Нова редакція ст. 351 ККУ з Коментарями.

1. Невиконання службовою особою законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у їх роботі, надання їм завідомо неправдивої інформації –

караються штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Невиконання службовою особою законних вимог комітетів Верховної Ради України, тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України чи спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, створення штучних перешкод у їх роботі, надання недостовірної інформації –

караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Коментар до ст. 351 КК України

1. Згідно зі ст. 86 Конституції України народний депутат України має право звернутися із запитом до органів державної влади, до керівників підприємств, установ і організацій, які зобов’язані розглянути його запит, вжити відповідних заходів і повідомити депутата про результати розгляду його запиту.

2. Склад злочину утворюють:

а) невиконання посадовою особою законних вимог народного депутата чи депутата місцевої ради;

б) створення штучних перешкод у роботі народного депутата чи депутата місцевої ради;

в) надання народному депутатові зазнаки неправдивої інформації.

3. Перешкоди діяльності народного депутата і депутата місцевої ради вчинюється умисно, з метою добитися певних змін у діяльності депутата.

4. Відповідальними за перешкоди діяльності народного депутата і депутата місцевої ради є лише посадові особи підприємств, установ чи організацій незалежно від їх призначення і форми власності.

Інший коментар до статті 351 Кримінального кодексу України

1. Об’єктивна сторона злочину може бути виражена у трьох формах: а) невиконання службовою особою законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради (ч.1), комітетів ВРУ чи тимчасових слідчих комісій ВРУ (ч.2); б) створення штучних перешкод у роботі народного депутата України, депутата місцевої ради (ч.1), комітетів ВРУ чи тимчасових слідчих комісій ВРУ (ч.2); в) надання їм завідомо неправдивої (ч.1) або недостовірної (ч.2) інформації.

2. Згідно з розділом ІІ (“Права народного депутата України”) Закону України “Про статус народного депутата України” в редакції від 22 березня 2001 р. статус народного депутата України дозволяє йому звертатись із депутатським запитом або депутатським зверненням, безперешкодно відвідувати органи державної влади та органи місцевого самоврядування, всі підприємства, установи та організації, розташовані на території України, порушувати питання про необхідність проведення перевірок додержання законів, вимагати негайно припинити порушення прав, свобод і інтересів людини і громадянина, одержувати інформацію з питань, пов’язаних із здійсненням ним депутатських повноважень, від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, які зобов’язані надати йому таку інформацію, тощо.

Депутатський запит – це вимога народних депутатів чи комітету ВРУ, яка заявляється на сесії ВРУ до Президента України, до органів ВРУ, до КМУ, до керівника інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції (див. п.2 ст.15 зазначеного Закону України “Про статус народного депутата України”).

Під депутатським зверненням слід розуміти викладену в письмовій формі пропозицію народного депутата, звернену до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян, здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції (див. ст.16 Закону України “Про статус народного депутата України”).

У той же час слід мати на увазі, що відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 86 Конституції України, а також частини другої статті 15 та частини першої статті 16 Закону України “Про статус народного депутата України” (справа про запити і звернення народних депутатів України до органів дізнання і досудового слідства) від 20 березня 2002 р. № 4-рп/2002 народний депутат не має права звертатися до органів і посадових осіб, що здійснюють функції дізнання і досудового слідства, з вимогами і пропозиціями з питань, які стосуються проведення дізнання та досудового слідства у конкретних кримінальних справах.

3. Права депутата місцевої ради на депутатське звернення, депутатський запит, депутатське запитання, порушення питання про перевірку діяльності підприємств, установ та організацій, участі в них, вимогу усунути порушення законності тощо передбачені ст.11 Закону України “Про статус депутатів місцевих рад” від 11 липня 2002 р.

Згідно зі ст.13 даного Закону депутатським зверненням є викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов’язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз’яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

Під депутатським запитом слід розуміти підтриману радою вимогу депутата місцевої ради до посадових осіб ради і її органів, сільського, селищного, міського голови, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, які розташовані або зареєстровані на відповідній території, а депутата міської (міста обласного значення), районної, обласної ради – й до голови місцевої державної адміністрації, його заступників, керівників відділів і управлінь з питань, які віднесені до відання ради.

Депутатське запитання – це засіб одержання депутатом місцевої ради інформації або роз’яснення з тієї чи іншої проблеми. Відповідь на запитання може бути оголошено на сесії місцевої ради або дано депутату місцевої ради в індивідуальному порядку. Запитання не включається до порядку денного сесії, не обговорюється і рішення по ньому не приймається (див. ст.21 Закону України “Про статус депутатів місцевих рад”).

4. Під невиконанням службовою особою законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради (ч.1), комітетів ВРУ чи тимчасових слідчих комісій ВРУ (ч.2) слід розуміти ігнорування та/або відмову у прийнятті пред’явлених у формі депутатського звернення чи запитання вимог щодо одержання певної інформації або роз’яснення з тієї чи іншої проблеми (питання).

5. Під створенням штучних перешкод у роботі народного депутата України, депутата місцевої ради (ч.1), комітетів ВРУ чи тимчасових слідчих комісій ВРУ (ч.2) треба розуміти вчинення таких дій, що унеможливлюють реалізацію народним депутатом України, депутатом місцевої ради, комітетом ВРУ чи тимчасовою слідчою комісією ВРУ наданих йому (їй) повноважень.

6. Поняття неправдивої (ч.1) та недостовірної (ч.2) інформації не є синонімами. Зокрема, неправдивою інформацією є така, що не відповідає дійсності, а недостовірною – неперевірена, необґрунтована або отримана за відсутності для цього відповідних підстав (чи з порушенням певного порядку її отримання).

Відповідальність за надання неправдивої чи недостовірної інформації настає лише в разі, коли службова особа зобов’язана була надавати відповідні дані (у формі офіційної відповіді, роз’яснення тощо) на законні вимоги народного депутата України, депутата місцевої ради (ч.1), комітетів ВРУ чи тимчасових слідчих комісій ВРУ (ч.2), оформлені у вигляді офіційного депутатського звернення, запиту чи запитання.

7. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення передбачених ч.1 чи ч.2 ст.351 дій чи бездіяльності.

8. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

9. Суб’єктом злочину є лише службова особа, яка мала обов’язок щодо надання народному депутату України, депутату місцевої ради, комітетам ВРУ чи тимчасовим слідчим комісіям ВРУ відповідної інформації у відповідь на його (їх) звернення, запит чи запитання.