Нова редакція ст. 92 ККУ з Коментарями.

Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

Коментар до ст. 92 КК України

1. Примусові заходи медичного характеру застосовуються до осіб, які вчинили суспільне небезпечні діяння в стані неосудності або в стані осудності, але після винесення вироку чи під час відбування покарання захворіли на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними.

2. Примусові заходи медичного характеру не є мірою кримінального покарання. Вони застосовуються лише з метою лікування і соціальної реадаптації душевнохворих та запобігання вчиненню ними нових суспільне небезпечних діянь.

3. Згідно зі ст. 92 КК, до осіб, що визнані неосудними, за призначенням суду можуть бути застосовані такі примусові заходи медичного характеру: поміщення у психіатричну лікарню зі звичайним наглядом; поміщення в психіатричну лікарню із посиленим наглядом; поміщення в психіатричну лікарню із суворим наглядом. Вид примусового заходу медичного характеру обирається судом із врахуванням душевної хвороби особи і характеру суспільної небезпечності вчиненого нею діяння.

4. Строк проведення примусового заходу медичного характеру – лікування у психіатричної лікарні відповідного виду — визначається не судом, а медичною комісією лікарні, де проводиться лікування душевнохворого.

Інший коментар до статті 92 Кримінального кодексу України

1. Розд. XIV чинного Кодексу регламентує підстави застосування та порядок здійснення медичного впливу всупереч волі хворого — примусових заходів медичного характеру. Цей вид державних заходів торкається прав та свобод людини, Гарантованих Конституцією України, і тому потребує правової регуляції. Застосування інституту примусових заходів медичного характеру створює гарантії від необґрунтованого призначення кримінального покарання особі, яка внаслідок психічного захворювання не може усвідомлювати свої дії і керувати ними, відповідати за свої вчинки. Мета примусових заходів медичного характеру — попередження вчинення нових суспільно небезпечних діянь або виправлення засуджених у разі застосування до них примусових заходів медичного характеру.

2. Примусові заходи медичного характеру — це міри державного примусу у вигляді різних лікувально-реабілітаційних заходів, що призначаються судом у рамках кримінального процесу відносно осіб з різними психічними розладами, які вчинили суспільно небезпечні діяння, спрямовані на лікування цих осіб та запобігання скоєнню ними нових суспільно небезпечних дій і суворе дотримання непорушності їх прав і законних інтересів.

Примусові заходи медичного характеру мають подвійний характер. З одного боку — це міри примусу, тобто юридичні, з іншого — це міри медичні, оскільки зміст їх зводиться до діагностичного обстеження, лікування, клінічного нагляду, проведення реабілітаційних заходів.

Примусові заходи медичного характеру не можна розцінювати як покарання, оскільки вони принципово відрізняються від нього своєю метою і методами, але вони є мірою примусу, бо призначаються і припиняються тільки судом, незалежно від згоди хворого або його законних представників.

Примусові заходи медичного характеру застосовуються до психічно хворих, які становлять суспільну небезпеку внаслідок психічного розладу і скоєння суспільно небезпечних дій. Заходи медичного характеру не мають каральних ознак, не вважаються як судимість і не переслідують цілі виправлення.

Особа, направлена судом на примусове лікування, не може бути амністована або помилувана.

3. Застосування примусових заходів медичного характеру е правом, а не обов’язком суду.

Призначення примусових заходів медичного характеру можливе у разі встановлення судом сукупності умов:

— доведено вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке має ознаки конкретного злочину;

— встановлено, що особа в момент його вчинення знаходилась у стані неосудності чи обмеженої осудності або після вчинення злочину захворіла на психічну хворобу, яка виключає можливість призначення або виконання покарання;

— особа знаходиться у такому психічному стані, що складає небезпеку для себе або інших осіб.

Не можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру до особи, яка вчинила суспільне небезпечні діяння у стані неосудності або захворіла на психічну хворобу після вчинення злочину, але до винесення вироку одужала або її психічний стан змінився настільки, що вона перестала бути суспільне небезпечною (див. п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру” від 19 березня 1982 р. № 2).

4. Застосовуючи примусові заходи медичного характеру, суд не має підстав до визначення строку примусового лікування, бо сенс питання тут складає не термін лікування, а стан здоров’я. Слід також зауважити, що постановка питання про залежність тривалості примусового лікування від характеру та тяжкості вчиненого діяння е неправомірною.

Єдине, від чого залежить тривалість примусового лікування, — це особливості психічного стану особи і обумовлення цим її небезпеки для себе та інших осіб. Тому можливі випадки, коли психічно хворий, який вчинив незначні за тяжкістю дії, може довгий час знаходитись на примусовому лікуванні, а до іншої особи це лікування може зовсім не застосовуватись, не дивлячись на те, що вона скоїла тяжкий злочин.

5. Висновок судово-психіатричної експертизи про характер і тяжкість захворювання та вибір виду примусового лікування психічно хворому має для суду рекомендаційний характер, оскільки експертиза не враховує тяжкість вчиненого діяння, що є компетенцією суду (див. п. 9 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України).

6. Застосування примусових заходів медичного характеру в психіатричних закладах регламентується Законом України “Про психіатричну допомогу” та відповідними інструкціями МОЗ України.