Стаття 80. Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

Нова редакція ст. 80 ККУ з Коментарями.

1. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

1) два роки – у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

2) три роки – у разі засудження до покарання у виді обмеження волі;

3) п’ять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;

4) десять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п’ятнадцять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

2. Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

3. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються.

4. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.

5. Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.

6. Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 та частиною першою статті 442 цього Кодексу.

Коментар до ст. 80 КК України

1. Давністю виконання обвинувального вироку називається витік встановлених законом строків, після яких обвинувальний вирок не виконується. Відлік строку давності виконання обвинувального вироку починається з дня набрання вироком законної сили.

2. За давністю виконання обвинувальний вирок не виконується за наявності таких умов:

— витекли встановленні законом строки для виконання вироку;

– засуджена особа не ухилялася від відбування покарання;

— після засудження особа не вчинила нового злочину, за який її засуджено до позбавлення волі на строк більше одного року.

3. Обвинувальний вирок не виконується після витоку встановлених законом строків, незалежно від причин невиконання його — знищення чи викрадення справи (іншими, крім засудженого, особами), у разі, коли в суді забули про справу тощо.

4. Вчинення засудженим такого злочину, за який він покараний позбавленням волі на строк більше одного року, перериває перебіг строку давності, і новий строк починає витік з моменту вчинення цього нового злочину, чи з моменту з’явлення для відбування покарання або затримання засудженого у разі ухилення від відбування покарання.

Інший коментар до статті 80 Кримінального кодексу України

1. Інтересами невідворотності покарання обумовлена необхідність фактичної реалізації кримінальної відповідальності негайно після скоєння злочину. Саме цим, у першу чергу, зумовлюється ефективність покарання. Практика свідчить, що з плином часу переривається зв’язок між злочином і покаранням в очах як самого винного, так і його оточення, в результаті чого втрачається така необхідна властивість кримінального покарання, як загальнопопереджувальне значення.

Факт нескоєння особою протягом тривалого часу нових злочинів може свідчити не тільки про менший ступінь його суспільної небезпеки, але й взагалі про її втрату.

Саме виходячи з цих причин, кримінальний закон встановлює строки, по закінченні яких притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка скоїла злочин і засуджена за нього до певної міри покарання, є недоцільним. Ці строки тим триваліші, чим небезпечніший скоєний злочин і чим більший строк покарання визначено судом конкретній особі за його скоєння.

На деякі злочини, що мають виключний характер суспільної небезпеки, строки давності не розповсюджуються.

2. Під звільненням від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку слід розуміти закінчення встановлених у законі строків з дня набрання обвинувальним вироком законної сили, в зв’язку з чим засуджений звільняється від виконання призначеної судом міри покарання.

Обвинувальний вирок — це рішення суду про визначення особи винною у вчиненні злочину і про застосування відносно неї в зв’язку з цим певної міри покарання.

У ст. 80 зазначено про обвинувальний вирок, який набрав законної сили (ст. 401 КПК України), але при цьому не направлений для виконання, або звернений до виконання, але не реалізований при цьому цілком або частково.

3. Чинний Кодекс, як і попередній, встановлює три умови звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (у попередньому Кодексі — “давність виконання обвинувального вироку”), а саме:

– закінчення зазначених у законі строків;

– відсутність факту ухилення засудженого від відбування покарання;

– нескоєння протягом встановлених законом строків нового злочину (середньої тяжкості; тяжкого або особливо тяжкого злочину).

4. У ст. 80 встановлено п’ять строків давності: два роки, три роки, п’ять років, десять років, п’ятнадцять років.

Тривалість строків звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності обвинувального вироку встановлюється в залежності від тяжкості покарання, встановленого судом конкретній особі за конкретне, здійснене нею суспільне небезпечне діяння, а не в залежності від максимального покарання, передбаченого санкцією статті чинного Кодексу.

5. Виходячи зі змісту ст. 80, строк звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку в разі призначення основної міри покарання, у виді службового обмеження військовослужбовців, штрафу або позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю становить два роки, оскільки це покарання е менш суворим, ніж позбавлення волі.

Такий висновок випливає з положення п. 1 ч. 1 ст. 80.

Встановлені ч. 1 ст. 80 (пп. 1—5) строки давності пов’язані як з класифікаційною характеристикою злочину, що міститься в ст. 12, так і з покаранням, призначеним конкретній особі за конкретний скоєний нею злочин.

Наприклад, десятирічний строк звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку застосовується у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п’ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

П’ятнадцятирічний строк давності застосовується у випадках засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин, тобто за злочин, за який відповідно до ч. 5 ст. 12 передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років або довічне позбавлення волі.

Строк давності виконання обвинувального вироку починається з дня набрання законної сили вироком суду.

Строки давності відносно додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

6. Відповідно до ч. З ст. 80 перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання.

Ухиленням від відбування покарання е дії засудженого, спрямовані на те, щоб запобігти приведенню обвинувального вироку до виконання (виїзд з місця проживання у невідомому напрямку; проживання за фіктивними документами та ін.). Не можна відносити до ухилення від відбування покарання випадки, коли вирок не був приведений у виконання з причин, що не залежать від волі і поведінки засудженого (втрата документів внаслідок стихійного лиха; відсрочка виконання вироку та ін.).

У випадках ухилення засудженого від відбування покарання строк давності поновлюється з дня явки засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цих випадках строки давності, передбачені пп. 1—3 ч. 1 ст. 80, подвоюються.

7. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених в ч. І—3 ст. 80, засуджений вчинив новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин.

Дане положення означає, що з моменту скоєння нового злочину (його закінчення або присікання) строк давності по першому злочину починається ніби-то спочатку.

За іншим вироком строк давності обчислюється в загальному порядку.

Питання про застосування строків давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, як зазначено в ч. 5 ст. 80, вирішується судом.

З логічного аналізу положень, що містяться в ст. 80, мова йде про випадки, коли строк, що минув після винесення вироку про довічне позбавлення волі, перевищує п’ятнадцять років.

У такому разі, якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі замінюється позбавленням волі.

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 63 позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п’ятнадцяти років, строк, що визначається судом в таких випадках не може перевищувати п’ятнадцяти років.

8. Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені ст. 437—439 (планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни; порушення законів та звичаїв війни; застосування зброї масового знищення) та ч. 1 ст. 442 (геноцид).