Нова редакція ст. 70 ККУ з Коментарями.

1. При сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

2. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених кримінальних правопорушень призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

3. До основного покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за кримінальні правопорушення, у вчиненні яких особу було визнано винною.

4. За правилами, передбаченими в частинах першій – третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Коментар до ст. 70 КК України

1. Стаття 70 КК визначає порядок, правила й принципи призначення покарання за сукупністю злочинів.

2. Сукупністю злочинів у кримінальному праві називається ситуація, коли одна особа має бути засудженою за вчинені нею два або більше злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, за жоден з яких ця особа не була засуджена. Є два види сукупності злочинів: реальна й ідеальна. Реальною сукупністю злочинів називається вчинення особою двох або більше злочинів різними діями, у різний час, які мають різні склади злочинів. Наприклад, вчинення крадіжки, а потім хуліганства. Ідеальною сукупністю злочинів називається вчинення одночасно, одноразово, одними діями (чи однією) двох або більше діянь, що містять окремі склади злочинів. Наприклад, видача посадовою особою фальшивого документа за винагороду утворює сукупність злочинів, передбачених статтями 3/8 КК (видача завідомо неправдивих документів) і 368 (одержання хабара) КК.

3. За сукупністю злочинів суд призначає покарання окремо за кожний злочин, а потім призначає остаточне покарання за сукупністю злочинів. При вчиненні, наприклад, грабежу (ч. 1 ст. 186 КК України) і злісного хуліганства (ч. З ст. 296 КК України) суд призначає покарання спочатку за грабіж (за ч. 1 ст. 186 КК — позбавлення волі на строк до 3 років), потім за злісне хуліганство (за ч. З ст. 296 КК — позбавлення волі до 4 років). Лише після цього суд призначає остаточне покарання за сукупністю злочинів.

4. Остаточне покарання за сукупністю злочинів призначається за принципами: а) часткового складання покарань, призначених окремо за кожен злочин; б) повного складання покарань, призначених окремо за кожний злочин і в) поглинення менш суворого покарання більш суворим. У нашому прикладі суд, використовуючи дані принципи, може призначити покарання за сукупністю злочинів таким чином: а) частково складаючи призначені окремо за кожний злочин покарання — 3 роки позбавлення волі за грабіж (ч. 1 ст. 18о КК України) і 4 роки позбавлення волі за злісне хуліганство (ч. З ст. 296 КК України) — остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки і 6 місяців; б) повно складаючи (але у межах, встановлених статтею, яка передбачає більш суворе покарання,— у нашому прикладі це 5 років) призначені окремо за кожний злочин, що входить у сукупність,- 3 роки позбавлення волі за грабіж (ч. 1 ст. 186 КК України) і 4 роки за злісне хуліганство (ч. З ст. 296 КК України) — остаточно призначити покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 5 років; в) поглинаючи менш суворе покарання (3 роки позбавлення волі за грабіж — ч. 1 ст. 186 КК України) більш суворим, (4 роками позбавлення волі за злісне хуліганство — ч. З ст. 296 КК України) — остаточно призначити покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк до 4 років.

5. Остаточне покарання за сукупністю злочинів ні в якому разі не може бути більшим від покарання, передбаченого санкцією статті з більш суворим покаранням, які входять у сукупність. У нашому прикладі ч. З ст. 296 КК передбачає більш суворе покарання, ніж санкція ч. 1 ст. 186 КК. Тому при повному складанні покарань суд призначив покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років, не маючи права вийти за межі санкції ч. З ст. 296 КК.

6. За сукупністю злочинів суд може призначити й додаткові покарання, але лише ті з них, які були призначені як додаткові покарання за окремі злочини, що входять у сукупність.

7. Сукупність злочинів утворюється і в тих випадках, коли після проголошення вироку по справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним-до винесення вироку у першій справі. В такому разі до строку покарання, додається покарання, невідбуте за першим вироком.

Інший коментар до статті 70 Кримінального кодексу України

1. Призначення покарання за сукупністю злочинів має свою специфіку. У порівнянні з раніше діючим законодавством інститут призначення покарання за сукупністю злочинів дещо змінився в бік можливості призначення більш суворих покарань, ніж було раніше.

