Стаття 112. Посягання на життя державного чи громадського діяча

Нова редакція ст. 112 ККУ з Коментарями.

Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи члена Вищої ради правосуддя, Голови чи члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора, Директора Національного антикорупційного бюро України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови або іншого члена Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії, вчинене у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю, –

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої.

Коментар до ст. 112 КК України

1. Суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 112 КК, полягає в посяганні на державну владу через посягання на життя її головних представників, указаних у ст. 112 КК України.

2. Посяганням на життя політичних діячів України є їх убивство або замах на вбивство. Дії, спрямовані на позбавлення життя державного діяча, визнаються закінченим злочином незалежно від настання наслідків.

3. Посягання на життя державного діяча вчинюється тільки умисно, і умисел лише прямий, оскільки посягання на життя будь-якої особи неможливе без бажання заподіяти їй смерть. Пленум Верховного Суду України у постанові від 1 квітня 1994 р. «Про судову практику в справах про злочин проти життя і здоров’я людини» роз’яснив, що замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом (Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах.— К., 1995.- С. 94).

4. Відповідальними за посягання на життя державного діяча є всі осудні особи, яким до вчинення злочину виповнилося чотирнадцять років (ч. 2 ст. 22 КК України).

Інший коментар до статті 112 Кримінального кодексу України

Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він не тільки перешкоджає нормальній ефективній діяльності державного чи громадського діяча, заважає органам влади виконувати свої функції, а й посягає на одне із найбільш цінних, невід’ємних прав людини – право на життя.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст.112, є безпека держави в політичній сфері (у сфері здійснення державної влади). Крім того, цей злочин має й обов’язковий другий безпосередній об’єкт – життя та здоров’я державних чи громадських діячів.

Потерпілими від цього злочину можуть бути особи, перелік яких дається в диспозиції ст.112. Цей перелік є вичерпним.

Політична партія – це зареєстроване відповідно з законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах (див. ст.2 Закону України “Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р. № 2365-ІІІ).

Керівник політичної партії – це особа, що обрана на цю посаду відповідно до порядку, встановленого статутом цієї партії з моменту обрання на цю посаду і до моменту звільнення з посади.

У залежності від статуту тієї чи іншої партії керівників може бути два і більше.

2. Об’єктивна сторона даного злочину полягає в діянні, яке спрямоване на позбавлення життя державного чи громадського діяча України.

Склад злочину – формальний. Злочин вважається закінченим із моменту вчинення акту посягання на життя конкретного державного чи громадського діяча, згаданого в ст.112, незалежно від наслідків, що настали.

Під посяганням на життя державного чи громадського діяча слід розуміти як вбивство цього діяча, так і замах на вбивство. Посягання на життя державного чи громадського діяча, вчинене у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, є злочином проти основ національної безпеки України і повністю охоплюються ст.112 (посягання на життя державного чи громадського діяча) і додаткової кваліфікації за ч.2 ст.112 (умисне вбивство особи у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку) не потребують. Посягання на життя або вбивство членів сім’ї чи родичів державного діяча утворюють злочин проти життя особи.

Якщо для цього винний використовує вогнепальну чи холодну зброю, якою він незаконно володів, то відповідальність настає за сукупністю ст.112 та 263. Якщо зброя була ввезена в Україну незаконно з-за кордону, відповідальність настає також і за ст.201 (контрабанда).

Посягаючи на життя будь-кого з перерахованих у диспозиції ст.112 осіб, суб’єкт вчиняє дії у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю з тією метою, щоб перешкодити її нормальному здійсненню. При цьому посягання на життя згаданих осіб може бути здійснено як під час безпосереднього здійснення державної чи громадської діяльності, так і поза його межами, але обов’язково у зв’язку з цією діяльністю. Посягання на життя державного чи громадського діяча, вчинене не у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, а з особистих спонукань (ревнощі, зведення особистих рахунків, помста тощо), не може кваліфікуватися за ст.112. У таких випадках вчинене слід кваліфікувати як злочин проти життя та здоров’я особи.

Придбання зброї, вибухових або отруйних речовин, вивчення маршруту руху державного чи громадського діяча з метою вчинення посягання на його життя або інші дії, які створюють реальні умови для вчинення цього злочину, слід розглядати як готування до нього.

3. Суб’єктивна сторона. Посягання на життя державного чи громадського діяча вчиняється з прямим умислом. Винний усвідомлює, що вчиняє посягання на життя будь-кого з осіб, перерахованих у ст.112, у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю і бажає цього.

Мотиви злочинної поведінки можуть бути різноманітними: ненависть до конституційного ладу України, політична помста будь-кому з перерахованих у ст.112 державних чи громадських діячів за те, що вони ретельно здійснюють свою державну чи громадську діяльність, бажання змінити напрям діяльності органу, який очолював або в якому працював державний діяч, тощо.

Хоча мета не зазначена як ознака злочину, передбаченого ч.1 ст.112, вона обов’язково пов’язана з мотивом злочинного діяння. Мета злочинця – припинити або змінити державну або громадську діяльність потерпілого чи помститися за її здійснення.

В окремих випадках не слід виключати можливість вчинення посягань на життя державного чи громадського діяча з корисливих спонукань найманим вбивцею, за гроші. У таких випадках виконавець, щоб нести відповідальність за ст.112, повинен усвідомлювати причину замовлення такого посягання з боку підмовника чи організатора – у зв’язку з державною чи громадською діяльністю.

Коли безпосередній виконавець злочину не знає, кого саме і з яких мотивів замовника він убиває державного чи громадського діяча, його дії не можуть кваліфікуватися за ст.112. Оскільки безпосередній виконавець не усвідомлював справжнього значення вчинюваних ним дій, але, враховуючи, що його наміром було вбивство на замовлення, він повинен нести відповідальність за п.11 ч.2 ст.115. Коли безпосередній виконавець злочину усвідомлює, що убиває державного чи громадського діяча у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, його дії треба кваліфікувати за ст.112, а дії замовника як організатора чи підбурювача до вчинення злочину – за ст.27 і ст.112 та за п.11 ч.2 ст.115.

Якщо такі дії вчиняються громадянином України за завданням іноземної держави, іноземної організації або їх представника, відповідальність настає за сукупністю вчиненого – за ч.1 ст.111 та за ст.112.

Коли винний, бажаючи вбити потерпілого у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, помилково позбавив життя іншу людину, яка такої діяльності не здійснювала (скажімо, охоронця чи водія), його дії необхідно кваліфікувати за ст.15 і 112 як замах на злочин, котрий він намагався вчинити, та за відповідною частиною ст.115 в залежності від обставин вчиненого.

У випадку, коли особа вчинила посягання на життя державного чи громадського діяча у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю і водночас вбивство інших людей шляхом вибуху, підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом, відповідальність настає за сукупністю злочинів, передбачених ст.112 і ч.2 ст.115.

Якщо ж при цьому суб’єкт злочину водночас мав мету ослаблення держави, його дії слід кваліфікувати і як диверсію (ст.113).

4. Суб’єкт злочину – фізична осудна або обмежено осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 14 років (ч.2 ст.22).