Стаття 27. Види співучасників

Нова редакція ст. 27 ККУ з Коментарями.

1. Співучасниками кримінального правопорушення, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.

2. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами кримінального правопорушення безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене цим Кодексом.

3. Організатором є особа, яка організувала вчинення кримінального правопорушення (кримінальних правопорушень) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування кримінально протиправної діяльності організованої групи або злочинної організації.

4. Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення кримінального правопорушення.

5. Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, знаряддя чи засоби вчинення кримінального правопорушення, сліди кримінального правопорушення чи предмети, здобуті кримінально протиправним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню кримінального правопорушення.

6. Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, знарядь і засобів учинення кримінального правопорушення, слідів кримінального правопорушення чи предметів, здобутих кримінально протиправним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили такі діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 цього Кодексу.

7. Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення кримінального правопорушення неповідомлення про достовірно відоме підготовлюване або вчинюване кримінальне правопорушення. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого кримінального правопорушення.

Коментар до ст. 27 КК України

1. Залежно від того, яку роль виконував кожен співучасник у злочині, співучасники розподіляються законом на виконавців, організаторів, підмовників і пособників (ч. 1 ст. 27 К.К). Виконавцем визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин (ч. 2 ст. 27 КК України). Виконавець — це той, хто безпосередньо заподіяв тілесні пошкодження, вбив, украв чи тримав жертву, коли інші її вбивали, ґвалтували і т. ін. Вчинене виконавцем у співучасті визнається вчиненим всіма співучасниками сумісно, спільно. Діями виконавця позначаються: стадії здійснення злочину і ступінь завершення злочину всіма співучасниками, а також межі і обсяг відповідальності кожного із співучасників.

Злочин, учинений виконавцем, ставиться за провину всім співучасникам, за винятком ексцесу виконавця. Ексцесом у кримінальному праві називаються дії, не погоджені з іншими співучасниками і які не входили в намір співучасників і не передбачались ними. Ексцес може стосуватися: способу злочину — замість крадіжки вчинили грабіж; кваліфікуючих (обтяжуючих) обставин — замість простого вбивства — (однієї особи) вчинили кваліфіковане вбивство (двох осіб); типу злочину — замість знищення майна заподіяли тілесні ушкодження. За ексцес виконавця інші співучасники відповідальності не несуть. У випадках добровільної відмови виконавця від доведення злочину до кінця інші співучасники від кримінальної відповідальності не звільняються. Для них відповідальність настає за готування до злочину.

2. Добровільна відмова організатора і підмовника можлива лише в діях, здатних відвернути злочин, не дати йому вчинитись (знищити план чи знаряддя, відмовити виконавця, сповістити органи влади). Добровільна відмова пособника можлива діями (відібрати зброю, знаряддя) чи бездією (не виконати обіцянки сховати, не дати зброю, транспорт і т. ін.). При добровільній відмові організатора підмовники і пособники не звільняються від кримінальної відповідальності, якщо виконавець все-таки вчинить злочин. Добровільна відмова від організованої злочинної групи неможлива, бо факт її організації вважається закінченим злочином. Можливе лише діяльне каяття.

3. Організатором визнається особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням (ч. З ст. 27 КК України). Роль організатора в здійсненні злочину полягає в тому, що він є ініціатором і двигуном злочину. Він шукає учасників; розробляє план учинення злочину; розподіляє ролі між співучасниками; спрямовує їхні дії; забезпечує вчинення злочину матеріально — грошима, технікою, знаряддям, приміщеннями тощо. Безпосередньо у здійсненні злочину організатор може участі й не брати, може не бути присутнім там, де чинився злочин. Але такі обставини не міняють його ролі, значення й відповідальності. Організатор повністю відповідає за всі ті злочини, які він організував чи якими він керував, а також за всі ті злочини, що вчинила утворена ним злочинна група (організація).

