Нова редакція ст. 97 ККУ з Коментарями.
1. Неповнолітнього, який вперше вчинив кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу.
2. Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.
3. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив кримінальне правопорушення, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.
Коментар до ст. 97 КК України
1. Враховуючи: а) неповну, незавершену суспільно-політичну зрілість неповнолітніх, б) їх підвищену виховну сприятливість, в) можливості досягти мети покарання без засудження і відбування покарання, закон України передбачає два види звільнення неповнолітніх від відповідальності: із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру.
2. Згідно з ч. 1 ст. 97 КК підставами звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності є:
а) вчинення злочину при недосягненні особою 18-річ-ного віку;
б) вчинення злочину, що не становить великої суспільної небезпеки;
в) виправлення цієї особи можливе без застосування до неї кримінального покарання.
3. Вирішуючи питання про доцільність звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності суд враховує також:
а) характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого неповнолітнім злочину;
б) тяжкість злочинних наслідків;
в) мотиви вчинення злочину;
г) ступінь участі у злочині;
д) особу неповнолітнього, умови його життя, виховання і т. ін.
4. Хоча у ч. 1 ст. 97 КК нічого не мовиться про можливість звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітнього вдруге, але така неможливість випливає із вказівки закону про те, що таке звільнення має підстави лише тоді, коли виправлення цієї особи можливе без застосування до неї кримінального покарання. Вчинення злочину вдруге — це яскраве свідчення того, що виправлення такої особи без кримінального покарання неможливе і тому звільнення її від кримінальної відповідальності за вдруге вчинений злочин буде і недоцільним, і безпідставним.
5. Звільняючи неповнолітнього від кримінальної відповідальності, суд може (має право, але не зобов’язаний) застосувати до такої особи примусові заходи виховного характеру, які передбачені ст. 105 КК:
1) передати винного під нагляд батькам або особам, які їх заміняють;
2) передати винного під нагляд громадській організації чи трудового колективу за їх згодою;
3) передати винного під нагляд окремих громадян на їх прохання;
4) направити винного до спеціальної навчальнр-ви-хрвної або лікувально-виховної установи для дітей і підлітків;
5) призначити винному громадського вихователя;
6) застереження;
7) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього.
6. Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру є умовним. Якщо неповнолітній ухиляється від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, то ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.
Інший коментар до статті 97 Кримінального кодексу України
1. Примусові заходи виховного характеру, які ч. 1 коментованої статті розглядає в якості підстав звільнення від кримінальної відповідальності, а ч. 1 ст. 105 — звільнення від покарання, е особливою формою державного впливу на неповнолітніх за вчинені ними суспільно небезпечні діяння.
їх застосування — це право, а не обов’язок суду і може мати місце згідно з положеннями ч. 1 ст. 97 за наявності таких умов у сукупності:
— вчинення злочину вперше;
— вчинення злочину невисокого ступеня тяжкості (ч. 2 ст. 12);
— можливості виправлення неповнолітнього без заходів кримінального примусу.
Норми ч. 2 ст. 97 зумовлюють застосування примусових заходів виховного характеру і у випадках вчинення суспільно небезпечного діяння особою, що не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність.
Таким чином, всупереч спільній юридичній природі, примусові заходи виховного характеру мають певні відмінності, пов’язані з підставами їх застосування, передбаченими ч. 1 та 2 ст. 97.
Якщо в першому випадку йдеться про реагування в такий спосіб на злочинну поведінку неповнолітнього, яка не являє собою значної суспільної небезпеки, то в другому — про реагування на злочин, який може бути як невеликого, так і значного ступеня тяжкості (ч. З—5 ст. 12).
2. Порядок провадження досудового слідства у справах вказаної категорії регулюється нормами кримінально-процесуального законодавства і є обов’язковою передумовою процедури призначення судом примусових заходів виховного характеру.
3. Якщо при розгляді кримінальної справи щодо неповнолітнього, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, буде встановлено, що ним вчинено злочин, який не становить великої суспільної небезпеки і підсудний може бути виправлений без застосування кримінального покарання, суд ухвалою, а суддя постановою закривають кримінальну справу і у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 447 КПК України, вирішують питання про застосування до неповнолітнього одного чи кількох заходів, передбачених ч. 2 ст. 105.
