Нова редакція ст. 114 ККУ з Коментарями.
1. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства, –
караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.
Коментар до ст. 114 КК України
1. Шпигунство посягає на суверенітет, територіальну недоторканність і цілісність, обороноздатність і зовнішню безпеку України, і є одним із поширених і ефективних засобів підривної діяльності. За допомогою шпигунства держави отримують важливу інформацію про своїх супротивників, їх сили, економіку, озброєння військ тощо.
2. Склад злочину утворюють:
а) збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації відомостей, що становлять державну таємницю;
б) передача іноземній державі чи іноземній організації відомостей, що становлять державну таємницю.
3. Предметом шпигунства є два види відомостей:
які становлять державну таємницю (визначає належність певних відомостей до державної таємниці, а до військової — Генеральний штаб Збройних Сил України);
4. Злочин утворює наявність у діях особи однієї із форм шпигунства — збирання чи передача інформації.
5. Стаття 114 КК містить формальний склад злочину, який вважається закінченим з моменту вчинення певних дій, незалежно від настання чи ненастання злочинних наслідків. Спроби одержати інформацію (викрасти документ, сфотографувати певний об’єкт тощо) кваліфікуються як замах на шпигунство за ст. 15 КК і ч. 1 ст. 114 КК.
6. Частина 2 ст. 114 КК передбачає підстави й умови звільнення особи від кримінальної відповідальності за шпигунство. Особа звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене ч. 1 ст. 114 КК, якщо вона:
а) припинила шпигунську діяльність, добровільно і назавжди;
б) добровільно повідомила органи державної влади про вчинен;
в) внаслідок такої заяви винної особи і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України (відомості не були передані за кордон, не були використані тощо).
7. Суб’єктивна сторона шпигунства характеризується навмисною виною, умисел переважно прямий, але не виключені випадки вчинення шпигунства з побічним умислом. Мотивами шпигунства можуть бути різні спонукання:
— політичні переконання;
— корисливість;
— кар’єризм;
— помста тощо.
8. Суб’єктами відповідальності є лише іноземці та особи без громадянства, які досягли віку шістнадцяти років. Питання про відповідальність за шпигунство іноземців, які користуються дипломатичним імунітетом, кожен раз вирішується дипломатичними засобами.
Інший коментар до статті 114 Кримінального кодексу України
1. Безпосереднім об’єктом цього злочину є суверенітет, територіальна цілісність та недоторканність, обороноздатність, державна, економічна, інформаційна безпека, які виступають основними складовими національної безпеки України.
Предмет шпигунства – відомості, що становлять державну таємницю.
За відповідних умов ці відомості можуть бути використані іноземними державами, іноземними організаціями в підривній діяльності проти України, на шкоду пріоритетним національним інтересам.
Стаття 1 Закону України “Про державну таємницю” від 21 січня 1994 р. № 3855-ХІІ в редакції від 21 вересня 1999 р. із змінами, внесеними згідно із Законом від 19 червня 2003 р. № 971-ІV, визначає державну таємницю як вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні з боку держави.
Наказом Голови СБУ від 1 березня 2001 р. № 52, зареєстрованим у Мін’юсті України 22 березня 2001 р. за № 264/5455 “Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю”, оголошений вказаний звід, відповідно з яким до державної таємниці відноситься інформація:
1) у сфері оборони:
– про зміст стратегічних і оперативних планів та інших документів бойового управління, підготовку та проведення військових операцій, стратегічне та мобілізаційне розгортання військ, а також про інші найважливіші показники, які характеризують організацію, чисельність, дислокацію, бойову і мобілізаційну готовність, бойову та іншу військову підготовку, озброєння та матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань;
– про напрями розвитку окремих видів озброєння, військової техніки, їх кількість, тактико-технічні характеристики, організацію і технологію виробництва, наукові, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, пов’язані з розробленням нових зразків озброєння, військової і спеціальної техніки або їх модернізацією, а також про інші роботи, що плануються або здійснюються в інтересах оборони країни;
– про сили і засоби Цивільної оборони України, можливості населених пунктів, регіонів і окремих об’єктів для захисту, евакуації і роззосередження населення, забезпечення його життєдіяльності та виробничої діяльності об’єктів народного господарства у воєнний час або в умовах інших надзвичайних ситуацій;
– про геодезичні, гравіметричні, картографічні та гідрометеорологічні дані і характеристики, які мають значення для оборони країни;
2) у сфері економіки, науки і техніки:
– про мобілізаційні плани і мобілізаційні потужності народного господарства, запаси та обсяги постачання стратегічних видів сировини і матеріалів, а також зведені відомості про номенклатуру та рівні накопичення, про загальні обсяги поставок, відпуску, закладання, освіження, розміщення і фактичні запаси державного резерву;
– про використання транспорту, зв’язку, інших галузей та об’єктів інфраструктури держави в інтересах забезпечення її безпеки;
– про плани, зміст, обсяг, фінансування та виконання державного замовлення для забезпечення потреб оборони та безпеки;
– про плани, обсяги та інші найважливіші характеристики добування, виробництва та реалізації окремих стратегічних видів сировини і продукції;
– про державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи, коштовного каміння, валюти та інших цінностей, операції, пов’язані з виготовленням грошових знаків і цінних паперів, їх зберіганням, охороною і захистом від підроблення, обігом, обміном або вилученням з обігу, а також про інші особливі заходи фінансової діяльності держави;
– про наукові, науково-дослідні, конструкторські та проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва продукції та технологічних процесів, що мають важливе оборонне чи економічне значення або суттєво впливають на зовнішньоекономічну діяльність та національну безпеку України;
3) у сфері зовнішніх відносин:
– про директиви, плани, вказівки делегаціям і посадовим особам з питань зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, спрямовані на забезпечення її національної безпеки;
– про військове, науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами, якщо розголошення відомостей про це завдаватиме шкоди інтересам України;
– про експорт та імпорт озброєння, військової техніки, окремих стратегічних видів сировини і продукції.