4. Підмовником визнається особа, яка схилила до вчинення злочину іншу особу (ч. 4 ст. 27 КК України). З об’єктивного боку дії підмовника викликають намір у іншої особи вчинити злочин. Підмова — це не заклик до злочину взагалі, не пропозиція вдатися до злочинної діяльності, а намова певної особи до вчинення певного злочину.

Для схилення до вчинення злочину підмовник може застосовувати і використовувати різноманітні засоби — прохання, підкуп, погрозу, обман тощо. Не можуть вважатися підмовою випадки схилення до злочину неосудного чи малолітнього, а також і такий обман, при якому обманутий не усвідомлював своєї помилки і не розумів суті своїх дій. У таких випадках особа визнається не підмовником, а виконавцем (посереднє виконавство). Із суб’єктивної сторони підмовник діє навмисно — він розуміє, що схиляє іншу особу до вчинення злочину і бажає досягти такого наслідку своїх дій. Необережна підмова неможлива. Невдала підмова кваліфікується як готування до злочину.

Деякі випадки підмови вважаються законом самостійними закінченими злочинами: пропаганда війни — ст. 436 КК; заклики до насильницького повалення чи зміни конституційного ладу — ст. 109 КК; втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність — ст. 304 КК. Підмовник несе відповідальність за співучасть у тому злочині (або готуванні до нього), до якого він схиляв виконавця. Дії підмовника кваліфікуються за відповідною статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за злочин, до якого він схилив виконавця, а також за ст. 27 КК.

5. Дії підмовника зовнішньо подібні до дій організатора—і той, і той схиляють інших осіб до вчинення злочину. Відмінність їхніх дій у тому, що організатор діє відносно багатьох осіб і не одного злочину (може бути організація й одного злочину, яка полягає у вчиненні багатьох дій — пошуки виконавця, створення плану, вивчення обстановки, забезпечення знаряддями, керівництво вчиненням цим злочином і т. ін.). Підмовник діє відносно певної особи і певного злочину, його дії обмежені однією метою — викликати у підмовлюваного намір учинити злочин.

6. Пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкоди, а також особа, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя і засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочином (ч. 5 ст. 27 КК України). Дії пособника характеризуються тим, що вони допомагають певній особі вчинити певний злочин. Не Може бути пособником той, хто допомагає, сприяє злочинові взагалі. Дії пособника здійснюються, як лраби^ ло, до вчинення злочину. Вони можуть мати вид як активних дій (дав зброю, знаряддя, пораду), так і бути бездією (особи, що зобов’язані попередити чи відвернути злочин). Пособник безпосередньо не виконує дій, які створюють об’єктивну сторону складу злочину, але його дії є необхідною умовою вчинення злочину і тому вони мають причинний зв’язок з діями виконавця і злочинними наслідками. За змістом учинених пособником дій розрізняють три їхні види: інтелектуальне пособництво — поради, вказівки тощо; фізичне пособництво — надання засобів, знарядь, усунення, перешкод; пособництво-переховування — заздалегідь дана обіцянка сховати злочинця, знаряддя, сліди злочину або предмети, здобуті злочином.

7. Пособництво є там, де воно сприймається виконавцем злочину, тобто там і тоді, де і коли виконавець знає про сприяння йому і погоджується із цим сприянням. Згода на сприяння вчинення злочину може бути будь-якої форми — письмовою, усною або виражена й мовчанням («мовчанка — знак згоди»). Таємне пособництво, про яке виконавець не знав, а також не прийняте сприяння кваліфікується як готування до злочину чи замах на злочин. Таким же чином кваліфікується і невдале пособництво, коли виконавець відмовився від завершення чи вчинення злочину.

8. Пособник може сприяти діям не тільки виконавця, а й діям інших співучасників — організатора, підмовника та інших пособників. Пособництво-переховування є співучастю лише у тих випадках, коли обіцянка сховати злочинця, знаряддя чи сліди злочину була дана заздалегідь — до початку чи в момент учинення злочину. Дії пособника кваліфікуються відповідною статтею Особливої частини КК із застосуванням ст. 27 КК.