2. Для того, щоб визначитись з правилами призначення покарання за сукупністю злочинів, потрібно перш за все знати, як визначається сукупність злочинів. Це поняття дається в ст. 33. Згідно з ч. 1 цієї статті сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статями або різними частинами однієї статті Особливої частини Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. Тобто, мова йде про різні злочини.

У теорії кримінального права виділяють ідеальну і реальну сукупність.

Ідеальна сукупність має місце тоді, коли особа одним діянням вчинює два злочини чи більше, що утворюють самостійні склади злочинів. Наприклад, зґвалтування (ст. 152) і зараження венеричною хворобою (ст. 133).

Реальна сукупність має місце тоді, коли особа вчинює кілька самостійних діянь, які охоплюються різними статтями чи частинами статей і містять окремі склади злочинів. Наприклад, крадіжка і хуліганство.

В юридичній літературі виділяють і третій вид сукупності — реально-ідеальну. Цей вид сукупності має місце тоді, коли особа вчиняє кілька діянь, з яких принаймні одне одночасно входить до кількох складів різних злочинів, а інші діяння (одне чи кілька) входять до відповідного складу злочину кожен окремо.

При наявності всіх перелічених видів сукупності покарання обирається за правилами ст. 70.

3. Ч. 1 ст. 70 визначає основне правило призначення покарань за сукупністю злочинів. Воно полягає в тому, що за кожний злочин, який входить в сукупність, суд обирає покарання окремо. При цьому належить керуватись положеннями, що містяться в ст. 65—67. Потім обирається остаточне покарання.

Стаття регламентує можливість застосування одного з трьох існуючих принципів призначення покарання:

— поглинання менш суворого покарання більш суворим;

— повне складання покарань;

— часткове складання покарань.

4. Принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим полягає в тому, що в разі призначення одного виду покарання або різнорідних покарань більш суворе поглинає менш суворе. Наприклад, особі за вчинення вбивства, передбаченого ч. 1 ст. 115 (без обтяжуючих і пом’якшуючих обставин), суд призначив покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 років. За ч. 2 от. 185 (крадіжка вчинена повторно або за попередньою змовою) цій особі обрано покарання 5 років позбавлення волі. При застосуванні принципу поглинання покарання строком 7 років позбавлення волі поглине строк покарання за другий злочин в 5 років. Остаточне основне покарання за таких умов складатиме 7 років позбавлення волі.

5. Принцип повного складання покарань полягає в тому, що обрані за кожний вчинений злочин покарання повністю складаються. Цей принцип застосовується в разі обрання покарань одного виду та різних видів у відповідності зі ст. 72. Наприклад, за вчинення крадіжки особа за ч. 1 ст. 185 засуджена до 2 років позбавлення волі, а за хуліганство, яке підпадає під ч. З ст. 296, — до 3 років позбавлення волі. При повному складанні покарань остаточний строк основного покарання складатиме 5 років.

6. При частковому складанні покарань до одного обраного строку частково додається строк покарання за другий злочин. Повернемося до прикладу, який наводився раніше, але змінимо строки засудження особи. Наприклад, за крадіжку за ч. 1 ст. 185 особа засуджена до 3 років позбавлення волі, а за хуліганські дії, передбачені ч. З ст. 296, — до 4 років позбавлення волі. За цих умов не можна застосовувати повне складання, оскільки в даному випадку верхня межа покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищувати 5 років. Тому до 3 років позбавлення волі, визначених за перший злочин, можна додати не більше 2 років. Якщо вони додаються до строку 3 роки, то це і буде часткове складання покарань.

Закон не обмежує, як правило, суди стосовно принципів, які вони мають застосувати в кожному конкретному випадку призначення покарання за сукупністю злочинів. Суд за власним розсудом, з урахуванням всіх обставин справи вирішує це питання.

