Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником

Нова редакція ст. 139 ККУ з Коментарями.

1. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, –

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки, –

карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Коментар до ст. 139 КК України

1. Згідно з клятвою Гіппократа, яку дають усі випускники медичних навчальних закладів, вони зобов’язуються надавати медичну допомогу хворим за будь-яких обстави». Такий самий обов’язок на медичних і фармацевтичних працівників покладає ст. 78 Основ законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України.- 1993.- № 4- Ст. 19).

2. Невиконання цих обов’язків медичним персоналом (лікарем, фельдшером, акушером, медсестрою) утворює об’єктивну сторону злочину. Відповідальність виключається, якщо у спеціалістів не було можливості подати допомогу хворому. Поважними причинами неподання допомоги можуть бути нездоланна сила, стихійні лиха, тяжка хвороба самого медпрацівника, стан крайньої необхідності та інші, що не дали змоги подати допомогу хворому.

3. Неподання допомоги хворому — злочин умисний, умисел побічний, оскільки винна особа байдуже ставиться до настання наслідків своєї бездіяльності.

4. Відповідальність за неподання допомоги хворому за ст. 139 КК настає з шістнадцяти років. Відповідальними за ст. 139 КК є лише працівники медичних та фармацевтичних закладів, установ незалежно від того, безплатно чи за платню вони надають допомогу хворим.

Інший коментар до статті 139 Кримінального кодексу України

1. Відповідно до ст.78 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. № 2801-ІІІ фармацевтичні і медичні працівники зобов’язані надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу та безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях. Згідно зі ст.37 Основ медична допомога у невідкладних та екстремальних ситуаціях забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами.

2. Об’єктом злочину виступає життя або здоров’я особи.

3. Об’єктивна сторона злочину характеризується бездіяльністю – невиконанням обов’язків медичним працівником (лікарем, фельдшером, акушером, медсестрою), зобов’язаним надати медичну допомогу хворому, при наявній можливості надати таку допомогу. Відповідальність за ст.139 настає лише у разі, коли медичний працівник зобов’язаний був надати допомогу хворому і, з урахуванням конкретних обставин, фактично мав таку можливість.

4. Відповідальність за ст.139 виключається, якщо у спеціалістів не було можливості надати допомогу. Поважними причинами ненадання допомоги хворому слід вважати обставини, які перешкоджали медичному працівнику надати таку допомогу. Ними можуть бути нездоланна сила, стан крайньої необхідності, стихійні лиха, тяжка хвороба самого медичного працівника, відсутність необхідних ліків або медичного обладнання, відсутність необхідної для конкретного виду допомоги кваліфікації і знань. Питання про поважність причин, на які посилається медичний працівник, вирішуються у кожному конкретному випадку на основі вивчення об’єктивних обставин справи.

5. Ненадання допомоги може полягати у відмові від надання медичної допомоги взагалі або від надання її в певному обсязі, необхідному у даних конкретних умовах. Воно може полягати у відмові прийняти хворого на розміщення в лікувально-профілактичний заклад або лікувати в ньому, у наданні допомоги не в повному обсязі відповідно до клінічного стану хворого, неявці до хворого за викликом, у формальному обстеженні хворої людини, яка потребує серйозної медичної допомоги, та ін.

Не є поважною причиною відсутність згоди хворого чи його законних представників на медичне втручання, оскільки відповідно до ч.2 ст.43 Основ законодавства України про охорону здоров’я “у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна”.

6. У випадках, коли ненадання необхідної допомоги хворому є результатом невиконання або неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них, вчинене за наявності підстав кваліфікується за ст.140.

7. Можливість того, що для хворого настануть тяжкі наслідки, повинна бути реальною. Це такий стан хворого, при якому невтручання медичного працівника і ненадання необхідної допомоги може призвести до смерті хворого чи інших тяжких наслідків.

8. Злочин, передбачений ст.139, є закінченим з моменту ненадання допомоги хворому медичним працівником, якщо він мав можливість надати таку допомогу.

9. Про суб’єкт злочину див. п.7 коментаря до ст.138.

Відповідальними за ст.139 можуть бути працівники медичних закладів, установ, незалежно від того, безоплатно чи за плату вони надають допомогу хворим, та особи, які займаються у встановленому законом порядку індивідуальною медичною діяльністю.

10. З суб’єктивної сторони ненадання допомоги хворому характеризується умисною формою вини: медичний працівник усвідомлює, що ненадання допомоги хворому може спричинити тяжкі наслідки для хворого, але не надає необхідної допомоги.

11. Кваліфікуючі ознаки – ч.2 ст.139 передбачає відповідальність за ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, зобов’язаним згідно з встановленими правилами надати таку допомогу, якщо діяння спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки.

12. Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти тривалий розлад здоров’я потерпілого, тілесні ушкодження тощо.

13. Обов’язковим елементом об’єктивної сторони у даному випадку є причиновий зв’язок між ненаданням допомоги і настанням смерті або інших тяжких наслідків. Якщо такий зв’язок відсутній і буде встановлено, що наслідки настали неминуче і надання допомоги не могло їх відвернути, відповідальність настає за ч.1 ст.139.

14. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч.2 ст.139, характеризується необережною формою вини щодо наслідків. Якщо винна особа усвідомлювала можливість настання смерті або інших тяжких наслідків для хворого і бажала чи свідомо допускала можливість їх настання, то її дії повинні кваліфікуватися як умисний злочин в залежності від наслідків, які настали.