9. Відмінність пособника від співвиконавця полягає в тому, що: співвиконавець діє на місці і під час вчинення злочину, а пособник діє не на місці і не під час учинення злочину.

Підмовник підлягає відповідальності лише за той злочин, до вчинення якого він підмовляв іншу особу. Безпідставно, наприклад, за ст. 27 і ч. 2 ст. 185 КК було засуджено Я. Він був визнаний винним у тому, що попросив водія автомобіля нафтобази І. вкрасти на базі і привезти йому за винагороду три бочки солідолу. Через кілька днів І. за зговором з К. викрав солідол і привіз його Я., за що Я. заплатив їм умовлену суму грошей. Розглянувши справу, президія обласного суду зазначила, що на вчинення крадіжки Я. підмовляв лише І. Що той вчинив її за попередньою змовою з К., він дізнався лише тоді, коли вони доставили крадене йому додому. Оскільки Я. не знав, що крадіжка, до якої він підмовляв, учинятиметься групою осіб, він не може підлягати кримінальній відповідальності за ст. 27 і ч. 2 ст. 185 КК. Його дії належить кваліфікувати за ст. 27 ч. 1 ст. 185 КК, тобто як учинення того злочину, до якого він підмовляв І. (Практика судів…- С. 24-25).

10. Заздалегідь не обіцяне переховування злочинця, а так само знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину або предметів, добутих злочином, визнається причетністю до злочину.

11. Причетністю до злочину називаються дії, що пов’язані зі злочином, але не сприяли його вчиненню, не зумовили його підготовку та вчинення. Причетні до злочину дії перебувають за межами складу злочину; вчинюються уже після закінчення злочину; не мають зі злочином спричинюючого зв’язку. Причетні до злочину дії мають причинний зв’язок з тими діями виконавця (чи інших співучасників) злочину, які спрямовані на переховування злочинця, знарядь чи слідів злочину або предметів, здобутих злочином.

12. Кримінальна відповідальність за причетність до злочину настає тільки у випадках, спеціально передбачених законом — переховування — ст. 27 і ст. 396, злочинне потурання — особливий випадок халатності (ст. 367 КК України).

13. Причетність до злочину — це дії, які не були заздалегідь обіцяними. Заздалегідь обіцяне переховування, недонесення чи потурання є співучастю (пособництвом) і підпадає під ознаки ч. 6 ст. 27 КК. У деяких випадках і заздалегідь не обіцяне переховування в силу його систематичності дає виконавцеві підставу розраховувати на сприяння його діянню і переростає у співучасть. Так були кваліфіковані дії Г., який познайомився з П., котра працювала інженером-технологом у ресторані, і підтримував з нею певні стосунки. У цей період разом з іншими особами вона викрадала державні кошти в особливо великих розмірах. З метою приховування цих коштів П., за домовленістю з Г, передавала .йому мільйони карбованців для внесення на пред’явницькі рахунки в ощадних касах, що він і робив. Таким чином, Г. здавав на зберігання гроші, одержані від П., і при цьому знав, що здобуті вони викраденням.

Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, визнала, що систематичне внесення в ощадні каси на пред’явника грошових сум, які завідомо викрадалися іншою особою з державного підприємства, правильно кваліфіковане судом за ст. 27 і ст. 185 КК як наперед обіцяне приховування, тобто співучасть у розкраданні державного майна в особливо великих розмірах, оскільки ці дії давали розкрадачеві підставу розраховувати на сприяння у приховуванні краденого (Практика судів…- С. 26-28).

Але заздалегідь не обіцяне приховування злочину чи предметів, здобутих викраденням або іншим злочином, не може бути визнано співучастю.

