Стаття 43. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття кримінально протиправної діяльності організованої групи чи злочинної організації

Нова редакція ст. 43 ККУ з Коментарями.

1. Не є кримінальним правопорушенням вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх кримінально протиправної діяльності.

2. Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

3. Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.

Коментар до ст. 43 КК України

1. Участь у діяльності злочинної групи (організації) з метою її викриття не визнається злочином.

2. Особа, яка вимушено під час участі у злочинній фу пі (організації) вчинила особливо тяжкий злочин умисно з застосуванням насильства до потерпілого чи заподіянням йому тяжких тілесних ушкоджень підлягає кримінальній відповідальності за цей злочин.

3. Але така особа не може бути засуджена до довічного позбавлення волі і покарання їй призначається на половину санкції відповідної статті Особливої частини кодексу.

Інший коментар до статті 43 Кримінального кодексу України

1. У розумінні ч. 1 ст. 43 спеціальне завдання — це діяльність, яка здійснюється в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття ‘й злочинної діяльності і є однією з форм прояву оперативно-розшукової діяльності.

Пункт 8 ст. 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. надає право здійснювати оперативно-розшукову діяльність у формі проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу чи особи, яка співробітничає з таким працівником або оперативним підрозділом відповідних державних органів при наявності передбачених у цьому законі підстав.

Враховуючи особливості умов діяльності зазначених осіб і необхідність їх глибокої конспірації, порушення якої може привести до реальної загрози їх здоров’ю і навіть життю, ч. 1 ст. 43 у певних межах визначає їх діяльність як обставину, що виключає злочинність їх діянь, хоч вони і мають формальні ознаки злочину.

Вимушене заподіяння шкоди у розумінні ст. 43 — це заподіяння шкоди, що здійснюється особою не з власного бажання для задоволення власних потреб та інтересів, а під впливом конкретних обставин з метою запобігання викриття її як такої, що виконує спеціальне завдання.

Про організовану групу і злочинну організацію див. в коментарі до ст. 28.

2. Ч. 2 ст. 43 встановлює, що особи, зазначені у ч. 1 цієї статті, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вони:

— умисно вчинили особливо тяжкий злочин, поєднаний з насильством над потерпілим.

Слід зазначити, що у цьому випадку йдеться про насильство над потерпілим, здійснене у будь-якій формі, незалежно від того, спричинило воно йому якусь шкоду чи ні.

Якщо зазначені особи вчиняють злочин, що відноситься до категорії тяжких, але не поєднаний з насильством над іншою особою, то вони кримінальній відповідальності не підлягають. Прикладом такого злочину є діяння, передбачене ч. З ст. 307 (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів). Цей злочин є особливо тяжким, але його вчинення не поєднане із здійсненням насильства над будь-якими особами.

Про зміст поняття особливо тяжкий злочин та загальний аналіз таких злочинів див. у ч. 5 ст. 12 та у коментарі до неї.

Про умисел та його види див. у ст. 24 та у коментарі до неї.

— вчинили умисно тяжкий злочин, пов’язаний із спричиненням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

Про зміст поняття тяжкий злочин та загальний аналіз таких злочинів див. у ч. 4 ст. 12 та у коментарі до статті.

Про зміст поняття тяжке тілесне ушкодження та його аналіз див. у ч. 1 ст. 121 та у коментарі до неї.

Можливість віднесення наслідків злочину до тяжких або особливо тяжких у розумінні ч. 2 ст. 43 слід визначати у кожному випадку окремо. Такими наслідками можуть визнаватись, наприклад, смерть однієї або декількох осіб, виникнення епідемій, ускладнення в сфері економічних або політичних відносин та ів.

3. З урахуванням особливостей обставин, за яких вчиняються злочини, передбачені ч. 2 цієї статті, особи, що їх вчиняють, не можуть бути засуджені до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їм на строк більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого за вчинення відповідного злочину.