Нова редакція ст. 129 ККУ з Коментарями.
1. Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, –
карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.
2. Те саме діяння, вчинене членом організованої групи або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, –
карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.
Коментар до ст. 129 КК України
1. Погроза вчинити вбивство є психічним насильством над особою. Суспільна небезпечність цього злочину в тому, що він позбавляє потерпілого спокою; небезпека його вчинення постійно переслідує потерпілого, не дає йому змоги ні працювати, ні відпочивати.
2. Погроза вбити може бути доведена до потерпілого будь-яким чином: усно (віч-на-віч), письмово (листом, телеграмою), різними діями, які переконливо вказують на намір винного, або передана через третіх осіб.
3. Стаття 129 КК передбачає відповідальність лише за погрозу вбивством. Погроза вчинити якусь іншу шкоду під ознаки цієї статті не підпадає, наприклад, погроза знищити майно, заподіяти тілесні ушкодження, розповсюдити ганебні вигадки тощо.
4. Обов’язковою ознакою складу злочину є реальність погрози, якою вона буває у всіх випадках, коли потерпілий має підстави боятися її виконання. Якщо сам потерпілий не вірить в реальність погрози, то вона складу злочину не має. Наприклад, Ш. погрозив потерпілий, яку зґвалтував, щоб вона про це не розповіла своїй матері. Обласний суд визнав засудження Ш. за ст. 129 безпідставним, оскільки потерпіла не вірила в реальність його пдгрози, та і сам винний нічим не підтверджував про намір здійснити погрозу (Радянське право.— 1970.— № 9.— С. 106).
5. Погроза визнається реальною, якщо винний:
а) вчиняв такі дії, які давали потерпілому підстави вважати, що ця погроза буде здійснена;
б) своєю поведінкою, взаємовідносинами з потерпілим переконував — погроза немарна, вона буде здійснена.
6. Відповідальність за погрозу настає незалежно від її мотивів.
7. Закінченою погроза визнається з моменту доведення її до потерпілого.
8. Погроза вбивством за багатьма ознаками нагадує замах на вбивство. Відрізняються ці злочини лише метою.
При погрозі вбивством винний не має мети негайно заподіяти смерть. Його мета — налякати потерпілого, позбавити його спокою, змусити весь час нервуватися, страждати від страху за своє життя.
При замаху на вбивство винний має мету зараз же, негайно заподіяти смерть потерпілому і робить все залежне від нього, щоб досягти цього наслідку. Наприклад, міський народний суд помилково кваліфікував за ст. 15 КК та ч. 1 ст. 115 КК дії Д., який, перебуваючи в стані сп’яніння, почав бити свою дружину і, погрожуючи скинути її з балкона другого поверху, вимагав, щоб вона сама стрибнула звідти. Коли Д. заявив, що візьме ніж, потерпіла не витримала напруження, стрибнула з балкона і отримала тяжкі тілесні ушкодження. Кваліфікуючи дії_Д. як замах на вбивство, суд не вказав у вироку, які саме дії Д. були безпосередньо спрямовані на умисне вбивство дружини. У справі взагалі немає даних про те, що він такі дії вчинив. З показань потерпілої вбачається, що чоловік постійно знущався над нею, неодноразово погрожував убивством і що в неї були всі підстави вважати, що він виконає свою погрозу. Цього разу, маючи на меті покінчити з життям, вона стрибнула з балкона, та свій умисел на самогубство до кінця не довела з незалежних від неї причин. За таких обставин Д. має нести відповідальність за погрозу вбивством і доведення до спроби самогубства, тобто за ст. 129 КК і ч. 1 ст. 120 КК (Практика судів України в кримінальних справах.— С. 135-136).
9. При вчиненні багатьох злочинів погроза вбивством буває їх складовою частиною, наприклад, злочинах, що передбачені в статтях 152, 187, 313, 345, 377, 398, 405 КК. Оскільки в цих статтях передбачені спеціальні випадки погрози, то застосовуються тут лише норми цих спеціальних статей. Кваліфікувати такі дії додатково за ст. 129 КК непотрібно.
10. Відповідальність за погрозу вбивством настає з шістнадцяти років.
Інший коментар до статті 129 Кримінального кодексу України
1. Об’єктом злочину є безпека людини. Об’єктивна сторона злочину полягає у погрозі вчинити вбивство за наявності реальних підстав побоюватися виконання такої погрози. Вона може бути доведена до потерпілого усно (у тому числі віч-на-віч), письмово (листом, телеграмою), демонстрацією необхідних засобів (наприклад, зброї), жестом – тобто діями, які переконливо вказують на намір винного. Погроза може бути передана і через третіх осіб.
Злочин вважається закінченим в момент сприйняття погрози потерпілим.
2. Обов’язковою ознакою складу злочину є реальність погрози, якою вона буває у випадках, коли потерпілий має підстави боятися її виконання. Якщо сам потерпілий не вірить у реальність погрози, то така погроза складу злочину не має.
3. Погроза визнається реальною, якщо винного характеризують обставини, які дають потерпілому підстави вважати, що ця погроза може бути здійснена (має зброю, раніше був засуджений за насильницькі злочини, його психічний стан та ін.), своєю поведінкою, взаємовідносинами з потерпілим винний переконував, що погроза немарна і вона буде здійснена (систематично переслідував потерпілого тощо).
Реальність погрози встановлюють у кожному окремому випадку виходячи з обставин конкретної справи.
4. Від погрози вбивством потрібно відрізняти готування до вбивства, що має місце у випадку, коли погроза супроводжується діями, спрямованими на її реалізацію (придбання зброї та ін.).
Погроза вбивством за багатьма ознаками нагадує замах на вбивство. Але при погрозі вбивством винний не має мети негайно заподіяти смерть. Його мета – налякати потерпілого, позбавити його спокою, примусити страждати від страху за своє життя.
5. Суб’єктивна сторона погрози вбивством характеризується умисною виною: винний усвідомлює, що висловлена ним погроза здатна викликати у потерпілого побоювання реалізації погрози, і бажає цього.
Не має значення, які були мотиви погрози і чи мав винний намір привести погрозу у виконання.
6. Погроза вбивством може бути способом вчинення інших злочинів, зокрема кваліфікованих ст.152, 187, 313, 345, 377, 398, 405. Оскільки в цих статтях передбачені спеціальні випадки погрози, додаткової кваліфікації за ст.129 не потрібно.
7. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16 років.
8. Погроза вбивством, вчинена членом організованої групи, кваліфікується за ч.2 ст.129 (про вчинення злочину організованою групою див. коментар до ч.3 ст.28).