Нова редакція ст. 26 ККУ з Коментарями.

Співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб’єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення.

Коментар до ст. 26 КК України

1. Злочин може бути вчиненим як однією особою, так і спільними діями кількох осіб — гуртом. Навмисне спільне вчинення злочину двома або більше особами у кримінальному праві називається співучастю.

2. Вчинення злочину у співучасті перевищує суспільну небезпеку аналогічного (тотожного) злочину, вчиненого однією особою, бо: гуртом легше підготувати і вчинити злочин; легше приховати злочинця, знаряддя злочину і засоби його вчинення, сліди злочину, а також предмети, здобуті злочинно.

3. У багатьох випадках вчинення злочину у співучасті визнається законом (п. 2 ст. 67 КК України) обставиною, що обтяжує відповідальність.

4. Першою і найбільш важливою ознакою співучасті є погодженість дій співучасників (змова). Співучасть є лише там, де є внутрішня єдність дій кількох осіб, що виникла внаслідок змови, явної чи мовчазної. Немає співучасті там, де дії однієї особи лише об’єктивно сприяли вчиненню злочину іншою особою. Наприклад, якщо посадова особа не вживає заходів щодо охорони державного майна, а це використали злодії при його розкраданні, то тут немає співучасті.

5. Для співучасті необхідна погодженість хоч би між двома особами про вчинення злочину спільно. Де відсутнє усвідомлення того, що особа діє спільно з іншою (чи іншими) особою для здійснення загального для обох (всіх) наміру, там немає співучасті.

Безпідставно, наприклад, районний суд визнав співучасником Г. і засудив його за ч. 2 ст. 185 КК (за викрадення державного майна спільно з Б.). Б., працюючи во-дієм-експедитором, одержав з райагропромпостачу за товаротранспортною накладною 3528 кг рідкого пічного палива для перевезення до колгоспу. Однак на фермі колгоспу він паливо не розвантажив, а’домовившись з Г., разом з ним паливо продав. Президія обласного суду, розглянувши справу, зазначила, що суд безпідставно визнав Г. співучасником розкрадання. Як пояснили самі Б. і Г., вони не домовлялися спільно викрасти паливо. Б. пояснив, що паливо він викрав сам. Скориставшись тим, що диспетчер колгоспу зробив йому в накладній позначку про розвантаження, він імітував злив палива з автоцистерни й вивіз його за межі колгоспу. Г. не брав участі у цих діях. Б. зустрів його пізніше, після викрадення, і попросив допомогти йому злити викрадене паливо у Р.( що Г. і зробив. Отже, вказала президія обласного суду, між Б. і Г. не було змови про спільне викрадення палива, Г. участі у його викраденні не брав, він лише допоміг Б. збути викрадене, тобто брав участь у збуті завідомо вкраденого майна, а тому й повинен відповідати за ст. 198 КК (Практика судів…- С. 70-71).

6. Головними ознаками співучасті є такі: погодженість дій співучасників; взаємне знаття (усвідомлення) про спільне вчинення злочину. В сукупності ці ознаки розкривають поняття — спільна участь двох чи більше осіб у вчиненні злочину (ст. 26 КК України). При цьому дії кожного співучасника (якими б вони не були) є необхідна умова вчинення злочину. А заподіяний цими діями наслідок є загальним наслідком діяльності всіх співучасників.

7. З боку об’єктивного для визнання тієї чи іншої особи співучасником злочину треба виявити сприяння нею чим-небудь вчиненню злочину. Таке сприяння може бути: наданням фізичної допомоги — дав знаряддя, усунув перешкоди, допоміг у транспортуванні, переховуванні і т. ін.; надання інтелектуальної допомоги — дав пораду, розповів про можливості, особливості охорони, накреслив схему дій чи розташування і т. ін.; впливом на волю інших співучасників — наприклад, на виконавця злочину — підбурювання його, чи обіцяв переховати, збути, використати здобуте злочином тощо.

