Стаття 131. Неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Нова редакція ст. 131 ККУ з Коментарями.

1. Неналежне виконання медичним, фармацевтичним або іншим працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, –

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило зараження двох чи більше осіб, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Коментар до ст. 131 КК України

1. Стаття 131 КК передбачає кримінальну відповідальність за недбале чи несумлінне виконання своїх професійних обов’язків медичними, фармацевтичними працівниками або працівниками інших сфер внаслідок чого особу було заражено вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

2. Суспільна небезпечність такої халатності в тому, що багато людей можуть бути заражені ВІЛ внаслідок халатності працівників медичних і фармацевтичних установ, закладів та організацій, інших органів, які мають обов’язки боротися з поширенням ВІЛ чи іншими тяжкими інфекційними хворобами.

3. Суб’єктивна сторона цього діяння характеризується необережною виною. Умисне зараження такою інфекцією підпадає під ознаки злочину, передбаченого ст. 131 КК.

4. Зараження двох чи більше осіб визнається діянням, учиненим при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 131 КК України).

5. Відповідальними за необережне зараження потерпілого вірусом імунодефіциту людини є працівники медичних, фармацевтичних закладів чи установ.

6. Обов’язковою ознакою ст. 131 КК є настання злочинних наслідків такої халатності — зараження особи вірусом імунодефіциту людини.

7. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи тяжкої інфекційної хвороби кількох осіб (двох або більше) підпадає під ознаки ч. 2 ст. 131 КК.

Інший коментар до статті 131 Кримінального кодексу України

1. Об’єктом злочину є встановлений порядок надання медичної допомоги. Додатковим об’єктом виступає життя та здоров’я людини.

Основи законодавства України про охорону здоров’я передбачають право громадян України на кваліфіковану медико-санітарну допомогу і відповідні обов’язки медичних і фармацевтичних працівників надавати своєчасну і кваліфіковану медичну і лікарську допомогу.

2. Про вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), СНІД та інші невиліковні інфекційні хвороби, що є небезпечними для життя людини, див. п.2 коментаря до ст.130.

3. З моменту виявлення СНІД у 1981 р. тільки від цього захворювання у світі померло 23 млн. людей, при цьому за даними міжнародних експертів у світі 0,5-1% всього населення інфіковано ВІЛ. Значна кількість заражень ВІЛ-інфекцією, у тому числі в Україні, відбувалася з вини медичних працівників.

Згідно з чинним законодавством (ст.38 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” від 6 квітня 2000 р. № 1645-ІІІ) службові особи закладів охорони здоров’я та медичні працівники у разі виявлення хворого на інфекційну хворобу зобов’язані вжити заходів щодо його тимчасової ізоляції, організувати госпіталізацію хворого, надати йому невідкладну медичну допомогу.

4. Об’єктивна сторона злочину полягає в неналежному виконанні медичними, фармацевтичними або іншими працівниками своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, небезпечної для життя людини (ч.1 ст.131), чи двох або більше осіб (ч.2 ст.131).

Під неналежним виконанням професійних обов’язків розуміють бездіяльність особи, коли вона не виконує деяких дій, які входять в коло її професійних обов’язків, або виконує їх не в повному обсязі чи без додержання певних правил (наприклад, переливання крові людини, інфікованої ВІЛ-інфекцією, без проведення необхідних для цього тестів на наявність такої інфекції та ін.).

5. Обов’язковою ознакою за ч.1 ст.131 є настання злочинних наслідків – зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, небезпечної для життя людини, а за ч.2 ст.131 – зараження двох або більше осіб.

6. Суб’єктивна сторона цього діяння характеризується необережною виною (злочинною недбалістю або злочинною самовпевненістю).

Умисне зараження такою інфекційною хворобою підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч.4 ст.130.

7. Суб’єктами злочину, передбаченого ст.131, є медичні, фармацевтичні або інші працівники.

Медичною та фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам (див. ст.74 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ).

Суб’єктом злочину можуть бути й інші особи: працівники, які роблять лабораторну діагностику таких інфекційних захворювань; проводять лабораторні дослідження на наявність ВІЛ-інфекції в крові, вивчення отриманої від донорів крові та інших біологічних рідин, клітин, тканин та органів людини; здійснюють наукові дослідження з використанням інфікованого матеріалу чи працюють у сфері виробництва біологічних препаратів для діагностики СНІДу, інших захворювань – якщо внаслідок неналежного виконання своїх професійних обов’язків помилково діагностують відсутність інфекції у особи, яка є її носієм, що призвело до зараження інших осіб.

До суб’єктів злочину відносяться і працівники дипломатичних та консульських установ України за кордоном, які не виконали вимог ст.11 Закону України “Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення” про видачу особам візи на в’їзд в Україну на строк понад три місяці, за умови не пред’явлення ними документа на відсутність у них ВІЛ-інфекції; а також працівники місць позбавлення волі, які не забезпечили недопущення контактів між хворими на вказані хвороби та іншими особами, що також відбувають покарання. Це можуть бути й суб’єкти, до кола службових обов’язків яких входить вчинення дій, спрямованих на недопущення зараження такими невиліковними інфекційними хворобами, та профілактика цих захворювань.

Відповідальність за вчинення злочину настає з 16 років.