14. Переховування здійснюється активними діями: наданням сховища; знищенням слідів, знарядь, документів; спродажем предметів, здобутих злочинно з прямим умислом.

15. Суб’єктом переховування може бути приватна і посадова особи. Переховування, вчинене посадовою особою, що використала свій посадовий стан чи владу, кваліфікується за сукупністю злочинів — ст. 396 і ст. 367 КК.

Не утворює переховування споживання предметів (майна, речей), які були здобуті злочином, оскільки таке використання предметів чиниться не з метою їх приховати.

16. Кримінальна відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування настає лише у випадках, передбачених ст. 396 КК, тобто за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ч. 4 і 5 ст. 12 КК України).

17. Недонесення про злочин — це неповідомлення відповідним органам про достеменно відомий підготовлюва-ний або вчинений злочин, якщо особа мала можливість зробити таке повідомлення. Повідомлення органам влади, чи державного керування, або органам правоохорони про підготовку чи вчинення небезпечного злочину є юридичним обов’язком кожного громадянина. Його невиконання (бездіяльність) утворює склад злочину. Недонесення — це тривала бездія.

18. Відповідальність за недонесення настає лише за умови, якщо особа достеменно, безсумнівно знала, що готується, чи вчинено злочин — бачила особисто, одержала повідомлення, яке не залишає сумніву тощо.

Якщо особа могла лише припускати, гадати чи сумніватися щодо вчинення злочину, то вона не винна в недонесенні.

Неможливість донести (хвороба, відсутність зв’язку, стихійне лихо тощо) виключають відповідальність.

Кримінальний закон не покладає обов’язку донести про злочин на осіб, що вчинили злочин (такий обов’язок був би обов’язком самовикриття); на всіх співучасників, які не можуть цього зробити, не викриваючи себе; на осіб, винних у заздалегідь не обіцяному переховуванні, бо це є більш небезпечна злочинна діяльність, ніж недонесення про злочин.

19. Склад закінченого злочину в діях особи, яка не донесла, виникає з того моменту, коли вона взнала про вчинений злочин і мала можливість про це донести. Недонесення вчинюється тільки навмисно. Необережним воно бути не може.

Інший коментар до статті 27 Кримінального кодексу України

1. Аналіз наведеної статті свідчить, що співучасниками є виконавці (співвиконавці), організатор, підбурювач, пособник. Стосовно кожного з цих видів співучасників у ст. 27 дається коротка характеристика згідно з виконуваними ними функціями.

Виконавець — це суб’єкт злочину, який безпосередньо виконує склад конкретного злочину під впливом організатора, підбурювача, пособника. Якщо виконавець вчинює злочин один, то в такому разі для наявності співучасті обов’язково повинен бути ще хоча б один із співучасників: організатор, підбурювач або пособник. Інакше співучасті не буде.

На практиці нерідко зустрічаються випадки, коли безпосередньо злочин вчинює не один, а два чи більше суб’єктів. Мова йде про співвиконавців, тобто осіб, які спільно виконують склад злочину, наприклад, проникають в квартиру з метою крадіжки, наносять тілесні пошкодження потерпілому тощо. Зрозуміло, що дії співвиконавців не обов’язково повинні бути тотожними. • Головне, щоб всі вони виконували об’єктивну сторону складу злочину. Наприклад, один співучасник відкриває замок у дверях квартири, інші входять в квартиру і здійснюють крадіжку речей і цінностей. За таких умов всі особи визнаються співвиконавцями.

Законодавчою новелою ч. 2 ст. 27 є визначення, що виконавцем (співвиконавцем) може бути суб’єкт, який з метою вчинення злочину використовує осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне. Це так зване опосередковане виконання. В раніше діючому законодавстві такого поняття не було, хоча в теоретичних розробках і в судовій практиці воно застосовувалось.

