Стаття 119. Вбивство через необережність

Нова редакція ст. 119 ККУ з Коментарями.

1. Вбивство, вчинене через необережність, –

карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Вбивство двох або більше осіб, вчинене через необережність, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

Коментар до ст. 119 КК України

1. Від усіх інших видів убивств вбивство, передбачене ст. 119 КК, відрізняється лише ознаками суб’єктивної сторони.

2. Є дві форми необережності — злочинна самовпевненість і злочинна недбалість.

3. При злочинній самовпевненості винний допускає абстрактну можливість смерті іншої особи від його дій, але розраховує усунути таку загрозу, вважає, що в даному випадку вона не настане. Розрахунок робиться на якісь певні реальні обставини:

власне вміння, на свою фізичну силу, на властивості машин, механізмів, на поведінку тварин тощо. Але, як виявляється, такий розрахунок був негодящим. Вина особи, яка діяла таким чином, у тому, що вона не була більш уважною, що розраховувала на ненадійне. Досить часто таке трапляється при порушенні правил використання машин, зброї, вогню, вибухових речовин, ремонтних, будівельних робіт тощо.

4. У тих випадках, коли винна особа допускала абстрактну можливість настання смерті потерпілого, але розраховувала, що вона не настане, сподіваючись на якусь випадковість (на «авось»), а не на щось конкретно реальне, то таке вбивство визнається навмисним, а не необережним.

5. Вбивство при злочинній недбалості вчиняється тоді, коли винний не передбачав, що від його дій може статися смерть, але за обставинами події він повинен був і міг передбачити такі наслідки своїх дій чи бездіяльності.

6. Від необережного вбивства треба відрізняти невинне заподіяння смерті, коли особа не могла передбачити настання таких наслідків своїх дій чи бездіяльності.

7. Умисне тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого (при відсутності умислу на спричинення смерті), підпадає під ознаки ч. 2 ст. 121 КК. Інші випадки, коли тілесні ушкодження призвели до смерті потерпілого, кваліфікуються за ст. 119 КК.

8. Наслідком багатьох злочинів, окрім передбаченого ст. 119 КК, може бути смерть потерпілого. Такі, наприклад, злочини, передбачені ч. 2 ст. ст. 239, 240, 241, 243, 245, 271, 272 КК та інші. Всі ці злочини кваліфікуються за відповідними статтями. Застосування ст. 119 КК у таких випадках не потрібне, оскільки вбивство — це посягання головним чином на життя. Зазначені злочини посягають на інші об’єкти.

Інший коментар до статті 119 Кримінального кодексу України

1. Вбивство через необережність, як і інші види вбивств, належить до числа злочинів з матеріальним складом. Об’єктивна сторона даного злочину включає діяння, наслідок у вигляді смерті потерпілого і причиновий зв’язок між діянням і наслідком. Слід зазначити, що діяння може бути саме по собі злочинним (наприклад, умисне нанесення удару), але у разі настання злочинного наслідку воно не утворює самостійного злочину, а поглинається складом ст.119 як момент об’єктивної сторони. Діяння, яке спричиняє вбивство через необережність, як правило, пов’язане з порушенням спеціальних приписів чи загальних норм обережності. Значна кількість статей КК передбачає можливість відповідальності за заподіяння смерті через необережність і практично всі вони пов’язані з порушенням певних норм і приписів, зокрема залишення в небезпеці (ч.3 ст.135), ненадання допомоги хворому медичним працівником (ч.2 ст.139), незаконне поводження з радіоактивними матеріалами (ч.2 ст.265), порушення вимог законодавства про охорону праці (ч.2 ст.271), порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту (ч.3 ст.276), порушення правил використання повітряного простору (ч.3 ст.282), порушення правил поводження зі зброєю (ч.2 і 3 ст.414) тощо. Такого роду злочини додаткової кваліфікації за ст.119 не потребують.

Треба також звернути увагу на те, що у причиновому зв’язку заподіяння смерті через необережність дії винного можуть не бути безпосередньою причиною смерті потерпілого, а полягають в необережному створенні передумов для цього і тому розглядаються як вбивство через необережність. Така ситуація складається, наприклад, у випадку випуску в експлуатацію завідомо технічно несправних транспортних засобів, що може спричинити потерпілому смерть (не може бути способом умисного вбивства) (ст.287).

2. Із суб’єктивної сторони: злочин може бути скоєний тільки за необережної форми вини, яка виступає у вигляді злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості.

Вбивство внаслідок злочинної самовпевненості полягає в тому, що винна особа передбачає можливість настання суспільно небезпечного наслідку свого діяння чи бездіяльності – смерті іншої особи, але легковажно розраховує на його відвернення. При цьому вона розраховує на конкретні обставини, які можуть відвернути настання смерті.