7. Ч. 2 ст. 70 визначає верхню межу, яку не повинно перевищувати основне покарання, що обирається за сукупністю злочинів. Загальним правилом є положення про те, що така межа не повинна перевищувати верхню межу найбільш суворого покарання, передбаченого за злочин, що входить до сукупності. В раніше наведеному прикладі такою верхньою межею є вища межа покарання, передбачена ч. З ст. 296, — 5 років позбавлення волі. Винятком із загального правила є випадки, коли винна особа засуджується за злочини, хоча б один з яких був умисним тяжким або особливо тяжким. У такому випадку верхня межа покарання, яке обирається за сукупністю вчинених злочинів, може становити максимальний строк, встановлений для даного виду покарання. Наприклад, для позбавлення волі — це 15 років. Вказане положення є новим. У Кримінальному кодексі 1960 року воно не передбачалось.

8. У ч. 2 ст. 70 міститься ще одне важливе положення. Мова йде про те, що в разі засудження особи до довічного позбавлення волі остаточне покарання за сукупністю злочинів повинно обиратись шляхом поглинання межі суворих покарань — довічним позбавленням волі.

9. У ч. З ст. 70 говориться про правила призначення додаткових покарань при призначенні покарання за сукупністю злочинів. Так як і основні покарання при наявності сукупності злочинів, додаткові покарання обираються за кожний вчинений злочин. При визначенні основного покарання вони можуть бути приєднані до нього.

10. Ч. 4 ст. 70 передбачає правила призначення покарання за сукупністю злочинів, яку деякі вчені називають “розірваною” сукупністю. Маються на увазі випадки, коли особа засуджується за злочин, а після цього з’ясовується, що вона до винесення вироку вчинила ще один або декілька злочинів. Цей чи ці злочини можуть бути вчинені до чи після того злочину, за який вона засуджена. Головне, щоб цей чи ці злочини були вчинені до винесення вироку, тобто до того, як до особи були застосовані заходи кримінального закону. В ч. 4 ст. 70 вказується, що в такому випадку остаточне покарання обирається за правилами, передбаченими пп. 1—3 ст. 70. Але, звичайно, тут є і своя специфіка, оскільки перший вирок вже винесений судом і в ньому визначені конкретні строки покарання. Суд, розглядаючи справу, з’ясовує обставини вчинення цією особою злочину чи злочинів і обирає покарання за вчинене. Після цього виникає питання про визначення покарання за сукупністю злочинів. У ч. 4 ст. 70 вказується, що в таких випадках у строк остаточно призначеного за сукупністю злочинів покарання зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72. Мається на увазі, що суд враховує весь строк призначеного покарання за першим вироком, незалежно від того, яку його частину особа вже відбула при визначенні остаточного покарання — як основного, так і додаткового. Після цього визначається строк, який особа реально повинна відбувати за сукупністю злочинів. Для цього від призначеного покарання віднімається його відбута частина. Такий строк особа і повинна відбути в разі обрання їй покарання за сукупністю злочинів при так званій розірваній сукупності.

11. В юридичній літературі і постановах Пленуму Верховного Суду України звертається увага на необхідність дотримання певних правил, крім розглянутих вище, при обранні міри покарання за сукупністю злочинів. Це зокрема:

— остаточна міра покарання, обрана за сукупністю злочинів, не може бути меншою, ніж покарання, обране за конкретний злочин. При застосуванні принципу поглинання вона може дорівнювати більш суворому покаранню, обраному за один із злочинів. У разі повного чи часткового складання вона обов’язково е більшою, ніж строки покарання, обрані за конкретні злочини, що входять в сукупність;

— коли складаються різні за видами покарання необхідно дотримуватись положень, передбачених у ст. 72;

— якщо окремі види покарань не можуть складатись (наприклад, штраф і позбавлення волі), то вони виконуються самостійно або застосовується принцип поглинання більш суворим покаранням менш суворого;

— при призначенні обов’язкових додаткових покарань за конкретні злочини вони призначаються і при визначенні остаточного покарання;

— непризначення обов’язкового додаткового покарання за сукупністю злочинів може мати місце лише тоді, коли воно не призначалось за окремий злочин;

— однорідні додаткові покарання, призначені за окремі злочини, складаються;

— різнорідні додаткові покарання в остаточному покаранні визначаються окремо і виконуються самостійно.