В яких же випадках може мати місце опосередковане виконання злочину? Це, насамперед, використання для вчинення злочину неповнолітніх, осіб, які не досягли ще віку кримінальної відповідальності згідно зі ст. 22, та осіб, які згідно зі ст. 19 є неосудними.

Між тим, у разі спільної участі психічно здорової людини і особи, яка визнана обмежено осудною, опосередковане виконання відсутнє.

Опосередковане виконання злочинів має місце у випадках, пов’язаних з регламентацією в чинному Кодексі нових обставин, що виключають злочинність діяння. Це випадки, коли злочинні дії вчинено в результаті фізичного або психічного насильства, що зумовило стан крайньої необхідності (ч. 2 ст. 40).

Наприклад, особі загрожують спричинити смерть, якщо вона не вчинить крадіжку. За таких обставин особа, яка вчинила крадіжку, не буде нести кримінальної відповідальності за її вчинення, якщо при цьому будуть дотримані всі необхідні умови правомірності крайньої необхідності (ч. 1 ст. 39). Опосередкованим виконавцем цього злочину буде особа, яка застосувала психічне насильство.

Як опосередкований виконавець на підставі ч. 5 ст. 41 буде вести кримінальну відповідальність начальник, який віддав підлеглому злочинний наказ чи розпорядження. Специфіка цього виду опосередкованого виконання полягає в тому, що особа, яка виконала такни злочинний наказ, не підлягає кримінальній відповідальності лише за тих умов, коли вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру такого наказу чи розпорядження. Лише за цих обставин має місце опосередковане виконання злочину, а не співучасть.

2. У ч. З ст. 27 значно розширено поняття організатора злочину. В ній збережено традиційне поняття організатора злочину, яке містилось в раніше діючому законодавстві, і введеш його нові ознаки, спрямовані на боротьбу з організованою злочинністю.

Згідно з традиційним визначенням організатором злочину е особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням.

Отже, організатор, перш за все, організовує вчинення конкретного злочину чи злочинів або керує його (їх) підготовкою чи вчиненням. Керівництво злочином може полягати в тому, що організатор очолює вчинення злочину виконавцем чи співвико-навцями, визначає тактику їх дій, корегує їх.

Дії організатора в конкретних злочинах не передбачають організаторських функцій по відношенню до організованих груп і злочинних організацій. Традиційне розуміння поняття організатора не давало можливості притягати до кримінальної відповідальності як організаторів керівників організованих груп і злочинних організацій. По суті, вони залишались поза дією кримінального закону.

Саме тому в ч. З ст. 27 було розширене поняття організатора: організатором є також особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

На відміну від організатора конкретних злочинів, організатори цього плану створюють вказані в законі формування, які і вчинюють злочини. Організатори частіше за все не приймають безпосередньої участі в злочинній діяльності організованих груп і особливо злочинних організацій. Вони віддалені від конкретних злочинів і є мозковим центром створених формувань, вищим авторитетом, стратегом діяльності, їх накази обов’язкові для кожного члена злочинного формування, підлягають безперечному виконанню. Вони здійснюють загальне керівництво злочинними формуваннями. В цьому полягає їх основне призначення. До організаторських функцій законом віднесено також фінансування діяльності організованих груп і злочинних організацій, а також приховування їх злочинної діяльності. Таке приховування може здійснюватись різними способами, в тому числі і під виглядом офіційно зареєстрованих товариств, підприємств тощо.

