Стаття 63. Позбавлення волі на певний строк

Нова редакція ст. 63 ККУ з Коментарями.

1. Покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

2. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п’ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу.

Коментар до ст. 63 КК України

1. Позбавлення волі — це головна міра покарання, що призначається за тяжкі злочини. Карою при застосуванні, цієї міри покарання є обмеження свободи спілкування з родиною, реалізації громадянських прав, участі у виборах і т. ін.

2. Позбавлення волі призначається лише у випадках і межах, встановлених санкцією статті Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за вчинений особою злочин.

3. При призначенні покарання у виді позбавлення волі суд не може вийти за загальні межі цієї міри покарання, що встановлені ч. 2 ст. 61 КК, не може призначити позбавлення волі на строк менше одного і на строк більше десяти років, а за особливо тяжкі злочини у випадках, передбачених Кодексом,— не більше п ‘ятнадцяти років.

4. Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправно-трудових установах чотирьох видів: а) виправно-трудових колоніях-поселеннях; б) виправно-трудових колоніях; в) виховно-трудових колоніях і г) тюрмах.

5. За режимом утримання засуджених колонії-посе-лення поділяються на: а) колонії-поселення для осіб, які вчинили злочини з необережності, і б) колонії-поселення для осіб, які вчинили злочини умисно.

6. Виправно-трудові колонії для засуджених чоловіків мають чотири види режимів: а) загальний, б) посилений, в) суворий і г) особливий.

Засуджені жінки відбувають покарання у виправно-трудових колоніях двох видів режимів: загального і суворого.

7. Засуджені до позбавлення волі неповнолітні особи відбувають покарання у виховно-трудових колоніях. Найбільш суворий режим відбування покарання — у тюрмі.

8. Вид виправно-трудової установи, де засуджений повинен відбувати покарання, визначається судом із врахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного та інших обставин.

Інший коментар до статті 63 Кримінального кодексу України

1. Позбавлення волі на певний строк — одне з найсуворіших видів покарань, що призначається за вчинення злочинів, які становлять підвищену суспільну небезпеку. Це вид основного покарання, що полягає у примусовій ізоляції засудженого на визначений строк у спеціально призначених для цього виправно-трудових установах, і поєднаний з обмеженням прав (свободи пересування, вибору роботи та роду діяльності, спілкування з сім’єю, знайомими тощо) та з жорсткою регламентацією часу роботи та відпочинку. Відбування покарання в таких умовах характеризується виправно-трудовим впливом на осіб, які вчинили злочини, та проведенням з ними виховної роботи. Варто підкреслити, що відповідно до ст. 43 Конституції України, що взагалі забороняє примусову працю, праця за вироком чи іншим рішенням суду примусовою не вважається.

2. Позбавлення волі на певний строк є строковим видом покарання, чим відрізняється від довічного позбавлення волі.

3. Даний вид покарання застосовується як основний, і лише у випадках, передбачених статтями Особливої частини чинного Кодексу. Питома вага цього виду покарання у всіх санкціях становить близько 72 відсотків. У значній частиш санкцій, що його передбачають, позбавлення волі на певний строк визначено як альтернативне покарання (майже 41 відсоток), але більша частина таких санкцій (біля 59 відсотків) передбачають його як безальтернативне. Застосовується це покарання до будь-якої особи як самостійно, так і разом з додатковими.

4. Позбавлення волі на певний строк з огляду на суворість покарання застосовується лише тоді, коли досягнення цілей покарання, зокрема виправлення засудженого, шляхом застосування інших видів покарання неможливе. Якщо санкція статті, за якою засуджується винний, передбачає позбавлення волі на певний строк альтернативне з іншими, більш м’якими видами покарань, СУД У вироку має мотивувати, чому саме призначається або не призначається вказаний вид покарання.

5. Ст. 63 встановлює єдині для всіх злочинів межі визначення строку позбавлення волі: від 1 до 15 років. Таким чином, законодавцем встановлено більш жорсткі строки позбавлення волі, а нижня межа визначена в один рік на відміну від Кримінального кодексу 1960 р. вона складала 3 місяці. Конкретні межі строків позбавлення волі вказані в санкціях статей Особливої частини чинного Кодексу.

6. Нижня межа строку позбавлення волі в ряді статей чинного Кодексу може бути не вказана. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 122 за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачене позбавлення волі на строк до трьох років (тільки у деяких статтях — ст. 159, ч. З ст. 160, ч. 2 ст. 303 — вказані строки від одного до трьох чи від одного до п’яти років позбавленні волі). Якщо нижня межа позбавлення волі не вказана, мінімальним строком позбавлення волі е передбачений у ст. 63 один рік.

Треба мати на увазі, що за злочини, вчинені неповнолітніми, позбавлення волі на певний строк встановлюється у залежності від ступеня тяжкості (ст. 102). Але загальні межі призначення цього виду покарання, вказані у ст. 63, поширюються і на ці випадки.

7. Закон надає можливість суду призначити винній особі позбавлення волі на строк, нижчий від найнижчої межі, що вказана у санкції статті, за якою вона обвинувачується, при наявності умов, викладених у ст. 69 та з посиланням на цю статтю у резолютивній частині вироку. Але такий строк не повинен бути меншим, ніж вказаний у ст. 63 — один рік позбавлення волі. За умовами ст. 69 можливе також призначення більш м’якого покарання, ніж позбавлення волі, якщо тільки цей вид покарання вказаний у санкції відповідної статті. Що стосується верхньої межі строку позбавлення волі, то за загальним правилом вона не може бути вищою ніж та, що вказана в санкції статті. Єдиний виняток з правила виникає при складенні покарань за сукупністю вироків (ст. 71). Але й при цьому остаточно визначений строк не повинен перевищувати максимальну межу позбавлення волі, передбачену ст. 63, тобто 15 років.

8. Чинний Кодекс не передбачає заміну іттпге покарань (штрафу, виправних робіт тощо) на позбавлення волі. Між тим допускається можливість заміни позбавлення волі строком не більше двох років, враховуючи обставини справи та особу засудженого, на службове обмеження для військовослужбовців (ст. 58) та тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62) на той же строк.

Крім того, ст. 75 визначає можливість звільнення судом від покарання з випробуванням при призначені позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставина справи. Якщо такий засуджений упродовж іспитового строку не виконує покладеш на нього обов’язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє його для відбування призначеного покарання (ч. 2 ст. 78). У разі вчинення ним нового злочину протягом не відбутої частини покарання суд призначає покарання за правилами, вказаними у ст. 71 та 72.

Законом також передбачена можливість при певних умовах звільнення судом від подальшого відбування позбавлення волі, або в окремих випадках заміна його на більш м’яке покарання у випадках, передбачених ст. 79, 81—85.

9. Чинний Кодекс на відміну від попереднього не передбачає видів режиму відбування покарання у вигляді позбавлення волі та необхідності визначення їх судом. Ці обов’язки покладеш на відповідні служби виконання судових рішень на підставі та в порядку, передбачених Виправно-трудовим кодексом України.