Нова редакція ст. 57 ККУ з Коментарями.
1. Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.
2. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, приватних виконавців, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.
3. Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.
Коментар до ст. 57 КК України
1. Стаття 57 КК визначає порядок, умови й підстави призначення як основного покарання виправних робіт без позбавлення волі. Вони можуть призначатися: як основне покарання за ті злочини, за які в санкціях статей про відповідальність така міра покарання визначається законом; як міра більш м’якого покарання, ніж передбачена санкцією статті Особливої частини; в разі заміни покарання на більш м’яке в порядку статей 69 чи 82 КК; як заміна виправними роботами штрафу при злісному ухиленні засудженого від його сплати (ст. 53 КК України).
2. Виправні роботи без позбавлення волі є двох видів: а) за місцем роботи засудженого і б) в інших місцях, що визначаються органами, які відають виконанням цього покарання, але в районі проживання засудженого. Вид виправних робіт визначається судом у вироку.
3. Карою цього виду покарання є: примусовість праці, обмеження у звільненні від роботи і переміні місця проживання, стягнення грошей в розмірі від 5 до 20% заробітної плати в доход держави, деякі правові обмеження у визначенні загального та безперервного стажу роботи та ін.
Інший коментар до статті 57 Кримінального кодексу України
1. Виправні роботи є основним видом покарання, яке характеризується тим, що особа примусово залучається до роботи на вказаний у вироку строк з утриманням у доход держави визначеного судом відсотка її заробітку.
2. Вид покарання має суттєвий психологічний вплив на засудженого:
— втілює в собі докір держави;
— обмежує права засудженого на зміну місця роботи та побічво можливості професійної кар’єри в деяких сферах (на державній службі, в банківській діяльності, системі освіти тощо);
— породжує майнові наслідки, зменшуючи заробіток засудженого;
— час відбування покарання, як правило, не включається до загального та безперервного стажу. Втім, при певних умовах час відбування виправних робіт може бути включений до загального трудового стажу.
Виправні роботи як вид покарання, в цілому мають економічний характер і не пов’язані з розривом позитивних суспільних зв’язків засудженого.
3. Чинний Кодекс вніс суттєві зміни в кримінально-правову регламентацію виправних робіт у порівнянні з Кримінальним кодексом 1960 року:
— змінена назва і тим самим уточнена правова природа даного виду покарання;
— відбування покарання обмежене місцем роботи засудженого;
— визначений перелік осіб, до яких виправні роботи не можуть бути застосовані;
— змінений мінімальний строк цього покарання та чітко визначена мінімальна межа відрахувань в доход держави;
— змінений порядок заміни виправних робіт на штраф;
— передбачений інший порядок дій у разі ухилення від відбування виправних робіт.
4. Місцем роботи засудженого можуть бути підприємства, установи та організації будь-якої форми власності, тому що на кожне з них поширюються конституційні гарантії та норми трудового законодавства. Роботою засудженого є його діяльність, щодо здійснення якої складений трудовий договір. Як правило, засуджений відбуває покарання на попередній посаді, якщо до нього не застосовано, як додаткову міру покарання, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Верховний Суд України у постанові Пленуму “Про практику призначення кримінального покарання” від 22 грудня 1995 р. № 22 з цього приводу зазначив, що суди, як правило, не повинні призначати виправні роботи з відбуванням їх за місцем роботи особам, які вчинили злочини, пов’язані з виконанням ними службових або професійних обов’язків, коли залишення винного на тій самій роботі може призвести до послаблення виховного і запобіжного впливу покарання.
Під час відбування покарання засудженому забороняється звільнятись з роботи за власним бажанням без дозволу спеціальних органів, що здійснюють виконання вироків. Дозвіл може бути виданий після перевірки обґрунтованості причин звільнення. Відмова у видачі дозволу на звільнення повинна бути мотивованою та може бути оскарженою в установленому законом порядку. Якщо засуджений не має місця роботи, він повинен самостійно працевлаштуватися або стати на облік в органах служби зайнятості. В останньому випадку засуджений не може відмовитися від запропонованої органами служби зайнятості роботи або перекваліфікації.
5. Виправні роботи є строковим видом покарання. Чинним Кодексом встановлений їх мінімальний строк призначення — 6 місяців, тоді як у Кримінальному кодексі 1960 року він складав 2 місяці. Максимальний строк виправних робіт залишений, як і раніше, — 2 роки. Строк відбування виправних робіт, що обчислюється роками і місяцями, розглядається як строк, упродовж якого засуджений працював та із його заробітку проводились відрахування. Якщо під час перебігу строку засуджений не працював по причинах, що визнані нормативно-правовими актами поважними, цей час включається у строк відбування покарання. Обчислення строку відбування покарання може мати юридичне значення при заміні невідбутого покарання або при призначенні покарання за сукупністю вироків. Таким чином, строк покарання продовжується до повного відпрацювання засудженим належної кількості робочих днів, враховуючи час, коли вія не працював з повалених причин але отримував заробітну плату, час, коли він хворів, час відпустки по вагітності і пологам.
6. Розміри відрахувань в доход держави мають бути в межах від десяти до двадцяти відсотків (попередній кодекс нижньої межі відрахувань не передбачав). Відрахування проводяться від усієї суми заробітку, без виключення з неї податків та інших платежів, а також претензій по виконавчим документам. Відрахування не проводяться від пенсій, допомог, які одержуються в порядку соціального забезпечення та соціального страхування, виплат одночасного характеру та не передбачених системою заробітної плати. При скасуванні вироку та закритті справи суми, відраховані із заробітку, повертаються засудженому.
7. Виправні роботи застосовуються як основний вид покарання у випадках, передбачених санкціями статей Особливої частини Кодексу.
У той же час передбачаються випадки призначення виправних робіт навіть тоді, коли вони не передбачені санкцією статті, по якій засуджується особа, а саме у разі:
— заміни штрафу при неможливості його сплати (ч. 4 ст. 53) у порядку, передбаченому ст. 410 КПК України;
— призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69);
— заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82);
— заміни більш м’яким покаранням жінки, засудженої до обмеження або позбавлення волі не більше як на 5 років, після досягнення дитиною трирічного віку або її смерті (ч. 4 ст. 83);
— заміни покарання на більш м’яке на підставі закону про амністію або акта про помилування (ст. 85).
8. Звільнення від відбування виправних робіт можливе:
— при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання (ст. 81);
— за хворобою (ст. 84);
— при звільненні від відбування покарання вд підставі закону про амністію або акта про помилування.
9. Ч. 2 ст. 57 передбачає випадки, коли виправні роботи не застосовуються:
— до вагітних жінок те таких, що знаходяться у відпустці по догляду за дитиною;
— до непрацездатних;
— до осіб, що не досягли 16 років;
— до осіб пенсійного віку;
— до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.
10. Якщо особа стала непрацездатною після постановленая вироку про застосування виправних робіт, суд, ноже у порядку, передбаченому ст. 410 КГЕК України, замінити виправні роботи штрафом із розрахунку: три встановлені законодавством неоподатковувані мінімуми доходів громадян за один місяць виправних робіт але на строк не більше двох років.
11. Ухилення засудженого від відбування виправних робіт передбачав кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 389.