3. Підбурювач — це співучасник, який схиляє інших співучасників до вчинення злочину. В законодавстві, що діяло раніше, до цієї фігури застосовувався інший термін. У Кримінальному кодексі 1960 року він мав назву підмовник. Підбурювач — більш вірний термін, який виражає сутність цієї фігури співучасника. Крім того, в ч. 4 ст. 27 дещо уточнено це поняття. По-перше, вказано, що підбурювач схиляє іншого співучасника до вчинення злочину. По-друге, закон називає приблизний перелік способів, які може застосовувати підбурювач. Ці нововведення сприяють більш чіткому визначенню ролі підбурювача як співучасника злочину. Слід підкреслити, що підбурювач виконує активну роль. Застосований в законі термін “схиляє до вчинення злочину” означає, що підбурювач викликає, породжує у іншого співучасника умисел на вчинення злочину. В кримінально-правовій літературі підкреслюється, що підбурювач може не тільки породжувати такий умисел, а й зміцнювати намір вчинити злочин, який виник у співучасника раніше, але в можливості його реалізації останній мав сумнів. Підбурювач розвіює такий сумнів і цим схиляє співучасника до вчинення злочину. Діяльність підбурювача в принципі можлива по відношенню до будь-якого співучасника (організатора, пособника), але частіше за все підбурювач схиляє до вчинення злочину виконавця. Підбурювач завжди діє з прямим умислом. Способи впливу на співучасника при цьому можуть бути різні. В законі названі такі: умовляння, підкуп, погроза, примус та ін. До інших можуть бути віднесені шантаж, обіцянка вчинити певні дії в яких зацікавлений конкретний співучасник або відмовитись від їх виконання.

Підбурювач не бере безпосередньої участі у вчиненні злочину, до якого схиляє.

На практиці інколи виникають утруднення при відмежуванні функцій організатора і підбурювача. Для вірного вирішення цього питання слід пам’ятати, що підбурювач лише схиляє іншого співучасника до вчинення злочину, а організатор не тільки збуджує у інших співучасників бажання вчинити злочин, але й об’єднує їх, розробляє план вчинення злочину, або злочинів, розподіляє ролі між співучасниками тощо. До функцій організатора входить також керування підготовкою чи вчиненням злочину. Організатор може утворювати організовану групу та виконувати інші функції, про які йшла мова вище. Таким чином, діяльність організатора, як співучасника злочину, більш різностороння, значуща. У підбурювача функції вужчі.

Від підбурювання як виду співучасті слід відрізняти деякі види злочинів, об’єктивна сторона яких по суті виражається в підбурюванні до окремих злочинів. Законодавець виділяє їх в самостійні склади. Мова йде про склади злочинів, передбачених ст. 315 (схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів), ст. 436 (пропаганда війни) тощо. Якщо в судово-слідчій практиці зустрічаються такі випадки, то дії винних осіб слід розглядати не в межах інституту співучасті, як інституту Загальної частини Кодексу, а кваліфікувати їх згідно з передбаченими складами конкретних злочинів.

4. Пособнмк сприяє вчиненню злочину. Він, як і підбурювач, сам не приймає участі у вчиненні злочинів. У ч. 5 ст. 27 вказуються способи, з допомогою яких може діяти пособник. Це можуть бути поради, вказівки, надання засобів чи знарядь злочину, усунення перешкод для вчинення злочину.

До пособняків відносяться особи, які заздалегідь обіцяють переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину. Як випливає з визначення поняття пособника, об’єктивна сторона діяння цього співучасника полягає в наданні допомоги виконавцю злочину в його вчиненні або в заздалегідь обіцяній допомозі в приховуванні злочину.

У теорії кримінального права виділяється фізичне та інтелектуальне пособництво.

Фізичне пособництво передбачає вчинення діянь, які допомагають виконавцю виконати об’єктивну сторону при вчиненні злочину. Наприклад, передача виконавцю зброї для вчинення вбивства, знарядь для відкриття сейфа, відключення сигналізації тощо.

При інтелектуальному пособшщтві такий співучасник дає поради виконавцю, вказівки, як краще вчинити злочин, надає для вчинення злочину необхідну інформацію тощо. До цього виду пособництва відноситься і заздалегідь обіцяна допомога в приховуванні злочину. Частіше пособництво здійснюється шляхом дій, але може мати місце і бездіяльність пособника, що сприяє вчиненню злочину. Наприклад, пособник умисно не виконує покладених на нього обов’язків по відверненню злочину.