Наприклад, особа по дротяній огорожі садової ділянки пропускає електрострум і вивішує табличку “Не підходь – уб’є”, розраховуючи, що це застереження зупинить бажаючих побувати у чужому саду. Однак такий розрахунок з самого початку виявився легковажним – один з підлітків, чи не побачивши табличку, чи не прочитавши застережливого напису, намагався через огорожу пробратися до саду і був смертельно уражений електрострумом. Увага повинна бути прикута у цій ситуації до відмежування від вбивства з непрямим умислом, за якого особа передбачає настання смерті і свідомо її допускає. Для відмежування вирішальну роль відіграє інтелектуальний момент суб’єктивної сторони: при вбивстві з непрямим умислом відсутній розрахунок на будь-які конкретні обставини, які б могли запобігти настанню смерті, а якщо і є розрахунок, то лише на невизначений випадок (“якось там буде”), а взагалі переважаючим є байдуже ставлення до реальної можливості настання смерті.

3. При необережному вбивстві внаслідок злочинної недбалості винна особа не передбачає настання смерті іншої людини, хоча повинна була і могла передбачити настання такого результату своєї дії чи бездіяльності, якби була обачною. Наприклад, господар на межі свого подвір’я викопав колодязь і ввечері, прикривши його дошками, пішов відпочивати. Вночі випадковий перехожий в нетверезому стані, ступивши на дошки, послизнувся, впав у недовершений колодязь і загинув від травми хребта.

Вбивство через необережність у вигляді злочинної недбалості слід відрізняти від заподіяння смерті за відсутності вини у ситуації, яка охоплюється поняттям казусу: особа не передбачає настання смерті іншої людини внаслідок своєї дії чи бездіяльності, не повинна була і (або) не могла її передбачити. Яскравим прикладом казусу є заподіяння смерті в ситуації уявної оборони, коли особа з урахуванням конкретних обставин не повинна була чи не могла усвідомлювати відсутність реального посягання, а заподіяна нею шкода не перевищувала ту, яка була б допустимою в умовах реального посягання.

У всіх випадках для кваліфікації діяння за ст.119 необхідно встановити, чи повинен був і чи міг винний передбачити настання смерті потерпілого. Ці питання слід вирішувати з урахуванням всіх конкретних обставин справи і особистих якостей винного, а саме: його розвитку, освіченості, уважності, акуратності, а також, головним чином, його спеціальних знань у певній галузі, чинних у цій галузі правил і нормативів та знання і розуміння загальноприйнятих правил поведінки (обачливості) в умовах наявності виробничого чи побутового ризику.

4. Необережна вина визначає психічне ставлення лише до наслідків своєї поведінки, а дія чи бездіяльність у випадках вбивства через необережність може мати свідомий і навіть цілеспрямований характер. Ця обставина на практиці призводить до помилкової кваліфікації вбивства через необережність як умисного вбивства, коли усвідомлення винним фактичної сторони своїх дій помилково визнається доказом передбачення смерті потерпілого. Прикладом може слугувати досить поширена ситуація, коли особа б’є або штовхає потерпілого і останній при паданні, вдарившись об тверде покриття чи якийсь гострий виступ, одержує смертельну травму. У даному випадку дії винного підлягають кваліфікації за ст.119, якщо, звичайно, його умислом не охоплювалось заподіяння смерті потерпілому саме у такий спосіб.

5. Практика рясніє випадками, коли дія чи бездіяльність особи, що призвели до смерті потерпілого, мають свідомий і цілеспрямований характер і передбачаються як елемент диспозиції іншого умисного злочину, який проте не включає смерть потерпілого як можливий наслідок. Це може бути заподіяння смерті під час розбійного нападу, в процесі хуліганських дій. Якщо вина особи щодо наслідку була необережною, скоєне треба кваліфікувати як сукупність злочинів за відповідними частинами ст.187 чи 296 та ст.119.

6. Окремо слід виділити випадок, коли при зґвалтуванні чи замаху на цей злочин настала смерть потерпілої (наприклад, якщо вона виплигнула з транспортного засобу під час руху і отримала смертельні ушкодження). Дії винного повністю охоплюються ч.4 ст.152 чи ч.2 ст.15 і ч.4 ст.152 як зґвалтування чи замах на зґвалтування, що спричинили особливо тяжкі наслідки, і додаткової кваліфікації за ст.119 не потребують (див. п.26 постанови ПВСУ “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я людини”).

7. Частина 2 ст.119 передбачає відповідальність за вбивство через необережність двох або більше осіб.

8. Суб’єктом злочину, передбаченого ст.119, є особа, яка досягла 16-річного віку.