Стаття 345. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу

Нова редакція ст. 345 ККУ з Коментарями.

1. Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків –

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків –

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені організованою групою, –

караються позбавленням волі на строк від семи до чотирнадцяти років.

Коментар до ст. 345 КК України

1. Погроза — це психічне насильство. У ст. 345 КК мова йде про погрозу, яка застосовується щодо працівника правоохоронного органу (міліції, прокуратури, служби безпеки — крім суддів, відповідальність за погрозу яким передбачає ст. 377 КК України) чи його близьких родичів — батька, матері, брата, сестри, дітей, діда, бабусі, онуків (ст. 32 КПК) у зв’язку з виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов’язків.

2. Об’єктивну сторону злочину утворює погроза вбивством, насильством (заподіяння тілесних ушкоджень) або знищення майна працівника правоохоронного органу чи близьких його родичів.

3. Злочин, передбачений ст. 345 КК, посягає на службову діяльність працівників міліції, прокуратури та служби безпеки.

4. Засобами такого посягання визнаються заподіяння їм чи їхнім близьким родичам: а) легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень; б) нанесення побоїв; в) вчинення щодо них інших насильницьких дій (позбавлення волі, зв’язування тощо) у зв’язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов’язків. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжких тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов’язків кваліфікується за ч. З ст. 345 КК.

5. Діяння, передбачене ст. 345 КК, вчинюється умисно, з метою помсти за службову діяльність потерпілих.

6. Відповідальність за погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу, передбачене ч. 1 статті 345 КК, настає з шістнадцяти років, а за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження у зв’язку з виконанням потерпілим службових обов’язків (ч. 2 і 3 ст. 345 КК України) — з чотирнадцяти років.

Інший коментар до статті 345 Кримінального кодексу України

1. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що його вчиненням порушується або може бути порушена нормальна робота правоохоронного органу, створюються перешкоди для виконання працівниками зазначених органів своїх службових обов’язків, підривається їх авторитет, заподіюється шкода їх здоров’ю або здоров’ю близьких родичів. Вчинення цього злочину може викликати у працівника правоохоронного органу почуття тривоги, страху і занепокоєння за своє життя, здоров’я і майно, а також за життя, здоров’я і майно своїх близьких родичів, що може завадити йому успішно виконувати службові обов’язки.

2. Об’єктом злочину є особиста недоторканність та (або) майнові інтереси працівників правоохоронних органів як необхідні умови для належного виконання ними своїх службових обов’язків.

3. З об’єктивної сторони цей злочин альтернативно передбачає вчинення одного з таких діянь: погрозу вбивством; погрозу насильством; погрозу знищенням або пошкодженням майна; заподіяння потерпілому побоїв; заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень; заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

4. Частина 1 ст.345 передбачає відповідальність за погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна працівника правоохоронного органу, а також його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків.

Про поняття працівників правоохоронних органів та виконання службових обов’язків див. ст.342 та коментар до неї.

5. Близькі родичі працівника правоохоронного органу – особи, які зазначені у ч.2 ст.2 Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” і підлягають захисту.

Погроза є видом психічного насильства над вказаними у статті особами і може виявлятися у висловлюванні (усно, із застосуванням технічних засобів), а також жестах або інших діях, за допомогою яких винний залякує потерпілого вчиненням вбивства, застосуванням до нього насильства чи знищенням його майна.

Для кваліфікації дій винної особи за ст.345 достатньо встановити лише факт погрози працівнику правоохоронного органу або його близьким родичам у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків. На відміну від ст.129, для кваліфікації дій за ст.345 наявність реальних підстав побоювання потерпілим виконання погроз не є обов’язковою (див. абз. 1 п.10 постанови ПВСУ “Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів” від 26 червня 1992 р. № 8).

Диспозиція ч.1 ст.345 містить вичерпний перелік можливого змісту погрози.

6. Під погрозою вбивством слід розуміти виражений зовні та доведений до потерпілого намір позбавити його життя. Кваліфікація дій винної особи за ч.1 ст.345 додаткової кваліфікації за ч.1 ст.129 не потребує.

7. Під погрозою насильством слід розуміти доведений до потерпілого намір заподіяти йому різного ступеня тяжкості тілесні ушкодження, побої чи інше фізичне насильство, при цьому ступінь небезпечності насильства для здоров’я потерпілого на кваліфікацію вчиненого не впливає.

8. Під погрозою знищенням або пошкодженням майна слід розуміти виражений зовні та доведений до потерпілого намір призвести його майно (рухоме чи нерухоме) в стан, при якому його неможливо буде використати за цільовим призначенням, або намір погіршити чи знизити його цінність, що спричинить додаткові витрати для потерпілого для відновлення пошкодженого майна.

Погроза може бути висловлена безпосередньо потерпілому або через інших осіб. В останньому випадку обов’язково має бути встановлено, що винний бажав, щоб погроза була доведена до відома потерпілого.

Якщо погроза є складовою частиною вчинення опору (примушування) працівника правоохоронного органу (ч.3 ст.342), то такі дії кваліфікуються тільки як опір (примушування). Не утворює самостійного злочину і погроза, висловлена під час вчинення насильницьких дій щодо працівника правоохоронного органу (ч.2 ст.345).

Під майном слід розуміти як рухоме (гроші, цінні папери, носильні речі, автомобілі, мотоцикли, худобу тощо), так і нерухоме (жилий будинок, дача, плодово-ягідні та інші насадження, посіви тощо) майно, яке є власністю працівника правоохоронного органу чи його близького родича або знаходиться у його відповідальному володінні. Знищення майна означає доведення його будь-яким способом до повної непридатності для використання за цільовим призначенням. Пошкодження майна – це погіршення його якості, зменшення цінності або приведення на деякий час у стан, непридатний для використання за цільовим призначенням.

У статті 345 термін “у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків” означає, що передбачені статтею діяння можуть бути вчинені не обов’язково під час безпосереднього виконання працівником правоохоронного органу службових обов’язків, а й у зв’язку з попередньою його службовою діяльністю.

Дії суб’єкта, які були лише реакцією на незаконні діяння працівника правоохоронного органу або викликані особистими неприязними стосунками і не пов’язані з виконанням потерпілим службових обов’язків, слід кваліфікувати як злочини проти особи чи власності або за іншими статтями КК.

9. Відповідальність за ч.2 ст.345 настає при умисному заподіянні вказаним у цій статті особам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Тобто насильство передбачене як у діянні – побоях, так і в наслідках – заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень.

Про побої, легке тілесне ушкодження та середньої тяжкості тілесне ушкодження – див коментар відповідно до ст.126, 125 та 122.

Під іншим насильством слід розуміти заподіяння мук, мордування, катування, якщо це не призвело до заподіяння тілесних ушкоджень, незаконне позбавлення волі, викрадення, насильницьке введення в організм потерпілого наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, посягання проти статевої недоторканості потерпілого тощо.

Нанесення побоїв, що мають характер катування, належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.345 та ч.1 ст.127.

10. Частина 3 ст.345 передбачає відповідальність за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження і додаткової кваліфікації за ч.1 ст.121 не потребує.

Про поняття тяжкого тілесного ушкодження див. коментар до ст.121.

Якщо суб’єкт усвідомлював суспільно небезпечний характер побоїв або інших насильницьких дій, передбачав і бажав настання наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, але ці наслідки не настали з причин, що не залежали від його волі, вчинене необхідно розглядати як замах на злочин і кваліфікувати за ч.2 ст.15, ч.3 ст.345.

Необережне вбивство потерпілого ст.345 не охоплюється, а тому потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених даною нормою і ст.119.

Умисне вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків кваліфікується за ст.348 і додаткової кваліфікації за ст.345 не потребує.

Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження працівнику правоохоронного органу чи його близькому родичу у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків, яке спричинило смерть, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч.3 ст.345 та ч.2 ст.121.

11. Відповідальність за ч.4 ст.345 настає за дії, передбачені ч.1-3 цієї статті, вчинені організованою групою.

Про поняття організованої групи див. коментар до ст.28.

12. Злочин вважається закінченим: за ч.1 ст.345 – з моменту сприйняття змісту погрози потерпілим (це правило стосується і випадків, коли погроза була висловлена близьким родичам такого працівника, оскільки відповідальність за ст.345 настає лише за умови протидії службовій діяльності працівника правоохоронного органу); у випадку нанесення побоїв (ч.2) – з моменту вчинення відповідної дії; у разі заподіяння легких, середньої тяжкості (ч.2) або тяжких тілесних ушкоджень (ч.3) – з моменту фактичного спричинення потерпілому таких ушкоджень. Для наявності складу злочину не має значення, вдалося особі домогтися того, щоб працівник правоохоронного органу не належним чином виконував свої службові обов’язки, чи ні.

13. Із суб’єктивної сторони злочин є умисним. При цьому діяння, передбачене ч.1, а також нанесення побоїв (ч.2) вчиняється лише з прямим умислом. Заподіяння легких, середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень може бути вчинене як з прямим, так і з непрямим умислом. У всіх випадках обов’язковим елементом змісту умислу є усвідомлення особою специфічних ознак потерпілого, пов’язаності протиправного діяння з виконанням ним службових обов’язків та наявність мети перешкодити виконанню потерпілим своїх обов’язків або домогтися прийняття неправомірного рішення чи помститися йому за службову діяльність.

14. Суб’єкт злочину – загальний (фізична осудна особа), але вік, з якого особа може нести відповідальність, залежить від характеру вчинених дій та тяжкості наслідків. За дії, передбачені ч.1 ст.345, та за умисне заподіяння побоїв чи легких тілесних ушкоджень (ч.2 ст.345) відповідальність настає з 16-річного віку. Якщо ж особа умисно заподіяла потерпілому середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження (ч.2 і 3 ст.345), відповідальність настає з 14-річного віку (ст.22).