Нова редакція ст. 113 ККУ з Коментарями.

Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій, –

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Коментар до ст. 113 КК України

1. Диверсія посягає на внутрішню безпеку України, на її економічні засади, а також на громадську безпеку, здоров’я і життя людей.

2. Засобами здійснення диверсії є вчинення вибухів, підпалів, затоплень, зруйнування або пошкодження важливих оборонних чи господарських споруд, комунікацій, засобів транспорту, зв’язку, а також вчинення масових отруєнь людей, тварин, птахів, води в криницях, поширення епідемій (масових захворювань людей), епізоотій (масових захворювань тварин і птахів), епіфітотій (захворювання рослин) з метою ослаблення держави, підриву її економічної могутності.

3. Диверсія містить матеріальний склад злочину і вважається закінченою з моменту вчинення вибуху, підпалу, затоплення, отруєння, незалежно від розміру заподіяної шкоди. Диверсія може бути закінченим злочином і при фізичній цілості предмета диверсії, наприклад, при отруєнні води в криниці або в системі водопостачання.

4. Диверсія вчинюється умисно і тільки з прямим умислом.

5. Відповідальними за диверсію є всі осудні особи, яким до вчинення злочину виповнилося чотирнадцять років (ч. 2 ст. 22 КК України).

6. Вчинення диверсії громадянином України за завданням іноземної держави утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 111 КК і ст. 113 КК.

Інший коментар до статті 113 Кримінального кодексу України

1. Безпосереднім об’єктом диверсії є безпека держави в економічній, соціальній, воєнній, екологічній сферах.

Предметом злочину можуть бути: життя і здоров’я людей; важливі споруди та комунікації народногосподарського чи оборонного значення (фабрики, заводи, мости, греблі, вокзали, електростанції, газопроводи, склади тощо); повітря, землі, моря, водоймища, річки, ліси, парки, гаї, стада тварин (коні, корови, свині, вівці, кози тощо), пташині ферми; риба, молюски; рослини (посіви на корню).

2. Об’єктивна сторона диверсії характеризується наступними формами злочинної діяльності:

– вчинення вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень або іншої шкоди їхньому здоров’ю;

– вчинення вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на зруйнування або пошкодження об’єктів, що мають важливе народногосподарське або оборонне значення;

– вчинення дій, спрямованих на радіоактивне забруднення;

– вчинення дій, спрямованих на масові отруєння;

– вчинення дій, спрямованих на поширення епідемій;

– вчинення дій, спрямованих на поширення епізоотій;

– вчинення дій, спрямованих на поширення епіфітотій;

Вибух провадиться з використанням вибухових речовин – хімічних сполук або сумішей, спроможних під впливом зовнішнього імпульсу (удару, тепла) до саморозповсюдження з великою швидкістю хімічної реакції окислювання з утворенням газоподібних продуктів і виділенням тепла.

Підпал – це навмисне вчинення пожежі, тобто сильного полум’я, що охоплює і знищує усе, що може горіти.

Іншими діями, спрямованими на заподіяння наслідків, зазначених у ст.113, можуть бути організація аварій і катастроф транспорту, пошкодження житлових будинків, установ, підприємств та ін.

Диверсія є злочином із формальним складом. Тому з моменту вчинення дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень або іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів, що мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, вчинення дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій, епіфітотій, злочин вважається закінченим.

Якщо при цьому заподіюється смерть або тілесні ушкодження, якщо руйнуються або пошкоджуються об’єкти, що мають важливе народногосподарське або оборонне значення, відповідальність настає за сукупністю вчиненого – як диверсія і, відповідно, як злочин проти особи (ст.115, 194).

Масові отруєння – це злочинна діяльність, що полягає в заподіянні шкоди життя і здоров’ю великої кількості людей шляхом внесення отруйних високотоксичних речовин у продукти харчування, джерела питної води, повітря. Під отруєнням розуміється хворобливий стан організму людини унаслідок попадання в нього отруйних речовин. Особлива суспільна небезпека отруєнь полягає в тому, що при цьому може настати смерть.

Під епідемією розуміється значне поширення інфекційних захворювань серед людей у тому або іншому населеному пункті, на тій або іншій місцевості або в регіоні.

Діяння, спрямовані на поширення епідемій, можуть носити різноманітний характер, але в будь-якому випадку спрямовані на заподіяння смерті або на розлади стану здоров’я великої кількості людей.

