Нова редакція ст. 7 ККУ з Коментарями.

1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті, за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини.

Коментар до ст. 7 КК України

1. Стаття 7 КК передбачає відповідальність за злочини, вчинені за межами України, за національним принципом, статусом громадянства і загальним обов’язком дотримання всіх законів Держави України.

2. Громадяни України і особи без громадянства, які вчинили злочин за межами території України, підлягають кримінальній відповідальності за законами України, якщо вони притягнуті до кримінальної відповідальності або віддані до суду на території України. Якщо названі особи за вчинені злочини зазнали покарання за кордоном, то суд може відповідно пом’якшити призначене їм покарання або повністю звільнити винного від відбування покарання. Але ці особи не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності в Україні за ці злочини.

Інший коментар до статті 7 Кримінального кодексу України

1. Ч. 1 ст. 7 доповнює територіальний принцип відповідальності за злочини, вчинені на території України, який встановлюється ст. 6, національним принципом відповідальності за злочини, вчинені за межами території України. Останній відображає необмежений у просторі правовий зв’язок фізичної особи з Україною і знаходить свій вияв у їх взаємних правах і обов’язках, у тому числі і у її обов’язку нести відповідальність за вчинення за межами України злочинів, передбачених її Кримінальним кодексом. У громадян України такий зв’язок з українською державою і, відповідно, їх взаємні права і обов’язки виникають з факту наявності у них громадянства України.

Розповсюдження кримінальної відповідальності за вчинення злочинів за межами України на осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, має дещо інші підстави.

Особи без громадянства — це особи, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїми громадянами. Таким чином, у цієї категорії фізичних осіб відсутнє громадянство будь-якої держави, а значить і відповідні взаємні права і обов’язки. У той же час, у відповідності з ч. 1 ст. 26 Конституції України, особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Звідси випливає, що у осіб без громадянства, що постійно на законних підставах проживають в Україні, лише з нею існують взаємні права і обов’язки, у тому числі і обов’язок нести відповідальність за вчинення злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

Притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинені нею за межами України злочини передбачає необхідність точного встановлення того, що дана особа на момент вчинення цього злочинного діяння була громадянином України чи особою без громадянства, що постійно проживає в Україні на законних підставах.

У відповідності із Законом України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 р. громадяни України — це особи, які набули громадянства України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Громадянами України є:

– усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України;

– особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України “Про громадянство України” від 8 жовтня 1991 р., проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

– особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено напис “Громадянин України”, а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

– особи, які набули громадянства України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

При цьому особи, зазначені у п. 1, є громадянами України з 24 серпня 1991 р., зазначені у п. 2, — з 13 листопада 1991 р», а у п. З — з моменту внесення відмітки у паспорті про громадянство України.

Вказаним законом встановлено, що документами, які підтверджують громадянство України, є:

– паспорт громадянина України;

– свідоцтво про належність до громадянства України;

– паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

– тимчасове посвідчення громадянина України;

– проїзний документ дитини;

– дипломатичний паспорт;

– службовий паспорт;

– посвідчення особи моряка;

– посвідчення члена екіпажу;

– посвідчення особи на повернення в Україну.

2. Якщо громадяни України або особи без громадянства, що на законних підставах постійно проживають в Україні, за вчинені діяння, які Кримінальним кодексом України визнаються злочином, вже зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть за ті ж самі діяння бути притягнені до кримінальної відповідальності в Україні. При цьому не має значення, де було вчинене таке діяння: на території України чи за її межами. Це положення чинного Кодексу е втіленням у кримінальне законодавство норми, що міститься у ч. 1 ст. 61 Конституції України, у відповідності з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (див. також коментар до ч. З ст. 2).

Слід зазначити, що Кримінальний кодекс 1960 року не містив імперативного припису про неможливість притягнення вказаних категорій осіб до кримінальної відповідальності в Україні, але містив норму (ч. З ст. 5), яка надавала можливість суду відповідно пом’якшити призначене цим особам покарання або повністю звільнити від його відбування.