8. З боку суб’єктивного співучасть — це дії тільки навмисні. Необережність не може створити ту внутрішню погодженість дій, яка є необхідною ознакою співучасті. Співучасть характеризується єдністю наміру співучасників вчинити злочин, хоча єдності мети та мотивів може й не бути. Одні співучасники можуть діяти з корисливою метою, інші — з метою помсти, треті — із солідарності чи приятельства і т. п. При цьому кожен із співучасників знає — що за дії він чинить, і знає, усвідомлює, що цими діями він сприяє злочинові й що його намір збігається з наміром інших співучасників. Таким чином, співучасть має такі ознаки:

об’єктивні: участь у злочині двох чи більше осіб; кожен з них є суб’єктом кримінальної відповідальності; об’єднання їх зусиль в одному злочині; наявність при_–чинного зв’язку між діями всіх співучасників разом і кожного окремо і настанням злочинних наслідків. Злочинні наслідки є спільним, загальним результатом дій кожного

співучасника зокрема і всіх у сукупності, кожен співучасник додав свій внесок до їх настання;

суб’єктивні: взаємна погодженість (змова) між співучасниками про вчинення злочину; змова, погодженість вчинити злочин можуть бути досягнуті словами, жестами чи взагалі будь-якими засобами порозуміння, як кажуть, порозуміння з півслова, або і без слів; наявність суб’єктивного зв’язку між співучасниками, обопільна усвідом-леність про вчинення злочину спільно.

9. Кількісно співучасть — це участь у злочині щонайменше двох осіб. Якісно — це співучасть суб’єктів злочину. Співучасті немає там, де діючі особи не мають властивостей суб’єкта (малолітні, неосудні). При вчиненні злочину, при використанні допомоги неповнолітнього, який іще не досяг віку кримінальної відповідальності, може виникнути співучасть, якщо ця особа уже спроможна надати значну допомогу. Пленум Верховного Суду України у Постанові від 27 березня 1992 р. «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» зазначив, що дії учасника зґвалтування підлягають кваліфікації за ч. З ст. 152 Кримінального кодексу як учинення групового зґвалтування і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або інших передбачених законом підстав, не були притягнуті до кримінальної відповідальності (Постанови Пленуму…— С. 100—101). Співучасть можлива і при вчиненні злочинів, що мають спеціального суб’єкта (посадові злочини, військові злочини і т. ін.), за умови, що виконавцем злочину є спеціальний суб’єкт. На це вказує ч. З ст. 401 КК. Співучасть у військових злочинах осіб, не згаданих у цій статті, тягне відповідальність за відповідними статтями цього розділу.

10. Кримінальна відповідальність співучасників має загальні підстави — наявність у діях кожного співучасника складу злочину (ч. І ст. 2 КК України). Склад злочину в діях кожного співучасника повинен мати ознаки, що характеризують діяльність кожного співучасника, і ознаки того складу злочину, учасником вчинення якого вони були. Наприклад, співучасть у вбивстві кваліфікується за ст. 27 і ст. 115 КК. Тобто відсутність у діях винного певних ознак складу злочину, що передбачає відповідальність за вбивство (адже, наприклад, посрбник потерпілого не вбивав, безпосередньо не чинив дій, які призвели до настання його смерті), доповнюється ознаками статті, яка передбачає відповідальність за співучасть у злочині. Пленум Верховного Суду України вказав, зокрема, що якщо особа при вчиненні одних злочинів була виконавцем, а інших — організатором, підмовником чи пособником, останні злочини повинні отримувати окрему кваліфікацію з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК України (Постанови Пленуму…— С. 121).

11. За змістом різноманітних проявів співучасть розподіляють на три форми: проста співучасть — співвиконав-ство; складна співучасть — з розподілом ролей (власне співучасть); злочинна організація.

12. У простій співучасті (співвиконавстві) кожен співучасник безпосередньо виконує дії, що створюють об’єктивну сторону складу злочину (вбиває чи тримає жертву, викрадає майно, завдає образ і т. ін.). Проста співучасть значить, що кожен співучасник — безпосередній виконавець злочину: він безпосередньо виконує дії, що повністю чи частково утворюють об’єктивну сторону злочину. Мінімум дій співвиконавця — це присутність на місці вчинення злочину і готовність у кожен момент за змовою з іншими співвиконавцями вчинити злочин (убити, викрасти, зґвалтувати, заподіяти тілесне ушкодження і т. ін.). Пленум Верховного Суду України у постанові від 27 березня 1992 р. «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» зазначив, що за змістом ст. 27 КК особа, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою, повинна розглядатися як співвиконавець у цьому злочині (Постанови Пленуму…— С. 200—201). Усі співвиконавці несуть рівну відповідальність незалежно від кількості та якості виконаних кожним із них дій. Дії співвиконавців кваліфікуються за однією статтею Особливої частини КК без застосування ст. 27 КК.

