Стаття 133. Зараження венеричною хворобою

Нова редакція ст. 133 ККУ з Коментарями.

1. Зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала про наявність у неї цієї хвороби, –

карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою, а також зараження двох чи більше осіб або неповнолітнього, –

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Коментар до ст. 133 КК України

1. Окремим випадком тілесного ушкодження, що заподіює шкоду здоров’ю, є зараження потерпілого венеричною хворобою.

2. Кримінальна відповідальність за ст. 133 КК настає за умов, що винний (винна) досяг шістнадцятирічного віку, знав про наявність у нього цієї хвороби та про небезпечність його певних дій для здоров’я іншої особи.

3. Факт зараження іншої особи венеричною хворобою утворює склад закінченого злочину незалежно від тривалості хвороби і наслідків лікування, а також від величини шкоди здоров’ю потерпілого, яка була заподіяна цим зараженням.

4. На відповідальність не впливають:

а) вид венеричної хвороби (гонорея, м’який шанкр, сифіліс);

б) спосіб зараження — статевий акт, поцілунок, користування спільними предметами тощо;

в) насталі наслідки;

г) згода потерпілого (потерпілої) на зараження венеричною хворобою, наприклад, при згоді на статевий акт з партнером, який повідомив про свою хворобу.

5. Особи, які самі не хворіють венеричною хворобою, але які навмисно тим чи іншим способом заразили іншу особу венеричною хворобою, підлягають відповідальності, залежно від способу дій та форми вини, за тілесні ушкодження, передбачені статтями 121 чи 122 КК.

6. Частина 1 ст. 133 КК передбачає відповідальність за дії, якими потерпіла особа була лише поставлена в небезпеку зараження через статеві зносини або іншими діями, а саме зараження ще не настало. Такі дії становлять собою своєрідний замах на зараження — ними була утворена справжня і реальна можливість заразити іншу особу, але цього не сталося за обставин, від винного незалежних.

7. Частина 1, ст. 133 КК передбачає відповідальність за дії, наслідком яких сталося зараження венеричною хворобою потерпілого, якщо ці дії вчинила особа, яка без сумніву знала про свою хворобу.

8. Оскільки обов’язковою ознакою злочинів як за ч. 1 ст. 133 КК, так і за ч. 2 ст. 133 КК є знання винним про свою хворобу, то їх суб’єктивна сторона може визначатися лише як умисел або злочинна самовпевненість. Злочинна недбалість цих злочинів неможлива.

9. Частина 2 ст. 133 КК передбачає відповідальність за зараження потерпілого венеричною хворобою при обтяжуючих обставинах:

а) зараження венеричною хворобою особою, яка раніше уже була засуджена за такий же злочин і має за нього судимість;

б) зараження одним чи різними способами двох або більше потерпілих;

в) зараження венеричною хворобою неповнолітнього чи неповнолітньої.

10. Якщо зараження венеричною хворобою сталося внаслідок вчинення якогось іншого злочину, то все вчинене утворює сукупність злочинів, наприклад, при зґвалтуванні (ст. 152 КК і ст. 133 КК України), або при насильному задоволенні статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК і ст. 133 КК України).

Інший коментар до статті 133 Кримінального кодексу України

1. У чинному Кодексі значно звужена відповідальність хворого за розповсюдження венеричних захворювань. Виключені норми щодо ухилення від лікування венеричною хворобою (ст.108-1) та щодо завідомого поставлення другої особи через статеві зносини або інші дії в небезпеку зараження венеричними хворобами (ч.1 ст.108), які були у КК 1960 р.

2. Венеричні захворювання відносяться до небезпечних інфекційних захворювань, тому їх носії підлягають обов’язковому лікуванню і профілактичним медичним оглядам, повинні додержуватися в побуті гігієнічних правил, які б виключали зараження інших.

До венеричних захворювань відносять сифіліс, гонорею, м’який шанкр і паховий лімфогранулематоз. Крім того, до цієї групи відносять і трихомоніаз. Передаються венеричні захворювання, як правило, при статевих контактах, проте можлива їх передача і внаслідок порушення гігієнічних правил у побуті.

3. Законодавство України (ст.30 Основ законодавства України про охорону здоров’я) передбачає, що особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, підлягають медичному огляду і лікуванню за рахунок держави, а до носіїв особливо небезпечних захворювань можуть здійснюватись обов’язкові медичні огляди, лікувальні і карантинні заходи.

4. Суб’єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку і знала про наявність у неї венеричної хвороби та про небезпечність своїх певних дій для здоров’я іншої особи.

5. Об’єктивна сторона злочину передбачає дії у вигляді зараження венеричною хворобою особою, яка знає про наявність у неї такого захворювання, іншої особи. Способи зараження не оговорені у статті і можуть бути різними: статеві зносини, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, інші дії сексуального характеру; порушення гігієнічних правил поведінки в сім’ї, побуті, роботі (спільне користування столовим посудом, постільною білизною та ін.).

Відповідальність за вчинення цього злочину настає у разі зараження іншої особи венеричним захворюванням, тому закінченим злочин буде з моменту, коли у потерпілого будуть виявлені клінічні ознаки венеричного захворювання. При цьому інкубаційний період – тобто максимальний відрізок часу, що минає від моменту зараження людини збудниками інфекційної хвороби до появи перших симптомів хвороби, – для різних венеричних захворювань може бути від кількох днів до кількох тижнів (місяців).

6. Суб’єктивна сторона зараження венеричним захворюванням передбачає наявність вини як умисної, так і необережної (у вигляді злочинної самовпевненості, оскільки обов’язковою ознакою цього злочину є знання винним про свою хворобу).

7. Особи, які самі не хворіють венеричною хворобою, але які навмисно тим чи іншим способом заразили іншу особу венеричною хворобою, підлягають відповідальності, залежно від способу дій та форми вини, за тілесні ушкодження, передбачені ст.121 чи 122.

8. Кваліфікований вид злочину передбачений ч.2 ст.133 за однією з трьох ознак: зараження венеричною хворобою особою, яка раніше вже була засуджена за такий же злочин і має за це судимість; зараження двох або більше потерпілих та зараження венеричною хворобою неповнолітнього.

9. Для кваліфікації дій за ознакою зараження венеричною хворобою неповнолітнього (ч.2 ст.133) необхідно встановити, що винна особа знала або допускала, що потерпілим є неповнолітній, а так само, що вона повинна була і могла це передбачити.

10. Про судимість див. коментар до ст.88.

11. За частиною 3 ст.133 кваліфікуються дії винних, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, під якими слід розуміти спричинення внаслідок захворювання потерпілого венеричною хворобою тривалого розладу його здоров’я, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень; зокрема, позбавлення потерпілого репродуктивної здатності, а також смерті. При цьому вказані наслідки – результат послідовно розвинутого хворобливого процесу, який безпосередньо пов’язаний із зараженням венеричною хворобою. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків є необережним.

12. Якщо зараження венеричною хворобою сталося внаслідок вчинення якогось іншого злочину, наприклад при зґвалтуванні (ст.152) або при насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом (ст.153), то все вчинене утворює сукупність злочинів.