При оцінці поширення того або іншого захворювання як епідемії варто враховувати як характер захворювання, так і кількість осіб, що заразилися. Основним при цьому виступає не кількість захворювань, а їх характер.

Зараження навіть невеличкої кількості людей тяжким захворюванням (СНІД, віспою, холерою, чумою, тифом, дифтерією, туберкульозом тощо) слід розцінювати як поширення епідемії. Зараження такої ж кількості людей менш небезпечними хворобами, наприклад грипом, не може розглядатися як епідемія.

Поширення менш серйозного захворювання може розцінюватися як епідемія, якщо воно охопило значну територію при захворюванні великої кількості людей.

Засоби поширення інфекційних захворювань можуть бути різноманітними – у вигляді розповсюдження хвороботворних бактерій і вірусів, що викликали епідемію (через воду, їжу, повітряно-краплинним шляхом, розпиленням аерозолів, зараженням медикаментів і медичних приладів, а також шляхом порушення правил боротьби з поширенням епідемій).

Поширення епізоотій – це вчинення дій, спрямованих на те, щоб викликати заразне захворювання великої кількості тварин на значній території (сап, сибірську виразку, свинячу чуму, ящур, бруцельоз, сказ та ін.). Епізоотія – це безперервний процес поширення заразних захворювань, пов’язаний із передачею збудника від заражених до здорових тварин (сільськогосподарських, домашніх, зоопаркових, циркових, диких), хутрових звірів, домашньої і дикої птиці, бджіл, риби, молюсків, раків, інших представників фауни, а також заплідненої ікри, інкубаційних яєць тощо. Епізоотія характеризується широким поширенням інфекційного захворювання, що охоплює країну або регіон (область, район), господарство.

Заразні захворювання тварин варто вважати епізоотією в залежності від характеру захворювання, його наслідків і площі території, що охоплена цим захворюванням.

Засоби поширення епізоотій, як і засоби поширення епідемій, можуть бути різноманітними.

Особлива суспільна небезпечність поширення епізоотій полягає в тому, що окремі види захворювань тварин небезпечні і для людини при контакті з ними, при вживанні або використанні продуктів тваринництва.

Поширення епіфітотій – це розповсюдження масових заразних (інфекційних) грибкових, вірусних чи бактеріологічних захворювань сільськогосподарських рослинних культур, лісових насаджень, водних та інших рослин, коли вони охоплюють великі площі. При поширенні епіфітотій посягання відбувається на невизначене велике коло предметів – рослин.

Дії, спрямовані на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень, на зруйнування або пошкодження об’єктів, радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій, можуть мати різні форми. Цим зумовлено віднесення диверсії до формальних складів злочинів і визнання її закінченою з моменту вчинення вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на досягнення вказаних у законі небезпечних наслідків, тобто незалежно від фактичного спричинення смерті, тілесних ушкоджень, зруйнування або пошкодження об’єктів, радіоактивного забруднення та настання інших наслідків.

3. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та метою ослаблення держави. Суб’єкт усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, їх спрямованість на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій і бажає їх вчинення. При цьому обов’язково необхідно встановити, що особа, яка вчиняла такі дії, мала мету ослаблення держави.

Під ослабленням держави слід розуміти будь-які негативні зміни, незалежно від масштабів та розмірів, в суверенній, правовій державі – Україні (ст.1 Конституції України) як “організації політичної влади” з усіма владними повноваженнями у внутрішніх і зовнішніх стосунках, так і як “основного суб’єкта міжнародного права” – “країни”.

Мотивами цього злочину можуть бути внутрішні спонукання особи, якими вона керувалася при вчиненні злочину політичного характеру: вороже ставлення до України, до її конституційного ладу, політичної системи, незадоволеність діями органів державної влади, державних чи громадських діячів. При цьому не виключаються корисливість, заздрість тощо. Мотиви на кваліфікацію злочину не впливають, але враховуються при встановленні мети злочину, а також при визначенні небезпечності злочинного діяння та покарання за нього.

Ознаки суб’єктивної сторони, особливо мета злочину, відіграють важливу роль при кваліфікації схожих за іншими ознаками злочинів з диверсією. Зокрема, при вчиненні “вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків (стаття 258 – “Терористичний акт”), якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста)”. Головною ознакою, яка відрізняє при зазначених вище діях диверсію (ст.113) від терористичного акту (ст.258), є мета ослаблення держави.

4. Суб’єкт злочину – фізична осудна або обмежено осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 14 років.