Нова редакція ст. 166 ККУ з Коментарями.

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, –

карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Коментар до ст. 166 КК України

1. Згідно зі ст. 128 Кодексу про шлюб та сім’ю крім батьків піклуватися про дітей, які втратили батьків, зобов’язані опікуни, що призначаються державною адміністрацією району, міста чи селища.

2. Підопічними визнаються особи, які не досягли 15-річного віку чи особи, які визнані судом недієздатними внаслідок душевної хвороби чи слабоумства (ст. 131 КШС).

3. Об’єктивну сторону діяння утворює бездіяльність, яка полягає у невиконанні зобов’язаними особами обов’язків по піклуванню за малолітніми дітьми — ненадання їм харчування, одежі та інших видів побутового догляду, медичної допомоги, освіти, залишення дитини без догляду тощо, або вчинення батьками чи опікунами перешкод надання медичної допомоги, одержання освіти і т. ін.

4. Склад злочину утворює невиконання обов’язків по піклуванню за дитиною, якщо воно спричинило тяжкі наслідки — захворювання на тяжку хворобу, неодержання освіти, суттєву відсталість у фізичному чи розумовому розвитку тощо.

5. Злісне невиконання обов’язків по піклуванню за дитиною може вчинюватися лише умисно.

6. Відповідальними за злісне невиконання обов’язків по піклуванню за дитиною можуть бути лише батьки-опікуни, або піклувальники.

Інший коментар до статті 166 Кримінального кодексу України

1. Згідно із Законом України “Про охорону дитинства” кожна дитина має право на охорону здоров’я, рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, а батьки або особи, які їх зміняють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров’я, фізичний і духовний розвиток, навчання, за невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків відповідно до закону, а також відповідальність за відмову від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров’ю. Батьки і особи, які їх заміняють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню, або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання (див. ст.6, 8, 12, 17 Закону).

2. Потерпілими від злочину є діти, в тому числі діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, над якими встановлена опіка та піклування, які передані до прийомної сім’ї (прийомні діти) чи до дитячого будинку сімейного типу (діти-вихованці).

Дитина-сирота – дитина, в якої померли чи загинули батьки.

Діти, позбавлені батьківського піклування, – діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаними з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти.

Статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, – визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування.

Особи із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, – особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування.

Прийомні діти – діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, влаштовані до прийомної сім’ї.

Діти-вихованці – діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, влаштовані до дитячого будинку сімейного типу (див. ч.1 ст.1 Закону України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13 січня 2005 р.).

3. Обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені ст.150 СК, а щодо її утримання – ст.180, 185, 198, 199 СК. Зокрема, батьки зобов’язані:

– виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;

– піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

– забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;

– поважати дитину;

– не допускати будь-яких видів експлуатації дитини;

– не допускати фізичних покарань дитини, застосовувати інші види покарань, які принижують людську гідність дитини;

– піклуватись про дитину також у разі її передачі на виховання іншим особам (ст.150 СК);

– утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст.180 СК);

– брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (ст.185 СК);

– утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги (ст.198 СК), в тому числі повнолітніх дітей, які продовжують навчання (ст.199 СК).

4. Обов’язки батьків-вихователів визначені ч.4 ст.31 Закону України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”.

Батьки-вихователі зобов’язані:

– захищати права та інтереси дітей, бути їхніми представниками в установах і організаціях;

– створити належні умови для всебічного гармонійного розвитку дітей;

– піклуватися про здоров’я, фізичний, психічний та моральний розвиток, навчання дітей, готувати їх до праці;

– забезпечувати проведення двічі на рік медичного обстеження дітей лікарями-спеціалістами та виконувати їх рекомендації;

– забезпечити здобуття дітьми освіти, стежити за навчанням і розвитком дітей у навчально-виховних закладах, підтримувати зв’язки з учителями та вихователями;

– займатися розвитком здібностей дітей, у тому числі залучати їх до занять у позашкільних навчальних закладах;

– не перешкоджати спілкуванню дитини з її рідними батьками та поверненню дитини в разі поновлення їх у батьківських правах, звільнення з місць позбавлення волі та в інших випадках, якщо це не суперечить інтересам дитини і не заборонено рішенням суду;

– співпрацювати з місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та соціальними працівниками, залучати спеціалістів до вирішення проблемних питань;

– повідомляти відповідні служби опіки та піклування в разі виникнення в дитячому будинку сімейного типу несприятливих умов для утримання, виховання та навчання дітей.