4) у сфері державної безпеки та охорони правопорядку:
– про особовий склад органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність;
– про засоби, зміст, плани, організацію, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, форми, методи і результати оперативно-розшукової діяльності; про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, що проводять таку діяльність; про склад і конкретних осіб, що є негласними штатними працівниками органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність;
– про організацію та порядок здійснення охорони адміністративних будинків та інших державних об’єктів, посадових та інших осіб, охорона яких здійснюється відповідно до Закону України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб” від 4 березня 1998 р. № 160/98-ВР;
– про систему урядового та спеціального зв’язку;
– про організацію, зміст, стан і плани розвитку криптографічного захисту секретної інформації, зміст і результати наукових досліджень у сфері криптографії;
– про системи та засоби криптографічного захисту секретної інформації, їх розроблення, виробництво, технологію виготовлення та використання;
– про державні шифри, їх розроблення, виробництво, технологію виготовлення та використання;
– про організацію режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, державні програми, плани та інші заходи у сфері охорони державної таємниці;
– про організацію, зміст, стан і плани розвитку технічного захисту секретної інформації;
– про результати перевірок, здійснюваних згідно з законом прокурором у порядку відповідного нагляду за додержанням законів, та про зміст матеріалів дізнання, досудового слідства та судочинства з питань, зазначених у цій статті сфер;
– про інші засоби, форми і методи охорони державної таємниці.
Конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таємниці за ступенями секретності “особливої важливості”, “цілком таємно” та “таємно” лише за умови, що вони належать до категорій, зазначених у ч.1 цієї статті, і їх розголошення завдаватиме шкоди інтересам національної безпеки України.
Забороняється віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров’ю та безпеці населення.
Не відноситься до державної таємниці інформація:
– про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту;
– про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;
– про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;
– про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;
– про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;
– інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВРУ, не може бути засекречена.
Гриф секретності є обов’язковим реквізитом кожного матеріального носія інформації, яка віднесена до державної таємниці. Він має містити відомості про ступінь секретності цієї інформації (“особливої важливості”, “цілком таємно”, “таємно”), строк засекречування інформації та посадову особу (державного експерта), яка надала зазначений гриф. Якщо гриф секретності неможливо нанести безпосередньо на носій інформації, він має бути зазначений у супровідних документах (ст.15 Закону).
2. Об’єктивна сторона злочину характеризується передачею або збиранням вказаних відомостей з метою передачі їх іноземній державі, іноземній організації або їх представникам.
Під передачею згаданих відомостей слід розуміти їхнє повідомлення адресатам будь-яким способом. Це може бути усне або письмове повідомлення, передача документів, кіно- або фотоматеріалів, відеозаписів, креслень, предметів, відомості про які становлять державну таємницю. Для кваліфікації злочину засіб передачі відомостей значення не має.
Під представниками іноземної держави або іноземної організації варто розуміти різних осіб, що за їх завданням (повноваженням) займаються шпигунською діяльністю проти України.
Про поняття іноземної держави, іноземної організації та їх представників див. коментар до ст.111.
У поняття передачі входить передача відомостей як отриманих від певної особи, так і зібраних, викрадених або отриманих іншим шляхом, у тому числі і за допомогою приладів, механізмів, інших технічних засобів безпосередньо особою, що передає ці зведення. В останньому випадку в діях особи є й інша об’єктивна ознака шпигунства – збирання відомостей.
Збирання відомостей, що складають державну таємницю, припускає їх добування, придбання будь-яким шляхом, засобом (викрадення, підслуховування; вивідування; особисті спостереження; фотографування текстів, креслень, секретних військових і промислових об’єктів та ін.).
Збирання відомостей можливе із застосуванням спеціальних технічних засобів (оптичних приладів, електронних апаратів та ін.).
Шпигунство у формі передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що складають державну таємницю, є закінченим злочином із моменту передачі відомостей зазначеним адресатам, незалежно від того, наскільки і чи був взагалі сприйнятий ними зміст цих відомостей, а також незалежно від настання будь-яких шкідливих для держави наслідків. Передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам (іноземному розвіднику) секретних документів з відомостями, що становлять державну таємницю, є закінченим злочином.