13. Складна співучасть відрізняється тим, що злочин учиняється з розподілом ролей між співучасниками. Одні з них усувають перешкоди, інші — заволодівають майном чи вбивають жертву, треті — знищують сліди чи збувають крадене і т. ін. Безпосередньо дії, що створюють об’єктивну сторону складу злочину, виконують одні (виконавці). Інші співучасники можуть сприяти (пособники) діям виконавців, чи керувати вчиненням злочину (організатори), або підбурювати інших осіб до вчинення злочину (підмовники).

14. Особливість співучасті організаторів, підмовників та пособників у тому, що вони безпосередньо не виконують тих дій, які створюють об’єктивну сторону злочину (не грабують, не ґвалтують, не вбивають). На цій підставі дії підмовників та пособників кваліфікуються із/заетесу-ванням ст. 27 КК. У складній співучасті відповідальність інших співучасників (організаторів, підмовників і пособників) залежить від відповідальності виконавця злочину (так звана акцесорність відповідальності співучасників,

тобто залежність). Коли щодо виконавця певних дій відмовлено в притягненні до кримінальної відповідальності через відсутність складу злочину, то співучасники цих дій також звільняються від кримінальної відповідальності на цій таки підставі.

15. Найнебезпечнішою формою співучасті є злочинна група (організація). Чинне кримінальне законодавство передбачає такі форми організованої злочинності: банда — ст. 257 КК; злочинна група у виправно-трудових установах — ст. 392 КК; група контрабандистів — ст. 201 КК; організована група — ч. 4 ст. 187, 189 КК.

Істотними ознаками злочинної групи є: згуртованість співучасників — відданість кожного співучасника групі, готовність жертвувати усім для досягнення мети групи і т. ін., стійкість групи — утворення групи для здійснення багатьох злочинів, намір надовго чинити злочини або вчинити один, що вимагає старанного та тривалого готування. Організованою групою називається стійке об’єднання двох або більше осіб, які спеціально зорганізувалися для злочинної діяльності.

16. Особливість кримінальної відповідальності співучасників за організовану злочинну діяльність полягає в тому, що утворення такої групи (організації) створює в діях співучасників закінчений злочин. Але учасники злочинної організації несуть кримінальну відповідальність лише за ті злочини, в яких вони особисто брали участь. Ті особи, які не брали безпосередньої участі в якомусь окремому злочині, підлягають відповідальності лише за членство у цій групі (організації). Дії учасників злочинної групи кваліфікуються без застосування ст. 27 КК.

17. За суб’єктивним зв’язком між співучасниками співучасть ділять на види: співучасть без попередньої змови — намір здійснити злочин виникає під час його вчинення, раптово; співучасть із попередньою змовою — намір учинити злочин виникає завчасно як і змова про це. При цьому співучасть поділяють не за наявністю чи відсутністю змови, а за часом її виникнення. Співучасть без попередньої змови трапляється дуже рідко, коли і можлива лише при простій співучасті. Найпоширенішою формою співучасті є співучасть з попередньою змовою: про час, місце чи засоби вчинення злочину; про розподіл ролей; про приховування слідів, здобутого і т. ін. Це найбільш небезпечна форма співучасті: тут більша згуртованість співучасників, більша їхня злочинна стійкість, заповзятливість; попередність змови визначає більшу енергійність дій усіх співучасників. Вчинення злочину організованою групою, згідно із п. 2 ст. 65 КК, завжди визнається обставиною, що обтяжує відповідальність.

Інший коментар до статті 26 Кримінального кодексу України

1. У ст. 26 при визначенні поняття співучасті зроблені окремі уточнення у порівнянні з раніше діючим законодавством. Зокрема передбачено, що при співучасті має місце участь декількох суб’єктів злочину. В Кримінальному кодексі 1960 року поняття суб’єкта не було, мова йшла про вчинення злочину двома або більше особами. Уточнення зроблено і стосовно того, що співучасть може мати місце у вчиненні умисного злочину. В раніше діючому законодавстві умисний характер злочинів спеціально не підкреслювався. Вказані уточнення є слушними, вони конкретизують поняття співучасті.

2. Виділення поняття співучасті в окремий розділ чинного Кодексу пояснюється їх широким розповсюдженням, а також тим, що вчинення злочинів у співучасті має певну специфіку і відрізняється, більш високим ступенем суспільної небезпеки. В цілому ряді випадків вчинення злочину в співучасті надає окремим складам злочинів кваліфікованого виду. В Україні злочини такого виду достатньо розповсюджені. Так, у 1999 р. було зареєстровано 77095 злочинів, вчинених у співучасті, їх питома вага серед злочинів, закінчених розслідуванням, складала 19,5%, а в 2000 р. зареєстровано 80179 злочинів, питома вага складала також 19,5%.