Пособник завжди діє умисно і при цьому знає про злочинні наміри виконавця і допомагає йому. Пособництво може мати місце на кожній стадії вчинення злочину і, як правило, до моменту його закінчення в юридичному розумінні. Між тим, у юридичній літературі відмічається, що в тих випадках, коли момент закінчення окремих складів злочину переноситься законодавцем на їх початок, а злочинні дії продовжуються, приєднання пособника в цей проміжок часу теж розглядається як пособництво. В зв’язку з цим наводяться приклади з розбійним нападом. Цей склад злочину вважається закінченим з моменту нападу. Але не виключені випадки, коли розбійний напад продовжується до заволодіння майном потерпілого. Дії пособника в такому разі є теж пособництвом.

Слід звернути увагу ще на таку специфіку дій нособника. На відміну від усіх інших співучасників, пособник може вчинювати відповідні діяння і після вчинення злочину. Це стосується заздалегідь обіцяного приховування злочину.

Інколи дії пособника зовні схожі з діями підбурювача. Проте ці співучасники виконують різні ролі. Підбурювач схиляє особу до вчинення злочину. Пособник же, навіть, коли дає поради виконавцю, не спрямовує свої дії на збудження у співучасника бажання вчинити злочин. Таке бажання вже є, і пособник лише радить, вказує, як краще його здійснити, сприяючи цим самим вчиненню злочину.

5. У ч. 6 ст. 27 відмічається, що не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання таких предметів.

Розмежування дій співучасника, який заздалегідь обіцяв переховування злочинця, і дій, передбачених ч. 6 ст. 27, проводиться в залежності від того, були такі дії заздалегідь обіцяні чи ні. При наявності домовленості має місце співучасть у виді по-собництва. При відсутності домовленості відсутня і співучасть. Дії особи, яка сприяла приховуванню злочину без попередньої домовленості про це, можуть розглядатись як злочин лише у випадках, спеціально передбачених законом.

Наприклад, ст. 198 передбачає кримінальну відповідальність за заздалегідь не обіцяне придбання або збут чи зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом; ст. 256 встановлює кримінальну відповідальність за заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності; ст. 396 — карає за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

6. Ч. 7 ст. 27 встановлює положення, яке раніше на законодавчому рівні не регламентувалось. Зокрема вказано, що не е співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину.

У чинному Кодексі, на відміну від раніше діючого законодавства, не передбачена кримінальна відповідальність аа недонесення про злочини.

7. У теорії кримінального права виділяються форми співучасті. В законодавстві вони знайшли відображення, але спеціально не виділені в якості форм. Є дві підстави для поділу співучасті на форми. Перша підстава — це виконання співучасниками об’єктивної сторони вчинюваного злочину. Друга підстава — це наявність або відсутність між особами попередньої домовленості на вчинення злочину.

За характером виконання об’єктивної сторони складу злочину виділяють просту форму співучасті і складну.

Проста форма має місце тоді, коли при вчиненні злочину відсутній розподіл ролей. Всі співучасники виконують об’єктивну сторону складу злочину. Це так зване співвиконаветво, на що є посилання в ч. 2 ст. 27.

Складна форма співучасті передбачає розподіл співучасників у залежності від ролей які вони виконують. У цьому випадку крім виконавців є й інші співучасники, зокрема організатор, підбурювач і пособник. Одні злочини вчиняються за участю всіх перелічених співучасників, інші — при наявності двох чи трьох співучасників. Наприклад: організатор і виконавець; організатор, підбурювач, виконавець тощо. Для складної форми співучасті необхідно, щоб було хоча б два види співучасників з числа перелічених в ст. 27.

Друга підстава для поділу співучасті на форми є наявність або відсутність між особами попередньої домовленості на вчинення злочинів. Форми цієї співучасті знайшли відображення в ст. 28.