Шпигунство у формі збирання з метою передачі згаданим адресатам відомостей, що становлять державну таємницю, є закінченим злочином з моменту оволодіння будь-яким засобом і будь-яким обсягом таких відомостей.
У випадку, якщо зазначені в ст.114 відомості збираються без мети передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам, склад шпигунства (або державної зради у формі шпигунства) відсутній.
Навмисні дії, безпосередньо спрямовані на передачу або збирання з метою передачі відомостей, що становлять державну таємницю, якщо при цьому передача або збір таких відомостей не відбулися з причин, що не залежать від волі винного, є замахом на злочин.
Підготовчими до шпигунства діями, за наявності мети збирання відомостей, що становлять державну таємницю, можуть бути: спроба влаштуватися на роботу на режимний об’єкт, спроба встановити контакт з представником іноземної держави або іноземної організації, придбання фото-, кіно- або відеокамери, призначених для фіксації шпигунської інформації.
Замах на шпигунство може мати місце при спробі викрадення або фотографування документів, що містять державну таємницю, коли злочинний результат не настав з причин, що не залежать від волі винного (сейф розкритий, але суб’єкт злочину затриманий до того, як він встиг заволодіти таємними документами; суб’єкт злочину намагається сфотографувати таємні документи, але фотоапарат несправний або фотоплівка неякісна).
При шпигунстві може мати місце замах на непридатний предмет, коли особа збирає або викрадає документи, які містять, на її думку, відомості, що становлять державну таємницю, де насправді таємниці немає.
Передача таких документів іноземній державі, іноземній організації або їх представникам буде замахом на шпигунство з непридатними засобами. При замаху на непридатний предмет і при замаху з непридатними засобами винний підлягає відповідальності за замах на шпигунство (ст.15 і ч.1 ст.114).
Шпигунство є закінченим злочином з моменту збирання особою з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, або з моменту їх передачі вказаним адресатам.
Якщо шпигунство вчинене шляхом протиправного втручання в роботу електронно-обчислювальних машин, їх мереж, то воно потребує додаткової кваліфікації за ст.361 КК, а якщо шляхом викрадення, привласнення, вимагання комп’ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службової особи своїм службовим становищем – за ст.362. Шпигунство, поєднане з протиправним використанням спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, охоплюється ст.114 і не потребує додаткової кваліфікації за ст.359.
3. З суб’єктивної сторони шпигунство вчинюється з прямим умислом. При вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.114, особа усвідомлює, що вона збирає з метою передачі або передає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам за своєю або їх ініціативою відомості, що становлять державну таємницю, і бажає цього.
Мотиви і мета можуть бути різними: недоброзичливе, вороже ставлення до України, корисливі спонукання за наявності мети збагатитися протиправним способом. Якщо шпигунство здійснюється кадровими розвідниками іноземної спецслужби, то мотиви і мета визначаються виконанням ними службових обов’язків.
4. Суб’єктом шпигунства відповідно до ст.114 може бути іноземний громадянин або особа без громадянства. Це фізичні осудні або обмежено осудні особи, які досягли до моменту вчинення злочину 16-річного віку.
Якщо дії, що складають об’єктивну сторону даного злочину (шпигунства), вчинені громадянином України, то він несе відповідальність за наявності підстав за ст.111 – за державну зраду у формі шпигунства.
Згідно з міжнародними угодами України (Додатковий протокол 1 до Женевських конференцій від 12 серпня 1949 р., що стосуються захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. Ратифікований УРСР 18 березня 1989 р. (ст.46 – “шпигуни”) в умовах воєнного конфлікту особа зі складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, не вважається такою, що займається шпигунством (і не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за ст.111 КК), якщо вона:
а) від імені цієї сторони збирає інформацію на території, що контролюється супротивною стороною, але, діючи таким чином, носить формений одяг своїх збройних сил (лазутчик);
б) проживаючи на території, окупованій супротивною стороною, від імені сторони, від котрої вона залежить, збирає на цій території інформацію, що має воєнне значення, але при цьому не діє обманним шляхом або навмисно не вдається до таємних дій;
в) не проживаючи на території, окупованій супротивною стороною, фактично займається шпигунством на цій території, але її не захоплено до того, як вона знову приєдналась до збройних сил, до яких належить.
Співучасниками шпигунства (ст.114) – організаторами, підбурювачами або посібниками – можуть виступати і громадяни України за відсутності в їх діях ознак державної зради у формі надання допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
5. Особа, яка вчинила шпигунство, звільняється від кримінальної відповідальності відповідно до ч.2 ст.114, якщо вона:
– припинила злочинну діяльність;
– добровільно повідомила органи державної влади про вчинене;
– якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.
Звільнення особи від кримінальної відповідальності настає за наявності всіх трьох умов у сукупності.
Добровільність повідомлення особою в органи державної влади про здійснення нею шпигунських акцій може бути за умови, що вона усвідомлює можливість продовження злочину. Це не повинно бути змушеною відмовою від подальшої злочинної діяльності в умовах, коли особа зробила висновок і впевнена, що її діяльність стала відомою відповідним правоохоронним органам і буде припинена ними.