3. У теорії кримінального права виділяються об’єктивні і суб’єктивні ознаки співучасті.

До об’єктивних ознак відносяться:

— вчинення злочину декількома суб’єктами;

— спричинення єдиного для всіх співучасників наслідку;

— причинний зв’язок між діями кожного співучасника і злочинним результатом.

Для наявності співучасті, перш за все, у злочині повинні приймати участь не менше двох осіб, які відповідають вимогам, що пред’являються до суб’єктів злочину.

Наступною ознакою співучасті є спільність дій співучасників, які є взаємодоповнюючими. Вона спрямована на досягнення спільного результату. При цьому дії кожного співучасника повинні бути складовою частиною діяння в цілому, розглядається як причина наслідку, що настає.

Наприклад, при здійсненні вбивства на замовлення один співучасник замовляє вбивство, інший дістає зброю, з допомогою якої повинно здійснитись вбивство, а третій вбиває потерпілого. У даному випадку кожний співучасник вніс свою долю у вчинення вбивства. Діяння кожного суб’єкта причинно пов’язане з наслідком.

Злочин, вчинений у співучасті, обов’язково повинен бути умисним. Це законодавче уточнення припинить дискусії з боку окремих вчених, які відстоювали позицію про те, що співучасть можлива і в необережних злочинах.

Співучасть у злочині може мати місце на стадії готування до злочину, при замаху на злочин і, звичайно, в закінченому злочині. Підключення до вчинення злочину нових співучасників можливе лише до моменту закінчення злочину. Для цього важливо чітко визначити момент закінчення окремих видів злочинів, на що звернена увага в коментарі до ч. 1 ст. 13. Слід додати, що в продовжуваних злочинах співучасть можлива на протязі всіх актів злочинної поведінки до закінчення останнього запланованого злочинного діяння. В триваючих злочинах приєднання співучасників можливе на протязі виконання конкретного складу злочину до його до закінчення, що пов’язується із явкою з повинною, спливом строків давності.

Відсутність однієї з названих об’єктивних ознак тягне за собою і відсутність співучасті.

4. Суб’єктивні ознаки співучасті включають:

— наявність умисної вини у всіх співучасників злочину;

— взаємну поінформованість співучасників про злочинну діяльність кожного з них;

— усвідомлення кожним співучасником спільного характеру діяння і своєї ролі в ньому;

— бажання настання суспільне небезпечних наслідків або свідоме їх припущення.

Аналіз вказаних суб’єктивних ознак співучасті дає підстави для висновку, що у всіх співучасників повинна бути умисна форма вини. Між тим вид умислу може бути різним. Наприклад, психічне відношення особи до факту приєднання до злочинної діяльності інших осіб, чи до збудження у них бажання вчинити злочин може характеризуватись лише прямим умислом. Тобто співучасть у злочинах з формальним складом може здійснюватись лише з прямим умислом. Інша справа — відношення співучасників до наслідків, які настали від злочинних дій. Тут може мати місце як прямий, так і непрямий умисел. Тому в матеріальних складах злочинів умисел співучасників, у залежності від обставин справи, може бути як прямим, так і непрямим.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони співучасті є поінформованість співучасників про те, що в злочині приймають участь й інші особи — суб’єкти злочину. Частіше всьго співучасники поіменно знають всіх, хто приймає участь в злочині. Але не виключені випадки, коли окремі співучасники конкретно не знають, хто ще приймає участь в злочині. Важливо, щоб вони усвідомлювали, що у вчиненні злочину приймають участь й інші особи, і знали яку конкретну роль ці особи виконуватимуть. Важливо, щоб співучасник усвідомлював, що злочин виконується не тільки ним, а й іншими особами. Співучасник повинен також усвідомлювати, що крім нього, у вчиненні саме цього, а не якогось іншого злочину, приймають участь співучасники.

За наявності умисної форми вини (при прямому чи непрямому умислі) такі складові суб’єктивної сторони, як мотив і мета можуть бути у співучасників різними і не співпадати. Наприклад, найманий вбивця іде на вчинення злочину з корисливих мотивів, отримуючи за це відповідну плату. Замовник наймає виконавця вбивства для того, щоб позбутися потерпілого у зв’язку з виконанням останнім службового або громадського обов’язку. При цьому виконавець може і не знати, якими мотивами керувався замовник і яку мету переслідував. Однак всі складові співучасті тут в наявності, — як об’єктивні, так і суб’єктивні. В залежності від мотивів та інших обставин не однаковою буде лише кваліфікація їх дій.