким не виплачена заробітна плата чи інші виплати, з позовом до суду, вимога працівників контролюючих чи правозастосовчих органів тощо) здійснена виплата своєчасно безпідставно не виплачених встановлених законом виплат громадянам. Єдина підстава такого звільнення, передбачена ч.3 ст.175 – здійснення своєчасно безпідставно не виплачених встановлених законом виплат до моменту притягнення такої особи до кримінальної відповідальності, яким вважається момент пред’явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину (див. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням МВС щодо офіційного тлумачення положень ч.3 ст.80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 р. № 9-рп/99).