Батьки-вихователі виконують свої обов’язки стосовно дітей до досягнення ними вісімнадцяти років або до закінчення ними навчання у відповідних закладах навіть у разі їх окремого проживання.

5. Згідно зі ст.249 СК, опікун, піклувальник зобов’язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти. Цивільні обов’язки опікуна, піклувальника встановлюються ЦК України. На опікуна покладаються обов’язки дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням, вжиттю заходів щодо захисту його цивільних прав та інтересів, а на опікуна малолітньої особи ще й обов’язки про її виховання, навчання та розвиток (ст.67 ЦК).

Піклувальник над неповнолітньою особою зобов’язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток, а піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зобов’язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов. Піклувальник зобов’язаний також вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

6. Законом України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13 січня 2005 р. передбачені такі форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення; встановлення опіки, піклування; передача до прийомної сім’ї, дитячих будинків сімейного типу, до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Усиновлення – прийняття усиновлювачем у свою сім’ю дитини на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення дитини провадиться в її інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Встановлення опіки та піклування – влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України, які перебувають, переважно, у сімейних, родинних відносинах з цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів.

Передача до прийомної сім’ї – добровільне прийняття за плату сім’єю або окремою особою, яка не перебуває у шлюбі, із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання та для спільного проживання.

Передача до дитячого будинку сімейного типу – прийняття в окрему сім’ю, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, на виховання та для спільного проживання не менш як п’яти дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей, включаючи рідних, у такій сім’ї не може перевищувати десяти осіб.

Згідно зі ст.55 ЦК опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов’язки. Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст.58 ЦК), а піклування – над неповнолітніми особами, тобто особами у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, дієздатність яких обмежена (ст.59 ЦК).

7. З об’єктивної сторони злочин виражається у бездіяльності – злісному невиконанні батьками (усиновителями), прийомними батьками, батьками-вихователями, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування. Злочин є матеріальним, оскільки обов’язковою ознакою його об’єктивної сторони є тяжкі наслідки, спричинені злісним невиконанням обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, між якими і бездіяльністю особи існує причиновий зв’язок. Злісне невиконання зазначеними у ст.166 особами обов’язків може діставати вияв або у залишенні взагалі батьками дітей, а опікунами чи піклувальниками – підопічних без нагляду і необхідної матеріальної допомоги, або у невиконанні окремих обов’язків по догляду за ними, які вони зобов’язані виконувати згідно з чинним законодавством.

8. Під тяжкими наслідками слід розуміти істотну фізичну, матеріальну чи моральну шкоду, спричинену дитині чи особі, щодо якої встановлена опіка чи піклування, внаслідок невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками покладених на них законом обов’язків. Тяжкими наслідками можуть, зокрема, визнаватись істотне погіршення стану фізичного чи психічного здоров’я потерпілих, заподіяння їм значних матеріальних збитків, суттєве відставання у фізичному та духовному розвитку, заняття потерпілими бродяжництвом, жебрацтвом, пияцтвом, вчиненням інших суспільно небезпечних, в тому числі злочинних діянь, ухилення дітей від навчання. Питання про визнання спричинених наслідків тяжкими має вирішуватись у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

9. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом щодо діяння у вигляді невиконання встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, і, як правило, необережною формою вини щодо тяжких наслідків, які знаходяться у причиновому зв’язку із діянням. Не виключається і непрямий умисел щодо тяжких наслідків.

10. Суб’єктами злочину можуть бути як кровні батьки дитини, так і усиновителі (удочерителі), прийомні батьки, батьки-вихователі, а також опікуни чи піклувальники.

Батьки-вихователі – подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли на виховання та для спільного проживання не менш як п’ять дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування, та яким, за рішенням органів опіки та піклування, надано статус батьків-вихователів.

Прийомні батьки – подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли на виховання та для спільного проживання дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування.