Стаття 328. Розголошення державної таємниці

Нова редакція ст. 328 ККУ з Коментарями.

1. Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства –

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

Коментар до ст. 328 КК України

1. Розголошення державної таємниці посягає на головні засади державних інтересів України у сфері оборони, економіки й державної безпеки взагалі. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державну таємницю» від 2 січня 1994 р. у редакції від 21 вересня 1999 р. (ВВР.- 1999.- № 49.-Ст. 428) державною таємницею є відомості про оборону, економіку, зовнішні відносини, державну безпеку та ін.

Не визнається державною таємницею інформація про стихійні лиха, катастрофи, про здоров’я та життєвий рівень населення, про стан правопорядку, про неправомірні дії державних органів і посадових осіб. Ті чи інші відомості визнає державною таємницею Державний комітет України з питань державних секретів на підставі рішень державних експертів з питань таємниць.

2. Розголошення державної таємниці — це повідомлення про такі відомості хоча б одній сторонній особі будь-яким чином — у розмові, листі, по телефону чи якимось іншим способом. Сутність розголошення полягає в тому, що відомості, які є таємницею, стали відомі особі, яка не могла їх знати.

3. Розголошення державної таємниці є і дією, і наслідком — таємниця стала відомою сторонній особі. З моменту розголошення державної таємниці (передачі інформації про таємницю) злочин вважається закінченим.

4. Суб’єктивно розголошення державної таємниці може бути умисним (при похвальбі, намірі виказати свою обізнаність) і необережним.

5. Відповідальними за розголошення державної таємниці можуть бути лише особи, яким ці відомості були довірені або стали відомі по службі чи роботі. Якщо повідомлення стороннім особам про державні таємниці зроблене особою, якій ці таємниці стали відомі не у зв’язку з роботою чи службою, то така дія складу злочину не містить.

6. Частина 2 ст. 328 КК передбачає відповідальність за вчинення цього злочину за обтяжуючих обставин. Кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 328 КК є спричинення розголошенням державної таємниці тяжких наслідків — таємниця, наприклад, стала відома іноземній розвідці, або якщо внаслідок цього було втрачено пріоритет на важливий для оборони чи економіки винахід тощо.

Інший коментар до статті 328 Кримінального кодексу України

1. Безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок зберігання державної таємниці.

Предметом злочину розголошення державної таємниці є інформація, віднесена до державної таємниці (див. коментар до ст.114). Згідно з ч.4 ст.8 Закону не відноситься до державної таємниці інформація: про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян; про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; про факти порушень прав і свобод людини і громадянина; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх службових осіб; інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВРУ, не може бути засекречена.

Інформація вважається державною таємницею з часу опублікування її у Зводі відомостей, що становлять державну таємницю, або у змінах до нього (ч.3 ст.10 Закону).

Засекречування інформації, що віднесена до державної таємниці, здійснюється шляхом надання відповідному документу, виробу або іншому матеріальному носієві інформації в залежності від обмеження доступу до неї та рівня її охорони державою, грифу секретності – “особливої важливості”, “цілком таємно”, “таємно” (ч.2 ст.8 Закону). Гриф секретності є обов’язковим реквізитом будь-якого матеріального носія інформації, що віднесена до державної таємниці.

Інформація, що становить державну таємницю, може міститися тільки в матеріальних носіях такої інформації, тобто в матеріальних об’єктах, в яких відомості, що становлять державну таємницю, відображені у вигляді текстів, знаків, символів, образів, сигналів тощо.

Об’єктивна сторона розголошення державної таємниці – це діяння (дія або бездіяльність) особи, внаслідок якого секретна інформація, що була їй довірена або стала відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків, була сприйнята хоча б однією сторонньою особою. Форми і способи розголошення на кваліфікацію злочину не впливають і можуть бути різноманітні. Так, розголошення державної таємниці може бути вчинене шляхом дій в усній формі (у відкритому публічному виступі) – на лекції, у доповіді, у довірчій бесіді, під час розмови на вулиці, в громадському транспорті, в іншому місці у присутності сторонніх осіб тощо; у письмовій формі – при листуванні, у відкритих публікаціях, у записах на необлікованих аркушах і наступній їх втраті і таке інше; у наочно-демонстраційній формі – при передачі стороннім особам для друку, ознайомлення чи іншого використання матеріальних носіїв секретної інформації: предметів, виробів, документів чи матеріалів, що містять державну таємницю. Розголошення державної таємниці можливе із застосуванням технічних засобів передачі і обробки інформації (незахищених каналів зв’язку) – радіо, телеграфу, телефону, факсимільних пристроїв, комп’ютерних терміналів і мереж, копіювально-множильної техніки, телебачення тощо.

Такі відомості можуть бути розголошені і шляхом бездіяльності особи, тобто невжиття належних заходів щодо збереження секретної інформації, внаслідок чого стороння особа сприймає таку інформацію. При цьому секретоносій нехтує правилами поводження із секретними документами чи виробами, створюючи умови, за яких стороння особа ознайомилась з державною таємницею. Наприклад, внаслідок недбалого зберігання документів сторонні особи ознайомились з їх змістом.

Під сторонньою особою слід розуміти громадян, що не належать до кола осіб, яким державна таємниця довірена або стала відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків і яким винний не мав права довіряти відомості, що становлять державну таємницю. До них належать усі громадяни, які не мають допуску до даного роду відомостей, а також ті, кому і за наявності загального допуску дані відомості не були доступні у зв’язку з виконанням певних службових обов’язків. Факт спільної роботи на одному підприємстві, в установі або служби в одній військовій частині навіть за наявності відповідного допуску не виключає визнання особи сторонньою, якщо вона за характером своїх службових обов’язків не має доступу до розголошених відомостей.

Суб’єктом розголошення державної таємниці може бути фізична осудна або обмежено осудна особа, якій до вчинення даного злочину виповнилося 16 років і якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

Це може бути службова особа (див. пп.1 та 2 примітки до ст.364), а також інша особа, пов’язана по службі з такими відомостями (водій, що приїздить на секретний об’єкт, секретар, перекладач тощо).

З суб’єктивної сторони розголошення державної таємниці може бути вчинене як умисно, так і з необережності.

Обов’язкова ознака суб’єктивної сторони злочину – усвідомлення особою, що відомості, які розголошуються, є держаною таємницею і що вони доводяться до відома сторонніх осіб.

З прямим умислом розголошення може бути вчинене, якщо секретоносій бажав похвастатись перед будь-ким.

Недбалість має місце при розмовах у транспорті та в інших місцях або у випадку коли особа, приймаючи відвідувачів, не прибирає зі столу документів, що містять державну таємницю, і сторонні особи їх читають.

До тяжких наслідків (ч.2 ст.328) відноситься розголошення відомостей, що містять державну таємницю, внаслідок якого вони стали надбанням іноземної розвідки, спричинили значну шкоду обороноздатності чи іншим державним інтересам.