Нова редакція ст. 132 ККУ з Коментарями.
Розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків, –
карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Коментар до ст. 132 КК України
1. Згідно зі ст. 12 Правил медичного огляду, з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини, обліку, медичного обстеження та профілактичного нагляду за інфікованими ВІЛ, чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних обов’язків стали відомі результати обстеження, зобов’язані зберігати такі відомості в таємниці.
2. Розголошення відомостей про результати проведення медичного огляду на зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої тяжкої, невиліковної інфекційної хвороби утворює об’єктивну сторону цього злочину, незалежно від способу розголошення і кореспондентів розголошення.
3. Розголошення відомостей про наслідки проведеного медичного огляду може бути умисним і необережним.
4. Суб’єктами відповідальності є медичні працівники, яким такі відомості стали відомі внаслідок виконання ними своїх професійних обов’язків.
Інший коментар до статті 132 Кримінального кодексу України
1. Об’єктом злочину є встановлений порядок надання відомостей щодо проведення та результатів медичних обстежень людини у зв’язку з перевіркою на зараження невиліковними інфекційними хворобами.
Конституція України гарантує охорону честі та достоїнства особи, недоторканність особистого життя, право на охорону здоров’я. Відповідно до ст.40 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних та службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
2. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на території України, мають право на медичний огляд з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини, на одержання офіційного висновку про результати такого огляду та кваліфікованих рекомендацій щодо запобігання розповсюдженню СНІДу (див. ст.7 Закону України “Про запобігання захворювання на СНІД та соціальний захист населення”).
Про вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), СНІД та інші невиліковні інфекційні хвороби, що є небезпечними для життя людини, див. п.2 коментаря до ст.130.
Умови і порядок медичного обстеження, з метою виявлення ВІЛ-інфекцій, визначені Правилами медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, обліку ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД та медичного нагляду за ними, які затверджені постановою КМУ від 18 грудня 1998 р. № 2026.
3. Відомості про факт проведення медичного огляду на зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби та про результати такого огляду є конфіденційними і становлять лікарську таємницю. Передача їх дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, або її законним представникам, а також у випадках, передбачених законодавством України, закладам охорони здоров’я, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду.
4. Об’єктивну сторону злочину утворюють дії особи, яка була зобов’язана зберігати в таємниці відомості про медичний огляд на виявлення зараження вірусом імунодефіциту чи іншої невиліковної інфекційної хвороби та про його результати, але розголосила їх – тобто незаконно ознайомила інших осіб з вказаними відомостями або створила умови, за яких сторонні особи мали можливість з ними ознайомитись. Це може бути розголошення відомостей стороннім особам під час розмов, на лекціях (у навчальному процесі), у наукових статтях або ознайомлення з ними сторонніх осіб внаслідок недбалого зберігання чи втрати документів з такими відомостями.
5. Злочин вважається закінченим з моменту, коли відомості про проведення медичного огляду з виявлення зараження вірусом імунодефіциту чи іншої невиліковної інфекційної хвороби та про його результати стали відомі сторонній особі, яка не повинна була їх знати.
6. З суб’єктивної сторони розголошення відомостей про факт проведення медичного огляду та його результати може бути вчинено як умисно, так і з необережності.
7. Суб’єктом злочину можуть бути службові особи лікувального закладу (головний лікар, завідуючий відділенням або лабораторією та ін.), медичні працівники (лікар, фельдшер, медсестра та ін.), яким такі відомості стали відомі внаслідок виконання ними своїх службових або професійних обов’язків.
До суб’єктів злочину відносяться і допоміжні працівники, які самочинно здобули інформацію щодо самого факту обстеження або його результатів стосовно конкретних осіб. Йдеться про лаборантів, прибиральниць, технічних працівників реєстратур лікувальних закладів, які отримали такі дані не у зв’язку з виконанням своїх професійних обов’язків, а здобули їх, оскільки мають якесь відношення (працюють як допоміжні працівники) до закладу, де проводились огляди конкретної людини або необхідні дослідження на предмет виявлення зараження інфекційною хворобою (аналізи крові та ін.).
Кримінальній відповідальності за цей злочин підлягають особи, яким виповнилося 16 років.
8. Розголошення зазначених відомостей службовими особами, які не входять у вищевказане коло медичних працівників або службових осіб лікувальних закладів, – наприклад, працівниками органів дізнання, слідства, суду та деякими іншими, яким такі дані стали відомі у зв’язку з виконанням ними своїх професійних чи службових функцій і які зобов’язані були зберігати їх у таємниці, – кваліфікується як зловживання владою або службовим становищем (ст.364) або як службова недбалість (ст.367).