Нова редакція ст. 93 ККУ з Коментарями.
Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:
1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;
2) які вчинили у стані обмеженої осудності кримінальні правопорушення;
3) які вчинили кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.
Коментар до ст. 93 КК України
1. Примусові заходи медичного характеру застосовуються судом лише до осіб, зазначених у статті 93 КК:
а) які вчинили суспільне небезпечні діяння у стані неосудності і
б) які вчинили злочин у стані осудності, але до винесення вироку чи під час відбування покарання захворіли на психічну хворобу.
Інший коментар до статті 93 Кримінального кодексу України
1. У ст. 93 чітко окреслене коло осіб, яким суд може призначити примусові заходи медичного характеру. Перелік відкривають особи, які вчинили суспільне небезпечні діяння у стані неосудності і на підставі ч. 2 ст. 19 звільняються від кримінальної відповідальності. До цієї категорії належать особи з наявністю у них під час вчинення суспільне небезпечних діянь широкого спектру психічних розладів (хронічні психічні захворювання, тимчасові розлади психічної діяльності, недоумство, інші хворобливі стани психіки), які позбавляли їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними.
2. Застосування примусових заходів медичного характеру можливе до осіб, які страждають на психічний розлад, через який вони були не здатні повною мірою усвідомлювати свої дії і керувати ними тгід час вчинення злочину, і тому, підпадаючи під дію ст. 20, судом були визнані обмежено осудними. Дії таких осіб чітко визнаються злочином, який тягне за собою покарання. Виконання останнього може поєднуватись із застосуванням примусових заходів медичного характеру, в чому їх принципова відмінність від застосування таких заходів до осіб, вказаних у пп. 1 і 3 ст. 93.
Примусові заходи медичного характеру згідно з ч. 2 ст. 20 не повинні застосовуватись до всіх осіб, визнаних судом обмежено осудними, а лише в тих випадках, коли психічний розлад може бути небезпечним “для себе або інших осіб”.
До осіб, які вчинили злочин у стані обмеженої осудності, може бути застосований лише один вид примусових заходів медичного характеру — надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (відповідно до ч. З, 4, 5 ст. 94 інші види примусових заходів медичного характеру застосовуються до психічно хворих, у категорію яких не входять особи з обмеженою осудністю). Своєрідність надання примусової амбулаторної психіатричної допомоги особам з обмеженою осудністю полягає в тому, що вона надається одночасно з відбуванням ними покарання. Якщо покарання пов’язане з позбавленням волі, то здійснення примусових заходів медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ. Якщо покарання не пов’язане з позбавленням волі, то проведення примусового амбулаторного лікування покладається на психіатричні заклади охорони здоров’я.
3. Групу осіб, які вказані у п. З даної статті, об’єднує та обставина, що вони вчинили злочин у стані осудності і визнаються винними відносно нього, а психічні хвороби у одних розвивались до постановлення вироку, а у інших — після винесення вироку під час відбування покарання. В перших випадках психічна хвороба перешкоджає можливості усвідомлювати зміст пред’явленого обвинувачення, свідчити, здійснювати свій захист, усвідомлювати значення покарання, тобто такі особи не можуть через психічний стан брати участь у процесуальних діях. В інших випадках психічна хвороба перешкоджає можливості усвідомлювати суспільну небезпеку вчиненого та значення призначеного покарання і, таким чином, не може бути досягнута мета покарання, що робить його виконання беззмістовним. Примусові заходи медичного характеру можуть застосовуватись після відбуття частини покарання і можуть змшитися покаранням, якщо відбулося одужання і не сплинули строки давності.