При розгляді судом справи по обвинуваченню групи осіб відповідне рішення може бути прийнято щодо конкретного неповнолітнього одночасно з оостановленням обвинувального вироку відносно інших підсудних.
Відмова суду першої інстанції від застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру не е перешкодою для прийняття протилежного рішення в апеляційному чи касаційному судах. У той же час, жоден із суддів не вправі застосувати примусово-виховні заходи до неповнолітніх, які вчинили злочини невеликої тяжкості повторно. І хоча така заборона прямо не зазначена в законі, опосередковане підтвердження її можна знайти в нормах ст. 97 та 105.
4. Що стосується суспільне небезпечного діяння, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років і є вчинено особою, що досягла 11 років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, то за фактом такого діяння, відповідно до ч. 4 ст. 6 КПК України, порушується кримінальна справа. Слідчий, встановивши, що суспільне небезпечне діяння вчинено особою у віці від 11 років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом із постановою надсилається прокурору. Прокурор перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови, після чого направляє справу до суду для застосування заходів виховного характеру (п. 1 ст. 232 КПК України). Розгляд справи в суді провадиться з обов’язковою участю прокурора і захисника.
Під час провадження досудового слідства та розгляду судом справи про застосування примусових заходів виховного характеру, крім обставин, зазначених у ст. 64 КПК України, підлягають з’ясуванню:
— вік неповнолітнього — число, місяць і рік народження (з цією метою до справи має бути долучена копія свідоцтва чи актового запису про народження);
— стан здоров’я та рівень загального розвитку неповнолітнього (за наявності даних про його розумову відсталість, не пов’язану з душевним захворюванням, слід з’ясувати, чи здатний він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою може керувати ними, для чого в разі необхідності призначається експертиза за участю спеціалістів у галузі дитячої та підліткової психології, або ж зазначені питання виносяться на вирішення експертів-психіатрів);
— умови життя, виховання і поведінка неповнолітнього;
— обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього; можливий вплив дорослих, які втягнули його у злочинну діяльність;
— ставлення неповнолітнього до скоєного, до навчання чи праці.
За результатами розгляду справи суддею виноситься постанова, а судом — ухвала. З метою здійснення контролю за виконанням постанови (ухвали) про застосування примусового заходу виховного характеру суд інформує службу у справах неповнолітніх за місцем проживання підлітка.
5. Детальний зміст заходів виховного характеру, вичерпний перелік яких міститься в ч. 2 ст. 105, розкривається в коментарі до названої статті.
6. Принагідне зазначити, що за своєю сутністю примусово-виховні заходи мають педагогічний характер. Вони не містять елемента кари і незалежно від підстав застосування не спричинюють судимості, хоча певною мірою й обмежують волевиявлення неповнолітніх, бо застосовуються, здебільшого, всупереч їх бажанню та згоді їх законних представників. Ухилення неповнолітніх від призначених судом примусових заходів виховного характеру може привести до їх заміни на реальне кримінальне покарання (ч. З ст. 97).
7. Що стосується інших імовірних випадків звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності, їх підстав — див. коментар до ст. 44—48, 106.
8. Не вдаючись до конкретики відносно всіх можливих випадків і підстав звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності, сутність інституту звільнення від кримінальної відповідальності можна сформулювати як відмову держави від негативної оцінки поведінки особи через обвинувальний вирок. Інакше кажучи, це звільнення особи від обов’язку відповісти перед державою за скоєне.
9. Звільнення від кримінальної відповідальності не слід змішувати з відстороненням від кримінальної відповідальності, тобто з випадками, коли особа взагалі не підлягає кримінальній відповідальності внаслідок відсутності в її діях складу злочину або через наявність обставин, що виключають злочинність діяння (ч. 2 ст. 11, ст. 36—43).
10. Процесуальний порядок звільнення і відсторонення від кримінальної відповідальності регламентується нормами ст. 7, 71, 73, 8, 9, 10 та 11 КПК України.